Їде, їде диван містом: винахідник з Донеччини підкорив соцмережі та зацікавив маркетологів

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.

Після початку повномасштабної війни в нашій країні склалася унікальна ситуація: вперше за багато років мільйони російськомовних православних українців поселилися поруч з україномовними католиками на Галичині та Закарпатті. Трохи відчувається напруга, чи не так?

Тому в цьому проєкті ми розповідаємо про переселенців, які, попри ці релігійні та культурні розбіжності, успішно адаптувалися та інтегрувалися в життя регіону й допомагають зробити це іншим.

Інші матеріали спецпроєкту

Вслід їм озираються перехожі. Хтось дістає телефон, щоб знімати, хтось коментує: «Який дивак». Це — найпоширеніші реакції, які бачить Аркадій Фішман, коли виїжджає з дому на чудному транспортному засобі.

Аркадій народився в Слов’янську в родині інженера та бухгалтерки, тож, як каже, професію обирав «з двох зол». Хоч він здобув фах інженера-технолога в Донбаській державній машинобудівній академії, та віддавати свою трудову конкретному заводу не поспішав.

«Сама ідея працювати за зарплатню й розробляти тільки те, що тобі вказують, мене не цікавить, — розповідає він. — Так, на деяких заводах платять непогано, але там нема свободи».

Аркадій за своєю суттю винахідник. Після навчання виготовляв і продавав іграшки, жетони для колекціонерів, меблі: «Наприклад, робив розкладні крісла, шезлонги.  Рік-два ця справа мене годувала. Потім ситуація на ринку змінювалася, і я змінював напрямок».

Якось він зробив інтроцикл — транспортний засіб, в якому водій сидить всередині великого колеса — просто з цікавості, поїде чи ні. Вийшов далекий автоматизований родич циркового колеса.

«Різні варіації цього приладу з’являлись у світі протягом останніх 200 років, — пояснює Аркадій. – Але жоден у масове виробництво так і не пішов».

Він ділиться: відчуття за кермом інтроцикла не схожі ні на що — ти наче їдеш у якійсь бульбашці. Можна нахилитись, обернутись, але керувати й тримати рівновагу непросто.

«І я подумав, що можна було б зробити невеличку серію таких інтроциклів для дітей. Але я не встиг розвинути ідею — почалося повномасштабне вторгнення», — пригадує він.

24 лютого 2022 року Аркадій прокинувся від вибухів у Слов’янську. Одразу зрозумів, що відбувається. Поки збирав речі, вирішив дати сину поспати, бо знав, що той прокинеться вже у війні. Давид два роки після розлучення батьків жив лише з татом.

Аркадій ретельно дослідив мапу України та ситуацію по різних регіонах. Визначив Тернопільщину як оптимальний варіант: від Білорусі далеко, від Придністров’я далеко. Закарпаття відпадає, бо ясно, що туди забагато людей поїде. Тож курс брав на Тернопіль.

Вивезти батька з сином подалі від вибухів мав старенький «жигуль» з причепом. Чоловік каже, що ретельно відбирав, що повантажити в далеку дорогу, хоч для сторонніх очей могло видатися, що він бере купу металобрухту: якісь труби, акумулятори, мотор, що ще недавно був серцем інтроцикла.

У причепі була й переносна баня — така собі кабінка з пічкою всередині.

«Я взяв її з собою на випадок, якщо ми з малим муситимемо десь у полі стояти, потрапимо в оточення. А на вулиці ж мінусова температура. То там можна було б грітися, хоча б розтопивши ту пічку. І лягти там можна. Тобто може бути така собі кімнатка тепла, яку хоч і посеред лісу можна встановити», — пояснює Аркадій.

Крім мобільної бані на причепі також був надувний човен — на випадок, якщо підірвуть мости, і єдиний шлях пролягатиме через воду. А ще слінг-рюкзак для перенесення дітей, якщо треба буде довго йти пішки. 

Машина старенька, перевантажена, тому їхали дуже повільно. Аркадій згадує, як син питав: «Куди ми їдемо, тату?». 

«Йому на той момент 4 рочки було. Я старався пояснити, що відбувається, наскільки це можливо для такого віку. Дістав блокнот та олівцем намалював: ось це — Україна, а з цього боку росія, і вони нас обстрілюють, вдерлися на нашу землю. А ми їдемо на інший бік країни, де безпечніше. І стрілочками показав напрямок».

Ще раз пояснювати свій малюнок Аркадію довелося на найближчому блокпості. Чоловік з усмішкою згадує пригоду, та зізнається: у той момент було зовсім несмішно.

«Наші військові побачили цей малюнок, і такі: «Це що за схема?», — розповідає Аркадій.

Окрім малюнка, військові мали питання і до того, що в причепі: «Підходять до причепа й переклацнули затвори. Один на мене направив дуло, інший — на причіп. Відкидає ту ковдру й каже: «Хух, я думав, там шайтан-труба — гранатомет!». Ось така у нас була пригода».

Три місяці Фішмани жили в Тернополі, а тоді винахідливий батько вирішив перебратися в Заліщики — містечко на березі Дністра. Переїхали заради помідорів. Аркадій каже: «Треба було якось заробляти на життя — запаси закінчувались. Я з’ясував, що тут така «овочева житниця» — майже кожен у цьому краї вирощує помідори, має теплиці».

Чоловік вирішив створити бізнес із продажу закруток, снеків і соусів за власними рецептами під брендом konserva_ua. Стерилізувати й готувати маринади йому не в новинку, бо ще в Слов’янську часто готував собі консерви для туристичних походів.

Але навіть консервування почав з того, що спроєктував і власноруч зібрав сушарку для овочів. Винайняв житло з окремим приміщенням під мініцех. 

У цей самий час зробив і мобільний диван. «Донором» запчастин став той самий інтроцикл зі Слов’янська. 

«Це ж насправді лиш форма конструкції така. Справжній диван розсипався б від їзди. Працює на акумуляторі від електричного велосипеда, може рухатися зі швидкістю до 10 км/год. Керую за допомогою прихованого важеля», — пояснює винахідник.

Син Давид диван на колесах уже сприймає як щось звичне. «Ну так, ми їздимо на ньому в кафе. І гості на нього сідають, коли взуваються в коридорі», — каже Давид і сором’язливо ховає обличчя в татову шию. Далі розмову веде з цього сховку. Якщо трошки напружити слух, можна почути, що макарони з татовими огірками в томаті — улюблена Давидова страва.

У Заліщиках хлопчик пішов до школи. Це найбільший стрес для Аркадія за все батьківство — але не через навчання. Він боїться, що з вулиці його заберуть до військкомату, і дитина залишиться одна: «Його навіть нема кому зі школи забрати».

Мати Давида на початку вторгнення виїхала до Європи, але спілкується з сином онлайн. 

«Варіант того, щоб Давид переїхав до мами за кордон, ми не розглядаємо. Бо ж через якісь умовні 5 років часу мій син тоді буде вже більше бельгійцем чи поляком, ніж українцем, а я цього не хочу», — пояснює Аркадій.

Від тривожних думок чоловік відволікається роботою: на виробництві працює сам, лише на заготівлю сировини кликав на допомогу нових друзів і знайомих. Їх креативний інженер знайшов у Заліщиках дуже швидко — уже всіх і не вмістити на блакитному дивані. Тепер шукає компаньйона для бізнесу: «Я хороший інженер, але поганий менеджер з продажів», — говорить він. 

Минулого року Аркадій виконав кілька оптових замовлень від місцевих ресторанів, але основну надію має на індивідуальні продажі. 

«Тобто родина, наприклад, з Києва, пише мені: «Нам на рік потрібно 50 аджик, 100 банок солоних огірків і 10 кг пастили». І я готую спеціально під цю родину, все без хімії, і відправляю одним замовленням по гуртовій ціні. Добре, коли є бабуся в селі. А  в кого нема? Я буду бабусею з села, яка заготовить смачні та якісні закрутки для вас», — каже підприємець.

Аркадій має сторінку в Інстаграмі для своїх консерв, але на ній обмаль фото й відео, нема ексцентричних винаходів. Там він пропонує свої соуси, сухі супові набори з овочами, які лише треба окропом залити. Баночка хумусу 239 мл коштує 39 гривень, гострий соус продає по 36 гривень за 100 мл.

«Я гадав, що це будуть купувати, але ні. Так само соус із місцевих гострих перчиків. Фактично, це рецепт усім відомого «Табаско», але втричі дешевше і з наших, українських перців. Чому люди купують закордонний, дорожчий, і не беруть такий же свій — я не знаю», — дивується Аркадій.

У той же час маркетологи з Києва зацікавилися самим винахідником і його диваном та ведуть перемовини з Аркадієм про зйомки рекламного ролика для великої торгівельної мережі. Він сподівається, що це допоможе знайти замовників і для власного бренду. 

Зараз чоловік тестує рецепти фруктової пастили, бо постійно готувати одне й те саме йому нудно: «У Слов’янську я мав виноградник і робив більше 20 видів вина за власними рецептами. Якось я познайомився з виноробом, і він каже: «У мене дуже хороше вино — це ще рецепт мого діда, ми з покоління в покоління його робимо». А йому років 60 десь. І мене це так вразило: як за ціле життя йому не захотілося спробувати якусь власну ідею реалізувати, якийсь власний рецепт винайти? Я цього не розумію».

На завершення розмови питаю Аркадія, чи подобається йому така роль — «дивака», що їздить по каву на дивані.

Моє питання його мало не обурює: «Дивним я вважаю на дивані сидіти й по 6 годин поспіль дивитися телевізор. От це справді дивно. Хіба ні?».