Багато активістів на новому місці проживають кризу ідентичності. Як знайти себе після вимушеного переселення

Війна може руйнувати, забирати твій дім або тимчасово робити його небезпечним. Парадоксально усвідомлювати, що місце для спокою та відновлення необхідно залишити заради власної безпеки та збереження життя. Після переміщення людина може стикатися з багатьма викликами, один з яких – продовження чи зміна своєї діяльності.

За різними джерелами, адаптація під час вимушеного переселення може тривати до трьох років. Це значний термін, для кожного він проходить по-різному. Переміщення активістів, може сприйматися як складний виклик для майбутнього. Різко змінюється простір контактів, у новому середовищі доводиться знайомитися з незвичними «правилами гри», великим відкриттям стає те, що діяти в нових умовах значно важче. 

Чому так? 

Дуже багато енергії витрачається на пристосування до нових умов, правил, порядків, тобто на рутину, яка вдома була доведена до автоматизму і робилася ніби непомітно. Вдома ми знаємо, як швидко закипить чайник, скільки часу витратимо на магазин, де що лежить. «Сам факт входження в нове соціокультурне середовище означає, що переміщена особа майже неминуче зазнає втрати або знецінення деяких культурних ресурсів, таких як соціальний статус, освіта, професійні навички та досвід…». (Б. Райан, Б. Доулі, К. Бенсон, 2007). 

Мозок витрачає купу ресурсів на адаптацію до нового у звичайних умовах. А якщо ці умови стресові – ще більше (бо треба ж якось і психіці обробляти купу процесів). Добра новина в тому, що чим молодша людина, тим вищі ресурси для адаптації вона має. 

Часто адаптація ускладнюється ще й через те, що ми не приймаємо того, що відбувається, намагаємося уникнути зовнішніх змін і «зависаємо» думками в минулому. Прийняти – це не означає «не відчувати» чи змиритися. Прийняти – це визнати реальність як факт. Наприклад: моє життя змінилося. Тепер я переїхав/ла. Мені тут не так, як вдома. Але я тут, тому що … («мені безпечно», «мені допоможуть», «тут є дім для мене» тощо). Я буду продовжувати жити тут – так, як зможу. 

Болючим фактором для активістів та громадських діячів є відсутність середовища, де можна відчувати себе корисним/ою, і разом з тим – отримувати підтримку інших. На попередньому місці активні громадяни роками накопичували соціальний капітал. І коли людина переміщується, цей капітал частково чи цілком втрачається. 

У більш виграшному становищі опиняються ті, хто працював на національному чи міжнародному рівні – там вдається зберегти багато соціальних звʼязків та соціальних структур. Якщо ж людина була громадським діячем місцевого рівня, свою ідентичність треба вибудовувати чи не наново. На незвичному місці треба час, щоб завести контакти, дізнатися про інших та розповісти про себе, зрештою, більш-менш адаптуватися та мати готовність та бажання продовжувати свою діяльність. Багато активістів на новому місці проживають кризу ідентичності – і це великий виклик для людини, у країні якої тривають воєнні дії. 

Тож як відновлювати ідентичність і який шлях ми проходимо для цього? 

Чотири фундаментальні мотивації

Слушною тут видається концепція екзистенційного аналітика та логотерапевта Альфреда Ленгле про чотири фундаментальні мотивації, які проходить особистість до внутрішньої наповненості. 

1. Могти та бути у світі. Прийняти і витримати те, що ти маєш, і навчитися жити в цій реальності таким/ою, як ти є. Для цього помічним може бути пошук опор (внутрішніх та зовнішніх), безпечного (чи умовно безпечного місця для себе), а також організація власного простору. При переселенні це саме ті речі, з яких треба починати життя на новому місці. 
2. Любити та жити. Усвідомити цінність життя в цих умовах, навіть якщо вони неідеальні. Помічним на цьому етапі буде дати собі стільки часу, скільки потрібно для прийняття свого життя, вибудування взаємин з людьми навколо, пошуку близькості. 
3. Бути собою. Саме тут ми даємо собі відповідь на питання «Хто я?», «Що я знаю про себе?», «Яким/ою я є?». На цьому етапі ми переосмислюємо нашу діяльність, життя через взаємини з собою. І тут ми можемо знаходити різні відповіді: можливо, більше не захочеться продовжувати свою справу, а можливо, вдасться побачити нові ресурси для себе. Цей етап також підкріплюється увагою з боку оточення та повагою, реалістичним ставленням до себе і світу, саме тут ми можемо визначити цінності своєї ідентичності, що стануть провідниками у пошуках сенсів. 
4. Мати сенс. Розуміючи свою ідентичність та цінності, ми можемо відповісти собі на питання «Для чого я живу?», «Куди я рухаюся?». Саме тут життя набуває сенсу, бо без нього воно пусте. Ми розуміємо, якою має бути наша діяльність, з ким комфортно бути на цьому шляху, які широкі горизонти це відкриває для нашого життя. І тому дуже важливо віднайти власні сенси. Оскільки під час переміщення змінюються умови нашого життя та ми самі, то і сенси теж можуть змінюватися. Це – нормально. 

Що може підтримати та допомогти у новому середовищі

Знайди собі безпечне місце

Якщо ти в новому середовищі, де все незнайоме, важко почуватися безпечно. Але можна створити для себе безпечне місце – у твоїй уяві його ніхто ніколи не забере. У тривожні моменти можна повертатися до власного безпечного місця та заспокоюватися.  

Спирайся на попередній досвід змін

Зміни час від часу трапляються у нашому житті. Ми змінюємо партнерів, роботу, коло спілкування. Важливо спиратися на цей досвід теж. Згадай зміни у своєму житті та спитай себе:

❓ Що тобі тоді допомагало?

❓ Що давало надію, що ти впораєшся?

❓ Що підтримувало? 

❓ Хто з людей був поряд і допомагав? Чи можеш ти зараз просити їх про підтримку?

Візьми собі на адаптацію стільки часу, скільки потрібно 

Для кожного своя кількість часу для звикання і налагодження рутини. Якщо розібрати їх на конкретні компоненти, налаштувати порядок виконання, спростити те, що можливо – адаптація пройде легше. Ми всі – різні. Якщо хтось може впоратись швидше – чудово, але це не привід знецінювати себе. Дай собі стільки часу, скільки треба. Можливо, на новому місці ти й не хотітимеш одразу починати якусь діяльність. Цілком ОК, якщо ти візьмеш відпустку від громадської активності чи будеш у енергоощадному режимі. Важливо себе берегти й ділитися ресурсом, коли той вже є у тебе самого/ої. Якщо ж поринути одразу в діяльність спустошеним/ою, це може призвести до хронічної втоми, вигорання чи інших складних станів. Дій у своєму темпі. 

Якщо ти потрапляєш у складні переживання чи безсилля, пам’ятай: так буде не завжди

Наше життя так влаштоване, що не буває однаково добре чи однаково погано. За темною смугою приходить світла – і це напряму пов’язано з реакціями на події. Психіці треба час та способи, щоб адаптуватися до нових ситуацій. 

Дай собі час прожити досвід переміщення і відновлення ідентичності як можеш. Він закінчиться і ти знову будеш у безпеці, зможеш оговтатися від цього стресу та почати планувати. Не соромся просити про допомогу, у тому числі психологічну. З часом, у якийсь ранок, дихати стане легше. 

Подумай, що може дати тобі відчуття, що ти корисний/а та можеш впливати на ситуацію

На новому місці можна почати якраз з громадської діяльності, підключаючись до місцевих ініціатив: волонтерство, допомога іншим переселенцям, передача власного досвіду, дослідження місцевих організацій тощо. Це допоможе зорієнтуватися та віднайти спільні вектори для подальшої співпраці, якщо ти будеш зацікавленим/ою.

Шукай спільність з іншими 

Пошук однодумців та встановлення контактів із симпатичними тобі людьми – вже перші кроки адаптації у новій реальності. Обʼєднуючись, ви зможете за бажанням створювати щось спільне, бути підтримкою одне для одного в новій реальності. 

Спирайся на досвід роду

Наше життя зараз – свідчення того, що наші родичі вижили раніше, у Голодомор, репресії, Другу світову війну. Це також криваві лінії життя українців, які ми змогли прожити цілою нацією. Спробуй згадати тих, хто вистояв при різних складних життєвих обставинах – з кола родини, близьких.

❓Хто ці люди? Які якості їм властиві?  

❓Як їм вдалося вистояти? 

❓Що у вас спільного? 

❓Що ти можеш взяти від свого роду в підтримку, щоб жити далі зараз?

Спробуй робити власні вибори – це захистить від безсилля 

На чужій території діють свої правила. Там можуть бути інші умови перебування, внутрішні звичаї. Якщо вони не зовсім підходять тобі й ти це не можеш обирати, цілком очікуваним може стати спротив і знесилення. 

У безпомічності складно віднайти сили, разом із цим є шлях, який цьому допоможе – вибір. На важливості вибору наголошував ще Віктор Франкл, психіатр і психотерапевт, який пережив концтабір: «У людини можна відібрати все, крім одного: останньої волі людини – вибирати власне ставлення до будь-яких обставин, вибирати власний шлях». До того ж «маленькі вибори», які ми можемо робити, повертають нам почуття контролю у ситуаціях, що здаються безвихідними. Спробуй робити власні вибори – це підсилюватиме твою позицію.  

Якщо на новому місці складно адаптуватися, чи ти просто проживаєш складні часи, – можна отримати кризову психологічну допомогу онлайн тут. Дізнатися більше можна на душевному телеграм-каналі «Психолог на зв‘язку» від Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю авторки і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Марії Яцухненко. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.