Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Втратив ногу, рятуючи дітей. Історія лікаря, який до останнього залишався у Маріуполі та допомагав пораненим

Опубліковано

Вони не вірили, що в Маріуполі знову буде війна. Подружжя медиків Наталя та Леонід, які пережили бойові дії в місті у 2014 році, сподівалися, що відтоді їхньому життю більше нічого не загрожуватиме. Та росіяни вирішили інакше.

З першого дня повномасштабного вторгнення Леонід під обстрілами продовжив працювати у місцевій лікарні. Щодня туди звозили десятки поранених. Медзаклад з кожним днем руйнували окупанти, та Леонід не припиняв роботу – доки сам не опинився на місці постраждалих.

Чоловік лише пам’ятає, як відчув біль в області стегна і побачив, що правої ноги немає. Дивом родині вдалося вибратися з пекла. Зараз Леонід у Норвегії. Лікар вірить, що йому встановлять протез, і він зможе й надалі рятувати дитячі життя.

Вийшли на роботу під звуки обстрілів

Наталя: Я працювала лікаркою-терапевткою, а чоловік – дитячим травматологом-ортопедом у Маріупольській міській лікарні №3. Проживала в місті з 2013 року, куди переїхала з Черкас. А чоловік сам родом із Маріуполя, у цьому медзакладі працював із 2016 року.

Ми пережили 2014 рік, коли бойовики обстріляли один із мікрорайонів Маріуполя. Наступного року місто відвоювала українська армія, і відтак ми жили спокійно. Мешканці там доволі патріотичні. 

Ми не чекали, що може бути повномасштабне вторгнення. Ніхто не знав, що на нас знову чекають обстріли, та ще й потужніші, ніж тоді.

О шостій ранку 24 лютого ми ввімкнули радіо і почули повідомлення про початок нової фази війни. Це був шок. Досі не можу повірити, що це трапилося, ніби це не з нами. 

Лікарня не закрилася, і про евакуацію персоналу керівництво нам нічого не повідомляло. Тому ми пішли на роботу – під звуки обстрілів.

Поранених було стільки, що про перерву ніхто й не думав

Леонід: У нашій лікарні є відділення дитячої травматології, хірургічних профілів, анестезіології та реанімації. З початку повномасштабних військових дій практично всі вони перебралися на перший поверх. Хворі перебували в коридорах, там же медики були змушені проводити операції.

Нам сильно бракувало наркозних апаратів та персоналу. Нестача зростала з кожним днем, бо деякі медсестри та лікарі з далеких районів та селищ не могли діставатися до лікарні. Ми надавали медичну допомогу та проводили операції людям різного віку – від новонароджених до стареньких. Травми також дуже різнилися.

Фото: Перше медичне об’єднання міста Львова

Одного дня окупанти знищили міський пологовий будинок, внаслідок чого тоді загинули кілька породіль. Відтак у нашому медзакладі організували невелику пологову залу. Обсяг робіт був величезний. Ми все виконували автоматично: від одного хворого до іншого. Травмованих було дуже багато, смертей, на жаль, також.

На те, щоб написати якусь довідку чи розповісти діагноз рідним поранених, часу не було зовсім. У мирний час через травмпункт проходили 40-60 людей на добу (не враховуючи надходження до стаціонару), і медики ще мали можливість попити каву. Тепер на це практично не було часу. Тим паче не завжди ця кава й була.

Частину лікарні знищено повністю

Леонід: Протягом останніх років нашу лікарню привели в чудовий стан. Лише торік завершився ремонт нашого відділення. Зараз усе воно побите уламками, кулями, скрізь розбите скло, дах пробитий. Але тішимося, що сама будівля вціліла.

Читайте також: Тьотя Суп із «Азовсталі». Як мешканка Маріуполя два місяці годувала людей у підвалах заводу-фортеці

Натомість решта відділень – поліклініка, друге відділення соматики, жіноча консультація – знищені повністю. Окупанти говорили, що це підірвав хтось із солдатів ЗСУ. Але це повна брехня! Я бачив, як відбувалися обстріли з російських літаків.

Не уявляю життя серед руїн

Наталя: Востаннє я була на роботі 25 лютого, а чоловік – 18 березня. Йому було дуже важко, постійно приходив додому засмучений. Чоловік щодня бачив дуже страшні картини. Особливо складно він переживав побачені травми у дітей. Я це розуміла, особливо зайвого в нього не питала. Що міг, те говорив, наскільки стан йому дозволяв.

Усі ці дні ми ховалися в підвалах, намагалися якось вижити. У нас не було світла, води, газу. Доводилося добувати дрова та воду, щось готувати, адже продуктів також не було. Щоб зігріти чайник, треба було дуже довго на багатті кип’ятити воду.

Фото: Андрющенко Time / Telegram

Ми дуже мерзли. У сусідів у літній кухні була грубка. Ми її топили, але це не сильно зігрівало приміщення. Бувало таке, що чоловік зранку після нічного бомбардування ходив з іншими сусідами витягувати поранених із воронок. Ми складали їх у братську могилу, бо хоронити було ніде.

Мені боляче згадувати, наскільки прекрасним було наше місто до війни, як чудово нам жилося. Я дуже пишалася Маріуполем. Це був взірець українського міста. І все ж після активних бойових дій зрозуміла, що не зможу тут жити далі, дивлячись на зруйновані будинки. Я вже не кажу про екологічну катастрофу, в якій просто неможливо існувати людині. Я хотіла виїхати, але ми не могли залишити наших людей, та й не було оголошеної евакуації.

Відчув різкий біль – і побачив скривавлену ногу

Леонід: Ми проживали у приватному секторі в центрі Маріуполя. Від будівель та вулиць практично нічого не залишилося. Щасливий той, у кого хоча б є дах. Обстріли з «Градів» – це було найлегше з того, що руйнувало наші оселі. Найстрашнішим було скидання авіабомб. Багатоповерхівки окупанти руйнували фосфорними бомбами – квартири вигоріли повністю. Відновити Маріуполь за короткий проміжок часу просто неможливо. Зараз літо, але попереду зима. Не знаю, як люди виживатимуть.

Особливо близько з «русским миром» я познайомився 19 березня. Я був на вулиці біля свого будинку, коли відчув різкий біль в області стегна. Я впав. Нога була нерухома й вся у крові. Поруч проходив чоловік, він покликав моїх сусідів. Я попросив їх принести все потрібне для шинування. Відтак вони поклали мене на заднє сидіння авто й довезли до лікарні.

Фото: Перше медичне об’єднання міста Львова

Я відчув біль, а після нього – свист. Таке відчуття, наче в ногу мені влучив уламок із великокаліберного кулемета. Це було так, наче ніж перерізав папір і пронісся далі. Тільки замість паперу була моя кістка та м’які тканини. Більше правої ноги у мене немає.

Тікали з Маріуполя, доки окупанти спали

Наталя: Виїхали з Маріуполя нам вдалося з великими труднощами – завдяки добрим людям. Фактично ми виїжджали приблизно три тижні. Це просто випадок, що нам вдалося вирватися з міста, бо представники «ДНР» свідомо не випускали людей. У наше місто та навколишні населені пункти вони не пропустили жоден евакуаційний автобус. Людей, які хотіли виїхати, розганяли автоматами. 

Завдяки волонтерам нам вдалося уникнути фільтрації. Думаю, якби ми її проходили, нас би, найімовірніше, не випустили через нашу роботу, й ми потрапили б у якийсь табір.

Фото: Андрющенко Time / Telegram

Леонід: 21 квітня ми мали виїхати автобусами завдяки домовленості між українською та російською сторонами щодо «зеленого коридору». Звісно, окупанти слова не дотрималися, і «коридору» не було. Тому волонтери відвезли нас до одного з селищ під Маріуполем, де ми перебували протягом двох тижнів. Увесь цей час автобуси не могли виїхати, адже окупанти їх обстріляли.

Через два тижні ми змогли виїхати завдяки допомозі волонтерів із руху, який очолює мій друг Олександр Ярошенко. Коли ми перетинали лінію зіткнення, окупанти не пропускали людей через блокпости. Особливо велика черга була у районі Василівки. Проїжджали блокпости ми в ніч проти 8 травня, на свій страх і ризик, доки росіяни спали. Минулося безнапасно – всі залишилися цілі.

Рятувати дітей зможу й на протезі

Наталя: Ми приїхали в Запоріжжя у пункт для приймання переселенців. Нас дуже добре зустріли, робота там була налагоджена просто відмінно. Були кава, чай, гаряча їжа.

Леонід: Згодом нас забрав Олександр Ярошенко, потім приїхав друг і перевіз нас до Кременчука. Там нас тиждень відгодовували та лікували – крапельниці, таблетування, ін’єкційні препарати.

Наталя: Ми почали пити чисту воду, добре харчуватися. Почали нормально спати, бо більш як два місяці майже не робили цього через постійні бомбардування. Трішки набралися сил і почали відновлюватися.

Леонід: Потім ми приїхали до дітей у Черкаси. Одного дня нам зателефонували з Міністерства охорони здоровʼя і розповіли про можливість протезування в Норвегії польськими волонтерами. Ми погодилися. Поїхали до Львова, де в лікарні Святого Пантелеймона Першого медоб’єднання Львова мене готували до протезування. Надалі я з волонтерами вирушив до Польщі, а звідти – до Норвегії

Фото: Перше медичне об’єднання міста Львова

Наталя: Зараз медики вивчають стан чоловіка й будуть ухвалювати питання щодо протезування. Поки що жодної конкретики немає. Ми чітко не отримали сигнал, що лікування за кордоном буде безкоштовним. Але за гроші нам ніхто нічого не казав, тож ми на це сподіваємося. Чоловік дуже вірить, що в нього буде протез, і він зможе ще працювати та допомагати діткам. Він – лікар високого профілю. Ми сподіваємося, що він ще точно зможе бути корисним суспільству.

Жити у Маріуполі більше не зможемо

Наталя: Ми однозначно плануємо жити винятково на підконтрольній Україні території. Дуже хочемо, щоб Маріуполь залишався у складі України. Мріємо приїхати туди й подивитися, що з нашим напівзруйнованим будинком. У нас там залишилися друзі та собаки. Але жити я там вже не зможу. Моє серце просто не витримає цієї страшної картини, яка залишилася після бомбардувань російськими літаками.

Хочу, щоб нарешті настав мир, наші захисники та захисниці залишилися живими, щоб не було каліцтв цивільних. Мрію, щоб ми жили так, як до війни, і щоб швидше відновилися наші міста та села. Ми дуже мирна нація. Війна нам не потрібна. Ми хочемо жити у спокої.

Леонід: Я вірю, що ЗСУ переможуть. Окупанти ще стоятимуть перед українцями на колінах і, ридаючи, кричатимуть: «Навіщо ми прийшли на територію України?». Нам потрібна перемога, і більше нічого. Сподівався, що у пенсійний вік я буду вдома поруч із рідними й радітиму життю.

Суспільство

«Леви на джипі» до свого дня народження зібрали понад 1,5 мільйона гривень на ЗСУ (ФОТО)

Опубліковано

9 травня гумористичний проєкт «Леви на джипі» відсвяткував свою шосту річницю. З нагоди свята коміки організували кількагодинний стрим, під час якого вдалося зібрали понад 1,5 мільйона гривень для українських військових.

Святкування транслювали на ютуб-каналі проєкту.

До складу «Левів на джипі» входять такі коміки: Микола Зирянов, Валентин Міхієнко, Роман Щербан, Костянтин Трембовецький, Даша Кубік, а також Андрій Лузан, який улітку 2024 року вступив до лав Сил безпілотних систем. Команда знімає розважальний контент, їздить у тури українськими містами, влаштовує благодійні концерти й аукціони для підтримки війська.

Під час святкування до «левів» завітали відомі українці, які також допомагали збирати кошти. Коміків вітали Михайло Лебіга, Євген Янович, Дядя Жора, MONATIK, Євген Клопотенко, Даша Майорова та інші.

Початковою метою було зібрати мільйон гривень, і це вдалося зробити за три години стриму. Ще 500 тисяч зібрали за останню годину трансляції.

Після початку повномасштабної війни «Леви на Джипі» створили благодійний фонд для допомоги українським захисникам. Гумористи забезпечують військових автівками, дронами, старлінками, планшетами, тепловізорами та раціями.

Читайте також: Лебіга передав на фронт 460 дронів, на які збирали українці під час стриму-схуднення (ВІДЕО)

Нагадаємо, що «Повернись живим» відзначає 11 років роботи: як привітати фонд.

Фото: ютуб-канал «Левів на джипі»

Читати далі

Суспільство

У Львові запустять сучасну тролейбусну мережу за підтримки ЄС

Опубліковано

Львів став переможцем міжнародної ініціативи «Європейські швидкісні автобусні перевезення 2030», яка підтримує міста у розвитку сталого громадського транспорту. Проєкт спрямований на електрифікацію транспорту, підвищення швидкості руху та інтеграцію маршрутів.

Про це повідомили на сайті Львівської міської ради.

У 2025-2026 роках для Львова розроблять техніко-економічне обґрунтування щодо оновлення транспортної мережі. Місто визначить пріоритетні коридори для швидкісного руху, зокрема для тролейбусів з автономним живленням, а також працюватиме над покращенням логіки маршрутів.

Львів співпрацюватиме з міжнародними партнерами, серед яких Прага, Атени, Барселона, Ріміні, Богота, Меріда, Амман, Лагос і Адіс-Абеба. За словами Павла Сирватки з департаменту міської мобільності ЛМР, стратегічною моделлю для Львова стало італійське місто Ріміні, де працює сучасна система Metromare BRT — лінія тролейбусів, які заряджаються під час руху.

Читайте також: На Львівщині кіт врятував господарів під час пожежі

Участь у проєкті дає місту доступ до інструментів стратегічного планування і досвіду інших учасників. У майбутньому це дозволить Львову створити ефективну, швидку й екологічну транспортну систему.

Нагадаємо, що мешканці будинку у Львові встановили зовнішній ліфт для свого сусіда з інвалідністю (ФОТО).

Фото обкладинки: Volodya Karaim, «Вікімедіа»

Читати далі

Суспільство

В Україну з окупації повернули дев’ятьох дітей

Опубліковано

В Україну під час ініціативи Bring Kids Back UA з тимчасово окупованих територій змогли повернути дев’ятьох дітей. 

Про це в телеграмі повідомила радниця керівника Офісу президента України Дарія Зарівна.

Життя з примусами та пропагандою 

Зі слів Зарівни, додому повернули 14-річного Дмитра. На ТОТ хлопець жив у будинку поруч із вогневою позицією росіян. Родина Дмитра жила під постійні звуки стрільби. У школі хлопця змушували співати військові пісні та метати гранати, а частину його однокласників відправили у військові табори, де їх вчили вагнерівці. 

Читайте також: Боєць 3-ї ОШБр після повернення з полону зрізав дріт зі своєї таблички на Алеї сакур (ФОТО)

Також повернули маленьку Катерину, маму якої змусили оформити російський паспорт. Якби вона цього не зробила, жінці б відмовили у медичній допомозі під час складних пологів.

А 9-річний Стас, який нарешті повернувся на підконтрольну Україні територію, попри погрози та переслідування з боку вчителів і ФСБ, відмовився виконувати накази. Хлопця намагалися змусити співати гімн росії і брати участь у мілітаризованих заходах.

У своєму повідомленні радниця керівника Офісу президента подякувала команді Save Ukraine та всім партнерам, які зробили цю рятувальну місію можливою.

Нагадуємо, що мати дізналася про долю свого сина від звільнених з полону військових (ВІДЕО).

Фото обкладинки ілюстративне: Freepik

Читати далі