Виграли грант від «Дії» та відновили виробництво з нуля. Кейс бренду одягу Anka Clothing

З початком великої війни російські військові знищили два цехи бренду в Кремінній і Сєвєродонецьку. Після невеликої перерви Ганна зважилася заново запустити справу свого життя. Вона вперше подалася на грант, виграла його й відновила виробництво в Дніпрі. Підприємиця розповіла ШоТам, чому раніше не залучала сторонні інвестиції у свій бізнес, на що потрібно зважати при заповненні заявки на грант і яким лайфхаком можна скористатися.

Робимо, щоб одяг сидів на клієнтках так, як і на моделях на фото

Я запустила бренд жіночого одягу Anka Clothing у 2019 році. Наша головна особливість полягає в тому, що велику увагу ми приділяємо індивідуальним параметрам і особливостям фігури кожної клієнтки. Якщо ти бачиш на фото якусь річ, то ми зробимо все, щоб на твоїй фігурі вона сиділа так само, незалежно від твого зросту й розміру. У мене, наприклад, зріст – 1,56 м і розмір зовсім нестандартний. У мас-маркеті мені завжди дуже важко підібрати собі одяг: він або з дитячого відділу, або ж доводиться перешивати. Тож з ательє я знайома дуже давно.

Я знаю, що подібні проблеми не тільки в мене. Тому для нас важливо, щоб дівчата, які замовляють одяг в Anka Clothing, були задоволені. Якщо вони хочуть, наприклад, подовжити пальто або зробити його максимально силуетним, ми завжди йдемо назустріч. Навіть тепер, коли маємо великі обсяги роботи й не можемо кожну річ відшивати індивідуально, ми лишаємо таку можливість.

Ми починали з того, що створили цех у Кремінній, де з нами працювали п’ять дівчат-швачок. Однак у моєму рідному місті не було можливості розширення, тому ми відкрили друге виробництво в сусідньому Сєвєродонецьку. На момент повномасштабного вторгнення в колективі Anka Clothing було 14 людей. Ми тільки почали стрімко розвиватися, до команди приєдналися менеджер з продажу, SMM-фахівець, помічники у дірект. У лютому наша весняна колекція була повністю відшита.

Не вивезли обладнання, бо сподівалися, що місто не окупують

За день до вторгнення дівчата-співробітниці в цеху сказали, що їхні чоловіки, які на той момент працювали в поліції, мають покинути місто й евакуюватися з родинами. Було зрозуміло, що щось відбудеться: мій колектив роз’їжджався, у повітрі відчувалася напруга. Я до останнього не хотіла їхати з Кремінної: там була справа мого життя, бренд тільки встав на ноги, ми мали власний цех, обладнання. Мені було за що триматися, не кажучи вже про батьків і дім.

Тоді ще була можливість вивезти обладнання, але ми цього не зробили, адже сподівалися на чудо, на те, що Кремінну не окупують. Ми з чоловіком поїхали в Сєвєродонецьк, ближче до другого цеху – думали продовжувати працювати, почати шити для військових. На жаль, такої змоги не було через постійні прильоти. Тиждень ми прожили в коридорі, було не до роботи. Невдовзі ми переїхали в Дружківку на Донеччину – нібито далі від обстрілів, але водночас залишалися на Донбасі. До батьків їхати три години, можна було щось їм привезти з необхідного, адже у них магазини тоді вже не працювали. Коли в Дружківці всі почали масово евакуюватися, зрозуміли, що потрібно їхати далі. І з 19 квітня ми оселилися в Дніпрі.

Підтримка клієнток мотивувала відновити роботу бренду

Я не вивезла з дому майже нічого, що стосувалося бренду: окрім обладнання, там залишилися всі розробки, лекала й викрійки. Єдине, що забрала, – це 30 замовлень, які ми встигли виконати ще в лютому. Я розіслала їх клієнткам. Кілька місяців ми з чоловіком приходили до тями й думали, що робити далі. Починаючи з червня, дівчата почали активно мені писати стосовно замовлень і запитувати про відновлення виробництва. Якби не шалена підтримка й зацікавленість наших клієнток, не знаю, чи взялася б за відродження бренду. Розуміла, що треба все робити з нуля.

Оскільки виробничих потужностей на той час у мене не було, я почала працювати з постачальниками. Замовляла речі по дропшипінгу, купила рейл і дзеркало і знімала відеоогляди у квартирі, щоб якось утриматися на плаву й не втратити аудиторію в інстаграмі. Я знала, що якщо на три-п’ять місяців зникну, а потім скажу: «Привіт, ми відновили виробництво» – так не працюватиме. Тож я завжди виходила на зв’язок, була щирою з людьми, розповідала, що у нас відбувається, з якими складнощами стикаємося і що плануємо робити далі.

Україна не просто воює за виживання, а й підтримує бізнес

Я давно знала про різноманітні гранти: мої товариші активно залучали такі інвестиції у свій бізнес і масштабувалися швидше, ніж я. А я боялася цього – чи то через необізнаність, чи то через невпевненість. Мені раніше здавалося, що власними силами розвиватися легше. Однак влітку цього року нам потрібна була велика сума. Я розуміла, що якщо поступово купуватиму по одній машинці, то нічого не вийде. Сезон на носі, потрібно було організовувати виробництво.

Я побачила, що Дія запускає грантову програму для розвитку підприємництва «єРобота». Мене підкупило те, що ця ініціатива йшла від нашого уряду. Дуже багато грантів надають США, Данія та інші країни, але там багато складнощів з відшкодуванням коштів. А тут – українська податкова, центр зайнятості, експерти, з якими завжди можеш бути на зв’язку. Я пишаюся, що у нас така країна: у настільки складний час вона не просто воює за виживання, але й підтримує бізнес. Це щось неймовірне.

У рамках програми Дія пропонувала мікрогрант на суму максимум 250 тис. грн. Цього нам вистачало, щоб запустити виробництво. Основні умови для учасників: мінімум два наймані працівники, три роки безперервної роботи й використання отриманих коштів за призначенням. Ми з нашим менеджером з продажу заповнили заявку й прописали бізнес-план. Зробили акцент на тому, що маємо досвід, аудиторію, клієнтів. Зазначили, що для нас не буде проблемою відшкодувати цей грант податками, адже ми завжди працювали офіційно. Розуміли, що маємо хороші шанси перемогти, адже ми не початківці. Через війну ризики, звісно, є, але вони не такі суттєві, як можуть бути у стартапах, які ще не знають, вирулять вони чи ні.

Про співбесіду дізналася за годину до неї

Після того як ми подали заявку, я постійно перевіряла свою пошту – але не було жодних новин з цього приводу. Так минуло три тижні, і я вже змирилася, подумавши: хай буде, що буде. Якось під час прогулянки із собакою мені зателефонували з незнайомого номера. Я взяла слухавку й почула: «Ганно Євгенівно, через годину у вас співбесіда по зуму. Вчора ми вам надіслали посилання». Я здивувалася: яка співбесіда? Я ж не готувалася! Мене попередили, що потрібно володіти цифрами й інформацією про рентабельність бізнесу.

Я побігла додому. Щоб створити гарний фон для відеорозмови, ми з чоловіком поставили рейл, квіти й запакували декілька виробів бренду в нашу фірмову упаковку з бирками й наліпками. Думала, що на співбесіді буде одна-дві людини. Вмикаються камери – і я бачу, що це повноцінна пресконференція з 15 членами комісії. До цього я не була готова взагалі. Подумала, що навіть краще, що не знала, як саме відбуватиметься співбесіда, тому що сильно переймалася б.

Усі запитання, які мені ставили, були пов’язані з окупністю бізнесу, його рентабельністю, перспективністю, цільовою аудиторією. З’ясувалося, що в нашому бізнес-плані були помилки, однак я запевнила, що ми все виправимо. Загалом комісія була налаштована доброзичливо, і я бачила, що ми їм сподобалися. Водночас було відчуття, що нам ще далеко до цього гранту – дався взнаки синдром самозванця, коли недооцінюєш власні можливості.

Що відбувається після отримання грантових коштів

Усі учасники, що подаються на грант, отримують оцінки: за бізнес-план, за співбесіду та, так би мовити, за громадянську порядність – чи немає судимості й боргів перед державою. Наступного дня після співбесіди я побачила, що у нас високі оцінки. Наприкінці серпня отримала електронного листа з привітаннями: я виграла мікрогрант! Також у ньому йшлося про те, що потрібно звернутися до найближчого відділення «Ощадбанку» й заповнити всі необхідні документи. Я так і зробила.

Кошти зайшли не відразу, через три-чотири тижні. Хоч їх ще й не було, ми з чоловіком уже орендували приміщення, щоб скоріше розпочати відновлення виробництва. Поки налагодили, прийшли й грантові кошти, тож усе склалося гармонійно. Якщо хтось подумає, що мені на картку просто скинули 250 тис. грн – то ні, це відбувається геть інакше. Процедури доволі складні. З кожним постачальником я укладаю договір купівлі-продажу, додаємо розрахункову накладну, рахунок-фактуру, видаткову накладну. Навіть щоб просто купити нитки за грантові кошти, постачальник має надіслати багато договорів, з якими я йду до банку. Там їх затверджують і сплачують.

Ще дуже важливий момент: купувати необхідне для бізнесу за грантові кошти потрібно суворо за списком. Коли ми працювали над бізнес-планом, то чомусь включили в нього дзеркала на 15 тис. грн, хоча по факту вони нам виявилися непотрібні. Ще у нас там були зазначені нитки на 20 тис. грн. Це, звісно, класно, але краще б ми машинки купили на цю суму. Я нещодавно була на конференції, де зібралися переможці гранту, і там ми не одні такі: багато хто пише бізнес-план, аби написати, а коли виграють, не знають, що з тим щастям робити. 

Зібрала в Дніпрі нову команду 

Ми почали із закупівлі обладнання – швачки, яким я обіцяла роботу, уже були на низькому старті. З попередньої команди з нами співпрацює тільки технологиня, яка також переїхала до Дніпра. Щодо інших співробітниць: хтось поїхав на Захід України, хтось – за кордон, дехто залишився вдома. Тож я зібрала новий колектив, у якому дівчата з Краматорська, Кремінної, Сєвєродонецька та Дніпра. Нині ми працюємо вп’ятьох.

Ми вже налагодили виробництво, і термін виконання замовлення складає від чотирьох до семи робочих днів. На жаль, через вимкнення електроенергії у нас випадають робочі години, що заважає виконувати план – мінімум одне пальто на день. У нас є дівчата, які й по два можуть зшити. Тож інколи терміни можуть зсуватися, однак клієнтки ставляться до цього з розумінням, за що ми їм вдячні.

Лайфхак для підприємців, хто подаватиметься на грант

Підприємцям, які ніколи не подавалися на грант, насамперед я б рекомендувала відповідально поставитися до написання бізнес-плану, зокрема, що стосується закупівлі обладнання. На жаль, надалі можуть бути певні складнощі через стрибок курсу долара, з якими стикнулися й ми. Наприклад, на момент написання заявки швейна машинка коштувала 15 тис. грн, а коли прийшли кошти – 25 тис. грн. Тож ми закупили менше обладнання, ніж планували.

Звісно, все передбачити неможливо, однак у складанні бізнес-плану є певні хитрощі, якими можна скористатися. Наприклад, зазначати «обладнання – 200 тис. грн», а не прописувати кожну одиницю техніки. Цей лайфхак нам розповіли на семінарах, які організовує Дія для переможців грантів. Ми про це не знали, тож тепер мусимо докладати власні кошти, щоб придбати обладнання, яке нам потрібне, однак це, звісно, дрібниці.

На мою думку, у воєнний час у тебе є дві дороги: ти або опановуєш себе й дієш у нових обставинах, або замикаєшся й опускаєш руки. Я за перший варіант. Хапалася за будь-яку можливість відновити справу свого життя – і, на щастя, це вдалося. За законом, я маю право виграти тільки один грант за рік. Оскільки я вже розумію, як це відбувається, я залюбки ще б взяла участь. Впевнена, після нашої перемоги з’явиться багато подібних можливостей для бізнесу.