Лишилися стіни й двері, стеля — на підлозі, а книжки розкидані. Таким застала своє місце роботи у Солдатському бібліотекарка Валентина Ганцева, коли у центр села росіяни скинули дві авіабомби. Та жінка не розгубилася — разом з чоловіком вони склали книжки у мішки для зерна і відвезли додому на старенькому «Запорожці». Страху у них не було — залишити книжки отак просто не могли.
За шість місяців бібліотеку відновили та туди повернулися читачі. ШОТАМ розповідає про окупацію села та про те, як це — рятувати книжки й справу своєї душі.
Артилерія, авіабомби — як Солдатське переживало початок вторгнення
«Ідея створити нову бібліотеку вперше спала на думку після приєднання до Тростянецької міської громади», — розповідає староста Солдатського старостинського округу Антоніна Вискребенцева.
У Тростянецькій громаді уже була гарна бібліотека, тож вирішили за її зразком зробити й у себе — переобладнати, замінити опалення. Ця бібліотека розташована в приміщенні колишньої сільської ради — тепер адмінбудівлі.
Тож 19 грудня 2021 року було урочисте відкриття — прийшло багато людей. Та бібліотеці судилося недовго попрацювати — уже 24 лютого 2022 року росіяни зайшли у село. Саме Солдатське стало першим населеним пунктом громади, який зустрів окупантів. Антоніна пригадує, що хоч бойових дій на території не було, але жителі вже з перших днів відчули, що таке війна. 25 лютого почались обстріли села. А вже 7 березня руйнування зазнала Солдатська бібліотека.
Мешканців повідомили, що краще залишатися вдома, по селу гатила ворожа артилерія — це відчули всі. Усі російські снаряди лягли майже в радіусі центру Солдатського — пошкодили 48 будинків місцевих, були й прямі влучання. Саме в цей день була зруйнована майже вся інфраструктура — школа, будинок культури, ФАП, адмінбудівля.
Антоніна пригадує, що 8 березня прийшла зранку у центр і побачила, що у приміщенні адмінбудівлі не було ні даху, ні вікон, ні дверей — все навстіж. Того дня дещо вдалося затулити, щоб не допустити подальших пошкоджень. Але з 9 на 10 березня в центр села скинули дві авіабомби — епіцентр вибуху був за 70 метрів від бібліотеки. Це остаточно зруйнувало всю інфраструктуру — повиривало всі замки і вікна, які ще трохи трималися.
Праправнучка цукрового магната дала нове життя бібліотеці
У кінці березня громаду звільнили від росіян, тож обстріли припинилися. Солдатське почали відновлювати, хоч село і близько до кордону з росією, а війна триває. Староста каже, вони впевнені: Збройні Сили України захистять всі села від росіян. До відбудови долучилася і міська громада Тростянця, і закордонні благодійники.
На відбудову Солдатського виділили і державні кошти — люди подалися на програму «єВідновлення». А міська рада видавала те, що було на складах. У селі шукали прихистку люди, що втратили дім — з Харківської, Донецької областей та навіть сусідніх громад Сумщини. Тож у колишній амбулаторії створили центр ВПО. Зараз там проживає 3 родини.
Бібліотеку теж вдалося відновити — вже після звільнення Тростянця 26 березня у Солдатське навідався мер Юрій Бова і побачив масштаби пошкоджень. Міська рада виділила 150 листів шиферу, щоб перекрити дах — так будівля не постраждала від дощів та снігу.
Антоніна каже, спонсорів знайшли теж у міській раді — праправнучка Леопольда Кеніга, цукрового магната, який мав заводи у Тростянці, запропонувала свою допомогу. А все, що було в бібліотеці — книжки, комп’ютери — зберегла бібліотекарка Валентина Ганцева.
Валентина Ганцева
бібліотекарка у Солдатському, що на Сумщині.
Писанина у формулярах — справжня мрія
У моєму дитинстві комп’ютерів не було, тож ми бігали у сільську бібліотеку читати книжки. Мені завжди подобалося, як бібліотекарка знаходить формуляр, пише туди — саме оця писанина мене захоплювала. Я думала: як же це все цікаво!
Я вступила в педінститут, не закінчила його, вийшла заміж і переїхала в Солдатське. Колишня бібліотекарка якраз пішла на пенсію, а я стала новою бібліотекаркою і вступила до університету на бібліотечну справу. І вже працюю тут 32 роки. Якщо я проробила всі роки в бібліотеці, то що можу сказати? Для мене все моє життя — бібліотека, це моя доля.
Нова бібліотека у Солдатському запрацювала у грудні 2021 році — це була подія для села. За місяць ми набрали 100 читачів!
Але вже 24 лютого все змінилося. Я не очікувала вторгнення, довелося побачити наяву, що росіяни вже на українській землі. Якби готувалися, то, мабуть, і книжковий фонд забрали б, і комп’ютери. А так — не очікували.
Складала книжки у мішки для зерна
Ми з сім’єю були у селі, нікуди не виїжджали. О пів на сьому ранку 10 березня мені подзвонили і сказали — бібліотека розбита. Тож ми з чоловіком зібралися і приїхали. Тут було страшне — ми думали зовсім нічого не застанемо, але бібліотека залишилася. Хоч і геть зруйнована. Мабуть, лише двері та стіни лишилися — ми побачили, що книжки розкидані, а стеля на підлозі.
Звичайно небезпечно було — цілий день літали ворожі літаки і стріляли, не всі люди навіть виходили з домівок. Але страху у мене не було — залишити книжки отак ми не могли. Почали збирати їх, трохи обтрушували від бруду, але часу багато не мали. Чоловік каже: «Ну жаль їх тут залишати, нова ж література, її порозбирають і попалять, а це труд». І справді, відчувалося, наче це моя особиста власність — як я могла сидіти вдома?
Тож сказала чоловікові їхати по мішки — звичайні, для зерна. Почали швиденько збирати книжки і вивозити додому. Знаєте на чому вивозили? На старенькому запорожці — чоловік зробив рейсів зо п’ять, щоб усе забрати. Книжковий фонд у нас був 1100 видань, мабуть, лише кількох не дорахувалися, а решту — врятували. Книжки вдома склали у ящики та скотчем заклеїли — не знали, скільки ще війна триватиме.
А тоді чоловік сказав, що скоро повернеться і поїхав кудись знову. А тоді привозить — мультимедійну дошку, проєктор, стільці і навіть м’який куточок. Жаль йому стало, що покрадуть. Тож за один день від 7 ранку до 15-16 — вивезли з бібліотеки все, що могли. Навіть олівці позабирали. І книжки стали чекати свого часу. Буває сидимо з чоловіком ввечері й кажу: «Як ми з тобою все це перевезли вдвох?». Деколи й не віриться.
Ходили на роботу і не ховалися
Ми були вдома хіба тиждень, а тоді вже й на роботу вийшли: сітки маскувальні плели, готували нашим хлопцям — дома не сиділи та не ховалися. Все працювало — і будинок культури, і сільрада.
Росіяни до бібліотеки не заходили, ми бачили, як вони проїжджали через село — ночували на початку Солдатського. А після них — оцей рев і гар ще добу стояли.
Наприкінці березня ЗСУ звільнили нашу громаду. Бібліотеку відновили доволі швидко — уже у вересні 2022 року вона запрацювала. Відкриття не було таке урочистим, як вперше, але люди приходили. Знаєте, вона мало чим змінилася, зараз така стала як була. Ми по тому ж проєкту відновили, мабуть, ще й краща стала — так мені здається.
І читачі повернулися, звісно не всі: багато людей повиїжджало, попереселялися. Але працюємо — люди приходять і потребують газет — бо де їм новини брати? Тож і цікавляться. Також читають художню літературу — і українську, і світову. Ми тільки російські книжки не зберегли, нам таке не потрібно.
Вистачає і найменших читачів — у нас є дитячий куток. Діти беруть і казки, і книжки про мандри, дитячі енциклопедії. Багато чим цікавляться.
І наша бібліотека, і будинок культури — це зв’язок між селянами. Тут можна зустрітися і поговорити, пошта приїжджає — заходять в бібліотеку. Школа у нас онлайн, але коли потребує приміщення для заходів, то теж йдуть сюди. Бібліотека — це місце, де ми спілкуємося всі.
Віримо в перемогу України — і це дає силу працювати далі. Так дожидаємо цієї перемоги й боремось за неї, це підтримує наш дух.
Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
