Суспільство
Врятувати 1909 пляшок. Як на Закарпатті артисти створили Lay Bottle – майстерню посуду з використаних пляшок
Закарпатські артисти Василь Полажинець та Вероніка Вітерець створили власну майстерню посуду з використаних пляшок. Тепер замість того, аби засмічувати Карпати й залишатися на узбіччях, пляшки отримують нове життя від Lay Bottle та розлітаються по всьому світу: від США до Австралії.
«Спершу в селі думали, що ми пияки. Але потім передумали. Адже Василь жодного разу не був помічений на “зустрічах місцевого бомонду” біля крамнички», – Вероніка коментує цілу батарею порожніх пляшок на ґанку, яку бачимо на шляху до майстерні в затишному селі Дубриничі у передгір’ї Карпат (30 км від Ужгорода).
Вони перебралися сюди з початком карантину. Весь час нас супроводжує кіт Лулу, якого називають «генеральним директором Lay Bottle» й котрий дуже любить бувати в майстерні. Тим паче, що піч для скла добре зігріває приміщення.
Врятувати пляшки і трохи – Карпати
Якщо ж усерйоз, сьогодні у Lay Bottle наближують число, як самі кажуть, «врятованих» пляшок до двох тисяч. Саме стільки – 1909 станом на 22 листопада – скляних пляшок не потрапило на смітник або ж просто не залишилося на узбіччях, в лісах, на схилах Карпат чи не попливло річками, як це, на жаль, часто буває.
Це була спонтанна і дещо вимушена ідея – перетворювати звичайні пляшки на красиві ужиткові речі. Василь Полажинець і Вероніка Вітерець – артисти із Закарпаття. Він грає і співає в гурті «Чаламада», вона – засновниця Дому середньовічного танцю «Тартан», і виступи та фестивалі – їхня стихія.
Але сталися пандемія і карантин. І відтак сталася Lay Bottle: майстерня, де Василь продовжив свою працю як художник по склу, а Вероніка взялася за маркетинг – освоювати продажі через соцмережі.
Для Lay Bottle важлива екологічна спрямованість. Сьогодні це вже не просто ідея, але й бренд. Однією з родзинок є пакування: винятково дружні до довкілля матеріали, як-от перероблений папір, квіти, трави і сухоцвіти як оздоба, сіно як ущільнювач, а для відправок за кордон – дерев’яна стружка.
«Найбільш далеко ми продали наші пляшки в Австралію. Майже одразу почали продавати в США, в інші країни. Ведемо перемовини з Японією. На Закарпатті були гості звідти, і вони зацікавилися нашими виробами. А в Україні часто знаходимо нові замовлення на ярмарках – ну, тепер, коли вони нарешті знову відбуваються. Цей жовтень у нас, певно, рекордний місяць: ми врятували 186 пляшок», – розповідає Вероніка.
Василь додає: часом буває таке, що люди не просто замовляють виріб, а надсилають матеріал: просять дати нове життя пам’ятній пляшці, наприклад, напій із якої супроводжував дуже особливий вечір, і так прагнуть зберегти емоції.
Камінь, який можна перетворити
Василь дружить зі склом чи не стільки ж, скільки себе пам’ятає. «Я давно роблю вітражі, мав у Хусті свою майстерню, виготовляв у різній техніці. З початком карантину замовлень стало геть мало. Й тоді ми з Веронікою придумали цей проєкт – Lay Bottle – який би ніс соціальну, екологічну складову й став би нашою справою.
А склом захоплююся з дитинства. Зростав у Хусті, часто гуляв на березі річки, де траплялися великі брили скла із заводу, що колись працював неподалік. І дивувався цим гладким «каменюкам», обточеним водою, які так красиво переливалися на сонці.
Для мене скло – це такий собі особливий камінь, який людина може перетворити на щось інше, доклавши своїх зусиль. Скло – справді цікава субстанція. Так, я бачив, як саме роблять скло, це захопливо. Сам працюю з готовим, але хотів би долучитися й до такого магічного процесу», – розповідає майстер.
Сьогодні в нього дві печі, які випікають скло. А ще чимало ідей для нових виробів. Василь також робить гравіювання, відтак робота стає унікальною, ба навіть мистецьким витвором.
Загалом Lay Bottle – це не тільки пляшко-тарілки. Вази, навіть люстри, келихи, склянки для аромасвічок, інший декор… Одна із «зірок» в асортименті Lay Bottle – світильник «з обличчям»: «маску» з пляшки Василь робить за власною технологією на власноруч створеній формі. І якщо тарілочки з пляшок – поширений виріб, то новорічні іграшки й писанки у ф’юзинговій техніці є власною ідеєю і авторськими роботами Lay Bottle.
Як і годинник з різнокольорового скла – один такий висить у майстерні. Василь має в планах працювати з такими виробами далі, але наразі бракує часу, бо зосереджений на замовленнях. Яких, до слова, побільшало після відвідин фестивалів вина в різних містах України, де також зав’язують співпрацю з виноробнями.
Сир, шовдарь, медяник та інші
«О, так, чого тільки не побувало на наших тарілочках! Я намагаюся не просто постійно показувати наші вироби, а й щоразу робити це по-різному. Тому на наших lay bottle не лише сирна нарізка. А, скажімо, і прикраси, суші, канапки, закарпатські м’ясні делікатеси, як-от знаменитий шовдарь, або ж сирники, які я сама готую і ділюся рецептом, публікуючи фото.
Що було на тарілочках найоригінальнішого? Певно, медяник, такий красивий смаколик з Рахівщини (унікальна випічка Гуцульщини, прикрашена створеним вручну візерунком, що нагадує вишивку – авт.)», – розповідає Вероніка.
«Про що ми мріємо? Доробити майстерню. Цієї осені дах зробив нам не дуже приємний сюрприз, коли вже думали, що завершуємо ремонт. І зробити її затишним куточком, осередком усяких хороших і цікавих справ. Проводити зустрічі, майстер-класи… Про це ж сортування сміття. Влаштувати еко-кемп, та навіть фестиваль тут можна зробити!
Звісно, мріємо, аби Lay Bottle став класним відомим брендом. Вигадувати щось нове та залучати до майстерні людей. Так, ми хочемо масштабуватися. Однозначно – прагнемо розвитку і все для цього зробимо! А про особисті мрії – хочемо об’їздити весь світ!», – кажуть Вероніка і Василь.
Якщо ж і ви бажаєте врятувати пляшку та мати особливий виріб, створений теплом не тільки печі, а й рук артистів із Закарпаття, – звертайтеся в Instagram Lay Bottle, вам точно будуть раді.
Фото – Сергій Гудак та Lay Bottle
Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
У суботу, 24 травня, київський Житній ринок відзначатиме своє 45-річчя. З цієї нагоди організатори підготували насичену програму з ярмарком, дегустаціями, лекціями, майстер-класами та музичними виступами.
Про це повідомляють на сторінці Shum.Rave у інстаграмі.
Відвідувачів запрошують з 12:00, вхід вільний. Протягом дня відбуватимуться лекції, присвячені архітектурі, історії та культурі Житнього ринку. Серед спікерів — дослідниця архітектури модернізму Ельміра Еттінгер, історик Леонід Марущак, археолог Іван Зоценко та інші фахівці.
Читайте також: У Києві до Дня міста влаштовують квест по улюблених маршрутах відомих киян
Для охочих створити щось власноруч організують майстер-класи з мозаїки, українського скоропису та слов’янської в’язі. Також на гостей чекає ярмарок із дегустаціями сирів, соків та морозива.
Музичний супровід забезпечить команда Shum.Rave, яка виступить з 13:00 до 21:00. Житній ринок розташований за адресою вул. Верхній Вал, 16.
Нагадуємо, що у Києві створюють перший в Україні терапевтичний простір для ветеранів.
Фото: Савелій Барашков
Суспільство
Колишній програміст з Миколаївщини Сергій Максименко тепер створює яскраві зображення на печиві й тортах, перетворюючи десерти на витвори мистецтва, завдяки державній програмі компенсації за облаштування робочого місця.
Виклики зі здоров’ям
49-річний Сергій Максименко усе своє життя присвятив компʼютерам — зокрема, чоловік займався програмним забезпеченням підприємств у селищі Криве Озеро на Миколаївщині. Але через 15 років хвороба суглобів хребта змусила його залишити роботу — через біль він більше не міг довго сидіти.
«Коли комп’ютери впроваджувалися всюди, клієнтів було багато. Я обслуговував цю техніку, навчав людей. З часом хвороба давала про себе знати. Я просто не зміг витримувати конкуренцію, і клієнтів ставало все менше і менше», — розповідає програміст.
Після цього він 18 років працював тільки дистанційно — репетитором з інформатики чи фахівцем техпідтримки. Але мріяв знову працювати в команді — і ця мрія здійснилася.
Компенсація за облаштування робочого місця
Односельчанка Сергія Марина Гавловська після 20 років випікання вдома відкрила в Кривому Озері власну пекарню. Окрім місцевих мешканців, її вироби замовляли майже в усі сусідні села. Жінці кортіло зробити свої торти яскравішими й придбати харчовий принтер, аби друкувати на смаколиках різні зображення. Її зупиняло те, що вона сама не впоралася б з технологією, тому вона шукала працівника, який міг би опанувати процес друку.
Коли її донька зламала ноутбук, Марина звернулася до Сергія по допомогу — і зрозуміла, що знайшла ідеального кандидата. Вона придбала обладнання й офіційно запросила Сергія до команди. А завдяки програмі від Центру зайнятості отримала компенсацію майже у 80 тисяч гривень на облаштування робочого місця для нового співробітника.
«Добре, що держава підтримує підприємців у працевлаштуванні людей з інвалідністю. Та й облаштувати робоче місце мені особисто теж було б дуже тяжко», — зазначає Марина.
Сьогодні завдяки Сергію пекарня може виконувати корпоративні замовлення та друкувати на тортах улюблених персонажів. Це значно прискорило процес. Сергій сам створює макети, виставляє продукцію та друкує. Власниця закладу ділиться:
«Людям дуже подобаються зображення на тортах їхніх рідних і близьких — вони замовляють такі торти на подарунок. Якщо раніше на один виріб ми витрачали часу до пів години, то тепер можемо зробити зображення на торті за одну хвилину».
Наразі програміст розробляє нові дизайни для декорування солодощів, а також вивчає дизайнерську справу. Більше про натхненну історію Сергія Максименка дивіться у відео за посиланням!
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
Французька компанія CNIM Systèmes Industriels разом з естонською Milrem Robotics передасть Україні шість нових роботизованих систем розмінування ROCUS для Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Про це повідомили в Milrem Robotics.
Комплекси ROCUS створені на базі платформи THeMIS, яка вже зарекомендувала себе в різних бойових умовах. Вони дозволяють дистанційно виявляти, підтверджувати та знешкоджувати вибухонебезпечні предмети — від мін до нерозірваних снарядів.
Нагадуємо, що Україна та KNDS Belgium запускають спільне виробництво.
Головна мета таких систем — зменшити ризик для саперів і підвищити ефективність операцій з розмінування. ROCUS оснащені спеціальним обладнанням, яке адаптоване до українських реалій і здатне працювати в умовах підвищеної небезпеки.
Ці шість комплексів приєднаються до семи, які розгорнули ще у 2022 році. Загалом Україна вже отримала 15 систем від Milrem Robotics.
Читайте також: Нові човни для армії: українські розробки офіційно на службі ЗСУ
Фото: Milrem Robotics
