Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з OLX про історії бізнесів, дауншифтерів та переселенців, які перебрались в село з великих міст.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Ми розповідаємо про те, як люди з великих міст почали життя в сільських умовах, відремонтували будинки і створили сільський затишок, та навіть змогли розвивати власний бізнес чи інші проєкти.
Юлія Мельник об’їздила пів світу, але думками весь час поверталась у маленьку хатинку в селі під Могилів-Подільським, де бувала ще маленькою.
Уявляла поріг, на якому вона сиділа, слухаючи прабабусині розповіді, вікно, з якого видно річку з лебедями… Тепер у тому будинку живуть зовсім чужі люди — загадковий ворожбит з дружиною. Роками дівчина чекала на шанс знову побачити поріг свого дитинства.
Як їй вдалося виконати останню волю прабабусі, Юлія розповіла ШоТам.
Малою я бувала в гостях у своєї прабабці Марії — добре пам’ятаю її страви, розповіді про Другу світову війну. Тоді її, юну дівчину, німецькі окупанти вивезли на примусові роботи до Німеччини.
Коли вже прабабці не стало, я дізналася, що перед смертю вона просила свою доньку — мою бабцю Галю — не продавати хату, аби там не жили чужі люди. Але так склалися обставини, що згодом родина все ж продала той будинок. І я пообіцяла собі, що коли в мене з’явиться можливість, я викуплю прабабусину хату — виросту, зароблю грошей і викуплю.
Життя на кілька країн
Заробляти гроші я планувала в юридичній сфері, отримала диплом. Але за фахом працювала лише кілька місяців. Робота помічницею юриста в районному суді виявилася зовсім не такою романтичною, як я її собі науявляла по фільмах.
Перший раз працювати за кордон я поїхала у 20 років. Чим тільки не займалася: і меблі продавала, і спідню білизну, і в салонах краси робила процедури шугарингу.
У сфері б’юті-послуг працювала найдовше — в мене були вже свої постійні клієнти, договори з різними салонами. Це було таке життя на кілька країн: в одній я заробляю, іншу їду дивитись, між цим їду додому, в Україну. Так тривало кілька років.
Шаман і хата без дверей
У 2019 році я дізналася, що люди, які на той момент жили в прабабусиній хаті, її знову продають. Я роками чекала на це, і ось нарешті.
Я готова була викупити її в будь-якому стані — у мене тоді не було думок про те, щоб її ремонтувати, я просто хотіла, щоб там не жили сторонні люди, як і просила прабабуся.
Загалом історія цієї хати після смерті прабабусі трохи дивна. Всі ці роки там жив чоловік, якого називали Шаманом, бо він був ніби як знахар чи ворожбит. Він помер, і за якийсь час його дружина вирішила продати хату.
Виявилося, що за цей час вони так і не переоформили документи, і юридично власницею досі лишалася моя бабуся Галя. Тож продати хату саме нашій родині цій жінці було дуже вигідно, бо навряд чи хтось би захотів займатися тими питаннями з документами.
Бабуся колись продала цю хату за 5 тисяч гривень, а я її назад викупила за 15 тисяч, ще й без вікон і дверей. Насамперед вирішила вставити нові вікна та двері, аби хата не руйнувалася та її не розграбували. Більше нічого там не ремонтувала, бо гроші закінчились, тож я знову поїхала працювати за кордон.
Потягнуло у свою хату
Але коли почалась повномасштабна війна, я морально не змогла залишатися за кордоном. І хоча батьки мене відмовляли, я зібрала речі, Коріша (це мій песик, який зі мною живе вже 10 років) і поїхала на Вінниччину, але не до родичів, а вже у свою власну хату.
Звісно, жити там одразу було неможливо: треба було ремонтувати підлогу, дах, чистити пічку. Коли чистили сажу, до речі, знайшли замуроване в грубці порожнє яйце — мабуть, це було щось із Шаманових штук, якісь магічні ритуали. Була ще ціла скриня різних ікон, а вхід на горище був забитий дошками.
Викликала майстра з OLX
Я вирішила відновити доступ на горище, щоб колись там сушити гриби, рибку. Ну, і щоб почати ремонт даху, треба було оглянути його стан зсередини, а туди навіть потрапити було неможливо — вхід забитий, драбини нема.
Я прямо з телефона почала шукати якогось умільця на OLX Послуги, бо коли була за кордоном, уже шукала там на прохання бабусі майстра для її пічки-буржуйки. Тепер він був потрібен уже мені, для моєї хати.
Буквально за дві години майстер уже був у мене, бо я обрала в пошуку саме свій район. Він встановив мені зручну складану драбину на горище, яка легко підіймається й опускається. Це, мабуть, був один з найпростіших етапів ремонту наразі.
Далі було складніше.
Ремонт у 25 разів дорожчий за хату
Коли я почала весь цей ремонт, та ще й з прибудовою до хати просторої кухні, я не дуже уявляла, скільки мені все це коштуватиме. Виявилося, що аби зробити все, як я хочу, потрібні чималі гроші, яких у мене не було. Робота майстрів, матеріали — все це дуже дорого.
Я підрахувала, що на заплановані ремонтні роботи треба у 25 разів більше, ніж коштувала мені хата — і це тільки початок.
Тож вирішила знову їхати на роботу за кордон. Познайомилася з родиною, яка працювала в Ісландії, і подумала: а чому б і ні? Я давно міряла там побувати. Так Коріш опинився у бабусі, а я — в Ісландії.
Вони так і не здогадалися, що я не кухарка
Першою моєю роботою в Ісландії був клінінг, бо я ж не знала ні ісландської, ні англійської мови, і це дуже обмежувало. Попрацювала на прибираннях два тижні та зрозуміла, що все — більше не можу. Колектив хороший, але я ходила з тими відрами й увесь час думала, що можу більше.
Почала шукати іншу роботу. Але коли я приходила на співбесіди й казала, що я не говорю хоча б англійською, мене не брали. Тож одного разу на співбесіді на посаду кухарки в ресторані сказала, що добре розмовляю англійською і що маю досвід роботи в куховарстві. І мене взяли, бо був якраз туристичний сезон, і не було часу довго когось шукати.
Я вчилася на ходу — просто повторювала все, що мені показував шеф-кухар. Якщо чогось не знала — гуглила: наприклад, що таке стейк medium rare. За пару тижнів я вже вивчила всі страви з меню. Пропрацювала там майже рік, а потім перейшла в салон краси — у свою стихію.
А в ресторані, до речі, так ніхто й не запідозрив, що я не кухарка за фахом.
Арка, як у РАЦСІ
Зараз я живу на дві країни: Україна й Ісландія. Кілька місяців працюю в салоні, потім їду додому, в Україну. Стараюся, щоб ремонт тривав, навіть коли мене нема. От до цього приїзду за порадою знайомих найняла майстрів для облицювальних робіт, аби зробили мені рівні й однотонні стіни. Приїжджаю, а так арка з ліпниною… Просто наче в РАЦСі!
Ось такі нюанси віддаленого менеджменту ремонту. Розумію, що люди хотіли, як краще, але… Буду знову шукати майстрів через OLX і збивати все це. А потім знову поїду в Ісландію на роботу.
Тут у мене своя Ісландія
Зараз я не знаю, як складеться моє життя далі, коли я все дороблю, добудую та буду тут жити. Але я знаю точно, що з усіх мандрів хочу повертатися сюди.
Я бувала в багатьох країнах: в Японії, Таїланді, Норвегії, Данії, Еміратах… Багато моїх знайомих мріють побувати в Ісландії — це справді неймовірно красива країна. Але я, перебуваючи там, сумую за своєю хаткою на березі річки Мурафа.
Тут у мене своя Ісландія. Ліс, річка, на річці вісім лебедів живуть. Коли я тут, я відчуваю спокій і якусь силу.
Люблю сісти з Корішем і мріяти: ось тут буде кухня, тут — грубка, тут — столик, а навколо нього будуть бігати мої діти чи, може, вже онуки, і я їм розповідатиму, що тут жила ще їхня прапрапрабабуся.
У Києві стартувала кампанія із збереження хвойних дерев у передноворічний період. Комунальні служби посилять охорону ялин, сосен, туй і ялівців за допомогою патрулювань і спеціальних хімічних обробок.
Захист дерев включає в себе оброблення репелентами. Він є безпечними для рослин, але у приміщенні виділяють неприємний запах. Крім того, будуть застосовувати клеєво-крейдяну суміш, яка дає дереву «брудний» вигляд. Оброблені зони будуть позначені попереджувальними табличками.
У Дарницькому районі Києва очистили озеро Зариваха, а незаконну дамбу, яка перекривала водойму, демонтували.
Як повідомляє Державна екологічна інспекція Столичного округу, інспектори отримали звернення про засмічення прибережної смуги. На місці вони побачили стихійне звалище, дамбу, зведену з мішків та шин, а також трубу, встановлену без дозволу.
Співробітники КП «Плесо» розчистили прибережну зону озера та демонтували незаконну конструкцію. Завдяки спільним зусиллям вдалося відновити природний вигляд прибережної території та покращити її екологічний стан.
Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).
Українки Ольга Олефіренко та Ольга Руднєва увійшли до списку «100 жінок 2024 року» від BBC. Це перелік найвпливовіших жінок, які надихають та змінюють світ.
Ольга Олефіренко вирішила втілити мрію свого батька — створити ферму, проте перша спроба виявилася невдалою. Фінансові труднощі змусили її продати першу худобу.
Усе змінилося минулого року, коли Ольга склала бізнес-план і отримала фінансування від Українського фонду ветеранів. Цього разу вона зробила акцент на модернізації своєї ферми, використанні сучасних агротехнологій та створенні нових робочих місць.
Ольга Руднєва створила у Львові травматологічний центр Superhumans. Він спеціалізується на протезуванні кінцівок для ветеранів російсько-української війни. Центр також надає реабілітаційні послуги.
За перші два роки роботи понад тисяча людей отримали допомогу в Superhumans. Це стало важливим кроком у відновленні як фізичного, так і психологічного стану українських захисників.
Про премію «100 жінок року»
Проєкт «100 жінок» заснований у 2013 році.
Він звертає увагу на те, яким непростим був цей рік для жінок, і відзначає тих, хто завдяки своїй стійкості прагне до змін. Як і у попередні роки, проєкт приділяє особливу увагу зміні клімату, і отже, до списку увійшли жінки, які борються з наслідками кліматичної кризи та допомагають своїм громадам подолати її вплив та адаптуватися до нього.
Минулоріч до переліку потрапили письменниця Оксана Забужко, захисниця прав дітей Олена Розвадовська й експертка з клімату Ірина Ставчук.
Повний список найвпливовіших жінок року доступний на сайті BBC.
Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).
Коментарі