Як відновити зруйнований бізнес під час війни. Досвід пасічника з Миколаївщини

Зруйнований дім, обстріляні вулики та виробничий цех, а ще вкрадені росіянами баночки меду — здавалося, відновити бізнес буде неможливо. Але історія пасіки СФГ Fedosov Family Farm зі Степової Долини на Миколаївщині доводить протилежне. Коли війна знищила майже все, мати й син вирішили не здаватися. Вони закупили мед у знайомих пасічників і почали виготовляти унікальну медову пасту «292+», яка стала справжнім порятунком для воїнів на передовій.

Як це — відновити бізнес, знищений окупантами? Чи рентабельно під час війни займатися бджільництвом? Як ідея допомагати військовим врятувала родинну справу? Про це для ШоТам розповів фермер Яків Федосов.

Як почати розвивати сімейний бізнес 

Наша родина жила в Миколаєві. Але під час 90-х, коли полиці магазинів були майже порожні, батьки вирішили купити хатинку в селі та зайнятися землеробством, адже їм потрібно було годувати чотирьох дітей. Під час довготривалого відрядження в Центральній Азії батько познайомився з бджільництвом і з того часу мріяв облаштувати власну пасіку. Тож коли батьки переїхали в село, він купив кілька вуликів, і справа почала розвиватися.

Після смерті батька її довелося продовжити мені, хоч і не відразу. Я навчавчаюся в аграрному університеті й поїхав на практику з садівництва в Данію. Там більше зацікавився веденням сімейного бізнесу, адже фермер, у якого я працював, володіє цією фермою вже в четвертому поколінні. Нині вони є найбільшими виробниками гортензії в Данії та експортують саджанці по всій Європі.

Мене вразило, що на цій фермі працює вся родина: від малого до дорослого. Це надихнуло мене започаткувати подібну модель бізнесу в себе вдома. Я вагався щодо того, чим саме варто займатися, адже великої ділянки для вирощування рослин у нас не було. Тому рентабельно було обрати пасіку, як того прагнув наш покійний тато.

Після повернення з закордонної практики частину зароблених грошей я вклав у розвиток нашої пасіки. На той момент мої сестри вже не жили з нами, тому сімейний бізнес ми продовжили удвох з мамою. Зі старих вуликів-лежаків перейшов на корпусні. Закупив нове обладнання та збільшив кількість бджолосімей до 50. На це все витратив близько 8 000 доларів. 

Продавали мед оптом за безцінь

Перший рік працювали в шаленому режимі та здавали мед оптом за безцінь — 1,25 долара за кілограм. Я зрозумів, що просто експортувати бочки мені невигідно, бо коли ти бачиш, що твій продукт високої якості, а ціна за нього низька, то твоя робота знецінюється. Тому ми з мамою вирішили фасувати мед дрібною фасовкою та продавати готовий продукт — різні сорти меду, медові суміші з горіхів.

В аспірантурі я проводжу наукову роботу з вирощування лікарських трав, тому на другий рік, після того, як пасіка обновилась, у нас з’явився мед, витриманий на   лікарських травах лаванди, гісопу лікарського, м’яти. Це достатньо складна технологія, бо в меді підвищується вологість, і його треба потім осушувати. Я цю технологію відпрацював, закупив спеціальне обладнання, і тепер цей продукт став нашою основною фішкою, яка сьогодні виділяє нас на ринку. Ми почали вирощувати ці рослини саме під нашу продукцію. Так ми відновили стару традицію виготовлення фітомеду, який колись пасічники виготовляли для своїх потреб. 

У нашому асортименті є також лімітований мед на основі плодів гострого перцю халапеньйо, а також різдвяний фітомед витриманий на цедрі апельсину, імбиру, кориці, гвоздиці та кардамону.   

Наші плани були б амбітними, якби не війна

Фітомед був нашим основним продуктом, який ми вивели на ринок Миколаєва ще до повномасштабної війни. Його закуповували крафтові магазини, ми продавали його через інтернет та активно розвивали маркетинг. Ми планували розвивати локалізоване виробництво, створити повноцінний цех для переробки та фасування меду поруч з пасікою, забезпечуючи замкнений цикл на місці. Звісно, ми мали намір купувати нові вулики, щоб збільшити об’єм сировини та розширювати ринки збуту. Також планували експортувати готову продукцію меду. Окрім цього, ми хотіли організувати зелений туризм на пасіці: сон на бджолах, ароматерапію, чайні церемонії з фіточаєм тощо. 

Коли почалася війна, нам пощастило, що моя матір поїхала до однієї з сестер у Данію. Я ж 23 лютого був у Миколаєві, вирішуючи справи в університеті. Коли почали обстрілювати великі міста, першою думкою було рухатись у бік села. Багато хто так і зробив, але згодом вони опинилися в окупації. Мене щось відвернуло від цієї думки в останній момент, і я вирішив залишитися в місті.

Коли Херсон захопили російські війська, вони почали заходити до Миколаєва, шукаючи підступи з усіх боків. Моє село розташоване на перетині двох шляхів на Миколаїв, тому окупанти часто проходили через нього. Ми постійно вели розвідувальну роботу, тримаючи зв’язок із сусідами, які повідомляли про напрямок руху колон. Частина окупантів зайшла в наше село та ховала техніку серед будинків. Перебували вони недовго — близько трьох годин, але за цей час обшукували подвір’я, шукали їжу та воду, заряджали телефони.

Окупанти відкрили наш цех і вкрали пофасований мед. Я досі знаходжу порожні баночки на городі чи в полі.

Згодом росіяни відступили на 4 км від нашого села і тримали фронт пів року.

Повернувся, щоб врятувати вулики

Вперше мені вдалося приїхати додому на початку травня 2022 року, щоб забрати документи та свій мотоцикл. На щастя, пошкоджень по вуликах не було — лише вибиті вікна в будинку та трохи пробитий дах від обстрілу в дворі.

За тиждень я терміново приїхав удруге, щоб допомогти бджолам вижити. Особливість корпусної системи вуликів полягає в тому, що бджолине гніздо розташоване в нижньому корпусі, а верхні використовуються для збирання меду. Була небезпека, що їм стане занадто тісно. Це могло призвести до роїння, що негативно вплинуло б на чисельність і властивості бджолиної сім’ї.

Але тоді я потрапив під обстріли — щойно почав працювати з вуликами, як почалася перестрілка між нашими військовими та окупантами. Коли обстріли ставали занадто небезпечними, доводилося ховатися в погребі на три години.  

Вивезти вулики з лінії фронту було неможливо

Заїжджати в зону бойових дій вантажівкою було небезпечно, і військові забороняли рухатися таким транспортом. Там постійно літали дрони, і все було під постійним наглядом. Коли я заїжджав до села, то проходив близько семи блокпостів. Якось на одному з них мене зупинили й порадили сховатися під деревом та постояти близько 20 хвилин, бо над нами літали дрони. За пів години почався обстріл, і їхати вантажівкою стало неможливо. Коли фронт трохи змістився, я вирішив залишити пасіку на місці.

Усі масштаби пошкодження побачив уже після деокупації Херсонщини в листопаді. Мій будинок і виробничі приміщення були зруйновані, а з 50 вуликів 18 згоріли або були пробиті осколками. Було вражаюче бачити, як у деяких вуликів від вибухової хвилі випали стінки, а всередині досі сиділи бджоли на рамках, які ще й зібрали мед і готувалися зимувати.

Моє село повністю зруйноване, і його не поспішають відновлювати. Компенсації, які люди отримують, вони витрачають на купівлю квартир у місті. Навіть декілька хатин, які залишилися цілими, стоять порожні, адже їхні власники тепер живуть у Миколаєві.

Ми отримали компенсацію від держави 

Натомість ми вже скоро маємо отримати компенсацію від держави та плануємо відбудовувати наш дім. Коли мене питають, чому я не покинув або не перевіз пасіку, я завжди відповідаю, що за цю землю пролилося занадто багато крові, щоб перетворювати її на руїну. Завдяки нашим фермерам ця земля повертається до життя, і це потрібно цінувати. Ми повинні розуміти ціну цього хліба. Сьогодні ми маємо ще одну проблему — це замінування полів і нездетоновані снаряди. 

Я завжди казав, що ми фермери — це найбільші скиглії, які завжди скаржаться, але продовжують заробляти гроші. Проте після того, як я побачив масштаби руйнувань фермерських господарств і згорілі поля, які не обробляються та заростають бур’янами, серед яких стирчать залишки «Градів», я почав більше поважати професію фермера. Навесні 2023 року, коли я вкотре їхав до своєї пасіки, я побачив, як трактористи почали обробляти поля. Ці чоловіки вже в поважному віці заїжджають на небезпечні поля, об’їжджають залишки від градів та обробляють землю. У той момент у мене покотилася скупа чоловіча сльоза.

Українські фермери — герої, які продовжують працювати, незважаючи ні на що

В умовах економічної нестабільності продовжувати займатися бізнесом, який має великі терміни окупності, напевно, не вигідно. Коли восени купуєш посівний матеріал і добрива, а навесні ціна на паливо зростає, то економічні розрахунки можуть не збігатися. Це великі ризики, і люди йдуть на них — тут працює мотивація годувати нас хлібом.

Українські фермери забезпечують продовольчу безпеку не лише в нашій країні, але й у світі. Ми є годувальниками і відчуваємо відповідальність перед людством.

Попри руйнування, ми розуміли, що маємо допомагати військовим. Залишки продукції, які в нас були, ми передавали на передову. Хлопцям дуже подобалося отримувати баночки з горіхами та медом, адже це натуральний продукт.

Створили медову пасту для військових

Тоді в мене зародилася ідея започаткувати лінійку продуктів, зручних для використання в умовах бойових дій. Почав досліджувати ринок і зрозумів, що потрібно створити висококалорійні снеки на кшталт енергетичних батончиків, які швидко поповнюють запаси енергії та забезпечують усі необхідні елементи для організму. Наші горіхові мікси за складом підходили для цього. Трохи підкоригувавши рецепт, ми отримали новий продукт — медову пасту «292+». Ця цифра в назві означає кількість калорій в одній порції на 70 грам.

Це дуже високий показник — такого енергетичного батончика за калорійністю я ще не зустрічав. До складу, крім меду, входять волоський горіх, арахіс, родзинки, журавлина та вівсяні пластівці, які я додав до свого рецепту. Військові вподобали нашу медову пасту, коли ми постачали їм пробні партії. Згодом ми також створили упаковку у формі саше, яка стала дуже зручною для військових в умовах війни.

Купувати мед у пасічників, щоб виробляти медову пасту для військових

На той момент у 2022 році нам довелося закупити мед у знайомих пасічників, щоб продовжити виробництво. У тому сезоні в нас не було меду, тому що через обстріли ми не могли його качати. Нам вдалося отримали грант 2 000 доларів на пакувальний матеріал і частину обладнання. Цей продукт у якийсь момент нас врятував — він не дав нам з мамою опустити руки через зруйнований дім і господарство. Не було часу замислюватись: «А чи варто продовжувати?» — виникла потреба допомагати нашим військовим. 

Зараз на нашу продукцію діє знижка 30% для військових, що трохи вище собівартості, щоб покривати наші витрати. Звісно, продукт полюбили й цивільні, які шукають корисну альтернативу солодкому. Також ми співпрацюємо з однією волонтерською американською організацією, яка збирає продуктові набори для військових, і наша паста входить у цей набір. Наша медова паста може зберігатися необмежену кількість років — хоч ми вказуємо рік придатності, насправді мед може зберігатися набагато довше. Він діє як консервант, що зберігає горіхи та сухофрукти, тому це ідеальний продукт для військових.

Ми створили продукцію, яка важлива для військових 

На етапі розробки нашої пасти я натрапив на статтю, в якій військовий розповідав, як йому вдалося вибратися з оточеного Маріуполя. Один момент з його розповіді запам’ятався мені особливо сильно: коли їжі не було, він знайшов цукор і просто їв його ложкою, щоб поповнити запас калорій. Його сильне бажання їсти цукор ложкою показало мені, наскільки важливо мати джерело енергії в таких екстремальних умовах, коли організм працює на межі. Це стало одним з етапів формування філософії нашої пасти «292+».

Ми не могли віддавати продукцію військовим безкоштовно. Мама і я намагалися залучити грантові кошти, щоб реалізувати продукцію на передову, але навіть наш друг-волонтер Андрій сказав, що ця продукція важлива для військових, але займатися альтруїзмом не варто. Він пояснив, що в них немає верстату, який друкує гроші, і вони не можуть брати їх з повітря, тому якщо ми можемо робити продукцію за собівартістю, це буде значною допомогою.

На сьогодні нашу продукцію закуповують багато волонтерів і самі військові. Коли ми пропонуємо військовим знижку 30%, вони все одно часто переводять повну суму та кажуть, що це для нашого розвитку.

У такі моменти я стаю дуже сентиментальним. Найчастіше люди замовляють у нас через інстаграм, де я описав історію нашої ферми та показав її руйнування. Нам з мамою приємно, що люди хочуть нас підтримати.

На жаль, війна буде найкращою рекламою для цього продукту

На жаль, війна буде найкращою рекламою для цього продукту. Зараз я вивчаю питання маркетингу та бізнесу в умовах війни. Прикладом є мотоцикли Harley-Davidson, які виграли тендер на поставки в армію США під час Другої світової війни. Військові їздили на цих мотоциклах усю війну, ремонтували їх у полі, в болоті, і настільки звикли до них, що після війни, повертаючись до цивільного життя, йшли в офіційний магазин Harley-Davidson і купували собі саме цей мотоцикл через те, що їздили на ньому під час війни.

Буду неймовірно радий, коли військові після перемоги будуть брати нашу медову пасту на полювання, риболовлю, у походи та в гори. Адже наші герої будуть пам’ятати, що під час війни цей продукт рятував їх і вгамовував почуття голоду.