«Зараз – найкращий час». Історії людей, які перейшли на українську у відповідь на напад РФ

Російськомовні українці масово почали переходити на державну мову. Поштовхом до цього спочатку стала промова президента Росії, в якій він говорив про визнання «Л/ДНР», а потім – повномасштабний наступ на Україну. Ті, хто вирішив перейти на українську, кажуть, що не хочуть асоціюватися з агресором та прагнуть підтримати країну в складні часи. Вони розповіли ШоТам, чому тривалий час спілкувалися російською та як вдалося перелаштуватися на державну мову.

Вивчила російську, щоб вижити

Російську мову мені довелося вивчити у 2000 році, щоб вижити. Коли мені було 13, я приїхала в Київ з міста Умань Черкаської області, щира й українськомовна. У той час українська вважалася «сільською і забитою» мовою. Говорити можна було, але для цього потрібні були сили. Київ у той час був суворим, сил у мене не було. Тому я як дитина пристосовувалася до оточення. Брала уроки у викладачки, і практикувала з подружкою Дашою з Донецька. Я її вчила українській, а вона мене – російській. Так я майже на 15 років стала російськомовною.

Усвідомлення важливості рідної мови як невіддільної частини особистості повернулися до мене під час Революції Гідності. Досі дико, коли виринають дописи чи відео, де я говорю російською. Відтоді я спілкувалася українською з мамою та у всіх своїх проєктах, етерах, інтерв’ю, з таксистами та в магазинах. Але інколи використовувала російську в спілкуванні з друзями.

Українська – в нас у крові, треба лиш згадати

Відтепер російською не спілкуюсь. Напередодні нового етапу війни український архітектор Слава Балбек запустив хвилю, що масово покотилася в Instagram. Він написав, що переходить на українську. Сотні перепостів і постів: «Я теж!».

Приєднуйтесь і ви до позиції свідомих. Вам може бути страшно виглядати кумедно, але всі роблять помилки, коли вчаться. Скажу більше: доволі багато гостей, які приходили до нас у проєкт «Ебаут», хвилювалися, що не знають української. Але коли вони починали говорити – виявлялося, що все навпаки. Українська у нас в крові, треба тільки нагадати. І зараз для цього найкращий час.

Перехід на українську почала з лекцій і письма

Я веганка та активістка за права тварин, займаюся просвітницькою діяльністю та очолюю веганську громадську організацію «Кожна Тварина». Народилася та живу у Києві. З дитинства і все життя розмовляла російською. Виросла у переважно російськомовній родині й ніколи не вважала, що ця мова належить Росії. Більшість моїх друзів теж  спілкуються російською.

Читайте також: «На фізиці говоримо про Bayraktar». Історія вчителя-тероборонівця з Переяслава, який проводить уроки прямо на блокпосту

Вже давно я думала над тим, аби повністю перейти на державну мову. Торік почала читати лекції українською замість російської, але у побуті мені перехід все ще давався дуже складно. Казала собі, що тут просто потрібні час і практика. Це не відбудеться одразу, але відбудеться. Починала з письмової та робочої комунікації.

Вірю, що російськомовна родина мене підтримає 

Приблизно за тиждень до вторгнення я вирішила це зробити – повністю перейти на українську. Відчувала, що більше не можу і не хочу спілкуватися російською. Сьогодні як ніколи важливо, щоб у нашій країні лунала державна мова. Мені не хочеться бодай якось асоціюватися з Росією. Намагаюся перейти на українську в усіх сферах.

Сподіваюся й на підтримку своїх підписників у соцмережах та терпіння моїх помилок. А всім, хто все ще говорить російською, хочу сказати наступне: хай це буде ваше рішення. Якщо відчуваєте, що пора це змінювати, – дійте!

Не хочу асоціюватися з Росією

Я виросла у російськомовній родині. Українську почала вивчати приблизно у п’ятому класі, але мені це давалася важко. Постійно працювала з репетиторами. Більшість моїх друзів знають, що я спілкувалася зазвичай російською. Але я все частіше почала помічати, що говорю українською, і це класна тенденція. Із сином ми говоримо 50 на 50: повільно, але впевнено.

Нещодавно я таки наважилася: перехожу на українську. Сталося це після промови одної «недолюдини» 21 лютого, який своїми указами відбирає у нас нашу землю. Брудно й безцеремонно! Я не хочу, щоб мене асоціювали із росіянами та Росією. Я – українка, живу в Україні, і не втомлююся пояснювати це іноземним громадянам.

Я спробую! Свій перехід на українську почала з Facebook. Тож тепер – тільки красиві українськомовні дописи. Про це рішення я повідомила своїх підписників. Судячи з кількості реакцій і коментарів, таке відчуття, наче там не допис про мову, а оголене фото. Тим, хто лише наважується перейти на українську, раджу робити це поступово. Спершу спробувати спілкуватися так в одній соцмережі, потім – в іншій. Частіше говоріть виключно українською, наприклад, у магазині, а потім і звикнете.

Триколори в Україні розцінював як зрадництво

Я народився в місті Старобільськ, що на Луганщині. Вже з дитинства був патріотом – це якось мені передалося, чи що. Але всі мої друзі були російськомовними. У нас на Слобожанщині, особливо в моєму дитинстві, ніколи взагалі не підіймалися питання типу: «Ти за Росію чи за Україну?». Але коли я подорослішав, то вже почав помічати насаджування саме російської по телебаченню.

Коли я переїхав до Луганська вчитися в університеті, то вступив на спеціальність «Українська мова, література та журналістика». І там я побачив, чим пахне. Помічав плакати «русский мир», триколори, які чомусь висіли на стінах. І в той час певні люди почали протиставляли себе Україні, пропагуючи російське. Я не розумів, як в Україні можна так себе поводити. Я це розцінював як зрадництво.

Ловив себе на тому, що переходив на мову співрозмовника

Взагалі я двомовний. В останні роки розмовляв з російськомовними російською через повагу до людини. Можу й англійською з кимось трішки поспілкуватися. Але зараз я бачу, що не одному мені захотілося перейти повністю на українську мову. Це відповідь на узурпацію України цим «уйлом». Я вирішив місяць розмовляти винятково українською, а далі буде видно. Тут немає якихось агресивних моментів «проти чогось», а навпаки – за українську. Це сталося зненацька, як якийсь душевний порив. Я відчув, що маю показати свою позицію. І я її показав.

За перші кілька днів спілкування державною мовою я помітив, що це все більше мене захоплює й поповнює мій словниковий запас. Мені це реально подобається, аж кайфую. Моє оточення у Києві, де я зараз мешкаю, 50 на 50 російськомовне й україномовне. З-поміж них ніхто взагалі нічого не запитав у мене в контексті переходу на українську.

Після рішення про перехід на українську спочатку я часто ловив себе на думці, що коли мене питають щось російською, я відповідав тією ж мовою. Але одразу ж зупиняв себе і такий: «Так, стоп! Що ти зробив?». Навіть з друзями я намагаюся спілкуватися винятково українською, і мені це зовсім не в тягар, а вже звично.