

Суспільство
Як поєднується «Кадилак» і кози? Ця фермерка з Київщини робить крафтовий сир, береже своїх «дівчат» і руйнує стереотипи
Фермерка Анастасія Кириленко розвозить замовлення на особливій моделі «Кадилака» — таких у світі всього 2000. Люди дивуються: як поєднуються така машина й кози? Та все просто: Анастасія обожнює свою справу і хоче зруйнувати всі стереотипи про фермерів.
«Часто фермера уявляють як зачуханого селянина в брудних чоботах і з брудними руками, замученого та безрадісного. Це не так!» — вважає Анастасія і своїм прикладом показує, якими можуть бути українські фермери.
Про перших кіз, евакуацію з села Блиставиця на Київщині й повернення до своїх «дівчат» Анастасія розповіла ШоТам.
«Ветеринарну операцію» провела в 10 років
У першому класі я завжди всім казала, що буду фермеркою. Я не зовсім розуміла, що це. У моєму дитячому уявленні фермер — це самодостатня, задоволена життям людина, якій всього вистачає і яка може ще й поділитися своїм благом з іншими людьми.
Я народилася й виросла в Сумах, з 13 років жила в приватному будинку. Тварин ми не тримали, але в бабусі з дідусем було своє господарство. Пам’ятаю, як бабуся вранці доїла козу Мілку такої ж породи, як тепер мої кози — зааненської. Доїла й давала мені горня теплого молока з пінкою — дуже приємні спогади.
Я не одразу обрала ветеринарний фах, хоч мій прадід був ветеринаром, а я завжди дуже любила тварин. Свою першу «ветеринарну операцію» я провела ще в 10 років. У нас була кішка, біля хвоста в неї було багато ковтунців, шерсть зім’ялася і збилася. Усі сміялися, а я сказала, що допоможу їй, бо вона сама цього не зможе зробити, тож зрізала ковтунці та звільнила кішку від страждань. За цей вчинок мені купили баунті — це була моя перша нагорода.
Я вчилася в хіміко-біологічному класі — все вело мене до професії лікаря. Але я зробила інакше — поїхала вчитися в Києві на економічному факультеті. Не можу сказати, що не бачила престижу у ветеринарному фаху, але мені здавалося, що економіст — це більш практично, і я зможу забезпечити себе. Тоді не було розуміння: якщо робиш те, що тобі подобається, можеш заробити і в 5 разів більше.
Але мені подобалося вчитися на економічному: я і захистила кандидатську, і викладала. Не скажу, що в попередньому житті я була незадоволена, проте саме тут, у козівництві, я знайшла рівновагу.
Перший сир і перші кози
Десь із 2017 року я займаюся зооволонтерством, рятую дуже багато собак. Саме ця любов до тварин і стала поштовхом, щоб задуматися над тим, чи правильно я взагалі живу і чому присвячую своє життя. Тварини — це найкращі, найчесніші, найщиріші друзі. Мабуть, з оцієї щирості, яку я від них відчуваю, все й почалося.
Після народження першого сина ми з чоловіком вирішили переїхати з Києва в область, у село Блиставиця, тож уже з 2019 року живемо тут.
Того ж року я вперше спробувала Бельпер Кнолле — маленький твердий козиний сир, і була надзвичайно вражена його смаком та ароматом. А ще більше тим, що його зробив мій друг власними руками з українського молока. Це для мене був взагалі інший світ — десь він існував, але мене в ньому не було.
Тож ми купили в друга кіз і почали потрошку їх ростити. Це був перший локдаун у 2020 році, а в мене вже було двоє синів, і я подумала, що непогано було б мати власних тварин, власне молочко — а з нього й кефір, і йогурт, і сир. Щоб були свіжі продукти для дітей. А тоді з хобі це переросло у справу життя.
Я забігла в козятник і сказала: «Дівчата, пробачте мене»
24 лютого ми прокинулись о 4 ранку, подивилися з чоловіком одне на одного й сказали: «Почалось». Я не хотіла виїжджати, але о 12 годині пролунав перший вибух, і в нас пропав інтернет та зв’язок. Ми не знали, що опинилися в самому епіцентрі подій (село, в якому живе сім’я, розташоване біля Гостомельського аеропорту — ред.).
Пам’ятаю, ми стояли на вулиці, і я казала: «Три дні — і все пройде. Я знаю, що не може бути по-іншому». Та вже 25 лютого чоловік розбудив мене, бо на вулицю заїхали танки — цього звуку я ніколи не забуду. Треба було їхати. Я забігла в козятник і сказала: «Дівчата, пробачте мене». Я не могла їх нікуди забрати. Накидала їм сіна, а сусід приглядав, поки нас не було.
Ми з двома синами виїхали до Польщі, а чоловік повернувся до Києва. У нашому селі була окупація, і ми не знали, що там відбувається. Я просила лише одного: щоб були живі люди й тварини. А 5 квітня гуляла в парку, відкрила телефон і побачила, що наше село звільнили. Це було найбільше щастя, бо можна вже було їхати додому. Для мене дім — моє місце сили, ніде я не можу себе так класно відчувати.
Тож збиралася повертатись, а чоловік написав, що наша Но́ра народила двох дівчат.
Я так летіла додому! Їхала цілий день, навіть не зупинялася. Перше, що я зробила вдома — відкрила козятник і подивилася на своїх «дівчат».
Але виявилося, що народила Леся, і не дівчат, а хлопчиків. Чоловік усе переплутав, але те, що вони живі й здорові — це найбільше щастя.
Я так бігла доїти їх зранку як ніколи до того. Це навчило мене цінувати те, що є, і розуміти, що зараз таке життя, що за секунду чи годину цього може не бути, тож вирішила не зупинятися. Зареєструвала ФОП, тепер плачу податки та хочу робити все більше й більше. Уже коли я повернулася, люди почали замовляти сир. Це було дуже приємно, я відчувала підтримку — це не про гроші, це про цінність.
Кіз у мене небагато — 4 дойних, 1 маленька, 1 цап. У мене є одна працівниця, яка допомагає і з козами, і в сироварні. Вона навчила мене доїти тварин і приглядати за ними. З нами вона вже чотири роки.
Зазвичай дою своїх дівчат сама двічі на день. Але роблю для себе вихідні, звісно — тоді віддаю кіз у руки помічниці. Та коли їду кудись відпочивати й рано не дою козу, то здається, що день уже йде не так. Це дуже дисциплінує: 365 днів на рік я на вулиці серед будь-якої погоди, і це прекрасно. Це і є життя.
Навчання в Україні та Швейцарії
Коли в мене з’явилися кози, я не вміла абсолютно нічого: ні доїти, ні правильно годувати, ні доглядати. Для мене це трохи було шоком. В інтернеті багато суперечливої інформації, а спеціалістів з великої та дрібної рогатої худоби було мало.
Тож для того, щоб закрити свої потреби, я вирішила піти навчатися в Немішаєвський агротехнічний коледж на фельдшера ветеринарної медицини. У 2023 році закінчила. Мені потрібне було середовище, люди, які знають більше, ніж я, а не просто диплом. Тож саме на навчанні я дізналася багато корисного. Це все для того, щоб стати кращою, сучасною, класною фермеркою і сироваркою. Щоб мої кози жили краще, а молоко було смачнішим.
Та я не зупиняюсь у пізнанні нового: цього року їздила у Швейцарію на навчання до української сироварки Тетяни Дядечко. Це допомогло вдосконалити рецепти, які використовувала до цього, і придумати щось нове.
Цього року також була в Італії, на сирному фестивалі в місті Бра. Поїхала, щоб перейняти досвід. А мій висновок такий: рецепти сиру всі однакові, але він виходить у кожного різний. Це як борщ — набір продуктів один, а страва в усіх особлива. І це нормально, кожен щось своє додає.
Жодний цапик, який тут народився, не був зарізаний
Я займаюся монопродуктом — це шевр, козиний кислоферментний сир. З цієї основи роблю й інші види сиру. Вигадала авторський рецепт намазки, також роблю сирні кульки в олії з в’яленими томатами. Методом спроб і помилок виводяться кращі рецепти.
Мене настільки захопило козівництво, що я навіть зараз не можу опритомніти. Мені дуже подобається бачити, як ростуть мої кози, як народжуються, живуть. Усе, що я роблю у фермерстві, я роблю для покращення рівня та якості життя тварин. Можливо, десь це суперечить економічним показникам, але я роблю так, щоб мені було з цим легко жити.
Жодне козеня, жоден цапик, який тут народився, не був зарізаний.
Я кожному знайшла новий дім у Харківській, Полтавській, Миколаївській чи Одеській області. Я знаю, де і як живе кожен з них. Це не просто тварина, це як моя дитина якоюсь мірою. Коли ти бачиш, як воно народжується, як росте, робить перші кроки, пробує нову їжу — це чудо.
А сир, мабуть, був другорядним, але тепер не менш важливим. Це мій спосіб турботи про людей, і я розумію свою відповідальність перед ними. Адже важливо мати гарну сировину, чисте та якісне молоко, і воно починається з утримання, годівлі, ветеринарного супроводу.
Моя філософія така — я не просто фермерка, а й просвітниця
Хочу руйнувати стереотипи про фермерів. Я, наприклад, деколи розвожу замовлення на своїй машині — «Кадилаку». Таких авто всього 2000 у світі, їх уже зняли з виробництва. Ми з чоловіком хотіли іншу машину, але, сівши в цю, я вже не змогла відмовитися від неї — люблю красиві речі. У ній я й сир привожу людям, буває, і зерно везу. Мені дуже подобається дивитися на обличчя людей, коли вони бачать, що доставка в нас теж люксова.
Адже часто фермера уявляють як зачуханого селянина в брудних чоботах і з брудними руками, замученого та нежиттєрадісного. Це не так! Ми віримо у власний розквіт і плекаємо своє. Покажіть мені італійця, який не любить моцарелу. Їх немає! Покажіть мені швейцарця, який не буде розказувати про раклет чи бельпери.
У них є рух slow food: вони спочатку їдять місцеву продукцію, а вже потім, якщо не вистачить чогось, ідуть до інших фермерів. Цей рух є і в Україні, я також його популяризую. Не завжди результат моєї діяльності — це покупка моїх сирів. Якщо людина зацікавилася крафтом і навіть не зараз, а за якийсь час купить український крафтовий сир — теж потужний результат для мене.
Щодо козиного сиру є багато стереотипів: що він несмачний чи має неприємний запах. Та я доводжу, що все це не так.
Іноді кажу, що підробляю психологом, бо коли на ярмарках люди підходять пробувати козиний сир, то одразу міняються в обличчі.
Вони розповідають про травматичний досвід як бабуся змушувала пити молоко. Такий біль в очах! А я кажу: «Йдіть сюди, я вам зараз покажу меджик». Даю свій сир, людина куштує і каже, що запаху неприємного зовсім нема. Звісно!
Бо в мене все серйозно: є правильна гігієна та годівля. З квітня 2023 ми дотримуємося сформованих остаточно гігієнічних вимог, які затверджені Кабміном як один з кроків наближення до стандартів ЄС.
Я завжди розповідаю про користь сиру, що його можна їсти тим, у кого непереносимість лактози, бо молекула білка в ньому набагато менша, ніж у коров’ячому молоці. Моя філософія така: я не просто фермерка, а й просвітниця. Тож хочу виховати свого споживача, навчити, пояснити. Це не просто доїти козу й робити сир — це набагато більше.
Хочу зробити мультиферму: там будуть кури, качечки, молочні вівці й корівка
Чому сирне ательє? Знаєте, колись Агата Крісті казала, що всі її історії вона придумувала, коли їй було нудно і вона мила посуд. Так і в мене. Якось я мила підлогу й придумала, що наша справа має називатися саме «сирне ательє», бо це найкраще описує те, що ми робимо. Ательє — це про індивідуальність, про те, що можна «підігнати» під людину. Я можу змінити щось у сирі, дати іншу посипку, наприклад, щоб споживач був задоволений.
Здебільшого продаю сир через інстаграм, також є магазин в Ірпені з моєю продукцією. У планах співпраця з львівським магазином та однією великою мережею (якраз ведемо переговори).
Плани в мене грандіозні. Дуже хочу зробити мультиферму: там будуть і кури, і качечки, і молочні вівці, і, може, корівка маленька. Ми вже купили землю під ферму, і вже десь навесні будемо переїжджати й організовувати простір.
Мрію про будиночки, щоб туди приїжджали люди і могли відпочити від думок і галасу. Можна організувати і трудотерапію, бо є великий інтерес. Мені часто телефонують незнайомі люди і кажуть, що хочуть просто попрацювати у нас безкоштовно. Бо українці у стресі зараз і це складно переживати, постійно втрачати, жити в страху. Ми балансуємо між життям і смертю. Тож дати цю можливість — побути з твариною, погодувати її, попрацювати — це класний спосіб реабілітації. Отака моя мрія.
Суспільство

У Києві відкриють новий креативний простір MLYN design hub, присвячений сучасному українському дизайну. Відвідувати простір можна буде щодня та безплатно. Відкриття MLYN design hub запланували на квітень 2025 року.
Про це повідомили у команді простору.
Що буде в MLYN design hub
Простір працюватиме у стінах колишнього заводу «КиївМлин», у якого й запозичили частину назви. Головна мета проєкту — знайомити українців з якісними предметами інтер’єру, що виробили в Україні, та популяризувати їх.
Українські виробники та дизайнери зможуть представляти свої роботи у межах експозицій інтер’єрних предметів. Виставкова зала оновлюватиметься кожні три-чотири місяці.
«В MLYN design hub ми прагнемо зробити сучасний український дизайн більш помітним для широкої аудиторії. Тому відкрили цей простір — затишний, дружній, наповнений подіями, який щоденно дає можливості для розвитку і популяризації дизайну. Тут українські виробники і дизайнери можуть представити свої роботи на постійній основі, а відвідувачі — відкрити для себе якісні, естетично довершені предмети інтер’єру, створені в Україні», — зазначив засновник MLYN design hub Роман Михайлов.
Читайте також: «Довженко-Центр» запускає у шести містах кіноклуб

Перша експозиція
Першою виставкою у просторі стане експозиція під назвою «Зерно». Її створили під кураторством артдиректорки простору Ярослави України.
«Експозиція “Зерно” представить інсталяції різних інтер’єрних зон, скомпонованих з предметів українського виробництва. В ній ми переосмислимо традиції нашого дизайну в потоці сучасних тенденцій», — розповіла Ярослава Україна.
MLYN design hub працюватиме щодня, вхід для відвідувачів вільний. Експозиційна зона працюватиме з 10:00 до 19:00, а подієва зала прийматиме заходи до 23:00. Простір розташований за адресою вулиця Спаська, 36/31, на другому поверсі.



Раніше ми писали, що анонімний митець зі Львова зібрав понад мільйон гривень на військо за допомогою картин.
Фото: MLYN design hub
Суспільство

11-річний Єнс із Данії зібрав понад 34 тисячі данських крон для дітей з України, які втратили свої домівки. Хлопчик виготовляє власні вироби з бісеру та продає їх.
Про це повідомила міністерка економіки України Юлія Свириденко.
Єнс виготовляє синьо-жовтих великодніх курчат із бісеру. Торік хлопчик зібрав 28 тисяч крон. За 2025 рік він уже встиг зібрати шість тисяч крон, а благодійна організація KOLO Nordic подвоїла цю суму до 12 тисяч крон.
Очільниця міністерства написала про бажання Єнса допомогти українським дітям:
«Хлопчик побачив у новинах, як багато дітей в Україні втратили свої домівки, і сказав мамі: “Що ми можемо зробити?”. Мама відповіла: “Творити добро!”. У свої 11 він показує світові, що щедрість духу не має віку».
Читайте також: Анджеліна Джолі підтримала 14-річну дівчину, яка постраждала від атаки росіян (ФОТО)
Також завдяки міністру підприємництва Данії Мортену Бьодскову, який організував зустріч із Єнсом та його батьками, Юлія Свириденко мала змогу подякувати хлопчику за його роботу.




Нагадаємо, що Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО).
Фото: фейсбук-сторінка Юлії Свириденко
Суспільство

Американська акторка Анджеліна Джолі поспілкувалася з 14-річною Поліною, яка дістала тяжкі поранення внаслідок російського удару по Харківщині. Акторка також передала Поліні записку зі словами підтримки.
Про це повідомили в UNITED24.
Поліна отримала тяжкі поранення в лютому 2025 року в Ізюмі. Зараз дівчина проходить лікування в дитячій лікарні «Охматдит». Найбільша мрія дівчини — знову ходити. Їй допомагають у цьому українські лікарі.
Також дівчина розповіла психологам, що вона дуже хотіла б зустрітися з Анджеліною. До втілення цієї мрії Поліни долучилися в UNITED24. Американська акторка поспілкувалася з Поліною онлайн. Разом із цим дівчина отримала від Анджеліни Джолі записку зі словами підтримки та побажаннями залишатися сильною.
Читайте також: «Ви надихнули весь світ!»: Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО)



Нагадаємо, що принц Вільям зустрівся з українськими дітьми у школі в Естонії.
Фото обкладинки: Harald Krichel