Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Їде, їде диван містом: винахідник з Донеччини підкорив соцмережі та зацікавив маркетологів

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Після початку повномасштабної війни в нашій країні склалася унікальна ситуація: вперше за багато років мільйони російськомовних православних українців поселилися поруч з україномовними католиками на Галичині та Закарпатті. Трохи відчувається напруга, чи не так?

Тому в цьому проєкті ми розповідаємо про переселенців, які, попри ці релігійні та культурні розбіжності, успішно адаптувалися та інтегрувалися в життя регіону й допомагають зробити це іншим.

Вслід їм озираються перехожі. Хтось дістає телефон, щоб знімати, хтось коментує: «Який дивак». Це — найпоширеніші реакції, які бачить Аркадій Фішман, коли виїжджає з дому на чудному транспортному засобі.

Аркадій Фішман та його син їдуть вулицею міста. Відео користувачки TikTok @olena_pidozrila

Аркадій народився в Слов’янську в родині інженера та бухгалтерки, тож, як каже, професію обирав «з двох зол». Хоч він здобув фах інженера-технолога в Донбаській державній машинобудівній академії, та віддавати свою трудову конкретному заводу не поспішав.

«Сама ідея працювати за зарплатню й розробляти тільки те, що тобі вказують, мене не цікавить, — розповідає він.Так, на деяких заводах платять непогано, але там нема свободи».

Аркадій за своєю суттю винахідник. Після навчання виготовляв і продавав іграшки, жетони для колекціонерів, меблі: «Наприклад, робив розкладні крісла, шезлонги.  Рік-два ця справа мене годувала. Потім ситуація на ринку змінювалася, і я змінював напрямок».

Якось він зробив інтроцикл — транспортний засіб, в якому водій сидить всередині великого колеса — просто з цікавості, поїде чи ні. Вийшов далекий автоматизований родич циркового колеса.

«Різні варіації цього приладу з’являлись у світі протягом останніх 200 років, — пояснює Аркадій. – Але жоден у масове виробництво так і не пішов».

Аркадій Фішман зі Слов’янська демонструє власну модель інтроцикла. Це різновид моноцикла, де водій перебуває всередині великого колеса. Скриншот з відео, наданого Аркадієм

Він ділиться: відчуття за кермом інтроцикла не схожі ні на що ти наче їдеш у якійсь бульбашці. Можна нахилитись, обернутись, але керувати й тримати рівновагу непросто.

«І я подумав, що можна було б зробити невеличку серію таких інтроциклів для дітей. Але я не встиг розвинути ідею — почалося повномасштабне вторгнення», пригадує він.

24 лютого 2022 року Аркадій прокинувся від вибухів у Слов’янську. Одразу зрозумів, що відбувається. Поки збирав речі, вирішив дати сину поспати, бо знав, що той прокинеться вже у війні. Давид два роки після розлучення батьків жив лише з татом.

Аркадій ретельно дослідив мапу України та ситуацію по різних регіонах. Визначив Тернопільщину як оптимальний варіант: від Білорусі далеко, від Придністров’я далеко. Закарпаття відпадає, бо ясно, що туди забагато людей поїде. Тож курс брав на Тернопіль.

Вивезти батька з сином подалі від вибухів мав старенький «жигуль» з причепом. Чоловік каже, що ретельно відбирав, що повантажити в далеку дорогу, хоч для сторонніх очей могло видатися, що він бере купу металобрухту: якісь труби, акумулятори, мотор, що ще недавно був серцем інтроцикла.

У причепі була й переносна баня — така собі кабінка з пічкою всередині.

«Я взяв її з собою на випадок, якщо ми з малим муситимемо десь у полі стояти, потрапимо в оточення. А на вулиці ж мінусова температура. То там можна було б грітися, хоча б розтопивши ту пічку. І лягти там можна. Тобто може бути така собі кімнатка тепла, яку хоч і посеред лісу можна встановити», — пояснює Аркадій.

Крім мобільної бані на причепі також був надувний човен на випадок, якщо підірвуть мости, і єдиний шлях пролягатиме через воду. А ще слінг-рюкзак для перенесення дітей, якщо треба буде довго йти пішки. 

Машина старенька, перевантажена, тому їхали дуже повільно. Аркадій згадує, як син питав: «Куди ми їдемо, тату?». 

«Йому на той момент 4 рочки було. Я старався пояснити, що відбувається, наскільки це можливо для такого віку. Дістав блокнот та олівцем намалював: ось це — Україна, а з цього боку росія, і вони нас обстрілюють, вдерлися на нашу землю. А ми їдемо на інший бік країни, де безпечніше. І стрілочками показав напрямок».

Той самий малюнок, за допомогою якого Аркадій Фішман пояснював 4-річному сину, куди і чому вони мусять їхати зі Слов’янська у лютому 2022 року. Фото надав Аркадій

Ще раз пояснювати свій малюнок Аркадію довелося на найближчому блокпості. Чоловік з усмішкою згадує пригоду, та зізнається: у той момент було зовсім несмішно.

«Наші військові побачили цей малюнок, і такі: «Це що за схема?», розповідає Аркадій.

Окрім малюнка, військові мали питання і до того, що в причепі: «Підходять до причепа й переклацнули затвори. Один на мене направив дуло, інший на причіп. Відкидає ту ковдру й каже: «Хух, я думав, там шайтан-труба — гранатомет!». Ось така у нас була пригода».

Три місяці Фішмани жили в Тернополі, а тоді винахідливий батько вирішив перебратися в Заліщики містечко на березі Дністра. Переїхали заради помідорів. Аркадій каже: «Треба було якось заробляти на життя — запаси закінчувались. Я з’ясував, що тут така «овочева житниця» — майже кожен у цьому краї вирощує помідори, має теплиці».

Чоловік вирішив створити бізнес із продажу закруток, снеків і соусів за власними рецептами під брендом konserva_ua. Стерилізувати й готувати маринади йому не в новинку, бо ще в Слов’янську часто готував собі консерви для туристичних походів.

Перчики чилі, приготовані власноруч винахідником-інженером Аркадієм Фішманом. Фото зі сторінки konserva_ua.

Але навіть консервування почав з того, що спроєктував і власноруч зібрав сушарку для овочів. Винайняв житло з окремим приміщенням під мініцех. 

У цей самий час зробив і мобільний диван. «Донором» запчастин став той самий інтроцикл зі Слов’янська. 

«Це ж насправді лиш форма конструкції така. Справжній диван розсипався б від їзди. Працює на акумуляторі від електричного велосипеда, може рухатися зі швидкістю до 10 км/год. Керую за допомогою прихованого важеля», пояснює винахідник.

Син Давид диван на колесах уже сприймає як щось звичне. «Ну так, ми їздимо на ньому в кафе. І гості на нього сідають, коли взуваються в коридорі», — каже Давид і сором’язливо ховає обличчя в татову шию. Далі розмову веде з цього сховку. Якщо трошки напружити слух, можна почути, що макарони з татовими огірками в томаті — улюблена Давидова страва.

У Заліщиках хлопчик пішов до школи. Це найбільший стрес для Аркадія за все батьківство але не через навчання. Він боїться, що з вулиці його заберуть до військкомату, і дитина залишиться одна: «Його навіть нема кому зі школи забрати».

Мати Давида на початку вторгнення виїхала до Європи, але спілкується з сином онлайн. 

Аркадій Фішман із сином Давидом, якого після розлучення виховує сам. Фото надав Аркадій

«Варіант того, щоб Давид переїхав до мами за кордон, ми не розглядаємо. Бо ж через якісь умовні 5 років часу мій син тоді буде вже більше бельгійцем чи поляком, ніж українцем, а я цього не хочу», — пояснює Аркадій.

Від тривожних думок чоловік відволікається роботою: на виробництві працює сам, лише на заготівлю сировини кликав на допомогу нових друзів і знайомих. Їх креативний інженер знайшов у Заліщиках дуже швидко — уже всіх і не вмістити на блакитному дивані. Тепер шукає компаньйона для бізнесу: «Я хороший інженер, але поганий менеджер з продажів», говорить він. 

Минулого року Аркадій виконав кілька оптових замовлень від місцевих ресторанів, але основну надію має на індивідуальні продажі. 

«Тобто родина, наприклад, з Києва, пише мені: «Нам на рік потрібно 50 аджик, 100 банок солоних огірків і 10 кг пастили». І я готую спеціально під цю родину, все без хімії, і відправляю одним замовленням по гуртовій ціні. Добре, коли є бабуся в селі. А  в кого нема? Я буду бабусею з села, яка заготовить смачні та якісні закрутки для вас», каже підприємець.

Аркадій має сторінку в Інстаграмі для своїх консерв, але на ній обмаль фото й відео, нема ексцентричних винаходів. Там він пропонує свої соуси, сухі супові набори з овочами, які лише треба окропом залити. Баночка хумусу 239 мл коштує 39 гривень, гострий соус продає по 36 гривень за 100 мл.

«Я гадав, що це будуть купувати, але ні. Так само соус із місцевих гострих перчиків. Фактично, це рецепт усім відомого «Табаско», але втричі дешевше і з наших, українських перців. Чому люди купують закордонний, дорожчий, і не беруть такий же свій — я не знаю», — дивується Аркадій.

У той же час маркетологи з Києва зацікавилися самим винахідником і його диваном та ведуть перемовини з Аркадієм про зйомки рекламного ролика для великої торгівельної мережі. Він сподівається, що це допоможе знайти замовників і для власного бренду. 

Зараз чоловік тестує рецепти фруктової пастили, бо постійно готувати одне й те саме йому нудно: «У Слов’янську я мав виноградник і робив більше 20 видів вина за власними рецептами. Якось я познайомився з виноробом, і він каже: «У мене дуже хороше вино — це ще рецепт мого діда, ми з покоління в покоління його робимо». А йому років 60 десь. І мене це так вразило: як за ціле життя йому не захотілося спробувати якусь власну ідею реалізувати, якийсь власний рецепт винайти? Я цього не розумію».

На завершення розмови питаю Аркадія, чи подобається йому така роль — «дивака», що їздить по каву на дивані.

Моє питання його мало не обурює: «Дивним я вважаю на дивані сидіти й по 6 годин поспіль дивитися телевізор. От це справді дивно. Хіба ні?».

Коментарі

Суспільство

Психологічна підтримка для переселенців: в Україні запустили новий проєкт

Опубліковано

Проєкт для психологічної підтримки ВПО із Донецької області запрацював у трьох центрах: у Рівному, Тернополі та Івано-Франківську.

Про це повідомили в Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Ініціативу запустив благодійний фонд «ЯМаріуполь». Організатори вказують, що у межах проєкту люди зможуть покращити свій психологічний та емоційний стан і краще адаптуватися у нових регіонах.

У центрах переселенці зможуть відвідувати групові сесії, заняття з арттерапії та музикотерапії, а також приєднуватися до виїздів на природу.

Читайте також: Психологічна підтримка в ЗСУ: Міноборони оголосило про впровадження нової програми

Разом із тим фахівці проводитимуть культурні й освітні заходи для ВПО, а також майстер-класи з технік саморегуляції та розвитку емоційної стійкості.

Організатори очікують, що проєкт може охопити понад десять тисяч людей різного віку.

Ініціативу реалізує БФ «ЯМаріуполь» у межах проєкту «Допомога ВПО в Західному регіоні через місцеві партнерства» спільно з БФ «Крила надії» й за підтримки Міністерства внутрішніх справ Чехії та програми «Допомога на місці».

Раніше ми писали про те, що «Громади зобов’язані допомагати переселенцям»: як на Чернігівщині підтримують тих, хто втратив дім.

Фото обкладинки: Freepik

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Український трилер «БожеВільні» зібрав понад 4 мільйони гривень за три тижні прокату

Опубліковано

Дебютний трилер Дениса Тарасова «БожеВільні» продовжує привертати увагу глядачів. За три тижні прокату стрічка зібрала понад 4,1 млн грн, а її подивилися більше ніж 26 тисяч людей.

Про це повідомили у Державному агентстві з питань кіно.

Про що фільм?

«БожеВільні» занурює глядачів у похмуру реальність каральної психіатрії в СРСР 1970-х років.
Головний герой, Андрій, потрапляє до психіатричної лікарні через захоплення забороненою західною рок-музикою. Перед ним стоїть непростий вибір: співпрацювати з КДБ чи розкрити правду про тортури, які переживають ув’язнені.

Відео: FILM.UA Group

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: фільм «БожеВільні».

Коментарі

Читати далі

Суспільство

«Громади зобов’язані допомагати переселенцям». Як на Чернігівщині підтримують тих, хто втратив дім

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

У Бобровицькій громаді на Чернігівщині зараз живуть понад 2 тисячі переселенців. Крім житла, роботи, гуманітарки та допомоги з документами, ці люди потребують психологічної підтримки, тому влада у співпраці з благодійниками створила для них безкоштовний соціально-психологічний простір.

Як це реалізували, розповідає ШоТам.

Михайло Ділок

директор центру надання соціальних послуг Бобровицької сільської ради.

Уся допомога є безкоштовною

Наш соціально-психологічний простір створений на базі місцевого центру надання соціальних послуг. З втіленням цього проєкту нам допомогла благодійна організація «Право на захист». Усі послуги простору безкоштовні.

Крім як по психологічну допомогу, переселенці приходять до нас із різними питаннями. От днями чоловік з інвалідністю із Запорізької області звертався щодо ремонту електрики в будинку, куди його заселили. Інша сім’я живе в будинку, де немає газу, тому потрібно допомогти з дровами, адже стало холодніше. Ми стараємося всім допомогти, чим можемо — надаємо продукти, постіль, теплий одяг, через благодійників дістаємо ліки, допомагаємо оформити документи.

Центр соціальних послуг Бобровицької сільської ради. Фото: ШоТам

Геннадій Іванюк

виконувач обов’язків голови Бобровицької міської ради Чернігівської області 

«Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно»

Наша Бобровицька громада має значну допомогу від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» — матеріальну підтримку, а також тренінги для фахівців. Нам допомагають відновитися після бойових дій, адже росіяни окупували 9 сіл громади та знищили понад 160 будівель. 

Проєкт виділив нам багато необхідної техніки: пересувні фари для роботи вночі, екскаватор для ремонту доріг, а також чотири дробарки для переробки деревини. Тепер ми безкоштовно забезпечуємо переселенців дровами, аби вони могли опалити своє нове житло. 

Їхні діти навчатимуться у відновленій опорній школі, адже «ГОВЕРЛА» фінансує там ремонт і допомагає створити бомбосховище. Проте не менш важливим є й моральний стан переселенців, тому ми створили для них соціально-психологічний простір. У майбутньому хочемо виділити під нього окреме приміщення та найняти на роботу більше фахівців.

Геннадій Іванюк і Михайло Ділок спілкуються про розвиток соціально-психологічного простору. Фото: ШоТам

Вважаю, що громади зобов’язані допомагати переселенцям знайти житло та роботу, адже ці люди втратили свій дім. Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно, і щоб вони не мусили їздити по інших містах у пошуках житла.

Марина Бушеленко

психологиня соціально-психологічного простору у Бобровицькій громаді

Люди часто бояться психологів, але ми хочемо допомогти

Я — дружина загиблого воїна, мама та психологиня, яка щось робить, аби допомогти іншим. Коли люди покидають свій дім і переїжджають у нове середовище, вони не знають, що на них чекає. 

Ми зустрічаємося з клієнтами індивідуально раз на тиждень, сеанс триває 45 хвилин. Часто до мене звертаються молоді мами з дітьми, які стають розгубленими на новому місці.

От нещодавно до мене приходила жінка з Сум, у якої там залишилися батьки. Через це вона відчуває постійну тривогу, тому я стараюся допомогти їй зібратися та навчитися боротися з тривогою, аби не переносити її на свою дитину. 

Часто люди бояться психологів, але ми хочемо допомогти. Я не даю порад, не засуджую, а слухаю та намагаюся допомогти розібратися з хаосом в голові, скерувати людину в правильному напрямку. Тоді на душі стає легше, адже зі мною можна поплакати та бути собою.

Переселенка Лариса Бабій на прийомі в психологині Марини Бушеленко. Фото: ШоТам

Після нашої роботи вони завжди дякують і зазначають, що бачать зміни: діти адаптуються в садочках, налагоджують сон і свій емоційний стан. Я допомагаю жінкам звернути увагу на власні бажання та згадати про свої базові потреби.

Я завжди раджу планувати своє майбутнє, бо якщо ви знаєте, чого прагнете, то відволікаєтеся від стресу. Насамперед це потрібно дорослим, але я працюю також з дітьми та підлітками. Перші сеанси ми проводимо за присутності їхніх батьків, а далі вже самі.

Марина Бушеленко біля будівлі соціально-психологічного простору для переселенців Бобровицької громади. Фото: ШоТам

Зараз ми починаємо співпрацювати з психологами з інших центрів, а ще плануємо проводити для переселенців у місті різноманітні тренінги. Наступного літа хочемо відкрити інклюзивну кімнату для дітей з інвалідністю та загалом завдяки психологічним технікам допомагати людям жити краще.

Коментарі

Читати далі