Суспільство
Відпочинок після карантину. П’ять небанальних тревел-блогерів, які подорожують Україною
Навіть послаблення карантинних заходів не відкриє небо та кордони з іншими країнами так швидко, як хотілось би. Експерти наголошують на тому, що цьогоріч українцям доведеться подорожувати всередині країни.
Не сумуйте, адже Україна варта того, аби бути основним варіантом у ваших планах провести літо. Переконайтесь в цьому, підписавшись на п’ять тревел-блогерів, які підкажуть вам місця для відпочинку, крутіші за усі світові курорти разом узяті.
ШоРеально
Проєкт “Шореально” 2,5 роки тому створив переселенець з Луганська, Олександр Дьомін. Спершу він з друзями руйнував соціальні міфи про Україну у власному відеоблозі, а тепер знімає подорожі найдивовижнішими місцями країни.
Кожен випуск знятий якісно, адже з Олександром працює ціла знімальна група з двох його друзів і засновників проєкту.
В нього на каналі Знайдете справжню битву львівського та луганського діалектів, побачите криворізьке озеро з водою кольору кока-коли, знайдете шляхи в Закарпатську Ісландію.
Серед його останніх і особливо моторошних пригод – ночівля у замку Паланок, пошуки чугайстера в Карпатських горах та похід вглиб найбільшої печери в Європі, яка, раптом ви не знали, знаходиться в Україні.
Нещодавно спелеологи відкрили в найдовшій печері нові ходи, які привели їх до одного підземного озера. Його називають найбільшим підземним озером в Україні.
“Коли я почув, що біля водойми побувало не більше десятка людей, а купалися в його крижаній воді – одиниці – вирішив стати одним з цих відчайдушних шибайголів”, – пише він на власному каналі Youtube.
Маршрути Олександра динамічні, яскраві й сповнені пригодницького духу. Якщо ви завжди мріяли про справжню пригодницьку подорож, ШоРеально доведе: це можна влаштувати, не виїжджаючи з України. У випусках Олександр Дьомін детально розписує маршрут кожної подорожі: на випадок, якщо схочете повторити подвиги блогера.
У разі виникнення додаткових питань сміливо пишіть йому в коментарі або на сторінку в Instagram: блогер активний в соцмережах і відповідає дуже швидко.
Карпатський волоцюга
Чому вибір намету для першого походу – це важливо? З чого почати підготовку, якщо ви збираєтесь в гори вперше? Звідки всі туристи знають, куди йти?
У власному телеграм-каналі справжній “карпатський волоцюга”, мандрівник та блогер Мирослав Мельничук описує власні походи в гори, розповідає про круті маршрути та вибір спорядження.
Мирослав народився на Буковині, і тому планування маршрутів у нього в крові: розповідає, що в дитинстві навіть прогулянка до школи була цілою подорожжю.
Перший свій похід він організував у 17 років, і відтоді вздовж і поперек переходив усі українські Карпати, а ще час від часу проходиться румунськими Мармаросами та польськими Татрами.
На рівнині Мирослав – кандидат філософських наук й викладає у Чернівецькому університеті.
“Влітку бувають такі місяці, коли я проводжу більше ночей в наметі, аніж вдома. Особливе задоволення для мене – зимові походи, коли відчуття загострюються і життя становиться насиченішим”, – розповідає він на одному з “пригодницьких” сайтів.
Один з його основних аргументів на користь походів – це те, що там ти живеш на повну: “Буденність робить наші дні схожими один на одного. Спробуй згадати, що ти робив минулої п’ятниці, і в тебе нічого не вийде. А дні, які ти провів у поході, назавжди залишаться з тобою, і ти зможеш пригадати їх в деталях”.
Залізні магістралі України
Олег Васильєв – журналіст, тревел-блогер та автор проєкту “Залізні магістралі”. Ще з дитинства він цікавився залізничною інфраструктурою і якийсь час навіть мріяв працювати на залізниці.
Врешті решт став журналістом, і раз тяга до всього залізничного нікуди не зникла, отже вирішив знімати відеоблоги про залізницю.
“Все розпочалось з матеріалу про поїзд зі сполученням Київ-Рахів. До того, як з’явився цей потяг, в Карпати можна було потрапити лише з автобусом або особистим транспортом. Місцеві 10 років просили призначити поїзд на цей напрям. А в залізниці думали, що на цей маршрут не буде попиту. Сьогодні ж там завжди не проштовхнутись” – каже Олег в одному з інтерв’ю.
На своєму Youtube-каналі журналіст розповідає про поїздки потягами в різні куточки України та сусідні країни. На сторінці Залізних магістралей ви дізнаєтесь про умови подорожі, які є залізничні маршрути, як можна доїхати з пересадками, ще й заощадити гроші.
Подорожі. Україна
Ви знали, що в селі Житомирської області жив керівник видатного українського авіаконструктора Ігоря Сікорського? Він за власними кресленнями створював літаки і навіть був підрядником Військового міністерства Російської імперії.
А про те, що найвідоміший пацієнт Фрейда – людина-вовк – жив в селі Одеської області, і залишки садиби, в якій він жив, ще можна побачити?
Всі ці нові грані, здавалось би, звичних подорожей вдається вишукувати Анастасії Павленко.
Анастасія розповідає: її завжди дратувало, що більшість ресурсів про подорожі просто копіюють інформацію з подібних сайтів. Тотальний копіпаст призводив до того, що інформація в таких джерелах про пам’ятки застаріла або взагалі неправдива.
“Тому я почала писати – тільки про те, що бачила і відчувала сама, використовуючи тільки привезені мною ж фотографії. Є два заняття в житті, які я люблю найбільше: це подорожувати й базікати. Як результат, базікати про подорожі – ідеальна комбінація в моєму випадку!”
Її мандри не схожі на звичайні. Разом з родиною під час вікенду вона не тільки споглядає красу природи чи архітектури, а й докопується до неймовірних історій, які приховані за фасадом тих споруд.
В дорозі вона з родиною практично на кожні вихідні й свята. Всі світлини робить сама, а в статтях ділиться особистими враженнями від побаченого.
“Не люблю повертатися у вже досліджені мною місця. І якщо ви запитаєте мене, яке моє улюблене місце на планеті, я скажу: те, де я ще не бувала”.
Глобус України
Де в Україні пофотографуватись на фоні вітряка голландського типу? Точнісінько з таким намагався боротись ще премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі.
Де в Карпатах заховане від ока людського справжнє гірське море (то Вільшанське водосховище Теребле-Ріцької ГЕС), а де – море кліщів (спойлер – не ходіть на гору Біла Кобила)?
Де побачити українську церкву, яка виглядає, як скандинавська ставкірка (старовинна дерев’яна церква каркасного типу, такі будували місіонери, аби навернути скандинавов у християнство)?
Все це знайдете у телеграм-каналі мандрівника Україною.
Як каже сам власник каналу, місія Глобуса України – розвивати внутрішній туризм в Україні. Автор часто мандрує Україною, тому зможе підказати силу силенну оригінальних місцин для подорожей та допомогти сформувати зручний маршрут.
Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
