У Харкові запрацював новий культурний центр DRUK. Він розташований на одній із найстаріших вулиць міста та, як і сама будівля, є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Мета творців центру — реставрувати будівлю та зробити її головним культурним осередком в одному з найстаріших районів Харкова, а також розвивати саму вулицю.
Про те, як розвивають DRUK та вулицю, розповіла керівниця культурного центру Ольга Ситник.
Стара друкарня, яку переформатували в артпростір DRUK / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
Історія будинку під номер 10/2 на Гончарівському бульварі
У триповерховому будинку під номером 10/2 на вулиці Конєва понад сто років видавали книги, газети та журнали. Друкарню звели ще у 1898 році.
Спочатку типографія працювала для товариства «Друкарня С.П. Яковлєва». На той час це була одна з найбільших друкарень Харкова.
Тоді будинок мав два поверхи та напівпідвальне приміщення, проте під час громадянської війни обладнання було знищене, а приміщення частково зруйноване. Після цього друкарня належала Південній та Донецькій залізницям.
Відновити типографію вдалося у 1924–1934 роках. Тоді добудували третій поверх та запустили вантажний ліфт. Останнім власником друкарні стала «Харківська друкарня № 2», яка проіснувала до 2010 року.
Стара друкарня, яку переформатували в артпростір DRUK / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
“Місце зберегло цей друкарський дух, — каже Ольга, кураторка проєкту з відновлення. — Крім того, мені подобається район, де знаходиться приміщення, — старий центр з невисокими будівлями. І все, що навколо цієї будівлі, друку та культурного центру, — частина однієї історії”
Ольга зазначає, що сама прожила декілька років у цьому районі. За її словами, тут не було такого важеля, який би міг його відродити як культурний осередок. У цьому районі є і старий цирк, і дім Шапара, і цукеркова фабрика, проте немає «сполучного елементу для того, щоб із цього всього створити одну цілісну, а головне — живу історію, що надважливо для нашого міста».
Вулиця Конторська, яка знаходиться поруч з вулицею Конєва / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
На думку Ольги, саме ця пам’ятка могла б стати цим «маяком» та об’єднати всі пам’ятки разом. Кураторка зазначає, що сама будівля має багато архітектурних елементів, притаманних першій половині XX століття, серед яких червоноцегляна кладка, характерна для фабрик й інших промислових будівель, які виникали в кінці ХІХ — початку XX століття. Окрім цього, будинок став частиною української та світової культури, а також історією Харкова. Ольга переконана: попри те, що будівля має добудування, пам’ятці можна повернути її історичний вигляд.
Ідея створення ДРУКу
Метою створення нового простору є сталий розвиток культури та підтримка громадянського суспільства, пояснює Ольга. Це також про створення спільноти, яка підтримує та долучається до ініціатив, відстоює власні права та працює разом задля розвитку культури.
Під’їзд старої будівлі артпростору / Фото: Денис Клименко для Ґвара МедіаУ будівлі є укриття / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
У своїй роботі команда простору керується такими принципами: відкритість до ініціатив, політична незалежність, сприяння розвитку громадянського суспільства та дотримання прав людини.
Аби відновлювати культурне життя міста та залучати молодь, DRUK намагається підтримувати ініціативи й культурних діячів доступною вартістю оренди та проведенням у себе заходів.
У просторі вже є перші резиденти — це галерея «Творче нежить». Також у планах співпраця з театром «Нафта». Крім того, у DRUK проводитимуть освітні курси, театральні студії та інші різні події, які саме — поки що тримають у секреті. Проте Ольга поділилася, що для цих заходів виділять «Мистецьке укриття».
Табличка перших резидентів / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
Концепт культурного центру, а саме: його наповнення, принципи співпраці культурних організацій, соціальна відповідальність бізнесу, цільова аудиторія — сформувався в Ольги вже давно. Щодо адміністративних моментів, команда центру працювала з Alter Development — деволоперською компанією, яка займається реставрацією будівлі.
Наразі будівля знаходиться на етапі підготовки до реставраційних робіт. Уже зроблено дослідження будинку та території навколо. Зараз розробляється концепція будівлі, потім почнеться робота над ескізним проєктом, і наприкінці — над робочим. Водночас, каже Ольга, варто враховувати зовнішні ризики в умовах війни, тож точні терміни назвати складно.
Стара друкарня, яку переформатували в артпростір DRUK / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
Складнощі та виклики, з якими зіткнулася команда під час створення артцентру
Робота над Центром розпочалася за два місяці до початку повномасштабного вторгнення. Тоді встигли провести лише одну подію — презентацію альбому українського композитора ХСПД, який вийшов на той час на лейблі Someone Records. У Центрі відбулася вечірка-презентація, яку відвідало близько 300 людей. Як зазначила Ольга, це був старт, що надихнув. Поновити роботу вдалося в травні 2023 року.
Так, повномасштабне вторгнення вплинуло на економічні можливості, а також змінило плани щодо облаштування культурного центру. Ольга вважає, що основним викликом стали наслідки вторгнення.
На першому поверсі проходила виставка, на яку кожен охочий міг принести свої роботи / Фото: Денис Клименко для Ґвара МедіаКураторка виставки «31 лютого. Спогад» Тетяна Литвин / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
Розвивати культурні осередки під час війни може бути нелегко. Команда двічі подавала гранти на окремі проєкти щодо ремонту та облаштуванню мистецького укриття, але підтримку від донорів не отримали.
Та команда продовжує працювати над розвитком ДРУКу. Зараз вони мають проєкт з облаштування театрального приміщення.
Що зараз працює в артцентрі?
У новому просторі вже працює галерея, ще буде театр. Також у підвалі почався ремонт — там обладнають приміщення для івентів, а також воно слугуватиме як укриття.
Тут можна буде проводити події, працюватимуть відкриті майстерні, коворкінг, лобі. У планах ще облаштувати подвір’я, коли це буде можливо, також ми мріємо створити комфортну лампову доступну бібліотеку. Ще має бути приміщення, де знаходитимуться офіси культурних, громадських та інших організацій.
Відкриття виставки «31 лютого. Спогад» / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
Ольга каже, що вже зараз в Центрі працює куратор художнього напрямку, завдяки якому розпочалися виставки, які діють не лише в галереї «Творче нежить», а й по всьому ДРУКу. Зокрема, наразі функціонує виставка «31 лютого. Спогад», яка відкрилася 1 березня під кураторством Тетяни Литвин та Маграна Тати. Сюди залучена не лише галерея, а також приміщення інших проєктів, що працюють в ДРУК.
Магран Тата / Фото: Денис Клименко для Ґвара МедіаТри снаряди, які розписали харківські мисткині та презентували на виставці в галереї «Творче нежить», яка знаходиться в центрі DRUK / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
Крім того, Ольга уточнила, що будуть куратори з театрально-літературного й музичного напрямків та фахівець, який розвиватиме урбаністичний напрям.
Розвиток вулиці
Окрім реставрації будівлі та розвитку в ній культурного центру, команда має цілісне бачення розвитку району.
Вулиця Конторська, яка знаходиться поруч з вулицею Конєва / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
Згідно з дослідженням офісу міських проєктів «Урбаніна» для ДРУКу, поява культурного центру на Гончарівській 10/2 сприятиме створенню нових пішохідних маршрутів та оживленню історичного району місця, пояснила Ольга.
Вулиця Конторська, яка знаходиться поруч з вулицею Конєва / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
Плани на майбутнє
У планах команди віддати більшу частину приміщень під культурні ініціативи, іншу — під бізнес. Зокрема, вони сподіваються приймати в себе соціально-відповідальний бізнес, з яким збігатимуться цінності.
Вулиця Конторська, яка знаходиться поруч з вулицею Конєва / Фото: Денис Клименко для Ґвара Медіа
Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що у шести областях України почалась реєстрація на грошову допомогу.
Вчора, 7 травня, Jerry Heil та alyona alyona з композицією “Teresa & Maria” встановили рекорд на “Євробаченні-2024”, увійшовши до фіналу. Вже 17-й раз представники від України потрапляють до фіналу пісенного конкурсу, що є рекордом в історії Євробачення.
Відтак Україна стала єдиною країною, яка завжди проходить у фінал конкурсу. Свою позицію Україна тримає з 2004 року.
Нагадаємо, місті Мальме, Швеція, пройшов перший півфінал Євробачення 2024, де виступили 15 країн-конкуренток. Цього року Україну представляє alyona alyona та Jerry Heil.
alyona alyona та Jerry Heil виступили під номером 5. Номер співачкам ставила талановита українська режисерка Таня Муіньо, яка до того працювала з Кеті Пері, Дженніфер Лопес, Harry Styles, Post Malone, The Weeknd та іншими світовими зірками.
У півфіналах могли голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.
Фінал пісенного конкурсу відбудеться у суботу, 9 травня.
Благодійна організація “Має значення” розпочала відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59. Демонтаж вивіски розпочали ще вчора, 7 травня, він виявився непростим, і потребував участі 3-х людей.
“Пластикові літери буквально розсипалися в руках, і ми по-справжньому злякалися того, що затягнули з порятунком і як би не було занадто пізно. У майстерні нас утішив реставратор, пообіцявши задіяти італійські розчини і фарби, які продовжать життя вивіски. Щиро віримо, що її відродження вдасться і оновленою вона повернеться на своє первісне місце, де висіла з 1977 року, рекламуючи все ще діючу перукарню на Подолі” — йдеться у дописі.
Серед запланованих реставраційних робіт на цей тиждень:
Кожен день вчительки іноземних мов Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак — Тару та Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку, адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.
По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати всім собакам ліки».Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.
Марина повертається додому вже надвечір, гуляє з собаками та займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.
керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»
Вони наче самі мене знаходять
Змалку я бачила, як мої мама й тато підгодовували на вулиці собак і котів, але додому мені брати нікого не дозволяли.
Перший домашній улюбленець у мене з’явився лише у 16 років, і то випадково — у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».
Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду й сидів такий сумний, що я не витримала — притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в шоці: «Що це?» — «Котик! Він буде жити з нами!». Тімошка прожив у нас 16 щасливих років.
У 2009 році, коли я вже працювала в школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцнів, відростив красиву руду шерстку. Усі сусіди його любили та підгодовували. Назвали Бобочкою.
Марина Шажко зі своєю собакою Тарою. Тара — собака з вулиці, вона мала серйозні шкірні проблеми, але Марина вилікувала її. Фото надала героїня
На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях
У 2010 році в Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводили вночі щопонеділка й щочетверга, поки більша частина міста ще спала.
На 8:00 мені на роботу в школу, а з 4 до 6 ранку в ці дні я патрулювала свій мікрорайон — спочатку лише нашу Бобочку.
Одного разу я визирнула у вікно й побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла напереріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці — а що, як мисливці повернуться? І я принесла нашого дворового собаку додому.
Це був переламний момент, коли я зрозуміла — не можу нічого не робити з тим, що коїться в місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашому дрім-тімі стала також Людмила Булавка.
Волонтерки проти бюрократії
До нас долучалися люди. Ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію — місту потрібен притулок і кампанія зі стерилізації, а не відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, але були й хейтери.
Ми шукали можливостей скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади, і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання й облаштували стерилізаційний майданчик, де б могли працювати лікарі.
За умовами гранту, орендна плата становила 1 гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито можуть виділяти гроші лише на відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули й почали самі збирати кошти на перші операції — у соцмережах, на базарі.
Місцева ветеринарка погодилася оперувати безпритульних тварин безкоштовно, і ми сплачували тільки вартість медикаментів.
Тим часом на базі стерилізаційного майданчика в нас організувався притулок — ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, у яких було дуже мало шансів вижити на вулиці через вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати в родини.
Кожна з волонтерок мала власну роботу, і до тварин у притулку ми могли приходити лише в позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, і на зарплату збирали в нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат: я — з учительської, Ольга — з бібліотекарської.
Волонтерки притулку для безхатніх тварин «Лада»: Ольга Литовченко, Марина Шажко та Людмила Булавка. Фото надала Марина
Мусила привезти собак під мерію
Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування — ми залишилися без світла, бо територію, де розташований притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки й уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 терпець урвався, і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.
Я написала, що у зв’язку з тим, що в притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, а вимоги — повернути світло в притулок і закласти кошти на стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.
Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала, зателефонували з мерії та поскаржилися на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.
Волонтери вивантажують клітки з собаками з притулку для пікету під міськрадою. Бахмут, 2017 рік. Фото надала Марина Шажко
27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшли підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору — ще навіть офіційно не почався пікет — у притулку з’явилося світло.
Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою, нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.
Куди виїхати, коли в тебе 160 собак?
Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку й почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня в нас було відносно спокійно, і я сподівалася, що так буде й далі. Ми навіть ділилися своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.
Із середини травня 2022-го по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери — привезли корми для тварин, і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю та вольєри, 2 собаки були поранені.
Це стало для мене поштовхом — треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення — це змушує діяти.
Загибель Лади стала останньою краплею
Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувалися на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть — більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.
Ми знайшли один варіант — стара ферма в селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, тому збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.
30 серпня вночі був другий приліт — касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, ім’я якої носить наша ГО та створений нами притулок.
Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми та сказала, що ми згодні на 15 тисяч.
Так виглядав притулок для безхатніх тварин «Лада» в Бахмуті після «прильоту» в серпні 2022 року. Фото надала Марина Шажко
Переїзд на межі нервового зриву
До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.
Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину, разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, а також група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за день, бо ми помітили, що щойно до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.
28 вересня ми переїжджали. Того дня в місті було незвично тихо — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл.
Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.
28 вересня 2022 року. Волонтерки евакуюють 160 собак з Бахмута на Дніпропетровщину. Фото надала Марина Шажко
Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди
Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці в нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти — машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили в перші два найтяжчі місяці після переїзду.
Я разом зі стареньким батьком винайняла квартиру в місті Новомосковськ, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.
І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, фонд Happy Paw допоміг перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.
Плануємо збудувати й облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати й стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається в місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.
Евакуаційна машина, завантажена клітками та переносками з тваринами. Не було куди навіть забрати собачі миски. Фото надала Марина Шажко
Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів
Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоозахисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, а ми їх розвантажуємо й потім надсилаємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.
А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар’їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо та стараємось прилаштувати в родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки, й ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах, а головне — в любові.
Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину та продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям — це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах.
Зараз у нас у притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не впоратись, тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць і двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти в соцмережах.
Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують усе. Наприклад, у нашій спільноті на Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз на місяць переказував 20 гривень, ми б без проблем закривали всі питання з ліками, операціями, кормами та зарплатою для помічників.
Зооволонтерка Марина Шажко чухає новеньку мешканку вольєра. Власник собаки зараз на війні, тож Бетті чекає на його повернення в притулку «Лада». На фоні — вольєри, які допомогли збудувати благодійники. Фото надала Марина Шажко
Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя — а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.
