Тепер інші розуміють, що каже дитина. Як на Київщині реабілітують дітей з інвалідністю

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Чому ми його робимо?

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Маленька дівчинка сидить на кріслі колісному та посміхається, коли її мама показує на мапі, як улюблений ведмедик мандрує містами України. Це Дарія, їй 9 років. З дитинства в дівчинки діагностували ДЦП (дитячий церебральний параліч) через затримку дихання при народженні.

Уже два роки дівчинка з мамою відвідує заняття в Бучанському інклюзивно-ресурсному центрі. «У дитини була затримка мовлення. Її зовсім не розуміли інші люди, а тепер розуміють краще. У неї покращився фізичний стан, а ще ми знайшли тут нових друзів», — ділиться мама Дарії Ольга Вигоняйло.

ШоТам розповідає, як у Бучанській громаді під час війни проходить реабілітація дітей з інвалідністю та які це дає результати.

«Намагаюся допомогти своїй дитині все її життя»

Цьогоріч Дарія закінчила перший клас Бучанського ліцею №3 на Київщині. Від народження батьки возили дівчинку по різних реабілітаційних центрах. 

«Я намагаюся допомогти своїй дитині все її життя. Ми постійно в пошуку реабілітологів, логопедів і психологів», — каже Ольга.

Жінка ділиться, що через це жила з донькою в різних містах, але саме коли переїхала до Бучі перед повномасштабним вторгненням, відчула допомогу своїй дитині від громади. Там Ольга познайомилася з логопединею, яка скерувала Дарію до директорки інклюзивно-ресурсного центру Альони Комінко. 

Директорка центру розповідає, що заклад створений для того, аби допомогти дітям з особливими освітніми потребами й інвалідністю отримати дошкільну й шкільну освіту та супровід під час подальшого навчання. 

Читайте також: Асистенти вчителя та ресурсна кімната: як в Україні працює інклюзивна освіта під час війни

Понад 600 дітей з інвалідністю в громаді

Бучанський міський інклюзивно-ресурсний центр створила міська рада в приміщенні ліцею №3 у 2017 році. Заклад постійно співпрацює з відділом освіти. Зараз центр відвідують 643 дитини. 

Задля реабілітації дітей з інвалідністю в центрі проводять корекційно-розвиткові заняття. Серед фахівців — практичні психологи, дефектологи, логопеди та реабілітологи. 

Спочатку за допомогою ігор і завдань тут проводять оцінку стану дитини в діагностичному кабінеті. Фахівці центру дають рекомендації та складають інклюзивний навчальний план у школі чи садочку.

«Але це не лише окрема робота кожного фахівця. Психолог доповнює роботу логопеда, інші так само. Усі тісно комунікують між собою та працюють, щоб мати якісний результат. Ми намагаємося робити для цих дітей усе, що в наших силах і відповідає нашому фаху», — каже Альона Комінко.

У центрі є сенсорна кімната, аби розвивати органи чуття — зір, слух, дотик. В іншій кімнаті з дітьми займаються лікувальною фізкультурою.

Фахівці планують заняття з дитиною завдяки підказкам батьків

На початку повномасштабної війни росіяни жили в приміщенні центру й поруйнували його — тут були вибиті всі вікна. Після деокупації Бучі влада відремонтувала приміщення, а наприкінці травня повернулися всі фахівці й відновили заняття. З того часу вже протягом двох років Дарія Вигоняйло стабільно кілька разів на тиждень відвідує центр.

Директорка Альона Комінко ділиться, що крім особистих труднощів, які були в дітей, тепер треба приділяти більше уваги їхньому психологічному стану. Багато з них пережили окупацію та болісно реагують на війну, бояться повітряних тривог. 

«Ми займаємося корекцією фізичного стану дітей, але й враховуємо їхнє ментальне здоров’я, яке значно погіршилося за цей період», — зауважує директорка.

Тому батьки завжди діляться з фахівцями, як дитина поводилася вдома та на що треба звернути увагу. Мама Дарії каже, що завжди розповідає, який у дитини настрій, що вона хотіла робити, про що говорила вдома. Завдяки цьому логопед чи реабілітолог може краще спланувати свою роботу на занятті з дівчинкою.

А після кожного заняття фахівці розповідають, як пройшли заняття, та рекомендують, що варто робити вдома, аби закріпити результат.

Поки діти на заняттях, з батьками спілкуються психологи

Минулого літа при інклюзивно-ресурсному центрі працювала група вихідного дня, і деякі батьки взагалі вперше змогли залишити своїх дітей гратися з їхніми товаришами під наглядом фахівців.

«Для матерів це був своєрідний терапевтичний досвід. Мами почали знайомитися, спілкуватися між собою та зрозуміли, що навколо є світ можливостей. І завдяки підтримці таких же мам вони розуміють, що не самі. Так їм легше долати труднощі», — каже Альона Комінко.

Крім цього, в центрі влаштовують спільні тренінги для дітей і батьків. Поки фахівці реабілітують дітей з інвалідністю, психологи можуть поспілкуватися з їхніми батьками.

Читайте також: У Бучі відкрили сучасну інклюзивну амбулаторію

«Ольга була однією з тих мам, які насторожено ставилися до роботи центрів і фахівців, бо й досі в нашому суспільстві ідея інклюзивності та безбар’єрності працює не на повну. Але з часом спільної роботи ця настороженість потроху зникала. Ми стали однодумцями та друзями. Батьки Дарії знають, що можуть звернутися до нас», — стверджує директорка центру.

Не лише заняття, але й спілкування з новими друзями

Мама Дарії ділиться:

«Протягом двох років було багато маленьких змін, які могла помітити лише я чи педагог. У дитини була затримка мовлення. Її зовсім не розуміли інші люди, а тепер розуміють краще. Зараз Дарія йде більше на контакт з іншими людьми, відкривається їм. 

А ще з нами працює гарний реабілітолог, який знайшов до неї підхід, тому я бачу, що в дитини покращився фізичний стан. Але відвідування центру важливе для нас не лише через заняття — тут ми знаходимо нових друзів». 

Альона Комінко пригадує, що під час однієї з нарад дефектологиня центру сказала, що мріє залишитися без роботи — вона хоче, аби діти не потребували такої складної реабілітації, а завжди почувалися добре. 

«Проте, на жаль, усе більше дітей потребують такої допомоги. Тому в Бучанській громаді є ідея зосередити в одному місці роботу з дітьми з особливими освітніми потребами й інвалідністю та створити окремий центр реабілітації для дітей з інвалідністю», — підсумовує Альона Комінко.