Суспільство
Якщо не я, то хто? Як відкрити та утримувати притулок для тварин у райцентрі
Безпритульні тварини – проблема чи не кожного українського міста. І не дивно, адже, як стверджують зоозахисники, Україна входить в десятку країн з найбільшою їх кількістю. Такою невтішною статистикою поділились у благодійному фонді Four Paws Ukraine.
Жителька Знам’янки, що на Кіровоградщині, Богдана Стоян вже кілька років намагається виправляти загрозливу статистику на своєму локальному рівні. Активістка утримує єдиний у своєму місті Центр перетримки та стерилізації. За останні п’ять років у Знам’янці помітно поменшало зграй собак, які вештаються містом. Більшість тварин вже стерилізовані та не дають потомства.
Утримувати центр допомагають небайдужі громадяни та волонтери. Фінансування від місцевої влади Богдана ніколи не отримувала. Як їй це вдалось та що потрібно, аби повторити її досвід? Далі – поради про те, як самотужки створити притулок, щоразу знаходити фінансування та допомогу.
Богдана Стоян
Голова громадської організації “Дай Лапу”. Відкрила Центр стерилізації та перетримки безпритульних тварин, який працює на пожертви благодійників. Зараз утримує понад 60 собак та котів.
Порада №1. Знайдіть приміщення
Спочатку ми займались стерилізацією в орендованому приміщенні, яке надавала нам одна жінка. В якийсь момент наші з нею погляди розійшлись, і я залишилась без місця для роботи з тваринами. Тоді я згадала – у сім’ї мого чоловіка є старенький дім у приватному секторі, в якому ніхто не проживає. Я пояснила ситуацію своїй свекрусі. Вона, золота людина, сказала: “Забирай. Це ж твоя робота”.
Дім – старенький, без ремонту, без зручностей, навіть газу там немає. Щоб привести його до ладу, ми виставляли пости у соцмережі з проханням допомогти. Так зібрали трохи грошей на ремонт, хоч він у нас і мінімальний. Всередині ми виклали все плиткою, зробили міні-операційну. Туди я викликаю лікаря з ліцензією та досвідом, щоб стерилізувати тварин.
Краще, звичайно, мати професійний кабінет та міні-притулок, скажімо, на 100 тварин за містом. Бо наш дім знаходиться у приватному секторі і це викликає проблеми. Десь собаки розгавкались – вони вже заважають сусідам.
У Кропивницькому є два подібних до нашого притулки, але вони за містом і їх трохи підтримує міська влада. Для нас такої території, на жаль, не знайшлось.
Порада №2. Подбайте про фінансування
Як ви вже зрозуміли, у нас немає регулярного щомісячного фінансування. Складно порахувати, скільки потрібно витрачати на утримання. Це, по-перше, залежить від кількості тварин. По-друге, бувають безпритульні тварини, які потребують значних коштів на лікування – 2-3 тисячі гривень, а є й такі, яким достатньо купити недорогі ліки. В середньому, мені потрібно 10 тисяч гривень щомісяця – це їжа, медикаменти.
Фінансово мені допомагають небайдужі люди. У місті стоять спеціальні бокси, куди можна пожертвувати кошти, у Facebook та в Instagram вказана карта ГО Дай лапу. Крім цього у мене є власний відділ косметики в місцевому магазині. Звідти більша частина заробітку йде на утримання притулку. Я забираю зароблені гроші та одразу їду купувати корм або ліки.
Читайте також: «Тварини летять до нас через паркан». Як живе найбільший в Україні притулок для тварин
Буває, що люди не мають змоги допомогти грошима, то приносять їжу – хтось принесе кілограм каші, хтось привезе мішок крупи або брикет м’яса.
Якщо тварина захворіла, то ми відкриваємо збір у соцмережах на її лікування. Або ж я беру послуги та медикаменти в борг, який потім треба погасити. Зазвичай всі кошти на лікування покриваються. Не було ще такого, щоб у мене висіли борги протягом двох місяців.
Порада №3. Знайдіть однодумців, але будьте готові працювати одні
Найскладніше у моїй роботі – це працювати з людьми. Я знаю, що робити з котом, з собакою, як їх приструнити. А з людьми дуже складно.
Частіше за все піклуюсь про тварин я самостійно. Два рази на день ходжу до притулку, готую їсти, прибираю. Коли я не могла це робити, наймала дівчинку, яка працювала за зарплатню.
Волонтери до нас теж приходять, але рідко. Хоча у місті багато небайдужих людей, які періодично нам допомагають. Є, наприклад, дві школярки, які приходять допомагати мені зі стерилізацією та утриманням тварин. Але у них школа, тому вони можуть тільки у вихідні або влітку. Ще є дівчина, яка іноді забирає тварин додому на перетримку. Безпритульні тварини у нашому центрі переважно або хворі, або ж після хвороби. Якщо ми знайшли когось здорового, я прошу її забрати, щоб тварина у нас не заразилась.
Порада №4. Знайдіть ветеринара для стерилізації
Стерилізація — це найгуманніший спосіб зробити так, щоб бездомних тварин на вулицях не ставало більше. Коли ми стерилізуємо безпритульну собаку, вона доживає свій час сама. А якщо ж вона кожні пів року приводить 5-6 цуценят, їх стає багато, вони збиваються у зграї, а це вже небезпечно.
За 5-6 років нашої роботи ми вже бачимо, що в місті немає таких зграй, як раніше. На вулицях собак стало менше, багато з них – стерильні.
Стерилізацією, звичайно, у нас займається професійний ветеринар. Я асистую – тримаю тварину, подаю щось. В операції я не лізу, але я обов’язково присутня. Це моя робота. Безкоштовна, але робота. Це особиста ініціатива, бо я бачу сенс у стерилізації.
Але будьте готові до того, що ви ніколи не знайдете лікаря, який допомагатиме вам безкоштовно. Волонтер-ветеринар – це той, хто робить хороші знижки. Наприклад, з нас лікар не бере гроші за виклик, за якісь краплі. Десь він за огляд не візьме грошей, десь знижку зробить. Але якщо безпритульні тварини потребують операції, то це оплачується, адже це робота.
Читайте також: Без кліток та зі спа-салоном: як працює перший в Україні готель для тварин
Звичайно, домашніх улюбленців люди самостійно оплачують. А я плачу за безпритульних. Після стерилізації залишаю їх у себе в центрі на перетримку.
На тиждень ми стерилізуємо близько 15 тварин. Радує, що більшість з них – домашні. Бо майбутнє потомство, яке потім може опинитись на вулиці, залежить насамперед від домашніх улюбленців.
Порада №6. Не віддавайте тварин всім охочим
Коли людина хоче забрати собаку або кота, ми проводимо міні-співбесіду: чи були в неї тварини, від чого померли. Буває, дзвонить жінка і каже: “Та воно захекалось і здохло”. Я питаю, чому до ветеринара не відвезли, а вона відповідає: “А воно мені треба”. Таким я відмовляю.
У нас також є договір, щоб люди відчували за собою відповідальність. Але не завжди це спрацьовує. Бувало, ми забирали наших цуценят назад – заморених голодом або їх знову викидали на вулицю. Тому звертайте увагу на те, кому віддаєте тварину. Як мінімум, господарі повинні любити хвостатих.
Порада №5. Будьте готові до того, що всім знайти домівку не вийде
На жаль, забирають тварин не так часто, як би нам цього хотілось. Можна зробити професійні фото, написати зворушливий пост, а тварину все одно не заберуть. А можна поспіхом сфотографувати котика у пітьмі, викласти в соцмережі, а за кілька годин знайдеться новий господар.
Я люблю всіх тварин без розбору, але залишаю тільки тих, кому я дійсно потрібна. Вдома у мене п’ять собак і дві кішки. У мене є глухий собака, є з кривою лапою після перелому. Є домашній спанієль, якого якимсь чином викинули на вулицю. Я розумію, що він там не виживе.
Безпосередньо в притулку зараз у нас проживає близько 50-60 тварин. Точну кількість я не рахую, бо двох тварин віддамо, а прийде ще п’ять. Це постійний процес. Позавчора, наприклад, у нас забрали трьох котів. Сьогодні ще одного. Зараз ми вже чекаємо, коли хтось подзвонить і скаже, що щось сталось або когось знайшли.
Якщо тварині можна знайти домівку, то я намагаюсь це зробити, щоб не повертати її на вулицю. Буває, що цуценят забирають одразу. Є собаки, яких ми знайшли ще цуценятами, а зараз їм по 6 років і вони досі у нас.
А бувають просто непридатні для прилаштування безпритульні тварини – агресивні, або такі, що схильні до бродяжництва. У нас був собака, якого ми забрали, а він через добу вирив яму під парканом, втік і повернувся на своє місце.
Порада №6. Не опускайте руки – допомога може прийти, звідки не чекали
Головне – не здаватись. Буває тяжко фінансово, але ми викручуємось. Складний випадок, наприклад, був у нас з собакою породи курцхаар на ім’я Руф. Його знайшли на об’їзній дорозі у Знам’янці. Дві передні лапи Руфа потрапили у капкан. Уявляєте, що таке курцхаар? Він важив 12 кілограмів. Повністю виснажений. Два місяці прожив у лісі. У нього було зараження однієї лапи. На іншій лапі не було частини кісток. Словом, лікування складне.
Ми зібрали близько 40 тисяч гривень на його лікування. І це замало, тому будемо ще влаштовувати збір. Але на цю проблему відгукнулись найкращі лікарі Києва. Руф зараз у столиці, на стаціонарі. У нього будуть протези і через місяць-два він повернеться до нас. Це єдиний випадок у моїй практиці, коли справа торкнулась таких великих коштів.
Порада №7. Будьте готові до негативу з боку людей
Завжди знайдуться ті, хто чимось незадоволений. Мені важко з людьми, бо вони вважають, що я їм винна щось. Мене звинувачують, чому я не забираю всіх, шантажують, що безпритульні тварини помруть. Багатьом не подобається те, що я роблю. Часто найостаннішими словами називають, в інтернеті обливають брудом. Кричать, що ми робимо з тварин калік, бо, мовляв, стерилізація – це вбивство.
Читайте також: Сайт для зоознайомств. Як GladPet допоможе вам знайти друга, не виходячи з дому
Бабусі кажуть, що я грішна жінка. Але коли її цуциків ніхто не візьме, вона їх погодує пів року, побачить, скільки грошей треба на їхнє утримання, то повернеться до мене. Бо один раз віддати 300 гривень на стерилізацію, виявиться, не так і багато.
Порада №8. Достатньо просто не пройти повз
Звичайно, всім не допоможеш. Попереду зима, багато бездомних тварин її не переживуть. Це факт. Але кожен з нас може посприяти тому, аби ці хвостики не померли від холоду або голоду. Ось кілька порад:
- Змайструйте їм будку. Якщо ви побачили, що собака живе постійно в одному місці, можна спробувати поставити будку, коробку обтягнуту клейонкою, тощо.
- Сфотографуйте та зробіть пост в інтернеті. Це не складно, але дуже часто люди перекладають цю роботу на волонтерів.
- Погодуйте. Їм треба трошки теплої їжі. Хороше харчування допоможе тваринам пережити зиму. Достатня кількість жиру врятує.
Я завжди кажу – не пройдіть повз, врятуйте одного кота і ви все життя будете пишатись собою. Це круті емоції.
Я не кайфую від того, коли я забираю тварину. Щира радість у мене тоді, коли я або знаходжу їй дім, або вона одужує. Це для мене залежність: я хочу побачити цього собаку живим. Я завжди кажу своїм тваринам: ”Здохнеш, я тебе приб’ю”. Мені потрібно, щоб вони були здорові. Ми таких виходжували, у яких, здавалось, не було шансу. Коли вони одужують, ти дивишся на них і думаєш: “Я молодець”. Це як особиста перемога.
Суспільство
Аби розповісти про неймовірні історії успіху малого та середнього українського бізнесу, який попри війну продовжує динамічно розвиватися. Цей проєкт – частина нашого великого дослідження явища української мрії.
Навесні 2022 року, коли Ольга Лекова приходила обстежувати укриття шкіл та дитсадків, більшість з них були в жахливому стані — сірі стіни та старі меблі. Діти не хотіли туди йти під час тривоги.
Тоді інженерка вирішила розробити для укриттів меблі-трансформери, виконані із переробленого пластику — кольорові, довговічні та ще й з користю для природи.
Як відкрила власну-дизайн-студію у столиці, вклавши на старті лише 1500 гривень, та чому меблі для укриттів, що не приносять прибутку, є такими важливими для неї, Ольга розповіла ШоТам.
Вдень — студентка, вночі — няня у дитбудинку
Ще з дитинства я любила роздивлятися будинки рідного Донецька і розмірковувати: а як це влаштовано? А навіщо зроблено саме так?
Після школи я вступила на будівельний факультет Донбаської національної академії архітектури та будівництва. Паралельно з навчанням влаштувалася нянею у місцевий дитячий будинок, де жили дітки з інвалідністю, які потребували спеціалізованого догляду.
Саме там міцно сформувалось моє бажання піклуватися про те, аби дітям було комфортно і затишно у будь-яких умовах.
Закордон надихнув, але втілювати все хотілось вдома
В 2011 році я потрапила в програму навчання студентів за обміном і поїхала навчатися до Словаччини. Там вперше занурилась у тему переробки вторинної сировини.
Екскурсія на відомий сміттєпереробний завод у Відні, який завдяки старанням австрійського архітектора Фріденсрайха Хундертвассера більше нагадує казковий замок, повністю перевернув мої тогочасні уявлення про переробку сміття.
Десь у цей час в Києві якраз проходили протести проти зведення сміттєспалювальних заводів, а я зрозуміла — підхід до переробки сміття може бути дуже різним.
Після завершення навчання була можливість залишитись працювати за кордоном, але я такий варіант не розглядала. Хотіла всі нові знання і мрії втілювати вдома. Я повернулась в Донецьк і працювала у будівельній сфері.
Запустила бізнес в столиці з 1500 гривень
На початок 2014 року я вже була керівницею проєктів великої будівельної компанії. Але сталася окупація Криму, а потім почалося захоплення Донеччини росіянами. Ми з моїм чоловіком Петром ухвалили рішення їхати.
Компанія, де я тоді працювала, мала офіс у Києві, тож ми переїхали туди. Але виявилось, що жити в та орендувати житло в столиці за мою донецьку зарплату дуже сутужно. В 2016 році ми з чоловіком вирішили ризикнути і відкрити власну справу — дизайн-студію.
Ми не мали коштів, аби стартувати в тому масштабі, у якому хотілося, тому подалися на грант. Коли писали грантову заявку, то порахували, що нам треба для старту 250 000 гривень. Але грант ми так і не виграли.
І стартували з власних вкладень в…1500 гривень. Такою була вартість хостингу для нашого першого сайту. За півроку ми вже мали перші замовлення на розробку дизайну.
Укриття стали частиною життя
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми виплатили заробітну плату всім нашим працівникам і зупинили бізнес. Нікуди не виїжджали, з маленьким сином і собакою залишались в нашій квартирі.
А за пару місяців ми відновили роботу компанії, бо знову пішли замовлення. Разом з цим я почала на волонтерських засадах долучатися до обстеження укриттів та навчання громад щодо облаштування дійсно безпечних сховків
Більшість з них були в жахливому стані: без опалення, електропостачання, тільки голі сирі стіни. А в деяких громадах укриттів не було взагалі.
Дуже швидко ми зрозуміли, що укриття, які переважно розташовуються у підвальних приміщеннях, потребують спеціальних меблів, які б не загнивали за 2 роки від вологості, були зручними та багатофункціональними.
Але і цього замало, адже найчастіша публіка в укриттях — діти. Я сама — мама, і не можу не думати, як будуть почуватися діти, сидячи по кілька годин в приміщенні, де все сіре і суворе. Я хотіла, щоби в облаштованих нами укриттях було комфортно всім. Знаю, як емоційна атмосфера впливає на діток, як це відображається на їхньому розвитку. Тому я задумала створити для укриттів меблі з переробленого пластику: барвисті, зручні, безпечні.
Recast Plastic: парти перетворюються в ліжка
Ми з командою почали шукати підрядників, які б взялися за виготовлення меблів з переробленого пластику за нашими ескізами. Але не знайшли. І тоді ми вирішили робити їх самі. Так з’явився проєкт Recast Plastic.
Чоловікова освіта — хімік-технолог — стала нашим козирем. Але було потрібне спеціальне обладнання: шредер для подрібнення пластику, термопрес для виготовлення плит-заготовок та інструмент для вирізання з них деталей майбутніх меблів. Коштує все це чимало і ми знову подалися на грант, і цього разу нашу заявку схвалили. Але ми не могли чекати, поки надійдуть грантові кошти, адже мова йшла про укриття. Тож закупили стартове обладнання самі, а коли гроші таки надійшли на рахунок, ми докупили ще обладнання, подвоївши свої потужності.
Наша команда розробила кілька моделей меблів саме для укриттів: це відкидні лави, що кріпляться до стіни, дитячі парти, з яких можна скласти прості ліжка, розсувні лави, які можна за потреби компактно скласти.
І все це стильне, кольорове та зроблене з пластикових відходів: пляшок, кришечок, стаканчиків, рекламних банерів, які мали всі шанси століттям лежати на звалищах, а натомість стали міцними й зручними меблями.
Ольга демонструє відкидну лаву з переробленого пластику, яку можна також використовувати як спальне місце.
Діти люблять наші меблі й наш цех
До нашого цеху в Києві часто приходять на екскурсії діти і дорослі, тож процес виробництва меблів Recast Plastic давно не секрет. Більшу частину сировини (а це вже перероблений пластик у вигляді дрібних гранул) ми закуповуємо в інших переробників. Частину заготовлюємо самі.
Аби отримати цікаві візерунки на меблях, гранули треба висипати у прес у певній послідовності: основний колір і «узори». З готових плит ми потім вирізаємо потрібні нам елементи.
Саме всі ці цяточки і плямки роблять наші меблі впізнаваними, а діти так люблять їх роздивлятися торкатися пальчиками, фантазувати, на що вони схожі. Я так радію, коли діти після екскурсії зі своїм класом на наше виробництво підходять і питають: «А можна я приведу до вас своїх батьків, аби вони теж це побачили?».
Вони повертаються додому і починають вдома організовувати сортування сміття. І це так тішить мене!
Міфи про меблі з переробленого пластику
Є два популярні міфи про меблі з переробленого пластику. Міф перший: «Вони крихкі». Міф другий: «Вони мають бути дешеві. Це ж зі сміття!».
Почну з ціни. Наші меблі при першій покупці десь в півтора-два рази дорожчі за аналоги з ДСП. Але важливо розуміти, що термін їх служби в умовах підвальної вологості — 50 років, а меблі з ДСП витримають там десь роки півтора.
Так, ми не звикли прораховувати на роки вперед, але ми не знаємо, скільки триватиме ця війна. Нераціонально купувати найдешевші меблі, аби потім змінювати їх кожні два роки, бо вони запліснявіли чи розкришились. Стільці і столи з пластику можна мити, дезінфікувати без жодного впливу на їхню якість.
Ми не використовуємо тонкий метал, фарбу, яка облазить. Всі матеріали якісні, довговічні і безпечні. Це, звісно ж, відображається на вартості.
Тепер про міцність. У нас є модель стільця, який часто беруть саме для військових: він важить близько 15 кілограмів. Аналоги інших виробників — близько 5 кг. Чому так? Бо ми розуміємо, що цей стілець має служити бійцю в повному екіпіруванні, а це чимала додаткова вага. Якщо взяти тонший метал, то стілець буде дешевший, але і довго не послужить.
Усі меблі для укриттів ми реалізуємо по собівартості, тобто нічого на них не заробляємо. Це такий соціальний проєкт. А для розвитку бізнеc-складової ми розробили лінійки дизайнерських меблів з переробленого пластику для дому, саду, готелів та ресторанів.
Тепер це «сміття» служитиме людям ще десятки років
Наші меблі з переробленого пластику є в 30 укриттях в різних куточках України. На жаль, не всі українці ще розуміють, у чому цінність повторної переробки та речей, виготовлених «зі сміття».
Ми не раз зустрічали реакцію: «А навіщо пластик? Чому дерев’яні меблі не поставити?». Цей підхід про те, щоб брати природні ресурси, не замислюючись про їх відновлення. Тоді як меблі з переробленого пластику допомагають зберігати дерева та скорочують території сміттєзвалищ.
Діти грають в «хрестики-нулики». Гра і меблі виготовлені з переробленого пластику.
Ми перетворюємо пластик, який міг опинитися в річках чи лісах на стильні, функціональні речі, що служитимуть десятиліттями.
Суспільство
У селищі Неполоківці, що на Буковині, місцеві називають її Славою чи Славочкою. 69-річна Ярослава Тодорівна здійснила свою мрію: тепер кожен яскравий тюльпан чи півонія — це справа її рук.
ШоТам розповідає про роботу тих людей, завдяки яким у кожне українське місто й село приходить весна.
Стала квітникаркою після 60
Ярослава Туркіна народилася та виросла в селищі Неполоківці. Її мама завжди насаджувала біля дому мальви, півонії, троянди, тож Слава перейняла цю любов і вже з п’ятого класу поралась у квітнику.
«Я люблю землю. Коли бачу квіти, в мене наче крила відкриваються, і я хочу працювати», — ділиться жінка.
Спочатку вона працювала бібліотекаркою, згодом готувала випічку в кафе, але потайки мріяла про інше. Коли їхала в тролейбусі, а за вікном комунальні працівниці садили квіти, вона хотіла опинитися на їхньому місці. Могла ж займатися улюбленою справою лише вдома.
Вперше на офіційну роботу з квітами жінка влаштувалася вже в 60 років — у Неполоковецький ліцей:
«Думала: це хто таку стару жінку прийме до роботи? Всі ж хочуть працівників 30-річних. А мене взяли».
У ліцеї вона працює вже 9 років, а в селищній раді — 3. Каже, дуже вдячна, що в неї повірили, пішли назустріч. Керівники надали все, що було потрібне для роботи: завезли ґрунт, приладдя, облаштували місце під квіти.
Ярослава Тодорівна з головою Неполоковецької громади Григорієм Васильовичем. Фото: Олеся Богдан
«Це для мене щось таке величне»
Робочий день Ярослави Тодорівни починається ще на світанку. Спочатку вона обходить кожну свою клумбу, перевіряє, чи все добре, думає, яких іще квітів додати. Прополює, досаджує рослини. Завдяки її роботі селище квітне майже весь рік: спочатку тюльпанами та мускарі, а пізніше чорнобривцями й хризантемами:
«Я собі зошит заводжу та креслю кожну клумбу. Дивлюся, що маю посадити, щоб воно цвіло з весни до пізньої осені. Думаю, як мені підібрати правильно кольори, бо є холодні та теплі тони. Що буде гарно з жовтим чи червоним».
Квітникарка працює біля селищної ради. Фото: Олеся Богдан
За такими ескізами й створює клумби — у кожній є щось своє. Тож навесні головна вулиця селища розквітає: яскраві тюльпани, ніжні мускарі. Біля ліцею теж краса — Ярослава Тодорівна щоразу додає нові квіти, обдумує, як зробити найкраще.
«Це для мене щось таке величне, що я не можу навіть пояснити. В мене аж очі загоряються. Як це не любити? Я не розумію. Якби мала можливість до неба посадити квіти, я б це зробила — уквітчала б аж туди», — каже жінка.
Місцеві, звісно, помічають таку красу та дякують Ярославі.
«У жінки прекрасна душа, а тому і її золоті руки створюють таку красу! Свою роботу треба любити. Низький уклін таким людям!», — пише місцева жителька Марія Борець.
Фото: Олеся Богдан
У травні «Укрзалізниця» запускає літню виробничу практику для майже тисячі юних залізничників у Дніпрі та Рівному.
Про це повідомили в УЗ.
Про запуск нового сезону
3 травня 600 вихованців розпочнуть роботу на Дніпровській дитячій залізниці. Наступного дня поїзди вирушать у перший рейс на Рівненській дитячій залізниці, де проходитимуть практику 356 вихованців.
До початку нового сезону на обох дитячих залізницях провели ремонтні роботи на станціях та у виробничих приміщеннях, оновили фарбування рухомого складу, виконали профілактичні огляди вузлів і агрегатів локомотивів.
10 травня також запланували старт руху поїздів на Львівській дитячій залізниці. Натомість юні залізничники з Харкова та Запоріжжя, де через безпекову ситуацію навчання проводиться в онлайн-режимі, матимуть можливість здобувати практичні навички під час відвідування колег з інших міст.
Читайте також: «Нова пошта» та «Повернись живим» завершили збір на 300 млн гривень для ППО
Графік руху
Дніпро:
- травень, вересень, жовтень — у вихідні дні з 10:00 до 18:00;
- червень, липень, серпень — у четвер та п’ятницю з 12:00 до 18:00, у суботу та неділю — з 10:00 до 18:00;
- 1 та 2 листопада — з 10:00 до 18:00.
Рівне:
- травень, вересень, жовтень — у суботу та неділю з 10:00 до 17:30;
- червень, липень, серпень — у четвер та п’ятницю з 11:00 до 15:30, у суботу та неділю з 10:00 до 17:30.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» запустила новий флагманський потяг між Харковом та Ворохтою.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка УЗ
