Від торгівлі на ринку до власного бізнесу. Засновник натуральних соусів Tato Pepper Jam про ейджизм, старт із $5 та «дивні» поєднання

Журавлина з кмином чи полуниця з імбиром? Комусь такі поєднання можуть здатися дивними, але виробник соусів Tato Pepper Jam Андрій Гнітецький переконує: це неймовірно смачно та ще й натурально. Свого часу він – інженер мікроелектроніки – зіштовхнувся з потребою готувати. Хотів допомогти батькам, які постійно працювали, аби прогодувати родину. З часом це переросло в захоплення, а зараз – у власну справу. Бізнес Андрія починався, коли він мав всього 5 доларів у кишені. Ці кошти крафтяр і досі зберігає у рамці. У його планах – завоювати всі світові ринки.

Торгівля на ринку дала розуміння, що таке гроші

За освітою я інженер мікроелектроніки, хоча жодного дня не працював за професією. Я виходець ще того покоління, яке увійшло в життя на зламі недобудованого соціалізму і перейшло в недобудований капіталізм. У 1988 році я випустився зі школи, а вже наступного року мене забрали в радянську армію, попри плоскостопість. У ті часи там бракувало людей зі знаннями електроніки для обслуговування обладнання, яке ніколи не вимикалося і мало надпотужне випромінювання. Внаслідок цього я міг би отримати серйозні проблеми зі здоров’ям, але все обійшлося. У 1991 році мене відпустили у вільну Україну.

Мене завжди цікавила творчість. Література, кіномистецтво, режисура неймовірно захоплювали. Але через поміркованість, радянську школу «боятися жити» і «боятися мріяти» я, як і більшість людей мого покоління, був змушений  трішки утихомирювати свої бажання та шукати компроміс між ними та заробітками. Тож у 90-ті роки доводилося займатися чим завгодно: і на будівництво йти підсобником, і на базарі працювати продавцем.

Пам’ятаю, на підлозі лежить картонна коробка, біля мене – куплені 30 однакових салатово-молочних плащів. На дворі – 26°C морозу. Навколо ходять люди з зеленкувато-сірими обличчями й фіолетовими носами, кутаються від морозу у що попало. Я сам замерз до смерті, лиця не відчуваю, але кричу на все горло: «Пані та панове, купіть цього плаща, він вам дуже до лиця». Я знущаюся і з обставин, і з покупців, і з себе. І вся ця торгівля мені не до душі. Але треба було перебороти себе і навчитися розуміти, що таке гроші, зароблені торгівлею.

Почав готувати, щоб допомогти батькам

Перше моє знайомство з кулінарією було побутово вимушеним. Мама працювала у три зміни на виробництві пластмас, а тато був на роботі на першій зміні. Ми жили в однокімнатній квартирі вчотирьох, вчилися із сестрою у школі у дві зміни, жили «один в одного на голові» як то кажуть.  Я бачив, як батькам важко, і хотів їх чимось розрадити. Коли у мене була можливість, я завжди готував, щоб мама не витрачала на це свої сили. 

Мені готувати подобалось і подобається. У мене це спадково: бабуся була кухаркою у дитячому садку, а влітку, коли були жнива, готувала на колгоспі. Зараз я теж готую, інколи на велику компанію, не на колгосп, звісно ж. Моїм друзям подобається. Це мене надихає і тішить.

Мені було цікаво готувати, тому що кулінарія – це шлях вибору та експерименту, це дослідження і відкриття, це пригода і подорож. Ти можеш змішувати різні компоненти, щось підігрівати, охолоджувати, збивати. Далі пробувати, і якщо тобі подобається, – давати куштувати комусь ще, отримувати схвальні коментарі, а інколи навіть «зривати аплодисменти». Їжа – це дуже просто і не просто одночасно. Люди або просять добавки, або кажуть: «Цікаво, дякую, більше не треба». Готувати для своїх та себе можна тільки з любов’ю, а інакше – нахіба?

Доводив важливість мови та власної ідентичності

Я працював у різних компаніях, потім влаштувався у рекламний сегмент. Відтак протягом 5 років я перебував у великій автомобільній компанії – фактично виводив її на ринок. Потім у 2002 році відкрив власну агенцію прямих маркетингових комунікацій. Нам тоді кортіло і вдалося створити проєкт, який за своєю суттю був саме українським. Ми вважали важливим довести, що мова є економічним важелем, і його треба використовувати для захисту свого споживача і ринку праці. 

Згодом мене запросили креативним директором на один із телеканалів. Це було неймовірно цікаво: новий досвід, нові знання. Мені вдалося чимало всього створити та багато з ким познайомитися та у кого повчитися. Телебаченням треба жити. Мені ж бракувало знань «із самого низу», а ще тогочасна залежність від іноземних продуктів, яка мене не надихала. 

Усе, що тоді створювалося на телебаченні, проходило через фільтр: «Чи є це у росіян? А чи можна купити щось готове і просто його адаптувати?». Мені ж неймовірно хотілося випускати щось таке, чого не було ніде й ніколи. Що б це стало винятково продуктом цього каналу, його унікальною особливістю й окрасою, комерційною ознакою.

Ейджизм дав мені поштовх до власної справи

Потім у моєму житті сталися певні обставини, через які я сильно згаснув. Не знав, чого хочу і що зі мною відбувається. Декілька років присвятив пошуку всіляких філософій, місць сили та наснаги. Коли я повернувся з подорожей, у якийсь момент кількість рахунків, за якими треба було сплачувати, збільшилась до значних розмірів, а запасу коштів вже не було. І я почав думати, де шукати себе далі і де брати гроші.

І зіштовхнувся з тим, що мене – 43-річного чоловіка – не особливо хотіли брати на роботу, бо я вже був «застарий» за мірками компаній. Там хвилювалися, що я буду дисонувати з керівництвом, і що в мене можуть виникати власні інтереси. Мені здалося це нечесним, тому що насправді у 25 років ти ще не пожив, а в 45 – вже не живеш. А між цими датами дуже мало часу. І ти гребешся як божевільний, нічого не встигаєш, а життя минає.

І тоді я вирішив не шукати далі, на кого працювати, а самому щось творити. Одного дня у мене виникла думка, що дивним чином в Україні є культура ягід, але вона закінчується на вареннях і компотах. А я б хотів, щоб ягоди та фрукти мали ширше застосування. Думав, що з цього можна було б робити. Але так, щоб дотримуватися натуральності та високої якості. І мимоволі замислився, що це неймовірне поле для створення всіляких смаків і комбінацій.

Досі зберігаю 5 доларів, з яких усе почалося

Знаєте, коли виникає ідея, ти починаєш зумисне чи незумисне її реалізовувати. З того все і почалося. У якийсь момент до мене приїхали друзі, й ми разом готували вечерю на вуглях. Я ж взяв абрикоси і спеції та приготував до неї соус. На смак він був не таким, як куплений. Почастувалися разом, і друзі сказали, що їм дуже сподобалося. Згодом я приготував цей соус ще раз. Друзі запитали, чи можу я ще з чогось зробити, і я приготував іншу комбінацію фруктів і спецій.

Першу лінійку десертних соусів я робив із вітчизняних ягід. Казав собі: «От як я хочу цю ягоду підкреслити? Через які спеції та смакові комбінації?». Вибирав компонентну базу, уявляв всі смаки, комбінував. Я робив декілька варіантів, обирав, що мені в них більше подобається, і створював круті поєднання. Наприклад, вишня з кедровим горіхом та слива з копченою сіллю. А ось вже в гастрономічній лінійці (наприклад, поєднання чилі з абрикосом, томату з базиліком, чилі з журавлиною та кропом) я уявляв собі готовий продукт, що вартує поєднання з соусом, і вже до нього робив смак.

У 2014 році мій друг привів товариша, який сказав: «Я буду це продавати!». Але я зовсім не був готовий. У мене ще не було намірів створювати зі свого хобі якийсь комерційний продукт. Та згодом я подумав про цю ідею ще раз. На той момент у мене було лише 5 доларів у кишені. Я пішов до друзів і сказав: «Слухайте, ви мене підштовхуєте до того, щоб я виробляв соуси, а в мене немає грошей. Допомагайте». Мені допомогли: контактами, графічними розробками, розробкою інтернет-сайту. Так, довелося взяти гроші у борг і рік за роком його віддавати. Я дуже вдячний друзям за підтримку і допомогу. До речі, ці 5 доларів у мене досі лежать вдома у рамці як нагадування про те, що ресурси будуть — створюй ідею чи продукт.

Дав поштовх до розвитку іншим крафтарям

Коли я думав над назвою бренду, мені якось одразу спало на думку чудове українське слово «тато». Воно було майже забуте в Україні, йому зроблена російськомовна підміна, що дуже сумно. І я назвав свої соуси Tato Pepper Jam. «Тато» ­­як слово читається інтернаціонально. А ще я хотів, щоб коли соус почне продаватися по всьому світу, наші співгромадяни казали: «О, це наше українське слово “тато”, і це наш найкращий у галактиці соус!».

Читайте також: «Смерть ворогам» і «Палаюча дупа». Українські соуси Hell Daddy, від яких пригорає у російських посадовців

Ми добряче вплинули на ринок. Після нас в Україні з’явилося багато крафтових та великих виробників фруктових соусів. Так само і зі словом «тато»: ми його повернули у сферу публічного використання. З’явилися проєкти: «Тато виробляє», «Тато пече» тощо. Це все з одного боку можна розцінювати як плагіат чи творче переосмислення, а з іншого – як неймовірний вплив Tato Pepper Jam на креативну складову і на культуру загалом. Мої соуси якраз і планувалися як продукт, який буде дозволяти людям відкривати свою креативність і здатність фантазувати. Це мене неймовірно надихає і підтримує.

Поєднання моїх смаків вважають дивними

Коли я продавав перші соуси, люди мене питали: «А до яких страв він пасує?». І я відповідав, що не знаю, до яких. Я створив комбінаторику, яка мені дуже подобається, віддаю її покупцям. А вони нехай скуштують і скажуть, з чим соус смакує. Вже з досвідом та великою лінійкою ми покликали декілька різних фромажерів (сирних сомельє), які, оцінивши високі смакові якості наших соусів, зробили рекомендації, які соуси краще пасують до яких сирів.

Розмірковуючи над лінійкою десертних соусів до сиру, я подумав, що можна створити ще й лінійку соусів до м’яса, птиці та риби. Фактично ми перші на ринку зробили лінійку соусів із чилі в пляшечках (ті що розливаються гарячими у стерилізовану тару, а потім ще й пастеризуються). Особливо неймовірним мені видається соус «Чилі, вишня, розмарин» на кожен день (від смаженої котлети до несвіжої газети) хоча мені заходить до смаженої картоплі з м’ясом. Також маємо дуже смачний «Журавлина, кріп» до телятини, індички та просто так. 

Про «Чилі, абрикос, томат і базилік» годі й говорити: до крилець, запеченої свинини чи коропа. Тішить смак і негострого соусу «Копчена паприка, гірчичне зерно» до сосисок, варених ковбас і пасти. До речі, ми й тут були новаторами, тому що повернули в публічне поле використання копченої паприки.

Часто люди читають назви й кажуть: «У вас такі дивні поєднання: груша з ваніллю і перцем». А я кажу: «Так у чому ж дивність? Це два класні продукти, які разом чудово балансують», до яких ми додали трошки магії та власних секретів. У нашому асортименті також є соуси: «М’ята, імбир, перець», «Журавлина, кмин перець», «Слива, копчена сіль, перець» тощо.

Перець у складі – не ознака гостроти

Я не маю технологів і створюю усі смаки самостійно. Наприклад, соус «Копчена паприка, гірчичне зерно» я робив зранку до холодної рибної котлети. Тобто мені треба було чимось поснідати перед зустріччю, і я мав котлету. Чомусь мені не хотілося її гріти. І я думав, чим би її прикрасити, щоб вона була їстівна. Перебрав смаки, які існують в мене в голові, і вирішив зробити таку комбінаторику. Коли я зібрав цей соус докупи, виявилося, що він дуже добре пасує не тільки до рибної котлети, а й до відбивного м’яса, сосисок і варених ковбас. Він дуже ніжний і спокійний.

Багато людей думають, що ми готуємо винятково гострі соуси, бо в нас часто є перець у складі. Насправді ж ми використовуємо цей компонент як смакову добавку, яка стимулює смакові рецептори. Замість того, щоб використовувати якісь стимулятори чи консерванти, ми додаємо трохи перцю. Іноді я полюбляю гостре, але якщо його споживати постійно, то людина перестане відчувати смаки. «Попалені» рецептори не такі чуттєві, тому вживання гострого має бути поміркованим, як на мене.

Не тільки смачно, але й корисно

Наше виробництво зосереджене на Київщині. Ми з самого початку вирішили, що будемо розміщуватися в інших виробників, які вже мають достатні потужності. Виготовляємо соуси винятково з натуральних інгредієнтів, максимально збалансованих і корисних. Здоровий спосіб життя передбачає позитивні думки, фізичне навантаження та помірне харчування. Соуси – це якраз про помірне харчування, тому що його потрібно зовсім трішки, аби зробити їжу смачнішою.

Наш продукт вартує своєї ціни, і на це є свої причини. Окрім того, що ми використовуємо тільки натуральні фрукти, ягоди та спеції, ми ще маємо особливу форму збереження. Соуси варимо, витримуючи баланс сухих речовин, розливаємо в термічно оброблений посуд і пастеризуємо. Це дозволяє готовому продукту досягати довгих термінів придатності.

Хоча починали ми як крафтярі й виробляли все вдома у каструльках, тепер ми все створюємо на виробництві й маємо необхідні технічні умови. Ми проходимо обов’язково сертифікацію, на кожну баночку товару маємо результати санітарно-епідеміологічного дослідження. Вважаємо себе якісним виробником, який будь-якої миті готовий відповісти за якість продукції.

Ціни не змінюємо вже понад 6 років

З 2014 року ми жодного разу не піднімали ціни: як тоді соус вартував 100 гривень, так і зараз. Це, звичайно, негативно впливає на наші прибутки. Але тоді типовий споживач міг собі дозволити на цю суму одне, а зараз – значно інше. До того ж, пандемія внесла свої корективи у доходи населення. Ми поки що тримаємо ціну незмінною. Хоча нас вже спонукають до підняття, і, напевно, згодом ми переглянемо ціноутворення певних позицій в асортименті.

Іноді ми робимо знижки, аби показати людям свою продукцію. Доволі часто зіштовхуюся з тим, що віра в українські продукти недостатня. Згадується, ось ця істерія про вітчизняну ковбасу, яка нібито колись була прекрасна, а зараз не така. Ми як постколоніальна держава неймовірно любимо щось імпортне і з упередженням ставимося до власного. Тому ми вимушені використовувати загальні правила гри, як от знижки, аби на нас звернули увагу.

Наш продукт можна купити через сайт та соцмережі: Facebook та Instagram. Також соуси продаються по всій Україні у різних крамницях та в крафтярській «Лавці традицій» у мережі «Сільпо». Невеликими партіями вже відправляли й за кордон. Наші плани – завоювати всі світові ринки. Ми маємо вийти за орбіту Землі, адже «Tato Pepper Jam – це найсмачніші соуси в галактиці». Це гасло нас надихає та підтримує. Приємно, коли люди не йдуть у магазин, а пишуть у соцмережах: «Ми хочемо заплатити напряму вам, тому що нам подобається, як і що ви робите». Нам це і приємно, і, звичайно, вигідніше.

Нам пропонували продатися

Одного разу я стояв біля вітрини зі своїми соусами, а поруч – двоє молодиків з ознаками підприємництва. Один іншому каже: «Я тобі серйозно кажу, я знаю цих людей, вони тут нічого не роблять. Це старий американський бренд. Вони привозять у великих бочках, а тут просто розкладають у баночки, пакують та продають». Я не хотів перебивати їхню розмову. Нехай і далі розносить свою легенду. Для мене це означає, що люди, які скуштували наш продукт, оцінюють нас на рівні зі світовими виробниками.

Були моменти, коли великі виробники соусів підходили до нас знайомитися і питали, чи не бажаємо ми продатися. Ми казали, що поки не готові обговорювати це питання, тому що не маємо досвіду «самопродажу». До речі, зараз ми вже думаємо над тим, що нам дійсно бракує інвестицій та партнерів. Наша когорта людей, які вміють створювати круті продукти, готова до співпраці. Маємо багато соусів та інших продуктів у розробці й радо втілимо їх у життя.

Соуси – це про натхнення та дипломатію

Головна філософія соусу – він, як хороший співрозмовник, поєднує смакові складові тих компонентів, що є на тарілці. Він має дати можливість «відкритися» кожному. А ще соуси – це неймовірний «дипломатичний» продукт. Знаю, що багато людей наші продукти беруть за кордон як смакові подарунки. У мене таке розуміння: якщо в країні несмачні соуси, то які в ній мають бути страви?

Колись я для себе вирішив, що зможу представити світу ягоди та фрукти по-іншому, розширити для них ринки споживання. Думаю, мені це вдалося. Тепер залишилося головне: зробити так, аби цей продукт приносив його виробникам гроші. Кошти – це енергія, яку потрібно мати та використовувати для розвитку.

Tato Pepper Jam привносить у свідомість своїх поціновувачів багато нових ідей. Сподіваюся, наш досвід допоможе іншим креативникам придумати круті речі, історії, продукти тощо. Головне – нічого не боятися, експериментувати та знаходити, чим надихатися. Хоча Земля й маленька, але в ній вистачить місця для всіх задумів. Особливо, якщо вони будуть від душі й відкриватимуть нові смаки життя.

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!