Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Врятував сотні тварин в Ірпені та Бучі. Як актор Олексій Суровцев став «Бородатою котомамусею»

Опубліковано

Щоденні зйомки, репетиції, концерти, участь у шоу – таким було життя актора та хореографа Олексія Суровцева до 24 лютого. З початком повномасштабного вторгнення Олексій відкрив у собі нове покликання – рятувати із зачинених квартир і будинків домашніх тварин, господарі яких поїхали від війни. Завдяки «Бородатій котомамусі», як сам себе називає актор, сотні котів і собак з Ірпеня, Бучі та Гостомеля отримали другий день народження. 

Олексій Суровцев

Актор, волонтер

Після 24 лютого повернувся додому та став «різноробом»

Новина про повномасштабне вторгнення Росії мене застала на відпочинку в горах. Я одразу вирішив, що повернуся до Києва. Одна з перших думок – «Я можу бути корисним». Чим саме – ще не знав, але я фізично та морально здоровий чоловік, а отже, у будь-якому разі можу стати в пригоді. Збирався вступити в лави ТРО, однак виявилося, не один я так планував. Коли прийшов записуватися в тероборону, мені сказали, що охочих уже дуже багато, треба зачекати. Тож почав шукати собі інше заняття.

Спочатку я був «різноробом». Разом з іншими чоловіками патрулював місцевість навколо нашого житлового комплексу, допомагав жінкам і людям похилого віку з водою та продуктами, облаштовував підвал під бомбосховище. Коли зруйнували новий евакуаційний міст через річку Ірпінь біля села Романівка, я вирушив туди. Ми з волонтерами збудували переправу з дощок, і коли була масова евакуація по кілька тисяч осіб, допомагали. Це було досить складно: велика кількість людей ідуть по тонкому мосту, бабусі із сумками, дідусі з велосипедами, паніка, перевірка документів, речі випадають з рук.

Першого кота врятував із замкненої валізи

8 березня я прочитав оголошення, що в одній з машин залишили кота у валізі. Він був там чотири дні без їжі та води. Коли я поїхав його рятувати, вирушав наче на азартний квест. Я мав опис автомобіля, але не знав точно, як він виглядає та де стоїть. Навіть коли його знайшов, уже заліз у кузов і побачив валізу, яка підходила за описом, то був упевнений, що там кота вже немає. Адже минуло цілих чотири дні – хтось мав точно прийти та витягнути його. І коли я відкрив валізу, а звідти на мене дивився розкішний білий кіт, я, чесно кажучи, був вражений. Я опублікував відео про це в Instagram із закликом не кидати своїх домашніх улюбленців.

Наступного дня посипалося багато прохань врятувати тварин. І я зрозумів, що хочу цим займатися. У мене не було жодного алгоритму дій, я не знав, як це все організувати. Однак з досвідом і часом усе прийшло. Тепер у мене чітко налагоджений конвеєр.

Я навіть не думав, що те, чим нині займаюся, буде необхідно. Що буде настільки багато загублених, покинутих, замкнених тварин. Просто не уявляв: як можна поїхати, залишивши свого улюбленця? Коли ти покидаєш свій дім в умовах війни, то маєш бути готовий ніколи туди не повернутися, адже туди може, наприклад, прилетіти снаряд. Відповідно, можливо, ти вже ніколи не побачиш свою тварину. І той корм і вода, що залишаєш їй перед від’їздом, – це буде останнє, що вона з’їсть і вип’є. Це жахливо.

Своїх домашніх улюбленців підібрав з вулиці

Любов до тварин мені прищепили батьки. Із самого дитинства у мене завжди були домашні улюбленці. Ми жили в приватному будинку в смт, там це звичне явище – коли є і коти, і собаки. Потім ми переїхали до Дніпра, і там у мене також постійно були коти. Моя мама й досі їздить на дачу підгодовувати безпритульних тварин навіть у найлютіший мороз. Піклуватися про тварин – для мене це як зуби почистити, я не уявляю, як можна без цього. Ще до війни, коли я бачив на вулиці котів або собак, які не мали господарів, постійно щось купував для них, навіть коли не мав часу й було незручно.

Олексій Суровцев з котом

Зі мною вже давно живуть кіт Арбузик і кішка Кляксюня. Абсолютно прості коти. Сірого смугастого Арбузика забрав із села, а Кляксюню – з Євпаторії. Ще до окупації Криму я був там з колективом на гастролях. Ми всі жили у приватному будинку. Якось за дівчиною з нашої компанії кішка вночі пройшла 500 метрів від магазину до дому. Маленьке кошеня із закислим оком і діркою в животі. Ми її підлікували й говорили, що під кінець літа заберемо із собою. Однак зрештою всі роз’їхалися, а кішка залишилася. Куди її було подіти? Я й забрав до себе додому. Кляксюня зі мною вже понад 10 років.

Мінізоомагазин у машині та операція «Шаурма»

Коли на Київщині були активні бойові дії, я щодня виїжджав рятувати тварин. Не робив собі вихідних, тому що кожен день для когось із них міг стати останнім. Хоча це складно було робити і фізично, і морально, однак я знаходив сили. У моєму «Смарті» обов’язково було шість-сім переносок, два ломики та штурмова сокира для відчинення дверей, роздруковані мапи Ірпеня, тому що не було ні світла, ні інтернету, а також блокнот, в якому я записував усі адреси. Обов’язково завжди брав із собою корм і воду – я не тільки рятував домашніх улюбленців, а й підгодовував безпритульних собак і котів, щоб вони трохи протрималися. У моїй машині був цілий мінізоомагазин.

Олексій Суровцев біля автівки з тваринами, врятованими на Київщині

За останні місяці я здобув нові навички: можу відімкнути двері будь-якої складності та зловити найбільш дикого кота. Ну гаразд, каркала я точно не зловлю, але для всіх інших у мене є операція «Шаурма». Коли коти налякані, часто вони можуть бути агресивними. Тож спочатку я щодня стікав кров’ю, був весь подряпаний і покусаний. Потім зрозумів, що найголовніше – дезорієнтувати кота, щоб він не бачив, що відбувається. Тому я брав якусь ковдру або великий рушник, бажано махровий, накидав йому на голову, підвертав під лапи в декілька шарів, щоб він не прокусив, завертав його, як шаурму, і спокійно ніс до переноски.

У цих тварин було багато «чому?»

Коли я знаходив у квартирах тварин, вони всі реагували на мене по-різному. Здебільшого були налякані й не розуміли, що відбувається. У цих тварин багато «чому?». Чому бахкає на вулиці, чому немає господарів, чому їх ніхто не годує та не виносить лоток? Чому до них заходить якийсь бородатий дядько з ліхтариком на лобі й намагається їх зловити, а до цього він лупашив кувалдою двері пів години? Але були й тварини, які радісно мене зустрічали, лащилися. Були ті, в яких відчувалася претензія, мовляв, ти хто такий взагалі? А де корм?

Якось в Instagram я назвав себе «Бородатою котомамусею». А пішло це з мему, який колись побачив в інтернеті. Там стоїть великий брутальний бородатий чоловік з тату та тримає на руках кошеня, а поряд підпис «Ти можеш бути брутальним бородатим мужиком, а для свого котика ти завжди будеш бородатою мамусею». От і я став «Бородатою котомамусею». Люди це із задоволенням підхопили, і я абсолютно не проти.

Олексій Суровцев з врятованим на Київщині котом

Створення притулку стало приємною випадковістю

Коли я приймав заявку на порятунок тварини, то говорив господарям, що її треба обов’язково забрати в день визволення. Але інколи так не виходило: то я не встигав, то інші люди, і кілька разів було так, що ці улюбленці залишалися на мені. Додому до своїх котів я привезти не міг, оскільки не знав, наскільки здорова та чи інша тварина. Тож я шукав волонтерів, які могли б перетримати їх. Це завжди було дуже екстрено, нервово, потрібно було встигнути до комендантської години. 

Одного разу мені порадили відвезти кицьку на тимчасовий прихисток до ветеринарної клініки «Асті». Я приїхав туди, познайомився з персоналом, і мені сказали, щоб я привозив усіх тварин, кому це необхідно, вони зможуть їх прийняти. І я почав возити. Коли вчергове приїхав із сімома котами в руках і попросив, щоб прийняли до завтра, там сиділа директорка клініки Марія. Вона сказала: «А, так ось цей Олексій з Ірпеня. Зараз і поговоримо». Я зрозумів, що пахне смаженим. Виявилося, що місць у клініці вже немає, до того ж у когось із тварин була якась інфекція, тому в будь-якому разі вже не вийде залишати там котів і собак. Ми розговорилися з Марією та вирішили, що треба відкрити притулок. Скинулися грошима й за кілька днів підготували підвальне приміщення: зробили підлогу, двері, провели електрику, забезпечили опалення, поставили клітки. Потім почали все покращувати. 

У притулку за тваринами доглядає і персонал клініки, і волонтери, і я сам. Нині там приблизно 40 котів. У нас ще є і собаки, просто я більше відповідальний за котів, оскільки я «котомамуся». Це не означає, що я менше люблю собак, але з котами я легше знаходжу спільну мову.

Ставлення до тварин має бути таким самим, як і до дітей

Були випадки, коли господарі не могли забрати своїх улюбленців. Раніше я їх засуджував, намагався «вилікувати», посварити, мовляв, як так, зробіть щось. Гаразд, ви перебуваєте в Німеччині, але ж можна щось придумати. Нині багато волонтерів, організацій займаються транспортуванням тварин до Європи. Так, на це потрібно витратити кошти та стикнутися зі складнощами. Але хіба ви кинете дитину через труднощі й те, що живете в однокімнатній квартирі, де немає достатньо місця? Ставлення до тварин має бути таким самим відповідальним, як і до дітей. На жаль, не всі із цим згодні, тому так і виходить. 

Актор Олексій Суровцев з котом

Однак ми знаходимо всім тваринам дім. Приблизно половина котів з нашого притулку шукають нових господарів. Мене дуже тішить, що вони знаходяться досить швидко. Коли у нас були активні бойові дії, котів взагалі розгрібали. Можливо, у людей було більше почуття провини. Просто так ми не віддаємо тварин: обов’язково їх стерилізуємо, вакцинуємо, чипуємо.

Читайте також: 35 тис. хлібин для Бучі та Гостомеля. Як топ-кондитерка Києва перетворила бізнес на волонтерський проєкт

Нещодавно з Гостомеля я привіз шістьох котів, чотири з них – «бандити» з вулиці, двох уже забрали. Вони тепер стали дуже домашні, ласкаві, це вже зовсім інші коти. Нові господарі мажуть їм лапки кремом, манікюр роблять. У мене аж сльози радості навертаються, коли люди, які їх прихистили, надсилають фото та відео з цими тваринами. Коли розумію, що не просто щось там зробив, а змінив життя кота або собаки. Вони були налякані, брудні, голодні або взагалі при смерті, а зараз з ними все добре. Це надихає.

«Котячий рай» після перемоги

До початку повномасштабного вторгнення я думав, що коли це станеться, то злякаюся та розгублюся. Я дуже боявся війни. Але коли занурюєшся у воєнну реальність з головою, то все інакше сприймаєш і страх відступає. Я не очікував, що ми, українці, можемо бути настільки сильні, незламні, нескорені та єдині. Це відчувається в кожній дії, ми всі як одна велика сім’я.

Безумовно, після нашої перемоги я продовжу допомагати тваринам. Однозначно притулок буде розширюватися. У цьому питанні хочемо перейняти досвід європейських країн. Цілком імовірно, що наберу команду волонтерів-однодумців, які будуть перебувати не тільки в Києві. Дуже хочу зробити кімнату «Котячий рай», де стерилізовані, неагресивні та привчені до лотка коти будуть просто жити. У них будуть будиночки, сходинки та все, що їм потрібно.

Як підтримати притулок для тварин 

5168 7422 26094 435

Surovtsev Oleksii 

IBAN – UA843052990000026206744630618

PayPal 

mister.strike@gmail.com

Crypto: tron(trc)

TSEJQH4dJhrjPDg6EszRgPvwcudfRD7WJ6

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі