Добрі історії
Втратила господаря і чекала на ланцюгу: собаку Умку врятували волонтери, а дім дала українська акторка
Алабайка Герда жила на ланцюгу. Після загибелі власника собака залишилася прив’язаною біля порожнього дому — худа, хвора й зовсім сама. Про Герду повідомив військовий, який знав, що у друга була собака — саме він звернувся до волонтерів. Так почалася історія порятунку.
Волонтери дали їй нове ім’я — Умка, провели через складне лікування, кілька операцій і місяці пошуків родини. І коли здавалося, що шансів уже майже немає, українська акторка Даша Малахова відкрила для Умки двері свого дому.
«Обійми стали частиною лікування»
Друг загиблого господаря Умки залишив заявку Благодійному фонду «12 вартових», який їздить із гуманітарними місіями на деокуповані території та допомагає людям і тваринам. Знесилену Умку звільнила від ланцюга волонтерка з Миколаєва, Олена Бардан, 19 березня. З того дня розпочалася тривка історія обстежень, лікування та відновлення алабайки.
Умку забирають волонтери. Фото з Facebook-сторінки БФ «12 вартових»
Собаку показали лікарям, і виявилося що в Умки пухлина матки, лейоміосаркома з метастазами, пухлина молочних пакетів, дирофіляріоз та відхилення в роботі майже всіх внутрішніх органів.
«Умка була ніжна, тендітна, тоща, дуже хвора та постійно тулилася до людей. Її цікавила не їжа, а людина поруч, що обіймає її. Тому обійми стали частиною лікування, її невід’ємними ліками», — розповідали волонтери на своїй сторінці у Facebook.
Умка під час лікування та відновлення. Фото з Facebook-сторінки БФ «12 вартових»
Протягом чотирьох місяців собаці допомагали покращити здоров’я, провели кілька операцій. Умка почала гуляти, їсти, набирати вагу, що дуже тішило волонтерів і завідувачку інфекційного відділення ветцентру «Рудий кіт» — Марину Нємцеву, яка займалася лікуванням алабайки.
Лікарка ділилася зі своїми читачами у Facebook, як її підтримує робота з тваринами, та доклала фото Умки, яка вже почувалася значно краще.
Марина Нємцева та Умка. Фото з Facebook-сторінки БФ «12 вартових»
Нових господарів не могли знайти 4 місяці
Умці зробили необхідні щеплення та паспорт. Та попри зусилля ветеринарів через численні порушення в роботі організму вона потребує пожиттєвого лікування. Це ускладнювало пошук родини. Люди, які спершу хотіли забрати собаку, відмовлялися, коли дізнавалися про її стан здоров’я. Пошуки нових господарів тривали чотири місяці.
Надією і новим домом для Умки стала родина акторки та продюсерки Даші Малахової.
«Відмовилися всі, крім Даші, якій ми запропонували взяти Умку напряму — вона вже виховує нашого велетня Джека з Торецьку та Мольфара із Сіверську, уся родина знає та розуміє алабаїв», — написали на сторінці «12 вартових».
Даша Малахова, Умка та Лала Тарапакіна. Фото з Facebook-сторінки Даші Малахової
«Я сьогодні привезла Умку. Ми їхали з моєю дитиною везти собаку, яка не жила щасливим життям жодного дня, яку треба тримати на препаратах за графіком. Ми вийшли з машини й опинилися в любові, відразу всі одночасно — я, Поліна, Умка», — написала на своїй сторінці у Facebook активістка, волонтерка БФ «12 вартових» Лала Тарапакіна.
Щемкий допис від імені Умки опублікувала й Даша Малахова:
«Дорога мамо, я нарешті вдома. Нарешті щаслива. І я завжди буду памʼятати твою доброту. Мій новий тато зробив мені апартаменти й ліжко, тепер я в очікуванні нової будки, яку ось ось привезе якийсь Вʼячеславович, а таких як я тут багато, і всім добре. Джек, мій сусід, Мольфар, Крісмас і ще купа всіх. Хоч мапу України збирай».
Добрі історії
Прогулюючись пагорбами біля свого села, серед чагарників та сміття Віталій побачив занедбане природне джерело. Замість того щоби просто поскаржитись на людську байдужість, чоловік поїхав до магазину, купив рибальський костюм і розпочав рятувати природу.
Над відновленням одного з джерел Віталій працював 4 місяці. Кадри, як болото та зарослі перетворюються на струмок, набрали понад 2,7 мільйона переглядів. У коментарях люди дякують за добру справу й кажуть, що надихнулися прикладом Віталія і захотіли відновити джерельце й у себе в селі.
Біля відновленого струмка. Фото з архіву Віталія
«Вода — це життя, і ми його повертаємо»
Віталій мешкає на Поділлі, працює адміністратором Telegram-каналів. Крім основної роботи, уже пів року розчищає занедбані території та рятує потічки від намулу, бруду і пластику, повертаючи Поділлю живу воду та природну красу. Каже, що розпочав таку діяльність спонтанно:
«Кожного разу, прогулюючись поруч із місцями, котрі зараз відновлюю, було сумно спостерігати за тим, на що вони перетворюються із роками. Людям стало наче байдуже на рідну домівку».
Віталій йде туди, де болото, зарослі, очерет. Навіщо — пояснює у своїх відео:
«З кожним розчищеним метром з’являється щось більше, аніж чиста жива вода. З’являється надія. Вода — це життя, і ми його повертаємо».
Віталій показує, як часто виглядають джерела до того, як він приходить їм допомогти.
До та після відновлення джерела. Фото з архіву Віталія
Чоловік відновив десятиліттями занедбаний струмок. Тепер він має такий вигляд, яким його запам’ятав Віталій ще дитиною, коли прибігав сюди пити джерельну воду.
До та після розчищення. Фото з архіву Віталія
«Навіть найменше джерело дає життя. Усе довкола живе, справжнє та тихе. І хочеться вам нагадати, що наша земля — найкраща. Любіть її, цінуйте. Та шукайте цю красу в простому, бо вона повсюди», — надихає своїх глядачів Віталій.
Іноді, щоб почати великі зміни, достатньо просто не пройти повз.
Добрі історії
Каспер жив своїм безтурботним котячим життям з молодшим котиком Рікі, та люблячою сім’єю Ані та Вови. Доки в ніч на 23 червня 2025 року все не зруйнувалося: Аня та Вова загинули через російський масований обстріл Києва. Наляканого Рікі рятувальники дістали одразу, а Касперу пощастило менше: його не змогли знайти. Однак близькі та знайомі не припиняли пошуків, і через два тижні найкраща подруга пари, Вікторія Куземченко, написала в Threads, що котик нарешті відшукався. Знесилений, зневоднений, голодний, але живий.
«Сьогодні плакати хочеться не тільки від горя, а й від щастя, бо Каспер справжній промінчик, який так потішив усіх у ці складні дні», — пише Вікторія.
Допис про порятунок Каспера набрав майже 100 тис. переглядів і об’єднав у коментарях зворушених читачів, які всіляко пропонували свою допомогу. Долучилися також магазини товарів для тварин.
«Намагаюся зробити життя Каспера кращим»
Після дроново-ракетної атаки Каспер загубився і провів тривалий час майже без їжі та води. Коли пухнастика знайшли, Вікторія одразу звернулася до ветеринарів, і котику провели УЗД та інші необхідні обстеження. Виявилося, у Каспера проблеми з печінкою та застій жовчі. Фахівці припускають, що причиною таких ускладнень могло бути тривале голодування та зневоднення.
Вікторія продовжує опікуватися врятованим улюбленцем своїх друзів. Через пережите Каспер боїться навіть найменш різких звуків, тож дівчина допомагає йому адаптуватися до нового життя, займається лікуванням і доглядом.
«Аня навчила мене цій любові й турботі до тварин. Намагаюсь хоч трішки зробити життя Каспера кращим», — пояснює Вікторія в коментарях у Threads.
Каспер. Фото із допису в Threads
Після відновлення Каспера заберуть до себе родичі.
«Він там часто бував, і впевнена, що йому там буде добре. А для батьків це можливість знову про когось піклуватись після такої втрати», — пояснює в коментарях Вікторія.
Представники брендів і магазинів товарів для тварин також прийшли в коментарі та пропонують подарунки зі свого асортименту.
Скриншот коментарів у Threads
Розчулені користувачі Threads цікавляться не тільки історією кота, а й дякують Вікторії за небайдужість:
Скриншот коментарів у Threads
«Вони допомагали мені завжди і всюди, я рада, що можу зробити щось хороше для них навіть при таких обставинах», — відповідає Вікторія.
Юрій Лініченко — український художник-монументаліст із Донецька. Йому 79 років, з яких 60 — він пише. У Юрія Олександровича хворе серце, він переніс операцію і досі потребує лікування. Проте, коли сили дозволяють, продовжує брати до рук пензля. За кожною картиною одна мета — зібрати кошти на відновлення доньки, яка після двох інсультів заново вчиться ходити.
Юрій Олександрович зі своїми картинами. Фото із соцмереж художника.
Юрій Лініченко пише картини з 19 років, хоча художню освіту здобув лише в 32, ставши випускником Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1994 року це Львівська академія мистецтв). За десятки років творчої праці пан Юрій створював вітражі для храмів і лікарень (зокрема — для Центру мікрохірургії ока в Києві), скульптури, гобелени. З 1970-х брав участь у всеукраїнських виставках, організовував персональні експозиції в Києві, Сімферополі та в Ялті, став членом Національної спілки художників України.
50-річний Юрій Лініченко на виставці. Фото з Instagram linichenko_art.
З підтримкою онуки пан Юрій веде TikTok та Instagram. У Threads з теплом і любов’ю розповідає про сім’ю, яка його надихає.
Скріншот допису в Threads
Та ділиться сенсами, які вкладав у свої полотна.
Скріншот допису в Threads
«Поки живий — мушу бути батьком»
В Юрія Олександровича стеноз сонних артерій з обох боків. Лікарі кажуть, хвороба спричинена тривалим вдиханням парів розчинників і фарб, хоч матеріали пан Юрій використовував завжди якісні. Такий діагноз значно підвищує ризики інсульту, проте ця біда спіткала не його, а доньку Оксану.
«Від мене довго приховували, що в донечки стався інсульт і її паралізувало. Мені було 73, а донечці 44. Сприйняття немає і досі», — згадує художник в одній зі своїх публікацій.
Реабілітацією пані Оксани займається онука пана Юрія, Христина. Вона допомагає мамі відновити мовлення, знаходить для неї курси реабілітації, залучає фахівців. В Оксани Юріївни пожиттєва інвалідність І групи, тож вона постійно потребує догляду. Попри свій поважний вік Юрій Олександрович не може стояти осторонь і всіма силами намагається підтримати родину.
«Хочу встигнути побачити, як моя донечка знову ходить. Їй важко. Але вона бореться. Я продаю свої картини, щоб зібрати на її реабілітацію. Бо поки живий — мушу бути батьком. Зараз це не просто про мистецтво. Це — про надію. Про любов. Про останній шанс», — підписує одне зі своїх відео Юрій Олександрович.
Він запрошує користувачів соцмереж купувати картини, підтримувати збір, долучатися до благодійних аукціонів або просто поширювати дописи, аби якомога більше людей дізналося про нього та його добрий намір.
Завдяки розголосу в соцмережах картини почали знаходити новий дім.
«Після 60 років творчості він нарешті став ближчим до людей. Багато хто вперше побачив його роботи саме через сторінки та придбав роботи. Для нього це шанс знову бути потрібним, бути почутим. І робити щось важливе навіть у складні часи»,— ділиться онука Христина.
Юрій Олександрович відзвітував, що завдяки цьому зміг оплатити лікарню та передати частину коштів на реабілітацію доньки.
«Не знаю, скільки в мене є часу, але знаю, для чого він мені потрібен. Картини — моя остання відповідь життю. І шанс допомогти донечці», — пише на своїй сторінці художник.
Юрій Олександрович зі своєю картиною. Фото із соцмереж.
«Дідусь не людина, яка “просить”. Він — людина, яка діє. Він не здався, не замкнувся в собі, а творить і бореться. Картини — це його спосіб любити й допомагати. І якщо хтось знаходить у них сенс — значить, усе не даремно», — говорить пані Христина.
Юрій Олександрович завжди із вдячністю реагує на кожен донат чи просто теплі слова від чужих людей, які стають трохи ближчими, поділяючи його біль:
«Моє донецьке серце тримається завдяки вам».