Як відкрити бізнес у 18 років? Історія студентки з Івано-Франківська, яка в розпал пандемії почала готувати корисні смаколики

Після школи Михайлина Карпів пішла вчитися на кравчиню і навіть не здогадувалася, що зовсім скоро відкриє власний бізнес. Усе почалося з невеликого гранту, якого вистачило на кілька контейнерів та професійний блендер. Сьогодні Михайлині вже 19 років, вона поєднує воготовлення «Смакоти» з навчанням у виші та мріє, аби її продукцію почали продавати за кордоном.

Я вчилася на кравчиню, але однієї миті все змінилося

Усе почалося, коли я навчалася на кравчиню. Мені запропонували взяти участі у проєкті з розвитку малого бізнесу й самозайнятості від благодійного фонду «Карітас Івано-Франківськ». Я погодилася, а під час однієї з лекцій зловила себе на думці: «А чому б мені не зайнятися чимось подібним, чому б не відкрити власну справу?». І почала думати, чим я можу займатися, що взагалі вмію робити. Вирішила, що варто подумати над харчовою промисловістю. Вона актуальна сьогодні, і залишатиметься такою завжди. Адже якими б не були життєві обставини, це завжди потрібно людям. Це природна потреба.

У групі нас було приблизно 30 людей. Усі учасники були різними за соціальними статусами, віком, життєвою історією та ідеями. Я була наймолодшою учасницею. Загалом навчання тривало протягом двох місяців. Зрештою я склала бізнес-план і захистила свій проєкт. Частина випускників отримали гранти для старту роботи. Серед них була і я.

Чому обрали саме мене? Напевно, тому що я була дуже активною під час навчання, ставила питання, прагнула все зрозуміти. Думаю, наші спікери побачили, що мені справді цікаво, і що я зможу правильно використати кошти. 

Я стартувала у розпал пандемії, доводилося позичати гроші у знайомих

Перші кошти, звісно, «на руки» не давали. Потрібно було розписати весь прайс, пояснити, на що я планую витратити грант, а також знайти продавця, який погодиться підписати договір про купівлю обладнання. На грантову допомогу я придбала десять середніх контейнерів для герметичного зберігання пастили й іншої продукції, професійний блендер, якого дуже бракувало, мийку та спеціальний стіл. Батьки допомогли придбати дегідратор — невеличку сушку для фруктів та овочів.

Коштів, які мені виділили, було достатньо для початку, аби стартувати зі своєю ідеєю. Але оскільки прибутку не було багато, я вирішила, що потрібно розгортати виробництво трохи масштабніше, купляти додаткову техніку. Через це довелося звертатися до знайомих, позичати гроші. Хтось погоджувався почекати рік, хтось — два. Зрештою нам вдалося зібрати необхідну суму, аби відкрити щось більше.

Звісно, я не могла передбачити появу коронавірусу та локдаун. Було складно. Якби я знала, що вийде саме так, можливо, розвивалася б трохи інакше, шукала б інші шляхи, обирала б іншу стратегію. З початком карантину виробництво тимчасово зупинилося. Ми не могли нічого робити, бракувало продуктів, а магазини, через які продавали пастилу, закрилися. Тож певний час справа не йшла.

Тоді я почала думати, що можна зробити, аби навіть в умовах карантину та пандемії наші смаколики продавалися та знаходили свого споживача. Мені пощастило познайомитися з Наталією Сербин, головою спільноти FOP Galicia, що підтримує малий бізнес у нашому регіоні. Наталія допомогла з інтернет-сторінкою та подальшим розвитком, і я їй за це дуже вдячна.

Батьки радили відчути студентське життя, а не йти в бізнес

Батьки почали підтримувати мене практично одразу. Їм сподобалася моя ідея, хоча й на самому початку були певні спроби мене відмовити. Мовляв, це дуже складно, «не варто в такому віці йти в бізнес», «побудь вільною, відчуй смак студентського життя». А я тоді взагалі не планувала нікуди вступати.

Думала, буду займатися своєю справою, якось вистачить середньої освіти, а згодом можна буде вчитися заочно. Але я рада, що батьки наполягли, я все ж склала ЗНО і вступила на нову освітню програму — дитячу психологію та психологічну практику. Сьогодні вже не можу сказати, що бізнес для мене значно важливіший за навчання. Я так само прагну розвиватися і в психології, тим паче, викладачі мене в усьому підтримують та допомагають. Тому поєднувати власний бізнес та навчання на стаціонарі — реально! До того ж, я переконалась, що психологія неабияк може допомогти в моїй роботі.

Рецепти з YouTube лише обіцяють, що все вийде класно за кілька годин

Коли розпочинала, ніша корисних смаколиків в Україні лише зароджувалася. Моя мама дуже любить подорожувати, і якось після поїздки до Італії та Німеччини вона привезла звідти трохи зразків місцевої продукції. Це були чіпси з буряка та інших овочів. Я спочатку здивувалася, як це взагалі можливо. Але водночас подумала: якщо сьогодні це набуло популярності за кордоном, то завтра цим почнуть активно займатися й в Україні.

Спочатку я продивлялася рецепти в YouTube та на інших інтернет-ресурсах. Там часто розповідають, що пастилу можна приготувати в домашніх умовах усього за чотири години. Але ніхто не вказує, що за такою рецептурою пастила має зовсім інший смак, втрачає корисні властивості та природний колір. 

Я передивилася безліч різних варіантів приготування, досліджувала іноземні сайти, адже за кордоном зовсім інші підходи до виготовлення корисних ласощів. Моя перша пастила була смачною, але її зовнішній вигляд був не надто естетичним. Усе вдалося змінити, коли ми придбали професійне обладнання для висушування пастили, фруктів та овочів. Це 50-60 градусів проти 180 в духовці, значно нижча температура, тому продукція не втрачає ані смак, ані колір. Та й має дуже гарний вигляд. 

Люди думають, що гранола обов’язково має бути солодкою

Після пастили почала готувати мюслі та гранолу. Спочатку лише для себе — давала спробувати друзям, батькам, аби зрозуміти, чи їм подобається. Для нашої граноли я розробила власну рецептуру. Не можу розповісти всі секрети, адже витратила на це дуже багато часу. Та ключова особливість моєї рецептури — поєднання апельсина та гарбуза, що дає доволі специфічний смак. Люди чомусь звикли, що гранола — це обов’язково щось солодке. Але це не так. 

Я не використовую жодних підсолоджувачів, навіть мед. Адже у людей може бути алергія, або хтось просто не любить мед. А ще під час нагрівання він втрачає корисні властивості та навіть може стати шкідливим. Тому нічого подібного намагаємося не додавати. Якщо людина хоче цукру чи меду — вона може додати це до граноли самостійно, на власний розсуд.

Багато людей, які займаються подібним бізнесом, намагаються розпорошитися на якомога більший асортимент продукції. А я не хочу робити багато всього. Мені достатньо створювати 3-4 продукти, але робити це якісно, безпечно і смачно.

Моя команда — батьки та сестричка

На самому початку я готувала вдома, на звичайній кухні. Ми живемо за містом, у приватному будинку, і маємо цокольне приміщення. Там достатньо місця, тож згодом батьки дозволили облаштувати цілий поверх під моє виробництво. Зараз ми практично завершили формування цеху, лишилося декілька нюансів. 

Розвозити продукцію поки що допомагає тато, адже я ще не встигла отримати водійське посвідчення. Більшу частину питань мені допомагає вирішувати мама. Сторінки у соціальних мережах, створення сайту та робота з документами — це все намагаюсь робити власноруч.

Також допомагає молодша сестричка, а ще маю двох помічниць. Поки що вони працюють частково, двічі на тиждень. Хочу їх офіційно працевлаштувати, аби все було правильно.

70% сировини — це фрукти з нашого саду

Мої батьки обожнюю працювати на природі, напевно, саме тому у нас вдома є власний великий сад. Для них це можливість відпочити, ізолюватися від метушні. І якраз завдяки цьому саду ми покриваємо приблизно 70% потреби в сировині. Яблука, агрус, смородина — це все наша власна продукція. І я можу з абсолютною впевненістю сказати, що вона екологічно чиста та не містить жодних добавок. Як для себе — так і для людей.

Звісно, ми не можемо виростити в домашньому саду умовне манго, тому тропічні фрукти доводиться закуповувати гуртовими партіями. Як правило, робимо це на львівському ринку «Шувар», як і більшість підприємців регіону.

«Смакоту» беруть і до школи, і в подорожі

Вперше я віддала продукцію на продаж до місцевої еколавки «Морква», де працювала моя знайома. Буквально за тиждень вона зателефонувала й каже: «Михайлинко, а принеси нам ще своєї пастили. Бо є люди, які запитують саме твою продукцію». Тобто покупці куштували нашу пастилу, поверталися й знову шукали ласощі від «Смакоти». І це неабияк надихнуло.

Сьогодні пастила залишається лідером з продажів. Ми намагаємося сортувати її по-різному, найпопулярніший спосіб — асорті, аби люди могли спробувати всі смаки та обрати для себе улюблені. А напередодні новорічних свят почали створювати ще й святкові пакуночки. Усі звикли, що Новий рік чи День Святого Миколая — це обов’язково цукерки чи шоколад. Але для дітей краще обирати солодощі, які не містять цукру. Це і смачно, і корисно.

«Смакоту» часто беруть замість перекусу в школі чи навіть дитячому садку. А нашу гранолу почали купували для подорожей. Ми розробили зручне пакування — в стаканчиках, які не промокають та займають мало місця. Достатньо просто залити та накрити кришкою.

Мати бізнес у 19 — це велика відповідальність

Справді, відкрити власну справу — це величезна відповідальність. Спочатку ще й було трохи страшно, але я не усвідомлювала, як це все відбуватиметься. Думала, почну щось маленьке, аби просто спробувати себе в бізнесі. А потім побачила, що це актуально, люди цікавляться, звертаються, купують.

Для мене відгуки покупців — один із найважливіших показників. Я дуже радію, коли люди пишуть, що їм смачно, діляться якимись думками, пропозиціями, побажаннями. Завжди намагаюся прислуховуватися до своєї аудиторії. І тут також відчуваю надзвичайну відповідальність.

Хочу не підводити людей, які обирають мою продукцію. Розвиватися, зробити так, аби мною пишалися батьки. Аби вони побачили, що їхня донечка вже може чогось досягати і навіть допомагати їм.

Хочу створити корисні перекуси для студентів

Звісно, у мене багато конкурентів. Але в Івано-Франківську поки що немає дуже великих підприємств. Хіба що домашні виробництва, або ті, хто працюють неофіційно. Утім перевага нашої продукції в тому, що вона справді сертифікована, пройшла всі етапи перевірки, ми працюємо згідно всіх технічних умов. Тобто «Смакоту» можна купляти з впевненістю в якості. У нас домашня сировина, яка не може завдати якоїсь шкоди.

Зараз я активно працюю над розвитком сайту та просуванням сторінок у соцмережах. Сподіваюся, з часом наші смаколики можна буде відшукати в різних куточках України, а згодом — і за кордоном. Поки що наші ласощі офлайн можна відшукати лише в Івано-Франківську. Однак ми без проблем відправляємо поштою, достатньо просто написати нам в Instagram, або зробити замовлення на сайті.

Поки що цю справу складно назвати дуже прибутковою, адже ми ще не встигли «відбити» все обладнання та повернути залишок боргів. Але навіть попри це в мене залишається маленький відсоток чистого прибутку.

Тут варто розуміти, що я лише розвиваюся, і не можу ставити високі ціни. Зараз продукція значно дешевша, ніж у конкурентів. Але це нормально, адже мені потрібно відшукати свою аудиторію, знайти потенційних клієнтів. На щастя, рятує наша сировина, це дозволяє не підвищувати вартість.

Чому я продовжую цим займатися? Бо хочу популяризувати правильне харчування. Без різних домішок, підсолоджувачів та подібного. Особливо — серед дітей. А ще хочу продовжувати розвиватися, вивчати нові технології. Можливо, незабаром ми почнемо продавати швидкі й корисні перекуси для студентів. Я спілкуюся з однокурсниками і розумію, що не всі мають час, аби приготувати щось «здорове». Тож працюю над рецептурою, зважаючи на побажання та смаки потенційних покупців.