«Пацієнти Superhumans Center — це ті, хто за всіма законами війни не мали вижити. Але вижили», — говорить СЕО Superhumans Ольга Руднєва. Кожного дня вони доводять: навіть після втрати кінцівок, слуху чи частин обличчя можна знову ходити, сміятися, створювати бізнес, плисти через Босфор і допомагати іншим.
Як рятують кінцівки, проводять унікальні операції, евакуйовують під вогнем і залучають світових зірок, аби про Україну не забували та донатили, Ольга розповіла для #ШоТам.
Ольга Руднєва
Перетворили гуманітарний хаб в центр протезування
На початку повномасштабної війни разом з Андрієм Ставніцером ми запустили роботу волонтерського хабу Help Ukraine Center неподалік польського містечка Хелм. Пізніше перевели центр до великого складу в Любліні. Щодня ми сортували, фасували та відправляли гуманітарну й медичну допомогу від європейців.
Але вже у квітні 2022-го ми зрозуміли: працювати лише задля сьогодні замало. Й одного дня Андрій сказав: «Ми маємо почати будувати щось, що працює на завтра». Було очевидно, що під час війни багато людей зазнають важких поранень — від вибухів, уламків, мін. Тому вирішили створити Центр протезування та реконструктивної хірургії.
Ми хотіли не просто відкрити медичний центр, а змінити саме сприйняття — нормалізувати інвалідність, дати людям нове бачення себе як сильних, незламних особистостей. Щоб наш центр змінював не лише медицину, а й те, як суспільство бачить людей після травм і як світ бачить Україну. Протезування, реконструкція обличчя, психологічна підтримка, реабілітація — все це мало бути не окремими послугами, а частинами єдиного процесу відновлення.
Не було часу розбиратися зі страхами чи сумнівами — потрібно було діяти
Ми мали доволі великий бекграунд зв’язків і партнерів, аби залучити фінансування, тому нашій команді не було страшно, що в нас не вийде.
Просто дати людині якісний протез недостатньо
Людині потрібно звикнути до змін у тілі, навчитися користуватися новими кінцівками та впоратися з наслідками травми. Часто це складні поранення — з болем, інфекціями, порушеннями пам’яті чи мови, — тому ми маємо працювати поруч із сильною лікарнею, яка допоможе в складних випадках.
Перший центр ми вирішили створити у Львові — цей західний регіон мав логістичні переваги для залучення іноземних лікарів і фахівців, які б навчали наших. Почали будівництво в жовтні 2022 року, а вже у квітні 2023-го відкрилися та стали надавати послуги з протезування, реабілітації та психологічної допомоги. Згодом додали соціальну реінтеграцію та кар’єрне консультування.
Бо навіть найкращий протез не працює, якщо в людини немає сенсу вдягнути його та вийти з дому
У лютому 2024 року ми запустили хірургічне відділення на 86 ліжок, включно з шістьма місцями інтенсивної терапії. Тут почали проводити найскладніші операції з реконструкції обличчя, які тривають до 18 годин. Бо наше завдання — не просто відновити зовнішність, а повернути функцію, щоб людина знову могла говорити, жувати, посміхатися, заплющувати очі.
Ми думали, що працюватимемо з пацієнтами, які вже пройшли перший етап стабілізації, але до нас прийшли військові з полку «Азов» і сказали: «Маємо змінити маршрут евакуації поранених». Тож ми розпочали пряму евакуацію одразу після поранення, а вже в серпні цього року відкрили відділення екстреної медичної допомоги.
З жовтня минулого року здійснили понад 70 таких евакуацій — залізницею, автівками, навіть повітрям. Ми зрозуміли: якщо хочемо відповідати за якість допомоги, маємо контролювати увесь шлях — від поля бою до центру, куди поранених доставляють евакуаційні авто.
Наші центри є у Львові й Дніпрі та будуємо в Одесі
У червні ми відкрили другий центр у Дніпрі, де також допомагаємо з протезуванням, реабілітацією, надаємо психологічну підтримку, соціально реінтегруємо. А найголовніше — пацієнтів з мінно-вибуховою травмою можна швидше доставити в руки наших хірургів і врятувати. Нині будуємо третій центр в Одесі, який матиме фокус на психологічну допомогу та реабілітацію.
На сьогодні ми вже виписали понад 2000 пацієнтів — військових і цивільних, навіть дітей. Зараз у центрі перебувають троє малюків. І хоча більшість — це військові, все більше цивільних також звертаються по допомогу, яку можна отримати безкоштовно, заповнивши заявку на нашому сайті.
Місія центру — допомогти врятувати кінцівки
Медики на передовій змушені ухвалювати рішення за лічені хвилини, без достатнього обладнання, часто під вогнем. Але я знаю: є випадки, коли кінцівку можна було врятувати.
Наше завдання — встигнути транспортувати пацієнта до центру експертизи в перші 72 години
Це критичне вікно, коли ще можна уникнути інфекцій і ускладнень. Проблема в тому, що евакуація пацієнта часто є небезпечною. Інколи доводиться довго чекати, й це унеможливлює вчасний порятунок. Є випадки, коли ампутація — простіше рішення, щоб уникнути зараження.
Евакуація наших пацієнтів триває в середньому добу. Це дуже далеко від «золотої години», яка вважалася стандартом у попередніх війнах. Тут усе складніше — дрони полюють на медиків. Іноді з усієї бригади виживає одна людина. Це диво. І саме тому ми маємо зробити все, щоб подарувати їм другий шанс на життя.
Багато наших пацієнтів мають проблеми зі слухом
Минулого року ми відкрили ще один напрям, який спершу навіть не планували, — відділення слуху. Контузії, вибухові хвилі — все це залишає слід на людині. Ми порахували: 60% наших пацієнтів мають часткову або повну втрату слуху.
Тож почали консультуватися з командою ГО «Відчуй» і разом з ними відкрили спільний напрям допомоги. Величезну роль у цьому зіграв Андрій Пишний — голова Нацбанку, який сам втратив слух. Саме він допоміг нам краще зрозуміти, як правильно працювати з такими людьми.
Спершу почали з діагностики та слухових апаратів, а згодом запустили складні операції з відновлення слуху, зокрема тимпанопластику. Це не входило в наші початкові плани, як і прямі евакуації пацієнтів до Superhumans.
Історії сили й рішучості
Один з перших пацієнтів Superhumans — Денис Кривенко. Під Бахмутом він потрапив під мінометний обстріл і втратив обидві ноги та ліву руку. Пророкували, що ходити він більше не зможе. Сьогодні Денис живе сам, ходить по продукти, готує їжу та навіть не користується тростиною. Він працює в нашій команді: тестує протези, допомагає іншим їх обирати й адаптуватися, особливо дітям. Денис працює в школах, ділиться своїм досвідом. А ще він навчається на психолога.
Сергій Жуковський має ампутацію обох рук, мінімальна мобільність, але, попри все, відкрив власний бізнес на джерках. Разом з дружиною вони отримали грант, запустили виробництво, а зараз ще й допомагають іншим — проводять тренінги, надихають, змінюють уявлення про те, що можливо з протезами.
Олексій Тюнін став капітаном української команди на «Іграх нескорених». Зазвичай у таких змаганнях беруть участь ті, хто пережив поранення кілька років тому, але наші пацієнти, які щойно стали на ноги, вже представляють Україну на міжнародних аренах. А 24 серпня двоє наших хлопців перепливуть Босфор. Для будь-кого це виклик, а для них — справжній подвиг. Ми їдемо всією командою вболівати. І це не просто спорт — це меседж: втрати не обмежують, якщо є воля.
Ще один приклад — Захар Бірюков, який не має обох рук і ноги. Нещодавно він піднявся на Говерлу. А двоє інших пацієнтів дісталися одного з кемпів Евересту. Це вже навіть не одиничні героїчні історії — таких десятки, сотні, і щотижня з’являються нові. Ці люди постійно розширюють межі можливого. Їхні досягнення надихають навіть тих, хто ніколи не мав травм.
Читайте також: Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро
Руслан Іванов втратив руку, а його евакуація тривала 21 годину. За цей час він кілька разів втрачав віру в себе, але його побратим сказав: «Якщо ти не йдеш, я теж не піду». І Руслан ішов — не заради себе, а заради побратима. Вони не знали, що йдуть по мінному полю, — їх вели дронами. Уже після евакуації їм сказали правду.
Британець Едді ніколи не носив військову форму. Він приїхав в Україну як волонтер, допомагав евакуйовувати цивільних. Його автівка була позначена як гуманітарна, але в неї влучив дрон. Це була свідома атака на цивільну евакуацію. Едді втратив ліву руку й ногу, але відмовився повертатися в Британію. Він сказав: «Я не хочу жити в країні, де маю пояснити, чому втратив кінцівки». Сьогодні він залишається з нами, активно підтримує Україну. Едді разом з Річардом Бренсоном провів у Лондоні акцію поряд зі статуєю Флоренс Найтінгейл, яка тримала в руці протез в українських кольорах. Його історія стала шоком для британців, адже він мав усе: стабільну кар’єру, безпечне життя — але обрав бути тут.
Пацієнти Superhumans за всіма законами війни не мали вижити, але вижили
Наш центр — не для тих, хто просто хоче отримати протез і поїхати. Тут треба багато працювати над собою. Хтось вагається, хтось не знає про нас. Ми співпрацюємо з багатьма військовими частинами — «Азовом», Третьою штурмовою, «Люттю», «Вовками Да Вінчі». Черга не лінійна, бо все залежить від стадії відновлення, типу травми й готовності пацієнта.
Найдовше чекають ті, хто втратив верхні кінцівки — бракує фахівців. Але ми вже навчили власних протезистів, і щомісяця до нас приїздять міжнародні команди, які встановлюють до 15 протезів рук за раз. Так ми поступово скорочуємо чергу, бо знаємо: кожна людина, яка потрапляє до нас, — не просто пацієнт. Це той, хто всупереч законам війни мав загинути, але вижив.
Ми пересадили палець з ноги на руку
Однією з унікальних операцій стала пересадка пальця з ноги на руку. У пацієнта була ампутована рука, а на другій він втратив великий палець, а це 90% функцій долоні. Наші лікарі разом з британськими колегами ухвалили рішення пересадити палець з ноги. І це спрацювало: зараз палець працює, пацієнт проходить реабілітацію, займається з ерготерапевтами, повертається до повноцінного життя. Ми повернули йому рухливість — і, по суті, частину свободи.
У нас були пацієнти, які не могли самостійно ні дихати, ні ковтати — мали повністю виведені трубки. Ми почали поетапну реконструкцію обличчя. Наші хірурги дуже обережні: не афішують нічого, поки пацієнта не виписали.
Часто ми самі дізнаємося про результати від пацієнтів, коли ті радісно діляться, що змогли посміхнутись або заплющити очі
Французькі, американські, британські лікарі не лише оперують разом з нами, а й передають досвід нашим хірургам. Наприклад, ідею пересадки пальця реалізували саме завдяки британцям. Вони вели процес, але виконували операцію українські медики.
Читайте також: Українська хірургія має що показати світу: пластичний хірург безкоштовно повертає обличчя військовим
Нам допомагають Стінг, Річард Бренсон, Говард Баффет й інші
Будь-який виступ на форумі, розмова з конгресменом, презентація на панелі — ми використовуємо цю комунікацію, щоб розповісти про Superhumans. Нас підтримують потужні союзники: Річард Бренсон, який вірив у нас із першого дня; Говард Баффет — завдяки йому ми змогли швидко збудувати львівський центр. І саме завдяки цій міжнародній довірі ми можемо не просто лікувати — ми будуємо медицину майбутнього.
Зі Стінгом ми знайомі ще з часів Help Ukraine Center. Його підтримка й далі відкриває нам багато дверей. Ми завжди використовуємо ці контакти, щоб дістатися до потрібних фахівців: лікарів, інженерів, протезистів. Дуже цінною для нас є й підтримка першої леді — завдяки їй ми можемо звертатися до найпотужніших клінік у світі, просити про допомогу, знаходити конкретних спеціалістів, яких нам бракує в країні. Маємо також надійні партнерські стосунки з Міністерством охорони здоров’я — часто звертаємось до міжнародних експертів саме разом з ними.
Superhumans відвідав принц Гаррі
Принца Гаррі вдалося залучити завдяки майже божевільному рішенню: я з колегою Ксенією полетіла на півтори доби до Канади, щоб отримати 30 хвилин розмови. Ми використали цей час на максимум. Пояснили, чому його приїзд в Україну — це не просто візит, а меседж для всього світу. Йому була близька тема ветеранів, він уже бачив українську команду на «Іграх нескорених», знав кількох наших хлопців. І вже у квітні після тієї зустрічі приїхав до нас.
Той візит змінив дуже багато. Гаррі був вражений не лише нашою роботою, а й самою системою — тим, що Україна під час повномасштабної війни, в умовах зруйнованих понад 2000 лікарень і виснаженого персоналу все ще здатна надавати якісну медичну допомогу. Його візит мав медіарезонанс — Британія, США, топові світові видання тиждень писали не тільки про Superhumans, а й про саму Україну. Такими подіями ми повертаємо Україну в поле уваги. Це важливе нагадування: нам потрібно не менше допомоги, ніж у 2022 році, а, можливо, навіть більше.
Залучили понад 80 мільйонів доларів на підтримку центру
Центр має великі потреби у фінансуванні, адже допомогу ми надаємо безкоштовно. Лише на те, щоб поставити на ноги 50 людей, потрібно приблизно мільйон доларів. Протезування — дорога, високотехнологічна річ. Ми принципово не використовуємо державні кошти України. Наш центр існує завдяки підтримці донорів — як іноземних урядів, так і українського бізнесу, й навіть звичайних людей. Нас підтримують Нідерланди, Франція, Литва, Словенія — саме вони допомагають з будівництвом нових центрів у Дніпрі й Одесі, із закупівлею компонентів для протезування.
Радіємо, що до нас долучається український бізнес. Серед компаній, які не лише допомагають фінансово, а й системно впроваджують зміни, я б виділила «ПриватБанк» та «Ощадбанк» — вони змінюють свої відділення, адаптують простори для людей з інвалідністю, беруть на роботу ветеранів. Також SoftServe — наш постійний партнер і компанія, яка реалізовує багато внутрішніх програм підтримки.
«Укрзалізниця» — вони хоч і не фінансують напряму, але мають з нами спільну ДНК: адаптація, працевлаштування, інклюзія. І, звісно, Mastercard, які створили виставку «Третє дихання», частина експонатів якої тепер працює для мотивації пацієнтів у Superhumans.
Читайте також: «Нам усім потрібне третє дихання»: як створювали одну з найбільших українських виставок про почуття й емоції
Повертаємо мотивацію до життя
Ми працюємо над тим, щоб пацієнти не просто ставали на ноги, а мали ціль. Формуємо групи так, щоб кожен «новенький» бачив людину з такою ж травмою, яка вже бігає марафони або тренує інших. У нас працюють колишні пацієнти — фахівці «рівний-рівному». Вони допомагають новачкам обрати протези, займаються спортом, проводять консультації.
Ми також залучаємо спікерів, проводимо майстер-класи, працюємо з видавництвами, які надсилають нам книжки про війну, травму, відновлення. У нашій бібліотеці — історії, які надихають, мотивують, дають сенс. Для багатьох це стає важливою частиною особистого відновлення.
Звісно, зміни не завершуються лише в межах нашого центру. Ми бачимо, як поступово змінюється вся Україна: з’являється більше пандусів, доступних вбиралень, інклюзивних сервісів. Так, процес повільний, але він почався, — і почався зі зміни в головах. Коли суспільство починає бачити людину з протезом не як «особливу», а як рівну, коли бізнес розуміє, що комфортне середовище — це не розкіш, а норма, тоді з’являється і транспорт, і дозвілля, і сервіси для всіх.
