Суспільство
Врятував сотні тварин в Ірпені та Бучі. Як актор Олексій Суровцев став «Бородатою котомамусею»
Щоденні зйомки, репетиції, концерти, участь у шоу – таким було життя актора та хореографа Олексія Суровцева до 24 лютого. З початком повномасштабного вторгнення Олексій відкрив у собі нове покликання – рятувати із зачинених квартир і будинків домашніх тварин, господарі яких поїхали від війни. Завдяки «Бородатій котомамусі», як сам себе називає актор, сотні котів і собак з Ірпеня, Бучі та Гостомеля отримали другий день народження.
Олексій Суровцев
Актор, волонтер
Після 24 лютого повернувся додому та став «різноробом»
Новина про повномасштабне вторгнення Росії мене застала на відпочинку в горах. Я одразу вирішив, що повернуся до Києва. Одна з перших думок – «Я можу бути корисним». Чим саме – ще не знав, але я фізично та морально здоровий чоловік, а отже, у будь-якому разі можу стати в пригоді. Збирався вступити в лави ТРО, однак виявилося, не один я так планував. Коли прийшов записуватися в тероборону, мені сказали, що охочих уже дуже багато, треба зачекати. Тож почав шукати собі інше заняття.
Спочатку я був «різноробом». Разом з іншими чоловіками патрулював місцевість навколо нашого житлового комплексу, допомагав жінкам і людям похилого віку з водою та продуктами, облаштовував підвал під бомбосховище. Коли зруйнували новий евакуаційний міст через річку Ірпінь біля села Романівка, я вирушив туди. Ми з волонтерами збудували переправу з дощок, і коли була масова евакуація по кілька тисяч осіб, допомагали. Це було досить складно: велика кількість людей ідуть по тонкому мосту, бабусі із сумками, дідусі з велосипедами, паніка, перевірка документів, речі випадають з рук.
Першого кота врятував із замкненої валізи
8 березня я прочитав оголошення, що в одній з машин залишили кота у валізі. Він був там чотири дні без їжі та води. Коли я поїхав його рятувати, вирушав наче на азартний квест. Я мав опис автомобіля, але не знав точно, як він виглядає та де стоїть. Навіть коли його знайшов, уже заліз у кузов і побачив валізу, яка підходила за описом, то був упевнений, що там кота вже немає. Адже минуло цілих чотири дні – хтось мав точно прийти та витягнути його. І коли я відкрив валізу, а звідти на мене дивився розкішний білий кіт, я, чесно кажучи, був вражений. Я опублікував відео про це в Instagram із закликом не кидати своїх домашніх улюбленців.
Наступного дня посипалося багато прохань врятувати тварин. І я зрозумів, що хочу цим займатися. У мене не було жодного алгоритму дій, я не знав, як це все організувати. Однак з досвідом і часом усе прийшло. Тепер у мене чітко налагоджений конвеєр.
Я навіть не думав, що те, чим нині займаюся, буде необхідно. Що буде настільки багато загублених, покинутих, замкнених тварин. Просто не уявляв: як можна поїхати, залишивши свого улюбленця? Коли ти покидаєш свій дім в умовах війни, то маєш бути готовий ніколи туди не повернутися, адже туди може, наприклад, прилетіти снаряд. Відповідно, можливо, ти вже ніколи не побачиш свою тварину. І той корм і вода, що залишаєш їй перед від’їздом, – це буде останнє, що вона з’їсть і вип’є. Це жахливо.
Своїх домашніх улюбленців підібрав з вулиці
Любов до тварин мені прищепили батьки. Із самого дитинства у мене завжди були домашні улюбленці. Ми жили в приватному будинку в смт, там це звичне явище – коли є і коти, і собаки. Потім ми переїхали до Дніпра, і там у мене також постійно були коти. Моя мама й досі їздить на дачу підгодовувати безпритульних тварин навіть у найлютіший мороз. Піклуватися про тварин – для мене це як зуби почистити, я не уявляю, як можна без цього. Ще до війни, коли я бачив на вулиці котів або собак, які не мали господарів, постійно щось купував для них, навіть коли не мав часу й було незручно.
Зі мною вже давно живуть кіт Арбузик і кішка Кляксюня. Абсолютно прості коти. Сірого смугастого Арбузика забрав із села, а Кляксюню – з Євпаторії. Ще до окупації Криму я був там з колективом на гастролях. Ми всі жили у приватному будинку. Якось за дівчиною з нашої компанії кішка вночі пройшла 500 метрів від магазину до дому. Маленьке кошеня із закислим оком і діркою в животі. Ми її підлікували й говорили, що під кінець літа заберемо із собою. Однак зрештою всі роз’їхалися, а кішка залишилася. Куди її було подіти? Я й забрав до себе додому. Кляксюня зі мною вже понад 10 років.
Мінізоомагазин у машині та операція «Шаурма»
Коли на Київщині були активні бойові дії, я щодня виїжджав рятувати тварин. Не робив собі вихідних, тому що кожен день для когось із них міг стати останнім. Хоча це складно було робити і фізично, і морально, однак я знаходив сили. У моєму «Смарті» обов’язково було шість-сім переносок, два ломики та штурмова сокира для відчинення дверей, роздруковані мапи Ірпеня, тому що не було ні світла, ні інтернету, а також блокнот, в якому я записував усі адреси. Обов’язково завжди брав із собою корм і воду – я не тільки рятував домашніх улюбленців, а й підгодовував безпритульних собак і котів, щоб вони трохи протрималися. У моїй машині був цілий мінізоомагазин.
За останні місяці я здобув нові навички: можу відімкнути двері будь-якої складності та зловити найбільш дикого кота. Ну гаразд, каркала я точно не зловлю, але для всіх інших у мене є операція «Шаурма». Коли коти налякані, часто вони можуть бути агресивними. Тож спочатку я щодня стікав кров’ю, був весь подряпаний і покусаний. Потім зрозумів, що найголовніше – дезорієнтувати кота, щоб він не бачив, що відбувається. Тому я брав якусь ковдру або великий рушник, бажано махровий, накидав йому на голову, підвертав під лапи в декілька шарів, щоб він не прокусив, завертав його, як шаурму, і спокійно ніс до переноски.
У цих тварин було багато «чому?»
Коли я знаходив у квартирах тварин, вони всі реагували на мене по-різному. Здебільшого були налякані й не розуміли, що відбувається. У цих тварин багато «чому?». Чому бахкає на вулиці, чому немає господарів, чому їх ніхто не годує та не виносить лоток? Чому до них заходить якийсь бородатий дядько з ліхтариком на лобі й намагається їх зловити, а до цього він лупашив кувалдою двері пів години? Але були й тварини, які радісно мене зустрічали, лащилися. Були ті, в яких відчувалася претензія, мовляв, ти хто такий взагалі? А де корм?
Якось в Instagram я назвав себе «Бородатою котомамусею». А пішло це з мему, який колись побачив в інтернеті. Там стоїть великий брутальний бородатий чоловік з тату та тримає на руках кошеня, а поряд підпис «Ти можеш бути брутальним бородатим мужиком, а для свого котика ти завжди будеш бородатою мамусею». От і я став «Бородатою котомамусею». Люди це із задоволенням підхопили, і я абсолютно не проти.
Створення притулку стало приємною випадковістю
Коли я приймав заявку на порятунок тварини, то говорив господарям, що її треба обов’язково забрати в день визволення. Але інколи так не виходило: то я не встигав, то інші люди, і кілька разів було так, що ці улюбленці залишалися на мені. Додому до своїх котів я привезти не міг, оскільки не знав, наскільки здорова та чи інша тварина. Тож я шукав волонтерів, які могли б перетримати їх. Це завжди було дуже екстрено, нервово, потрібно було встигнути до комендантської години.
Одного разу мені порадили відвезти кицьку на тимчасовий прихисток до ветеринарної клініки «Асті». Я приїхав туди, познайомився з персоналом, і мені сказали, щоб я привозив усіх тварин, кому це необхідно, вони зможуть їх прийняти. І я почав возити. Коли вчергове приїхав із сімома котами в руках і попросив, щоб прийняли до завтра, там сиділа директорка клініки Марія. Вона сказала: «А, так ось цей Олексій з Ірпеня. Зараз і поговоримо». Я зрозумів, що пахне смаженим. Виявилося, що місць у клініці вже немає, до того ж у когось із тварин була якась інфекція, тому в будь-якому разі вже не вийде залишати там котів і собак. Ми розговорилися з Марією та вирішили, що треба відкрити притулок. Скинулися грошима й за кілька днів підготували підвальне приміщення: зробили підлогу, двері, провели електрику, забезпечили опалення, поставили клітки. Потім почали все покращувати.
У притулку за тваринами доглядає і персонал клініки, і волонтери, і я сам. Нині там приблизно 40 котів. У нас ще є і собаки, просто я більше відповідальний за котів, оскільки я «котомамуся». Це не означає, що я менше люблю собак, але з котами я легше знаходжу спільну мову.
Ставлення до тварин має бути таким самим, як і до дітей
Були випадки, коли господарі не могли забрати своїх улюбленців. Раніше я їх засуджував, намагався «вилікувати», посварити, мовляв, як так, зробіть щось. Гаразд, ви перебуваєте в Німеччині, але ж можна щось придумати. Нині багато волонтерів, організацій займаються транспортуванням тварин до Європи. Так, на це потрібно витратити кошти та стикнутися зі складнощами. Але хіба ви кинете дитину через труднощі й те, що живете в однокімнатній квартирі, де немає достатньо місця? Ставлення до тварин має бути таким самим відповідальним, як і до дітей. На жаль, не всі із цим згодні, тому так і виходить.
Однак ми знаходимо всім тваринам дім. Приблизно половина котів з нашого притулку шукають нових господарів. Мене дуже тішить, що вони знаходяться досить швидко. Коли у нас були активні бойові дії, котів взагалі розгрібали. Можливо, у людей було більше почуття провини. Просто так ми не віддаємо тварин: обов’язково їх стерилізуємо, вакцинуємо, чипуємо.
Читайте також: 35 тис. хлібин для Бучі та Гостомеля. Як топ-кондитерка Києва перетворила бізнес на волонтерський проєкт
Нещодавно з Гостомеля я привіз шістьох котів, чотири з них – «бандити» з вулиці, двох уже забрали. Вони тепер стали дуже домашні, ласкаві, це вже зовсім інші коти. Нові господарі мажуть їм лапки кремом, манікюр роблять. У мене аж сльози радості навертаються, коли люди, які їх прихистили, надсилають фото та відео з цими тваринами. Коли розумію, що не просто щось там зробив, а змінив життя кота або собаки. Вони були налякані, брудні, голодні або взагалі при смерті, а зараз з ними все добре. Це надихає.
«Котячий рай» після перемоги
До початку повномасштабного вторгнення я думав, що коли це станеться, то злякаюся та розгублюся. Я дуже боявся війни. Але коли занурюєшся у воєнну реальність з головою, то все інакше сприймаєш і страх відступає. Я не очікував, що ми, українці, можемо бути настільки сильні, незламні, нескорені та єдині. Це відчувається в кожній дії, ми всі як одна велика сім’я.
Безумовно, після нашої перемоги я продовжу допомагати тваринам. Однозначно притулок буде розширюватися. У цьому питанні хочемо перейняти досвід європейських країн. Цілком імовірно, що наберу команду волонтерів-однодумців, які будуть перебувати не тільки в Києві. Дуже хочу зробити кімнату «Котячий рай», де стерилізовані, неагресивні та привчені до лотка коти будуть просто жити. У них будуть будиночки, сходинки та все, що їм потрібно.
5168 7422 26094 435
Surovtsev Oleksii
IBAN – UA843052990000026206744630618
PayPal
Crypto: tron(trc)
TSEJQH4dJhrjPDg6EszRgPvwcudfRD7WJ6
11-річний Єнс із Данії зібрав понад 34 тисячі данських крон для дітей з України, які втратили свої домівки. Хлопчик виготовляє власні вироби з бісеру та продає їх.
Про це повідомила міністерка економіки України Юлія Свириденко.
Єнс виготовляє синьо-жовтих великодніх курчат із бісеру. Торік хлопчик зібрав 28 тисяч крон. За 2025 рік він уже встиг зібрати шість тисяч крон, а благодійна організація KOLO Nordic подвоїла цю суму до 12 тисяч крон.
Очільниця міністерства написала про бажання Єнса допомогти українським дітям:
«Хлопчик побачив у новинах, як багато дітей в Україні втратили свої домівки, і сказав мамі: “Що ми можемо зробити?”. Мама відповіла: “Творити добро!”. У свої 11 він показує світові, що щедрість духу не має віку».
Читайте також: Анджеліна Джолі підтримала 14-річну дівчину, яка постраждала від атаки росіян (ФОТО)
Також завдяки міністру підприємництва Данії Мортену Бьодскову, який організував зустріч із Єнсом та його батьками, Юлія Свириденко мала змогу подякувати хлопчику за його роботу.
Нагадаємо, що Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО).
Фото: фейсбук-сторінка Юлії Свириденко
Американська акторка Анджеліна Джолі поспілкувалася з 14-річною Поліною, яка дістала тяжкі поранення внаслідок російського удару по Харківщині. Акторка також передала Поліні записку зі словами підтримки.
Про це повідомили в UNITED24.
Поліна отримала тяжкі поранення в лютому 2025 року в Ізюмі. Зараз дівчина проходить лікування в дитячій лікарні «Охматдит». Найбільша мрія дівчини — знову ходити. Їй допомагають у цьому українські лікарі.
Також дівчина розповіла психологам, що вона дуже хотіла б зустрітися з Анджеліною. До втілення цієї мрії Поліни долучилися в UNITED24. Американська акторка поспілкувалася з Поліною онлайн. Разом із цим дівчина отримала від Анджеліни Джолі записку зі словами підтримки та побажаннями залишатися сильною.
Читайте також: «Ви надихнули весь світ!»: Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО)
Нагадаємо, що принц Вільям зустрівся з українськими дітьми у школі в Естонії.
Фото обкладинки: Harald Krichel
«Нова пошта» 26 березня нагородила українських волонтерів, благодійні фонди та громадські організації відзнакою «Варті». Її отримали 12 переможців голосування серед українців. Також компанія визначила 21 організацію, що найбільше доклалися до підтримки українців через гуманітарні відправлення.
Про це повідомили в «Новій пошті».
Хто здобув відзнаку «Варті»
До голосування за переможців долучилися понад 55 тисяч українців. Загалом відзнаку отримали 12 людей та організацій, які працюють у різних сферах.
77-річний Григорій Янченко переміг у номінації «Найстарший волонтер», також відомий як Дядя Гриша. Під час окупації Херсона він вирушав у людні місця з прапором України на кріслі колісному та з увімкненим гімном. Зараз він живе у Запоріжжі, але рідко буває вдома — подорожує містами України, збираючи кошти для військових. Відзнаку Дяді Гриші вручили у Кропивницькому під час чергового збору.
Наймолодшими волонтерками стали 6-річна Олександра та 4-річна Кіра з Харкова. Саша вже отримувала нагороду «Варті» рік тому. Тоді організатори підготували для неї сюрприз — вона побачила батька-військового, якого ненадовго відпустили зі служби. Через місяць чоловік загинув на фронті. Попри втрату, дівчинка разом із подругою продовжує допомагати ЗСУ, вона збирає кошти на маскувальні сітки, турнікети та автівки. Вона отримала відзнаку у річницю загибелі батька.
За технологічність у волонтерстві відзнаку отримав Сергій Стерненко — автор безперервного збору «Русоріз». Стерненко також регулярно демонструє, як FPV-дрони працюють на передовій.
За креативний підхід нагородили блогера з Миколаєва Юрія Степанця, який нині мешкає в Одесі. Він є найвідомішим в Україні коміком на кріслі колісному та ініціатором «неходових зборів» для військових. Волонтер часто наголошує: не всі можуть воювати в ЗСУ, але кожен, попри втому й втрати, здатен бути для ЗСУ на своєму місці.
Читайте також: Волонтеру Фумінорі Цучіко зареєстрували місце проживання в Харкові
За евакуацію нагородили Катерину Андреєву, яка разом із військовими рятує поранених захисників із прикордоння Сумщини та Курщини. Вона також вивозить мирних жителів і покинутих тварин з-під обстрілів. Свою відзнаку Катерина присвятила батькові, який віддав життя за Україну. За медичну допомогу військовим українці висловили вдячність парамедикам з «Госпітальєрів», які врятували тисячі життів, а за підтримку жінок — руху VETERANKA.
Разом із цим відзнаку отримали:
- всеукраїнська благодійна організація Ukrainian Food Foundation за підтримку ВПО;
- Олександр Мізерій за культурний розвиток. Він є лідером гурту «Смерека» з Вінниччини та волонтером, який вже відіграв понад 350 благодійних концертів і зібрав понад 4 мільйони гривень для ЗСУ;
- Андрій Бурахович за допомогу армії своїми руками. Андрій — механік, який майже цілодобово ремонтує автівки для фронту і вже відремонтував понад дві тисячі машин;
- благодійний фонд «Діти героїв» за психологічну допомогу понад 12 тисячам дітей, які через війну втратили одного або обох батьків;
- Анастасія Слюсар — лідерка фонду, який допомагає дітям, зокрема на прифронтових територіях.
«Попри втому, труднощі й втрати, волонтери продовжують рухатися далі — підтримують тих, хто цього потребує, і знаходять нові способи допомагати. Це про людяність, небайдужість і неймовірну силу. Вони працюють не заради відзнак, а просто тому, що не можуть інакше. Ми дякуємо кожному й кожній та завжди будемо поруч», — розповіла співзасновниця «Нової пошти» Інна Поперешнюк.
Переможці за обсягами гуманітарних вантажів
Організатори відзначили 21 організацію та фонд, що найактивніше користувалися послугами «Гуманітарної Нової пошти». Переможців обирали за найбільшими показниками кількості та ваги відправлень, категорії допомоги та її системність. «Нова пошта» відзначила:
- благодійні фонди «На Хвилі» та «Рій» («Допомога армії»);
- благодійні фонди «Медицина Херсонщини» та «Лелека-Україна» («Медична допомога»);
- благодійні організації «Українські сестри та кідфрендлі» та «Співдружність України» («Допомога дітям»);
- громадську організацію «Покликані жити» та благодійний фонд «Летс Хелп» («Допомога людям старшого віку»);
- благодійні організації «З теплом у серці» та «Європейські традиції доброчинності» («Допомога людям з інвалідністю»);
- «Бахмутське товариство захисту тварин “ЛАДА”» та благодійний фонд «Разом добра сила» («Допомога тваринам»);
- громадські організації «Добробат» та «Б50» («Відновлення житла та добробуту»).
- благодійна організація «Громадянин» та громадська організація «Джуніорс» («Спорт та реабілітація»);
- благодійний фонд «Щаслива лапа» («Лідер серед вантажних перевезень);
- міжнародний благодійний фонд «Небайдужі» та громадська організація «Свідомі кияни» («Найбільша кількість відправлень гуманітарного вантажу»).
Разом із цим у номінації «Навігатор допомоги» перемогли Юлія Кудрик й Оксана Миколюк за активне консультування й онлайн-супровід щодо перевезення гуманітарних вантажів.
Як вручали нагороди
Відзнаку вручали місцеві активісти, блогери, лідери думок, представники «Нової пошти», а також люди, які раніше отримували допомогу від волонтерів-переможців.
Про відзнаку «Варті»
«Варті» — це щорічна відзнака для волонтерів від «Нової пошти», яку заснували у 2022 році. Її започаткували для того, щоби підкреслити внесок українських волонтерів і благодійників.
Нагадаємо, «Нова пошта» розробила сервіс для ефективнішої доставки посилок.
Раніше ми писали, що UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії.
Фото: «Нова пошта»
