Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Як створити рекламу, яку любитимуть? Кейс агенції Bickerstaff.369, яка перейменувала «Галичину» на «Донбас» і «Крим»

Опубліковано

Минулого літа український бренд «Галичина» запустив креативну кампанію, перейменувавши свою продукцію на честь історичних регіонів України. Так на наших полицях з’явилося молоко «Київщина», «Волинь», «Донбас», «Причорномор’я», «Крим» тощо.

Тимчасовий ребрендинг для компанії розробили українські креативники з агенції Bickerstaff.369. А почалося все з давнього українського прислів’я – «Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю». Як створити рекламу, в яку закохається аудиторія, ШоТам розповіла стратег агенції Марія Кочуренко.

Марія Кочуренко

стратег агенції Bickerstaff.369

Чому я в Bickerstaff.369? Через людей

Я працюю в Bickerstaff.369 з моменту його заснування. І найкраща відповідь на питання «чому я тут?» – це люди. 

Люди, з якими я працюю. У нас є свій термін – колективний покемон. Це означає, що коли ми працюємо над брифом, то стаємо одним цілим – разом шукаємо інсайти, обдумуємо ідеї, готуємо презентації та захищаємо проєкти перед клієнтом. Тому коли хтось запитує про головного творця проєкту, завжди важко відповісти. Правильніше буде сказати просто, «це зробив Bickerstaff.369». За це я неймовірно вдячна агенції, бо тут можна повчитися в інших крутих українських креативників і натомість поділитися власним досвідом.

Люди, для яких ми робимо креативи. Звичайно, реклама – це про бізнес. Ми завжди працюємо над вирішенням конкретних бізнес-задач для наших клієнтів. Але в нашій агенції кожен бриф – це можливість зробити щось корисне для людей. Хочеться дуже вірити, що у нас це виходить.

Маркетологам варто пам’ятати про світ реальних людей

Наша основна задача – дуже класно зрозуміти клієнта. Для чого ми (бренд) існуємо? Хто наша цільова аудиторія? Із ким ми конкуруємо? Які наші конкретні цілі? Яка наша велика місія? Усе це ми обговорюємо з клієнтом на стратегічних сесіях, які можуть тривати понад 5 годин. 

Після цього йдемо досліджувати та «шукати цифри». Ми дивимося, що відбувається на ринку, про що говорять конкуренти, і, найважливіше, йдемо спілкуватися з нашою цільовою аудиторією.

Це називається якісними інтерв’ю, і я обожнюю це найбільше в своїй роботі. Такі зустрічі можуть тривати від 1 до 2 годин. І це нереальний кайф – спілкуватися з людьми. А поговорити я люблю. Інколи виходиш з інтерв’ю і така: «Ого, я ніколи в житті про це не думала». І оці «ого» – це саме ті інсайти, які ми шукаємо. Ті неочевидні правди про людей, які нам важливо враховувати в нашій роботі.

Після цього ми починаємо працювати над стратегією, де і маємо об’єднати:

  • задачі, які ставить перед нами клієнт,
  • ситуацію на ринку,
  • та реальний світ наших людей.

Якщо всі три пункти були розроблені вдало, то у підсумку ми отримаємо щасливого замовника, класний бренд та задоволених клієнтів.

«Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю»

З «Галичиною» ми працювали до 24 лютого. У нас були певні плани, які ми жадали втілити, але після цього рокового дня вся Україна завмерла. Усі бренди, з якими ми співпрацювали, – замовкли на якийсь період. Це зрозуміло, бо ніхто тоді не знав, що чекає на нас далі. Одним із найперших брендів, який повернувся до співпраці, стала «Галичина». Вони звернулися з проханням створити актуальну рекламну кампанію, враховуючи події сьогодення.

Українські бренди поступово почали оговтуватися від подій в країні. Почався бездумний флешмоб прапорів України на етикетках товарів, написів «Слава Україні» всюди, де це тільки можливо. Тому для нас було дуже важливо вийти до людей з якісною, щирою комунікацією, за якою можна було б легко розпізнати бренд.

Ми приступили до розробки стратегії та створили її від «А» до «Я» буквально за 2 тижні. Усі наші креативні кампанії завжди будуються на 3-х правдах:

  1. Правда бренда – У чому наша унікальність і відмінність від інших брендів?
  2. Правда людини – Який біль нашої аудиторії? Як ми можемо його вирішити?
  3. Культурна правда – Контекст на сьогодні.

Ми розуміли, що маємо побудувати комунікацію враховуючи: культурну правду – повномасштабну війна в країні, правду людини – вимушену внутрішню міграцію українців та правду бренду – позицію замовника, його волонтерську діяльність, допомогу громадянам та ЗСУ.

Коли ми почали аналізувати події перших місяців, то пригадалося прислів’я: «Моя хата скраю – нічого не знаю». Насправді ж за часів радянського союзу воно було викривлено, а оригінальний вислів лунав як «Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю». І мені здається, що це якнайкраще характеризує українців в перші дні війни. Українці – це про сміливість, єдність та силу.

«МИ» замість «Я»

Ключовим для нас стали люди. Багато людей зі сходу, півночі та півдня змушені були залишити свої домівки, тікаючи від обстрілів на захід країни. Тому ми вирішили створити кампанію, яка могла б підтримати всіх: «Де б ти не був – ми всі єдині». Так і зародилася стратегія «Ми» замість «Я». Говорити про «Я – Галичина» ми більше не могли, адже війна показала, що всі ми – це єдине ціле.

Галичина – це назва одного з історичних регіонів України, яких загально у нас існує цілих 14. Так і з’явилася ідея розказати про всі регіони України.

За цим стояла величезна робота. Наші дизайнери створили 13 різних етикеток. Для кожного регіону ми обрали свій візерунок у вже звичному нам візуальному стилі бренду. Нам треба було «перерити» купу інформації, аби нарешті вирішити, що ми будемо зображати під назвою кожного регіону. Десь основними елементами ставав природний ландшафт регіону – терикони на Донбасі, море та гори в Криму, а десь ми робили акцент на історичних пам’ятках – Чернівецький університет на Буковині або пам’ятник князю Володимиру на Київщині.

Історичні пошуки

Одним із найважчих моментів у проєкті для мене став пошук назв історичних регіонів України. Це здавалося задачкою на хвилин 15 у гуглі. Але виявилося трошки важче. Ми зверталися до різних істориків і кожен давав нам свій список. На питання «А як правильно?» найчастіше відповідали, що «однієї правильної відповіді не існує». Ми вже тоді зрозуміли: якщо історики не можуть дійти одного висновку, то мільйони українців – поготів. Але на всі коментарі відповіли, всіх почули і всі залишилися задоволені.

Молоко, яке доводить до сліз

Ми підрахували приблизну дату, коли на полицях усіх українських магазинів має зʼявитися нове пакування. Звісно, що деякі торговельні мережі завозили продукцію швидше, тож споживачі вже могли помітити зміни. Завдяки цьому за три дні до офіційного релізу наша ідея вже мала відгук від українців у соціальних мережах. 

Люди почали рекламувати нашу кампанію ще до того, як це почали робити ми самі. Користувачі публікували дописи, в яких описували спогади про свій рідний край – Донецьк, Херсон, Харків та інші міста. Ця зміна назви викликала емоції у суспільства, а декого навіть доводила до сліз. 

Люди по-справжньому почали полювати на «своє» молоко. Передивлялися пляшки на полицях магазинів та шукали саме свій регіон.

Для мене відповіддю на питання, чи спрацювала наша кампанія, став допис однієї людини: «Я просто пішла в магазин по продукти і знайшла там Слобожанщину. Я не можу бути зараз в Харкові, але я все одно відчуваю себе вдома». 

Кампанія є тимчасовою, бо це – реакція бренду в певний проміжок часу на події в країні. Якби ця кампанія була розлогою в часі, тобто перейменування відбулося назавжди, то вона б втратила сенс. Все ж є «Галичина», яку люди знають і яка вже досить довго існує на ринку. У такий спосіб бренд виступив за певні цінності нашого суспільства і показав, що в цей жахливий період повномасштабної війни він разом із українцями. 

Про успішність кампанії свідчать і цифри: нам вдалося збільшити рівень знання бренду на 13% – до рівня 90%, а її медійне охоплення складає понад 33 млн. До того ж проєкт зібрав низку нагород, зокрема Ad Black Sea, Golden Drum, Epica Awards та отримав шортлісти на OneShow.

Важкі часи вимагають сміливих рішень

Порада № 1: Ризикуйте і буде вам щастя.

Під час великих криз, чи то пандемія, чи то війна, бренди часто застигають на місці. І їх можна зрозуміти. Адже що буде з ринком? Із продажами? Як будуть реагувати клієнти? Утворюється певна тиша.

Саме це і виглядає слушним часом для того, щоб першими ризикнути і вийти в ефір. Першими звернутися до своєї аудиторії з правильним меседжем. Почати говорити тоді, коли інші мовчать. Важкі часи вимагають сміливих рішень.

Порада № 2: Не думайте, що ви розумніші за вашого споживача.

Дуже часто маркетологи намагаються вигадати проблему, а потім самі ж її й вирішити. 

Насправді важливо відшукати реальне питання, яке турбує людей. Кожен із нас живе у власній «бульбашці» і бачить цей світ інакше. Тому щоразу, коли ви створюєте кампанію для вашої аудиторії, – поговоріть з нею. Запитайте, що її насправді турбує, подумайте, як ваш бренд зможе їй допомогти. І якщо вам це вдасться – не сумнівайтеся, ви обовʼязково завоюєте своє місце у її житті. 

Порада № 3: Завжди памʼятайте про поради №1 та 2.

Суспільство

Ukrainian Fashion Week у лютому проведе благодійні покази: як долучитися

Опубліковано

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».

Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.

У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.

Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:

Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.

Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.

Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW

Читати далі

Суспільство

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

Опубліковано

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:

«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».

ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук

пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки

Завдяки онучці про мене знає весь інтернет

Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати. 

А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак

Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ. 

Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі. 

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак

Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.

Мої підставки вже бачили Америку й Австралію

Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.

Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак

Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.

У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.

Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.

Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак

А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра. 

співачка, волонтерка й онука Ярослава Дмитровича

Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська

Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот. 

Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак

Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.

Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.

Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.

Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами

Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак

За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його. 

Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.

Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.

Мрію про таку ж старість, як у діда

Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.

Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня

Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу. 

Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені. 

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу з історіями опору на окупованих територіях

Опубліковано

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України. 

Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.

Про проєкт

На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.

Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії. 

Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»

Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.

Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про  російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова

«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.

Перспективи

Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.

Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.

Фото обкладинки: сайт Signal to Resist

Читати далі