Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Повернутися з війни та почати власну справу: історії ветеранів, для яких бізнес став реабілітацією

Опубліковано

Після повернення з фронту ветеранам доводиться адаптуватися до зовсім іншого середовища, і це великий виклик. Їм потрібно знайти нову роботу та нове місце в суспільстві. Україна створила грантові програми, щоб допомогти військовим у цьому переході. Одна з них — «Ветеранський ваучер», інша — «Власна справа» від Мінекономіки. Це дає воїнам шанс почати бізнес без стартового капіталу. 

Про ветеранів, які розпочали власну справу розповідає ШоТам.

З полів бою до полів плодючих

Андрій Дробіт із села Вислобоки на Львівщині воював у 2015-2016 роках на Донбасі — був розвідником. Після цього його звільнили в оперативний резерв. А коли почалося повномасштабне вторгнення, 24 лютого 2022 він уже був у війську. Цього разу потрапив до львівської 24-тої бригади, був у протитанковому взводі оператором. Брав участь у бойових діях на Ізюмській ділянці фронту, перебував у Попасній і зазнав осколкового поранення в Оріхові. Андрій з побратимами в той день стояли за посадкою. 

«Нас було троє. Ми не зрозуміли, що це прилетіло. Завжди було чутно вихід, а тут секунда, і щось прилетіло. Мені зачепило руку, другому хлопцю — голову. У сорочці народилися, бо прилетіло за 5 метрів від нас. У хлопців позаду добряче попало, а нас не сильно зачепило», – згадує ветеран. 

Андрій Дробіт, фото з власного архіву

Хлопцю зробили декілька операцій. Уламки залізли під суглоб лівої руки, тому лікарям так і не вдалося їх дістати. 

«Деколи болить, коли багато роботи роблю, коли щось важке піднімаю. Але краще буду жити з цим уламком — це краще за ампутацію», — зазначає військовий. 

На питання, як повернувся до цивільного життя, Андрій відповів, що не повернувся. 

«Напевно, це нереально. Мені допомогло, що я був в АТО — мені було легше адаптуватися. Але повністю повернутися до нормального життя нереально. Багато друзів втратив за цей час», — каже чоловік.

Андрій Дробіт, фото з власного архіву

Андрій Дробіт запевняє, що власна справа переключає. Особливо, якщо бізнес успішний. 

«Він приносить задоволення, і трохи забуваєш про всі ті страшні речі. Навіть на етапі ідеї — ти вже головою там. Ти живеш цим, думаєш про це, ти багато часу приділяєш цьому, відволікаєшся», — каже Андрій. 

Він пригадує, як зародилася ідея зайнятися фермерством. Це було у 2017, коли хлопець повернувся з АТО. 

«Ми були на зустрічі ветеранів, які ділилися своїм досвідом, як вони започаткували власну справу. І ми надихнулися історією людини, яка вирощувала полуницю. Ми також захотіли побудувати теплицю. Це був перший крок», — згадує військовий.

Подружжя за свій кошт збудувало теплицю, де почали вирощувати квіти — еустоми. Вони добре продавалися, і бізнес процвітав. Але прийшов час розширювати горизонти, тому пара почала вирощувати овочі. Однак дохід не покривав елементарних потреб родини. 24 лютого 2022 року бізнес застопорився. Дружина не могла займатися цим через третю вагітність. Однак після звільнення з лав ЗСУ в листопаді минулого року чоловік повернувся до фермерства. 

«Тоді було ухвалене рішення садити хвойні й декоративні рослини: туї, кипарис, ялівці, лаванду. А також відкривати нові напрямки діяльності, як-от озеленення — це догляд за газоном», — розповідає фермер.

Андрій Дробіт, фото з власного архіву

Андрій Дробіт зміг розширити свій бізнес завдяки тому, що отримав майже 290 000 гривень по програмі «Ветеранський ваучер». На ці кошти він придбав трактори для стрижки газонів і причіп. Завдяки цьому хлопець тепер пропонує послуги з догляду за газонами.

Андрій Дробіт, фото з власного архіву

Зараз подружжя знову планує розширення та знову подається на грантову програму, але вже іншу — «Власна Справа» від Мінекономіки. Для цього вони розробляють бізнес-план з вирощування рослин без ґрунту на поживних розчинах. 

«Гідропоніка — на одному квадратному метрі можна виростити в 2-3 рази більше продукції. Це нова технологія, вона дуже дорога. Розраховуємо на підтримку держави», — каже Андрій. 

Терапія глиною

Ще один приклад чоловіка, який після фронту вирішив масштабувати свою справу — Володимир Довган. Він почав гончарити в 1991 році. Основний напрямок його роботи — відновлення та реконструкція традиційної кераміки Сокальщини 19 століття і Київщини до 18 століття.

Володимир Довган, особистий архів

У 2015 році чоловік пішов на захист держави — виконував бойові завдання на Донеччині, був протитанкістом. Жінка попросила не розпитувати його про війну, бо тема сильно болить. Після звільнення він дізнався про можливість отримати ветеранський грант. 

«Після участі в бойових діях він вирішив щось змінювати у своїй улюбленій справі. Мова саме про соціальну складову: проведення реабілітаційних заходів, майстер-класів, популяризація ремесла. Це така собі терапія, яка допомагає розслабитись і відволіктися. Але примітивно в нього не було території, і нема що було вкладати у власне приміщення. І ми подалися на грант, виграли його», — каже дружина Оксана. 

Володимир Довган, особистий архів

Фонд виділив воїну близько мільйона гривень. Тепер пара має творчий простір, який зараз на етапі ремонту. Їм вдалося закупити майже все необхідне обладнання. Зараз працюють над інклюзивністю простору та завершують сантехнічні роботи. 

Коли погода тепла, подружжя організовує заходи на свіжому повітрі. Уже скоро, після завершення ремонту, майстри не залежатимуть від погоди.

Володимир Довган, особистий архів

Робота з дітьми замість реабілітації

Наталя й Андрій Зозуляки — подружжя з містечка Броди, що на Львівщині — також розпочали власну справу без стартового капіталу. Андрія мобілізували у 2017 році. Зараз він продовжує службу, але вже в рідному місті. 

В Андрія та Наталі троє дітей. Взагалі вони дітей дуже люблять. Жінка не уявляє свого життя без педагогіки, але з початком війни її діяльність припинилася. Відсутність роботи, війна та постійні відрядження чоловіка ледве не переросли в депресію. Тоді Наталя вирішила щось змінювати, а саме відкрити сімейний бізнес — франшизу центрів раннього розвитку для дітей. 

«Чоловік підтримав: мовляв, сьогодні я є, а завтра мене немає, тому ти маєш дати раду собі й дітям. Ми почали будувати бізнес із власних заощаджень, але хотілося зробити більш-менш масштабно. Написали перший грант, отримали схвальне рішення. У перший місяць у нас був ажіотаж — дуже багато діточок. У нас добре розвивалися різні напрямки», — розповідає Наталя.

Згодом подружжя зрозуміло, що їм потрібно масштабуватися. Почали шукати нові джерела фінансування, і восени 2023 подалися на ветеранський грант та знову отримали схвалення. 

«Бізнес-план писали разом з чоловіком обидва рази. Він відповідав за юридичну та фінансову сторону, а я — за творчу. Це суто сімейний проєкт», — ділиться жінка.

Фото з особистого архіву подружжя

Незважаючи на те, що чоловік має законну підставу для звільнення (трьох дітей), він продовжує нести службу. Водночас веде бухгалтерію та вирішує юридичні питання центру раннього розвитку «Мудрик». Працює навіть під час ротацій у зоні бойових дій — дистанційно. 

«Робота в нашому центрі допомагає йому зрозуміти, що, окрім війни, є також життя, і воно продовжується. Діти народжуються, діти ростуть. Власна справа лікує від важких спогадів, від душевних травм», — впевнена дружина Андрія.

Зараз «Мудрик» процвітає — його відвідують 80 дітей. Серед них — діти військовослужбовців, і для них розробили програму лояльності. Працюють сезонні табори, мінісадочок, групи продовженого дня, курси англійської мови, клуб для мам. Центр також займається волонтерською діяльністю, зокрема, організовує заходи для внутрішньо переміщених осіб і збір коштів на допомогу ЗСУ. 

Фото з особистого архіву подружжя

Хто з ветеранів може отримати грант

Існує чимало фондів, готових інвестувати в розквіт бізнесу, серед яких як українські, так і міжнародні організації. Військові рекомендують починати з Українського ветеранського фонду. Ця організація відкрита не тільки для ветеранів, але й для їхніх родин, включно з дружинами, чоловіками, дітьми та іншими близькими. Або ж можна спробувати податися на грант «Власна справа», що є частиною більшої програми «єРобота». Умови участі можуть варіюватися залежно від конкретного конкурсу.

Допомога від фонду може стати підтримкою не лише для ветеранів, але й для сімей полеглих воїнів. Для отримання гранту необхідно виявити ініціативу та мати чітку бізнес-ідею. Після цього слід розробити детальний бізнес-план, який можна створити самостійно або з допомогою фахівців. Наступними етапами є подання проєкту на конкурс та його захист перед комітетом. 

Участь у грантових програмах, хоч і вимагає зусиль, може стати значним кроком до адаптації. Громадські організації наполягають, що саме через початок власної справи може відбутися інтеграція військових після фронту в цивільне суспільство.

Суспільство

Супергерої у кімоно: як діти з вродженими хворобами борються за те, щоб жити як всі

Опубліковано

«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації. «Рей» — поклон, голови торкаються зелених матів. Три пари очей стежать за тренеркою — 21-річною Олею, — яка впевненим голосом повторює команди.

Та це не звичайні школярі, що після уроків пішли на гурток. Кожен з хлопчиків має вроджену хворобу й живе без батьків у медичному центрі «Дім метеликів», що допомагає діткам з інвалідністю та невиліковними діагнозами у «Місті добра». Цей гурток карате тут називають «Бойовими метеликами». 

Троє друзів двічі на тиждень перетворюються на каратистів у кімоно, відпрацьовують удари, вчаться поваги та показують суперсилу — сміливість боротися з діагнозом, навіть якщо здається, що це неможливо.

Про «Дім метеликів»

«Дім метеликів» — це неофіційна назва ліцензованого медичного центру, який об’єднав у собі госпіс для паліативних дітей (з невиліковними діагнозами) та реабілітаційне відділення. ⁣⁣Усі його послуги безкоштовні⁣ й покриваються завдяки благодійним внескам. У стінах центру лікують та доглядають діток від народження до 14 років. Крім медичної частини, тут намагаються організувати й дозвілля для пацієнтів — малювання, гімнастику та карате. 

ШоТам побував на занятті «Бойових метеликів» і розкаже про кожного каратиста та його суперсили.

Халк: відстоює свої кордони та першим опанував карате

Максиму 10 років, він має діагноз ДЦП. Батьки мали наркотичну залежність, тож хлопчик ріс майже без уваги — тільки навчився повзати, і свої перші кроки він зробив у «Домі метеликів». У центрі він уже рік, і медики бачать зміни.  

Максим уважно слухає, що каже тренерка Оля. Фото: Ольга Івасюк

На карате Максим пересувається на колінах — так йому звично. Але якщо потрібно, наприклад, дістати іграшку з вищої полиці, то він встає, хоч поки й ходить з підтримкою. А ще хлопчик добре рахує — він найперший з-поміж усіх вивчив лічбу до 10 японською, і перші точні удари вдавалися саме в нього. 

«Ці діти мають повноцінне право на освіту, на щасливе дитинство, на життя. Незважаючи на те, що в них є певні обмеження, для мене вони звичайні. Вони спокійно займаються карате», — каже Оля, яка спочатку стала в центрі нянею, а тоді й тренеркою для непосидючих хлопців.

Максим на все має свій погляд: якщо йому щось несмачно, то навіть попри те, що їжа подобається його друзям, він їсти не буде — вміє відстоювати свою кордони. 

Хлопчик захоплюється Халком — міцним супергероєм, що вміє постояти за себе. Силу свого кумира він показує на заняттях з карате: відпрацьовує удари й має дух суперництва. Та там важливий також дух дружби, тому коли Оля помічає, що Максим насміхається над кимось із друзів, який прибіг пізніше, то нагадує, що «тут ми не сміємося одне з одного». А чому? «Бо ми одна команда!» — в один голос кричать малі каратисти. 

Каратисти разом з Олею відпрацьовують удари. Фото: Ольга Івасюк

«Лікарі борються за життя дітей, лікують, продовжують їхні дні. А я даю дітям можливість навчатися, розвиватися. І це теж командна робота — психологів, реабілітологів, логопедів», — зауважує Оля. Щоб підготувати хлопців до занять, їм довелося пройти консультації та огляди лікарів, працювати з фахівцями. 

Звісно, карате не було ідеєю самих хлопців. Коли медичний директор «Дому метеликів» Денис Колюбакін дізнався про ці навички Олі, то запропонував їй взятися за гурток:

«Ми їх так хитренько заохочували — на планшеті показували фото каратистів і питали: “Що б ти на це сказав?”, а дитина: “Я хочу! Давай уже завтра буде?”. І все — кімоно купили й почали. Спочатку діти трохи остерігалися, а тепер тільки й чекають на ці заняття».

Спайдермен: має особливі ноги та називає себе директором

Між Максимом та Михайликом сидить Ваня. У нього не згинаються коліна, тож хлопчик має спеціальні бандажі від стегна до стопи. Але це не зупиняє малого каратиста — він спритно сідає, перевертається на живіт і бігає. 

Старша медсестра Христина каже, що восьмирічний Ваня називає себе директором реабілітаційного центру. Він дуже любить ходити в школу й підбирати собі стильний одяг. Хлопчик обожнює піжами-кігурумі. А ще у нього чудова пам’ять — він з легкістю запам’ятовує людей, з якими знайомиться, і вивчає англійську мову.

Ваня — прихильник Спайдермена, навіть має його костюм. А ще він вірить, що в нього теж є особливі здібності, адже він і сам особливий — таких ніг більше ні в кого немає.  

Ваня на занятті з карате в «Домі метеликів». Фото: Ольга Івасюк

Хлопчик — сирота, і якщо раніше він не запитував про своїх батьків, то коли почав минулого року ходити до школи, у нього все частіше виникають такі болючі питання. У «Домі метеликів» усі обожнюють Ваню та намагаються його забезпечити всім необхідним.

«Що треба дитині? Здоров’я та щастя. У більшості дітей, які перебувають в “Місті добра”, немає батьків, але кожен з нас старається віддати себе сповна й створити такі умови, щоб діти не відчували від цього дискомфорту», — ділиться Денис.

Друзі почали займатися карате у вересні минулого року. Оля каже, що спочатку за непосидючістю каратистів було складно помітити результат, але вже в грудні тренерка побачила зміни — хлопці опанували основні прийоми. Для привернення їхньої уваги в Олі на шиї є чорний свисток на шнурку. 

«Карате — це той вид спорту, де ти заходиш на татамі, робиш поклон — це повага, — і коли закінчуєш, теж робиш поклон. Це про мудрість і філософію. Мистецтво дуже давнє, тонке та витончене», — пояснює тренерка.

Ваня дещо нетерпляче виконує команди Олі, кілька разів повторює, що вже не хоче займатися, але все ж іде до кінця. Наприкінці тренування хлопці отримують по цукерці та збираються в тісне коло, щоб традиційно завершити заняття здмухуванням паперових метеликів. Тут теж потрібна дисципліна — вони мають дочекатися, поки Оля поставить виріб на простягнуту долоню, та всім разом здмухнути. Метелики легко кружляють і приземляються на мати. 

«Ми вирішили створити щось таке, що покращить емоційний фон дітей, їхню дрібну моторику. Щось, що допоможе витягати їх і мотивувати, зможе створити з відокремлених дітей єдиний колектив, де вони стануть друзями», — каже медичний директор «Дому метеликів».

«Бойові метелики» з паперовими метеликами наприкінці заняття з карате. Фото: Ольга Івасюк

Супермен: шибеник, який обіймає до хрускоту кісток

У Михайлика є свій ритуал на завершення заняття з карате — обійми з Олею. Він радісно підбігає до тренерки та міцно обіймає її за талію, тулиться. Хлопчик подолав довгий шлях до «Дому метеликів»: спочатку жив у київському дитбудинку, після повномасштабного вторгнення його разом з іншими дітками евакуювали в Тернопіль, а вже звідти він переїхав до Чернівців. 

Михайлик з радістю відвідує заняття. Фото: Ольга Івасюк

Семирічний Михайлик має русяве волосся й носить окуляри. Нещодавно хлопчикові зробили операцію на спині, тож зараз він проходить реабілітацію. Та попри такий невинний вигляд, він ще той шибеник.

Михайлик дуже любить читати, запам’ятовує казки та віршики. А також обожнює годинники — це його улюблена іграшка. Має цілу колекцію, адже всі йому їх дарують. Ще одна його пристрасть — різноманітне взуття. 

Весь персонал центру впізнає Михайлика за його фірмовою фразочкою «Ти моє коханнячко» та обіймами до хрускоту кісток. Особливо він любить тварин, зокрема, лежати на великій кудлатій собаці Лайлі — така у нього каністерапія. 

Влітку минулого року, коли він тільки потрапив у «Місто добра», йому було складно звикнути, але вже невдовзі хлопчик став серцем цього місця: ніжним, добрим і трішки з хитринкою. Христина пригадує, як ввечері питала Михайлика про його справи, а він — руки в боки й каже: «Я не знаю, що тобі сказати. Вони так негарно себе поводять, а я такий слухняний» — та саме він часто підбиває друзів на різні капості. У цій трійці супергероїв він схожий на Супермена: у звичайному житті — хлопчик в окулярах, але в ньому криється велика сила. 

Коли заняття закінчується, зала для реабілітації порожніє. Хлопці підіймаються з нянею у свої кімнати, але ще чути, що дорогою обговорюють тренування, щоб за кілька днів прийти на наступний урок карате, знову перевдягтися в кімоно й завдати ще одного удару по своїй хворобі. 

Читати далі

Суспільство

Український військовий провів із турнікетом на нозі 36 діб і зміг вижити (ВІДЕО)

Опубліковано

Український захисник Олександр вижив після того, як провів із турнікетом на пораненій нозі 36 діб. Сил триматися йому давали думки про родину та зустріч із синами.

Про це розповіли в інстаграмі ШоТам за матеріалами Харківського шпиталю.

Як чоловік отримав поранення

Боєць отримав поранення під Вовчанськом на Харківщині, наступивши на міну. Через постійні ворожі атаки, евакуації з передової довелося чекати понад місяць. Увесь час Олександр провів з щільно затягнутим джгутом, що і врятувало його.

«36 діб турнікета — це 900 годин. Ми не зустрічали в літературі даних про такий довготривалий турнікет. Людина вижила завдяки правильному менеджменту турнікета, взагалі за рахунок того, що його наклали і не чіпали», — зазначив заступник начальника Харківського шпиталю Вячеслав Курінний.

Читайте також: Їх познайомила війна: це історія подружжя з Інтернаціонального легіону

Лікування та реабілітація

До Харківського шпиталю Олександр потрапив у важкому стані. Він був настільки втомленим, що навіть не пам’ятав, коли востаннє їв та пив. У нього була анемія, зневоднення, велика крововтрата і почався некроз ноги. Операція була ризикованою, але медики зробили все можливе, і чоловік витримав.

«На жаль, виконана ампутація тієї ділянки кінцівки, яка була з турнікетом, але якщо б цей турнікет зняли, — він би помер»‚ сказав Вячеслав Курінний.

Медики назвали випадок бійця справжнім дивом, а його — міцним чоловіком. Бо вже на другий день після ампутації, Олександр почав ходити на милицях. На захисника чекає подальше лікування, реабілітація і протезування.

«Я вже усвідомлював що я втрачу ногу і я вже не зациклювався, я розумів, що втрачу. Ну і цим жив. Хотів жити, хотів до родини»‚ — сказав Олександр.

У військового двоє синів: старшому 12, а молодшому всього 2 роки. Заради них він зміг протриматися так довго, попри складне поранення.

Нагадаємо, що подружжя відомих сироварів із Бердянська стали на захист України (ВІДЕО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Харківського шпиталю

Читати далі

Суспільство

На Київщині запустили безплатний курс для підготовки до нацспротиву

Опубліковано

На базі Київського обласного центру зайнятості жителі області у лютому та березні зможуть пройти одноденний курс з тактичної медицини за алгоритмом MARCH.

Про це повідомили в Київській обласній військовій адміністрації.

Групи для навчання збирає Київський обласний центр зайнятості, який надасть приміщення для занять у всіх районах області.

«Заняття будуть проводити інструктори нашого центру, які мають великий бойовий досвід та є ветеранами Третьої штурмової бригади, бригади “Азов” та інших легендарних підрозділів. Матеріальну базу для навчань забезпечує наш центр. Ми відкриті до співпраці з організаціями та компаніями, бо вважаємо, що тільки навчаючи вже зібрані групи або трудові колективи, можна пришвидшити підготовку населення на рівні області та держави загалом», — зазначив директор Київського обласного центру підготовки населення до нацспротиву Володимир Авдєєнко.

У КОВА додали, що у 2024 році Київський обласний центр підготовки населення до нацспротиву провів чотири базових курси, понад 25 одноденних курсів і випустив більш ніж три тисячі курсантів.

Нагадаємо, що на Південному вокзалі в Києві встановили «Серце України» (ФОТО).

Також ми писали, що Миколай Сєрга випустив пісню «Я буду кохати тебе», кліп зняли в аеропорту «Бориспіль» (ВІДЕО).

Фото обкладинки: сайт КОВА

Читати далі

Шопочитати

Суспільство2 години тому

Супергерої у кімоно: як діти з вродженими хворобами борються за те, щоб жити як всі

«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації....

Військо1 день тому

Їх познайомила війна: це історія подружжя з Інтернаціонального легіону

Ян «Кенобі» — командир 1-го Інтернаціонального легіону оборони України, а Анастасія «Acid» — бойова медикиня....

Суспільство4 дні тому

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці...

Військо1 тиждень тому

Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро

Четверо українських військових з протезами нижніх кінцівок і військова, яка пережила важкі бойові поранення, здійснили...