Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Врятували понад 1000 книжок у мішках для зерна. Ця бібліотека на Сумщині пережила окупацію і знову працює

Опубліковано

Лишилися стіни й двері, стеля — на підлозі, а книжки розкидані. Таким застала своє місце роботи у Солдатському бібліотекарка Валентина Ганцева, коли у центр села росіяни скинули дві авіабомби. Та жінка не розгубилася — разом з чоловіком вони склали книжки у мішки для зерна і відвезли додому на старенькому «Запорожці». Страху у них не було — залишити книжки отак просто не могли.

За шість місяців бібліотеку відновили та туди повернулися читачі. ШоТам розповідає про окупацію села та про те, як це — рятувати книжки й справу своєї душі. 

Артилерія, авіабомби — як Солдатське переживало початок вторгнення

«Ідея створити нову бібліотеку вперше спала на думку після приєднання до Тростянецької міської громади», — розповідає староста Солдатського старостинського округу Антоніна Вискребенцева.

Антоніна Вискребенцева згадує, що на відкриття бібліотеки прийшло багато односельців. Фото: ШоТам.

У Тростянецькій громаді уже була гарна бібліотека, тож вирішили за її зразком зробити й у себе — переобладнати, замінити опалення. Ця бібліотека розташована в приміщенні колишньої сільської ради — тепер адмінбудівлі.

Тож 19 грудня 2021 року було урочисте відкриття — прийшло багато людей. Та бібліотеці судилося недовго попрацювати — уже 24 лютого 2022 року росіяни зайшли у село. Саме Солдатське стало першим населеним пунктом громади, який зустрів окупантів. Антоніна пригадує, що хоч бойових дій на території не було, але жителі вже з перших днів відчули, що таке війна. 25 лютого почались обстріли села. А вже 7 березня руйнування зазнала Солдатська бібліотека. 

Староста села показує пошкодження у бібліотеці. Фото: ШоТам.

Мешканців повідомили, що краще залишатися вдома, по селу гатила ворожа артилерія — це відчули всі. Усі російські снаряди лягли майже в радіусі центру Солдатського — пошкодили 48 будинків місцевих, були й прямі влучання. Саме в цей день була зруйнована майже вся інфраструктура — школа, будинок культури, ФАП, адмінбудівля. 

Антоніна пригадує, що 8 березня прийшла зранку у центр і побачила, що у приміщенні адмінбудівлі не було ні даху, ні вікон, ні дверей — все навстіж. Того дня дещо вдалося затулити, щоб не допустити подальших пошкоджень. Але з 9 на 10 березня в центр села скинули дві авіабомби — епіцентр вибуху був за 70 метрів від бібліотеки. Це остаточно зруйнувало всю інфраструктуру — повиривало всі замки і вікна, які ще трохи трималися.

У центр села росіяни скинули дві авіабомби. Фото: ШоТам.

Праправнучка цукрового магната дала нове життя бібліотеці

У кінці березня громаду звільнили від росіян, тож обстріли припинилися. Солдатське почали відновлювати, хоч село і близько до кордону з росією, а війна триває. Староста каже, вони впевнені: Збройні Сили України захистять всі села від росіян. До відбудови долучилася і міська громада Тростянця, і закордонні благодійники. 

На відбудову Солдатського виділили і державні кошти — люди подалися на програму «єВідновлення». А міська рада видавала те, що було на складах. У селі шукали прихистку люди, що втратили дім — з Харківської, Донецької областей та навіть сусідніх громад Сумщини. Тож у колишній амбулаторії створили центр ВПО. Зараз там проживає 3 родини. 

Бібліотеку теж вдалося відновити — вже після звільнення Тростянця 26 березня у Солдатське навідався мер Юрій Бова і побачив масштаби пошкоджень. Міська рада виділила 150 листів шиферу, щоб перекрити дах — так будівля не постраждала від дощів та снігу. 

Антоніна каже, спонсорів знайшли теж у міській раді — праправнучка Леопольда Кеніга, цукрового магната, який мав заводи у Тростянці, запропонувала свою допомогу. А все, що було в бібліотеці — книжки, комп’ютери — зберегла бібліотекарка Валентина Ганцева.


Валентина Ганцева

бібліотекарка у Солдатському, що на Сумщині.

Писанина у формулярах — справжня мрія

У моєму дитинстві комп’ютерів не було, тож ми бігали у сільську бібліотеку читати книжки. Мені завжди подобалося, як бібліотекарка знаходить формуляр, пише туди — саме оця писанина мене захоплювала. Я думала: як же це все цікаво! 

Робота бібліотекарки була завжди цікавою для Валентини. Фото: ШоТам.

Я вступила в педінститут, не закінчила його, вийшла заміж і переїхала в Солдатське. Колишня бібліотекарка якраз пішла на пенсію, а я стала новою бібліотекаркою і вступила до університету на бібліотечну справу. І вже працюю тут 32 роки. Якщо я проробила всі роки в бібліотеці, то що можу сказати? Для мене все моє життя — бібліотека, це моя доля.

Нова бібліотека у Солдатському запрацювала у грудні 2021 році — це була подія для села. За місяць ми набрали 100 читачів!

Але вже 24 лютого все змінилося. Я не очікувала вторгнення, довелося побачити наяву, що росіяни вже на українській землі. Якби готувалися, то, мабуть, і книжковий фонд забрали б, і комп’ютери. А так — не очікували.

Валентина Ганцева у відновленій Солдатській бібліотеці. Фото: ШоТам.

Складала книжки у мішки для зерна

Ми з сім’єю були у селі, нікуди не виїжджали. О пів на сьому ранку 10 березня мені подзвонили і сказали — бібліотека розбита. Тож ми з чоловіком зібралися і приїхали. Тут було страшне — ми думали зовсім нічого не застанемо, але бібліотека залишилася. Хоч і геть зруйнована. Мабуть, лише двері та стіни лишилися — ми побачили, що книжки розкидані, а стеля на підлозі.

Звичайно небезпечно було — цілий день літали ворожі літаки і стріляли, не всі люди навіть виходили з домівок. Але страху у мене не було — залишити книжки отак ми не могли. Почали збирати їх, трохи обтрушували від бруду, але часу багато не мали. Чоловік каже: «Ну жаль їх тут залишати, нова ж література, її порозбирають і попалять, а це труд». І справді, відчувалося, наче це моя особиста власність — як я могла сидіти вдома?

Тож сказала чоловікові їхати по мішки — звичайні, для зерна. Почали швиденько збирати книжки і вивозити додому. Знаєте на чому вивозили? На старенькому запорожці — чоловік зробив рейсів зо п’ять, щоб усе забрати. Книжковий фонд у нас був 1100 видань, мабуть, лише кількох не дорахувалися, а решту — врятували. Книжки вдома склали у ящики та скотчем заклеїли — не знали, скільки ще війна триватиме. 

А тоді чоловік сказав, що скоро повернеться і поїхав кудись знову. А тоді привозить — мультимедійну дошку, проєктор, стільці і навіть м’який куточок. Жаль йому стало, що покрадуть. Тож за один день від 7 ранку до 15-16 — вивезли з бібліотеки все, що могли. Навіть олівці позабирали. І книжки стали чекати свого часу. Буває сидимо з чоловіком ввечері й кажу: «Як ми з тобою все це перевезли вдвох?». Деколи й не віриться. 

Разом з чоловіком з бібліотеки вони вивезли усе, що могли. Фото: ШоТам.

Ходили на роботу і не ховалися

Ми були вдома хіба тиждень, а тоді вже й на роботу вийшли: сітки маскувальні плели, готували нашим хлопцям — дома не сиділи та не ховалися. Все працювало — і будинок культури, і сільрада.

Росіяни до бібліотеки не заходили, ми бачили, як вони проїжджали через село — ночували на початку Солдатського. А після них — оцей рев і гар ще добу стояли. 

Наприкінці березня ЗСУ звільнили нашу громаду. Бібліотеку відновили доволі швидко — уже у вересні 2022 року вона запрацювала. Відкриття не було таке урочистим, як вперше, але люди приходили. Знаєте, вона мало чим змінилася, зараз така стала як була. Ми по тому ж проєкту відновили, мабуть, ще й краща стала — так мені здається.

 Бібліотеку відновили за старим проєктом — вона майже не змінилася. Фото: ШоТам

І читачі повернулися, звісно не всі: багато людей повиїжджало, попереселялися. Але працюємо —  люди приходять і потребують газет — бо де їм новини брати? Тож і цікавляться. Також читають художню літературу — і українську, і світову. Ми тільки російські книжки не зберегли, нам таке не потрібно. 

Вистачає і найменших читачів — у нас є дитячий куток. Діти беруть і казки, і книжки про мандри, дитячі енциклопедії. Багато чим цікавляться.

І наша бібліотека, і будинок культури — це зв’язок між селянами. Тут можна зустрітися і поговорити, пошта приїжджає — заходять в бібліотеку. Школа у нас онлайн, але коли потребує приміщення для заходів, то теж йдуть сюди. Бібліотека — це місце, де ми спілкуємося всі.

Це місце об’єднує село. Фото: ШоТам.

Віримо в перемогу України — і це дає силу працювати далі. Так дожидаємо цієї перемоги й боремось за неї, це підтримує наш дух. 

Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. 

Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

Суспільство

«Ви ж його лікуєте?»: учителька Ксенія та її син Юрчик спростовують міфи про аутизм

Опубліковано

2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.

1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»

Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.

Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.

Ксенія

У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.

Юрчик

Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.

2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»

Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.

Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.

Юрчик

У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.

3. «Ви що, робили йому щеплення?» 

Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.

Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.

Ксенія

У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань. 

4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»

Міф: Усі люди з РАС однакові.

Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.

Юрчик

Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно. 

Ксенія

А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати. 

5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»

Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.  

Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків. 

Ксенія

Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.

Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати. 

 

6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»

Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів. 

На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою. 

Ксенія

На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.

Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.

Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням. 

Читати далі

Суспільство

«Укрзалізниця» додала в Києві нову зупинку для двох потягів

Опубліковано

«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.

Про це повідомили в компанії.

На зупинці зупинятимуться такі потяги:

  • №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
  • №793/794 Черкаси – Київ.

Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки

Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:

  • станцію метро «Видубичі»;
  • приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
  • автостанцію «Видубичі».

Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.

Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.

Фото обкладинки: RailGallery

Читати далі

Суспільство

«Спротив триває»: активісти «Жовтої стрічки» провели нову акцію у Криму (ФОТО)

Опубліковано

Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.

Про це повідомили у «Жовтій стрічці».

«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.

Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)

Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).

Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).

Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»

Читати далі