Суспільство
За що ви ненавидите чоловіків? А квіти вам можна дарувати? 15 наївних запитань українській феміністці – про 8 березня і не тільки
Виявляється, домогосподарки теж бувають феміністками. А ще вони зовсім не проти існування чоловіків та польових квітів. Проте суспільні стереотипи досі переважають здоровий глузд. До «свята весни, краси та жіночності» (обережно, сарказм) ШоТам поспілкувався зі львівською феміністкою Софією Потоцькою.
Чи варто дарувати квіти 8 березня, навіщо їм ті марші та чи запанує нарешті матріархат – зібрали в один текст усе, що досі хвилює тих, хто «не в темі».
Софія Потоцька
Феміністка, працює в digital-маркетингу. Активістка організації «Феміністична майстерня». Авторка блогу «Жіночий дебош»
8 березня – радянське свято, його треба заборонити. Це ж правда?
Насправді свято має американське коріння і виросло з робітничого руху. Жінки виходили на демонстрації, вимагаючи скоротити робочий день, збільшити зарплату та надати право голосу. Це був масштабний рух жінок-активісток із різних країн. Вже тоді були закладені ідеологічні концепти їхніх вимог – просто ще не було дати.
Чому кажуть, що це «радянське свято»? Тому що дата 8 березня згодом зʼявилася зі страйку робітниць ткацьких фабрик у Петрограді (Росія). Саме після цього Генасамблея ООН проголосила 8 березня днем святкування досягнень жінок у всіх сферах життя і протесту проти пережитків нерівноправ’я. Але, знову ж, проблема зародилася значно раніше, і жінки вже тоді виступали за покращення своїх прав.
До речі, це свято на «день жіноцтва» перетворив саме «Совєтский Союз» (я б хотіла транслітерувати цю назву, тому що «радянське» звучить як щось природне для нас, хоча ми були під окупацією). Річ у тім, що амбітні жінки хотіли займати вищі шаблі на роботі, але зіштовхувалися з сексизмом. До жінок ставилися як до менш розумних, менш раціональних, порівняно із чоловіками. Тобто таких історій, коли жінка стала директоркою, годі було уявити. Її максимум була якась «декоративна» посада.
Щоб вбити рух незгодних із соціальним сценарієм жінок, в СРСР плавно перетворили це свято на «день прекрасної частини нашого суспільства». І тому щороку на 8 березня жінкам у колективі казали приблизно таке: «Ви такі ніжні, дівчатка. От вам букетик, цукерочки, вихідний. Зарплату вищу не просіть – тіштеся тим, що маєте». Сьогодні це можна порівняти з позицією деяких IT-компаній: «Ну, в нас же є печиво та корпоративи. Яке ще зростання зарплат?».
8 березня – це День жіноцтва чи альтернатива Дню матері?
Є ще один момент, чому взагалі вирішили створити цей «день жіноцтва». Раніше чоловіків вітали з 23 лютого, яке ми вже не святкуємо, адже це день «совєтской армии». І в суспільстві почало нестися, що якщо є день чоловіків, то має бути і день жінок. У цьому контексті згадали про 8 березня, підмінивши сенси цього свята – відстоювати права жінок.
Міжнародний день жінки – це більш інклюзивний день. Якби він був альтернативою Дню матері, то жінки, які не мають дітей, не могли б цього дня бути присутніми в інформаційному полі. Цей день об’єднує всіх жінок, незалежно від того, стали вони матерями чи ні.
Добре, але ж зараз із правами жінок усе гаразд. Навіщо тоді цей день?
Реально, проблем же немає. Вже все, світ рівноправ’я наступив. Звісно, це не так. Нині одна з головних проблем у тому, що від жінки, яка працює, суспільство вимагає, щоб вона стала матір’ю, або вона сама вирішує це зробити. У підсумку в неї повністю відбирають робочі права. Жінка стає незахищено, хоча вона виконує аж два державні обовʼязки, так би мовити: додає приросту ВВП та допомагає зростати демографії.
Друга велика проблема – брак шелтерів і кімнат безпеки для жінок. В ідеалі їх має бути щонайменше 10 на область, щоб помістити принаймні тих жінок, про яких статистично відомо, що вони піддавалися насиллю. У нас у кращому випадку буде 2, і то в обласному центрі. А зараз ці шелтери взагалі переформатовані під місця для ВПО. Тобто там жінки, постраждалі від насильства з боку чоловіків, живуть із чоловіками.
Нещодавно читала статтю про зв’язок велосипеда та фемінізму, наскільки у нас зараз не враховане планування для жінок. Доріжки прокладені прямим маршрутом уздовж доріг, умовно, між домом та роботою, коли денні потреби жінки вимагають кривих ліній маршруту.
У нашій країні є стільки важких тем, які все ще треба піднімати. Чимало з них викрилися під час війни, як от брак бронежилетів для жінок та відсутність прокладок для військовослужбовиць.
А ці щорічні марші, навіщо вони?
Для того, щоб зрозуміти, з якими проблемами все ще зіштовхуються жінки, треба побувати хоча б на одному марші до 8 березня. Це день, коли влада реально хоче послухати (не факт, що виконати) вимоги жінок щодо покращення їхнього життя.
Читайте також: Жінки в науці вже не дивують? Але їм досі радять «просто вийти заміж». Як українки виборюють своє місце в «чоловічій» професії
В усього, що містить в собі інформаційну кампанію, є життя. Проведення щорічних маршів – це показник того, що цей день важливий для українок. Це важлива штука для того, щоб все, що вони роблять, мало сенс і жило, щоб про це пам’ятали. Як кажуть, чого не було в інтернеті, того ніколи й не існувало. Тому ці події важливі в межах інформаційних кампаній.
Феміністки – це жінки, які ненавидять чоловіків?
Цікавий момент, але у феміністок є законні чоловіки. У мене теж є хлопець, він зараз, до речі, варить суп на кухні. Якщо брати чоловіків загалом, то феміністки просто розуміють, наскільки їхнє життя та виховання відрізняється від жіночого. У феміністки може бути негативне ставлення до певної групи чоловіків (наприклад, екстремістів) чи до конкретного чоловіка (який, скажімо, зневажає її).
Може, я відкрию таємницю, але фемінізм – це насправді про ставлення до жінки, про комунікацію між дівчатами. Феміністка у своїй діяльності буде лише 10% часу думати, як там чоловіки, адже більшість часу вона думатиме про покращення життя жінок.
А феміністки справді «грантожерки»?
Чимало феміністок справді дуже ідейні. Ми часто виходимо зі своєю позицією у публічний простір, беремо участь у різних заходах. І «грантожерки» – це доволі популярна образа у наш бік. Насправді ми дуже багато працюємо. За лекцію, до якої я готувалася 140 годин, я отримала від нашої організації приблизно 30 євро. Це щось на межі волонтерства.
До речі, багато дівчат не називають себе феміністками, тому що: «Ну як це? Я не проводжу лекції, не веду блог». А нічого й не потрібно. Фемінізм – це просто стиль життя. Серйозно, коли жінка розуміє, що не хоче обслуговувати свого партнера, тягнути на собі все в побуті, терпіти образи від колег-чоловіків, вона приходить у феміністичний рух. Тут вона починає шукати шляхи саморозвитку, і знаходить їх.
Тоді феміністки – це жінки, які не хочуть готувати?
Насправді ні. Навіть матір і домогосподарка може бути феміністкою. Часто можна почути, що якщо жінка сидить удома і виховує дитину, то все: шлях у клуб феміністок їй закритий. А це неправда. У нашому комʼюніті є не одна мама. Вони якраз і показують, як фемінізм допомагає у вихованні дітей, як впливає на життя в контексті материнства.
Фемінізм – це про вибір і різноманіття. Підписники блогу просили мене написати, яку концепцію української жінки я бачу, умовно, як от був «совєтский» плакат із робочою жінкою. Я сказала, що мені б знадобилося плакатів з 20. Чим різноманітніша жінка у своїх проявах, професії, зовнішньому вигляді, тим для неї краще. Чим менше типізації та рожевого шляху, який для нас придумали, тим краще. Це і є фемінізм.
Сьогодні феміністки – різноманітні жінки, і це класно. У чаті «Фемінізм Львів» є художниці, філологині, магістерки юриспруденції. Кожна з них від своєї спеціалізації робить внесок у покращення нашої громади. Це прекрасні жінки. Я рада, що перебуваю в їхньому колі. Це ком’юніті, яке тебе розуміє та більш-менш знайоме з принципами екологічного спілкування.
Чому феміністкам не можна дарувати квіти на 8 березня?
Квітів і всієї цієї атрибутики «жіночності, весни та краси», мабуть, будуть очікувати жінки, яким комфортно жити у цій бульбашці, закриваючи очі на справжні цінності свята. Я люблю польові квіти, але це не те, що б я хотіла отримати 8 березня. Найкращий подарунок на це свято я отримала у 2021 році – перцевий балончик і кисет для тютюну і самокруток.
Питання в тому, чому саме чоловіки мають дарувати квіти? Я, наприклад, колись дарувала їх своїм дівчатам, з якими разом організовую події.
А взагалі просто ніхто не питав, що реально жінка хоче, щоб їй дарували. Це чоловіки вигадали, що нам потрібні квіти, а нас ніхто не запитував про це. Часто чоловіки ухвалюють якісь рішення щодо жінок, не питаючи їх, а потім хочуть, щоб ми жили за цим рішенням. Це дивно.
На 8 березня недоречно дарувати дівчині все, про що вона не просила. Це основна позиція феміністського лайфстайлу – говорити. Треба відступати від образу того, що жінку треба завойовувати, що про її думки треба здогадуватися. Звідси й береться ця «незрозуміла жіноча логіка» та «сутність жінки як із Венери».
Є жінки, які все ще намагаються на щось натякати, очікуючи, що партнер їх зрозуміє. Але хлопці еволюціонували. Вони зрозуміли, що можна просто не зрозуміти натяк, і нічого не треба буде робити. А жінка потім буде думати, що її чоловік дурний чи скупий. Але реально значно краще це перевірити, сказавши прямо: «Я хочу, щоб ти щотижня дарував мені квіти». І тоді все стане зрозуміліше.
Як взагалі зрозуміти, вітати жінку з 8 березня чи ні? А раптом вона феміністка?
У Росії кілька років тому був один абсурдний випадок у Male-free просторі «Симона». На 8 березня під будівлею зібралася група чоловіків із квітами. Вони пробили двері, вломилися і заявили переляканим жінкам: «Візьміть букет, феміністки, ми прийшли вас вітати. Чому ви не раді?». От, власне, так не треба.
Мені подобається, як мої друзі-чоловіки (навіть у феміністок такі є), іноді пишуть мені: «Софіє, а як мені взагалі тоді вітати моїх подруг? А що доречно в цей день?». Мій партнер теж підійшов до мене і запитав: «Я реально не знаю, як тебе вітати, щоб було нормально. Чого ти хочеш у цей день?».
Тут, знову ж таки, порада одна: ставити одне одному питання і давати на них відповіді. Тоді всім буде простіше. Бо, реально, на всіх жінок одне бажання не натягнеш. Ми всі дуже різні.
Правда, що всі феміністки ненавидять 8 березня?
Феміністки ненавидять скоріше те, на що перетворили 8 березня. Для нас це завжди було найголовніше «професійне» свято. Таким воно і залишається.
До речі, така ж підміна понять відбулася і з 1 травня – Міжнародним днем праці. Суспільство чомусь нині сприймає його як можливість поїхати на дачу та посмажити шашлик. Але взагалі-то це День захисту працівників. У цей день треба було б вийти на мітинг і сказати: «А чому в Україні досі кожен пʼятий працює без контракту в тіньовій сфері та не захищений законом?». Наші думки розслабили шашличками, так само як і квітами. Нам підмінили поняття, щоб ми не думали про те, як живемо і що взагалі відбувається в країні.
Феміністки справді мріють про панування матріархату, не фарбується та не голять ноги?
Я рідко фарбуюсь, але люблю макіяж. Не голю ноги, тому що так мені зручніше й економніше. Але це моя окрема історія, вона не стосується узагальнення феміністок. Усі ми дуже різні, маємо свої вподобання.
Суспільство переважно має свої упередження. Як не вважається нормою, що жінка не голить ноги, так само, і що чоловік робить лазерну епіляцію.
Усе зводиться до суспільного осуду. Не всі феміністки – кар’єристи, але вони просто хочуть мати гроші. Здебільшого ми займаємося волонтерством, але ж і їсти хочеться. Соціум засуджує, що в певний вік ми не стаємо матерями, надаючи перевагу роботі. Натомість суспільство посміялося б із чоловіка, який не досягає вершин у кар’єрі. Усе те, що роблять успішні чоловіки, для жінок вважається абсурдним і смішним.
Щодо панування матріархату, навіть у радикальних феміністок немає такої кінцевої мети. Не знаю, хто це придумав. Я думаю, простіше позбутися гендерних ролей, ніж встановлювати новий світовий порядок.
Кажуть, усі феміністки – злі. Чи це так?
Не потрібно нас боятися. Так, деякі феміністки, наприклад я, можуть іноді поводитися агресивно (жартую, звісно). Але ми робимо це лише для того, щоб відстоювати свої позиції. Це нормально. Це просто наша тверда позиція. Ми проявляємо її так, тому що інакше нас не почують.
Треба нарешті перестати демонізувати образ феміністки. Я створила навколо себе простір, у якому чоловіки не бояться звернутися за порадою. Мій друг-комік, перш ніж публікувати відео зі стендапу, надіслав його мені та запитав: «Софіє, мене з’їсть суспільство? Тут я ображаю жінок чи ні?». Буде круто, коли чоловіки нарешті почнуть із нами радитися, намагатимуться зрозуміти, що вони роблять не так.
А чоловіки бувають феміністами?
Соціологиня Тамара Марценюк писала, що у 19-му – початку 20-го століття була маленька група чоловіків, яких реально можна було назвати феміністами. Вони за допомогою своїх зв’язків допомагали жінкам, наприклад, в освіті. Але це радше виняток.
Чоловік може бути союзником жінки, наприклад, не заважаючи їй робити те, що вона хоче. Існує рух, який зветься «профемінізм». Це коли людина виступає за підтримку постулатів фемінізму, але не входить до основного феміністського руху.
Феміністки впевнені, що чоловіки як люди, які не мають жіночого досвіду, не можуть розказувати жінкам, як їм жити та що робити. А ще, думаю, чоловік не зможе боротися за те, від чого йому буде складно відмовитися. Тому що привілеї для чоловіків існують і досі, просто не всі готові це визнати.
Якщо є фемінізм, виходить, має бути й рух за права чоловіків? Хіба ні?
Справді, чоловікам замість того, щоб навчати жінок, краще зайнятися власними проблемами. Мають бути ті, хто говоритиме: «Хлопці, плакати – це нормально», «Тобі потрібна психологічна допомога» чи «Ти можеш бути слабким».
Я була б рада, якби нарешті зʼявився потужний чоловічий рух. Чоловіки ж краще розуміють свої специфічні проблеми. Чоловіче суспільство у своїх мікропроявах дійсно сповнене насилля й агресії, навіть у дружньому колі. І це такі специфічні проблеми, за якими я просто спостерігала.
У скандинавських країнах чоловіки борються за те, щоб їм дали можливість виходити в декрет зі своєю партнеркою, щоб мати право опіки над дитиною після розлучення. І чоловічому руху справді було б добре розвʼязувати проблеми, з якими вони стикаються.
Моя позиція в тому, що чоловіку краще знати, що його потрібно, а жінці – що треба їй. І в жодному разі не варто применшувати проблеми одне одного.
Що буде, коли фемінізм переможе?
Мені іноді так сумно від думки, що все, що я роблю, не матиме видимого завершення. Я ніби Мойсей – ніколи не побачу кінця цього шляху. Якщо уявити таку фантастику, що фемінізм переможе, то це буде тоді, коли від жінок нарешті просто відʼ***ться.
Думаю, настане якась егалітарична (заснована на рівності) ера, коли людей перестануть розкладати на коробочки: блакитну та рожеву. Коли більше не буде цих сценаріїв на життя жінки та чоловіка. Коли нарешті всі зрозуміють, що жінки – не з Венери, а чоловіки – не з Марсу.
Суспільство
Український стенд на ярмарку
Для заходу підготували Український національний стенд, на якому презентували 13 вітчизняних видавництв.
Представники України в «Liber» розповідали про діяльність книговидавництва в умовах великої війни, продемонстрували переклади українських творів іспанською, запропонували нові книжки для видання та налагоджували міжособистісні контакти з професіоналами іспаномовного книговидавництва.
Прикладом співробітництва став нещодавній перший переклад роману Сергія Жадана «Інтернат» каталонською мовою.
Читайте також: У Києві проведуть сім безплатних екскурсій: як зареєструватися
Читайте також: В Україні відкрили дані про всі маршрути міжнародних автобусів: понад 1200 записів
Панельна дискусія за участі українки
Під час ярмарку відбулася панельна дискусія на тему «Чи може література щось змінити?» за участю іноземних та українських авторів. Модерувала дискусію виконавча директорка PEN Ukraine, журналістка й культурна менеджерка Тетяна Терен.
«Учасники поспілкувалися про роль пропаганди і дезінформації у війні, розуміння історичного минулого та роботу з пам’яттю, чому важливо зважати на мову та прагнути, щоби вона об’єднувала, а не розділяла суспільство, а також про літературу як зброю свободи, що допомагає боротися з брехнею і тиранією», — написали у пресслужбі міністерства.
Наступний книжковий ярмарок «Liber» відбудеться з 1 по 3 жовтня 2025 року в Мадриді.
Нагадаємо, що в Україні випустили видання, присвячене спадщині кримських татар (ФОТО).
Фото: Ірина Каламурза
Коментарі