Суспільство
«Вчилися за роликами на ютубі». Пожежники-добровольці вже 8 років рятують Бориспільську громаду від вогню. Ось як це працює
Коли в селі або невеликому місті стається пожежа, а найближча пожежна частина – за десятки кілометрів, шанси на порятунок життів і майна зменшуються з кожною хвилиною. Тоді на допомогу вирушають вогнеборці-волонтери, які в будь-який час доби організовуються за лічені хвилини.
Андрій Макаров, керівник добровільної пожежної команди «Штурм», що базується в Борисполі, займається гасінням пожеж уже понад вісім років. Він опанував цю справу з нуля за допомогою навчальних відеороликів і порад колег. Андрій розповів ШоТам, як створити команду вогнеборців у своїй територіальній громаді, де взяти обладнання та хто може стати добровільним пожежником.
Андрій Макаров
керівник добровільної пожежної команди «Штурм»
Навчалися гасити пожежі, щоб захистити рідне місто
З початком війни у 2014 році ми з друзями почали їздити на фронт як волонтери, допомагали бійцям АТО. На cході ми бачили багато пожеж і руйнувань, однак там бракувало рятувальників і необхідної техніки, щоб ліквідувати наслідки бойових дій. Повернувшись додому, у Бориспіль, вирішили потихеньку опановувати пожежну справу на випадок, якщо раптом війна дійде й у наш регіон.
Я почав шукати інформацію в різних джерелах, але більше орієнтувався на навчальні відеоролики від американських пожежників. Дуже радий, що тоді, у 2014 році, ми не пішли по безглуздій радянській моделі з перекладом на українську. Це стало перевагою нашої команди. За рік нам вдалося накопичити примітивне оснащення, у нас була машина. Вирішили, що техніка не має простоювати просто так: хоч повномасштабної війни тоді ще не було, але пожежі відбувалися постійно. Так ми поступово почали виїжджати на виклики.
Навчання – це необхідний етап, якщо ви хочете долучитися до цього руху. Ніхто не візьме добровольця без досвіду за руку, не посадить у машину, сказавши: «Ну все, поїхали гасити пожежу». І зараз, маючи понад вісім років стажу, я вважаю, що завжди треба продовжувати навчатися, знання ніколи не будуть зайвими.
Двоє людей з нашої команди кілька років тому їздили до США за програмою обміну досвідом, багато чого нового дізналися там і розповіли нам. Ми спілкуємося з нашими колегами зі Штатів і Канади, питаємо у них порад або просимо пояснити, якщо в якомусь відеоролику щось незрозуміло.
Я готовий виїжджати гасити пожежі 24/7
Із самого початку в нашій команді було четверо-п’ятеро хлопців, тепер нас 15. Ми ніколи не давали оголошень про набір групи. Хто хотів – сам з нами зв’язувався та долучався до колективу. У нас тільки так це й відбувалося. Головне – щоб була мотивація. Здебільшого добровільні пожежники мають інші основні професії. На момент створення добровільного пожежного підрозділу я був приватним підприємцем, займався встановленням супутникового обладнання й сам собі формував графік роботи. Нині очолюю місцеву пожежну охорону громади, тепер це моя основна діяльність.
Читайте також: Замість лотереї у військкоматі – професійний рекрутинг. Хто наймає копірайтерів та піарників для ЗСУ? Кейс платформи Lobby X
В інших членів команди різні роботи й, відповідно, свої графіки, під які ми підлаштовуємося. Ми все це обговорюємо в чаті та чергуємося. Багато хлопців живуть у сусідніх від пожежної частини будинках. Я живу від машини в 50 м, а просто зараз стою від неї за 10 м. Якщо раптом буде дзвінок від диспетчера «101», я вже через 20 секунд буду в дорозі. Готовий виїжджати цілодобово, сім днів на тиждень. У нічний час збираємося на виклик за три хвилини й негайно вирушаємо, а в денний час ті, хто працюють на своїх роботах, не виїжджають на пожежу.
У нас здебільшого чоловіча команда – є тільки одна дівчина-медикиня, однак вона рідко виїжджає з нами. У цьому переважно немає потреби, оскільки в нашому місті добре працює швидка й ми рідко надаємо домедичну допомогу: може, раз або два на рік. Однак і це ми вміємо робити: всі члени команди пройшли необхідні тренінги, а в наших машинах є хороші аптечки.
Іноді вирушаємо на виклики по кілька разів на день
Загалом частоту викликів складно передбачити, проте багато чого залежить від погодних умов. Наприклад, коли спека та вітер – 100% займуться ліси та трава, тоді ми можемо виїжджати по п’ять разів на день. Якщо сильні морози – то точно горітимуть будинки. Хоча, звісно, квартири й будинки горять у будь-який сезон, але взимку таких випадків більше. Нині ще багато пожеж стаються через перепади та стрибки напруги. А буває й так, що викликів взагалі немає два тижні поспіль.
Читайте також: «Це глибше, ніж просто ремонт». Як відбудувати українські міста? На прикладі Миколаєва та Харкова пояснює урбаністка Євгенія Дулько
Інколи диспетчери телефонують і попереджають, що всі машини міської пожежної частини виїхали в сусідню громаду, бо там велика пожежа, і це надовго. Тоді я збираю нашу команду – знаючи, що в Борисполі зараз немає пожежної техніки, на всяк випадок ми маємо бути напоготові, якщо надійде виклик.
На великі пожежі долучаються інші команди
Коли тривалий час немає пожеж, раз на тиждень ми заводимо автомобілі та проїжджаємо ними коло, щоб техніка не застоювалася. Якось я заводжу машину, виїжджаю та бачу, що жінка на дорозі махає руками. Говорить: «Там пожежа в сусідньому будинку». Я одразу туди завертаю, з під’їзду валить дим, стоять люди, які телефонують «101». Побачивши мене, здивовано запитали: «А як це ви так швидко приїхали?».
Залежно від розміру пожежі ми можемо або впоратися з нею самотужки, або залучаємо додаткові сили. Якось був виклик, на який ми прибули одними з перших, але зрештою приїхала техніка з усіх сусідніх громад і справлялися усім миром. Коли горить промислова хімія або запущений будинок, бо зателефонували пізно, то, зрозуміло, що ми не впораємося самостійно. Добре, що в Бориспільській громаді є місцеві пожежні команди, і якщо є потреба, я за 15-20 хвилин зберу ще сім пожежних автомобілів. Це позитивний момент у нашій громаді, бо в інших буває так, що є тільки одна пожежна машина на 30 км і допомоги немає звідки чекати.
Не обов’язково тільки гасити пожежі – вистачає і безпечної роботи
Добровільну пожежну команду можна організувати й у своїй територіальній громаді – аби тільки були вмотивовані охочі, адже на цій діяльності кошти не заробляють. Підрозділ можна створювати в різних формах: як громадську організацію, на базі комунальних закладів тощо. Однак це має погодити ДСНС. Долучитися до команди може будь-яка повнолітня людина. Фізичне здоров’я також важливе, але й то відносно – навіть в армії є обмежено придатні особи.
Бути добровольцем у пожежній команді не обов’язково передбачає тільки виїзд на виклики, можна виконувати й іншу роботу: наприклад, допомагати ремонтувати техніку – таких задач також вистачає. Якщо фізичні дані не дозволяють займатися небезпечною роботою, то без проблем можна знайти й іншу роль у цій справі. Найголовніше – мати бажання.
Звісно, такий підрозділ неможливий без обладнання, хоча б базового. Потрібен як мінімум один автомобіль, не обов’язково спеціальний пожежний. Якщо маєш звичайну вантажівку, то можна в будівельному супермаркеті купити мотопомпу, бочку та своїми руками обладнати автомобіль під потреби пожежників. Зі своїми машинами ми зробили саме так, для нас це не було проблемою.
90% обладнання ми забезпечили власним коштом, однак останні роки громада фінансово підтримує нашу діяльність, забезпечує паливо, мотопомпи. Раніше ми орендували гараж, а тепер нам його передали, тож ми не сплачуємо оренду. У планах громади було придбання машини для нашого підрозділу, але наразі немає на це коштів, тому що нині бюджет не наповнюється. Здебільшого нас підтримують наші друзі та знайомі, зокрема з-за кордону. Один автомобіль друг подарував, другий автомобіль – інший, одна машина моя. Знаючи, що ми пожежники, техніку дають або безкоштовно, або за пів ціни.
Добровольці-вогнеборці – це питання базової безпеки для громади
Якби добровільні пожежні команди були в кожній територіальній громаді, це було б добре для всіх: і для її мешканців, і для держави. Наприклад, якщо у громаду заходить якийсь інвестор, який хоче побудувати завод, чи підприємець і там наявна пожежна охорона, то вони вже не переживатимуть за свій бізнес у цьому питанні. Вони знатимуть: у разі пожежі є команда поряд і не треба чекати машину, що їде за 30 км. І безперечно, це питання базової безпеки для всіх мешканців громади.
Я став пожежником-добровольцем понад вісім років тому, і весь цей час мене найбільше мотивує те, що я постійно розвиваюся в цій справі й підтримую свою фізичну форму. За ці роки яких тільки пожеж я не бачив: через ДТП, житлові будинки, промислові об’єкти, ліси й поля. Хоча ці всі випадки перетворилися на професійну рутину, я все одно дізнаюся щось нове. Звісно, приємно допомагати людям, але, окрім цього, мені ще й подобається створювати щось своїми руками. Обладнати власну пожежну машину – це теж кайф.
Фото: facebook.com/dpkboryspil.
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
Працівники ДСНС увечері 1 квітня врятували на Київщині кота, який другу добу поспіль не міг злізти з верхівки дерева.
Про це повідомили в Головному управлінні ДСНС України у Київській області.
Місцеві мешканці спочатку намагалися допомогти коту самотужки, але їм це не вдавалося. Тоді вони звернулися за допомогою до поліції. Після виклику на місце вирушили рятувальники ДСНС.
Завдяки спецтехніці працівники ДСНС змогли спустити кота на землю:
«Тваринку вдалося зняти з дерева та передати вдячним власникам. Особливо раділи діти — їхній улюбленець нарешті повернувся додому».
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
Нагадаємо, що в Києві врятували собаку, який не міг вибратися з річки на берег (ВІДЕО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка ГУ ДСНС України у Київській області
Не дає зануритися в темряву: це енергетик з Донеччини, що працює попри обстріли
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті...
«Ви ж його лікуєте?»: учителька Ксенія та її син Юрчик спростовують міфи про аутизм
2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради...
Проміняла вишивку на Counter-Strike: як 59-річна киянка стала кіберспортсменкою
Пенсіонерка Тетяна Силенко шукала якесь заняття, яке б допомогло їй оговтатись у складний період життя,...
Ці роботи можуть розмінувати Україну за 10 років. Як українські розробники створили «ЗМІЙ»
Розробників з Rovertech об’єднала війна, а тікток допоміг зустрітися. Усі довкола казали, що їхній задум...