Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Важливо виглядати гарно, щоб жити далі». Волонтерка-стилістка з Харкова одягає переселенців по всій Україні

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Вдало підібраний одяг може не тільки підкреслювати фігуру та бути способом самовираження людини, але й сприяти боротьбі зі страхом. У цьому впевнена Тетяна Бінчук, яка переїхала з Харкова до Вінниці й долучилася до колективу волонтерського центру VinnSolard. Коли її попросили попрацювати з переселенцями й допомогти їх забезпечити одягом, Тетяна й не підозрювала, що невдовзі її почнуть називати стилісткою.

Про смак і вміння волонтерки одягнути кожну та кожного, хто звертається до неї, дізналися не тільки у Вінниці, а й по всій країні. Тепер вона допомагає переселенцям з різних регіонів, які пишуть з проханням підібрати й надіслати їм одяг. Тетяна розповіла ШоТам історію про те, як під час війни можна розкрити свій талант і зробити щасливішими людей, які були змушені покинути свої домівки.

Тетяна Бінчук

Переселенка, волонтерка центру VinnSolard

Одяг може людину розкрити або заховати

Я цікавилася стилем усе життя, починаючи з дитинства. У студентські роки підробляла моделлю, вивчаючи дизайн інтер’єру в Інституті моди та дизайну в Харкові. Мені подобалося працювати з кольорами та фактурами. Інтерес до одягу був завжди, але я про це ніколи особливо не говорила й не виставляла напоказ. Однак про це поступово стало відомо, і до мене почали звертатися знайомі дівчата, які просили мене пройтися з ними по магазинах і щось підібрати з одягу.

Людина виглядає стильно, коли одягнена тільки в те, що пасує конкретно їй, що може гарно показати фігуру, а не спотворити її. З гонитвою за модою це має мало спільного. Одяг може або заховати людину, або розкрити її. Я часто бачила дівчат, які ховали себе за речами. Мені завжди хотілося їх розкрити, адже вони неймовірно гарні жінки, які просто не знали, що їм робити. Після того як я допомагала їм, кожна з них запитувала: «Як ви зрозуміли, що саме мені потрібно?». А я не знаю, як це пояснити. Просто бачу одразу по людині, що б їй пасувало і як її одягнути так, щоб вона не соромилася сама себе.

Переселека-стилістка

При виборі речей я насамперед звертала увагу на фігуру людини. Ясна річ, зважала на сезон і кольори. Далі дивилася на магазини й ціни. Нині ціна є пріоритетом. Доводилося допомагати шукати одяг і в секонд-хендах. Зізнаюся: усі цьому дивуються, але насправді я терпіти не можу тривалі походи по магазинах. Зазвичай гортаю сайти, вивчаю новинки, одразу вибираю – і все. Мені не потрібно витрачати багато часу, щоб щось знайти.

Думки були не про порятунок, а про смерть

Своє захоплення модою я ніколи не намагалася перетворити на професію. До повномасштабної війни я була помічницею керівника в прикордонному департаменті страхування, працювала з документами. 24 лютого я збиралася, як завжди, піти на роботу, але прокинулася раніше від незвичного шуму. Я вибухи не тільки почула, але й побачила: ми з родиною живемо в районі Салтівка, що близький до кордону.

Читайте також: «Мої учні стали танкістами та піхотинцями». Вчителька з Мелітополя пережила окупацію та допомагає ЗСУ у новому місті

Ми дуже не хотіли залишати свій дім, тому довгий час залишалися в Харкові й терпіли. Ситуація ставала дедалі важчою. Постійні вибухи, тривоги, безсоння. Коли стріляли особливо часто, я почала думати, що якщо снаряд влучить у будинок, то краще на смерть і одразу. Тобто дійшло до того, що мої думки були не про порятунок, а про смерть. Вихід був один – виїжджати. І на 42-й день після повномасштабного вторгнення ми із сином, чоловіком і мамою сіли на поїзд. Коли ми від’їжджали, то чули, що неподалік знову щось вибухало.

У Вінниці вперше в житті почала волонтерити

Ми приїхали до Вінниці, тому що тут жили наші друзі, нам було де поселитися. Наявність житла стала єдиним пріоритетом. До цього я ніколи не була у Вінниці. Перше враження про місто склалося ще на вокзалі – люди навколо були дуже привітними. Ніхто не ігнорував мене через те, що я розмовляю російською. Взагалі, у Вінниці люди ввічливі та спокійні, вони мене вражають цим щодня. Можу навіть сказати, що, мабуть, у Харкові нечасто зустрінеш таке ставлення.

вінницькі волонтери

Прибувши до Вінниці, ми зв’язалися з нашим другом-харків’янином, який працює у волонтерському центрі VinnSolard. Він сказав, що їм потрібні люди й запропонував долучитися. І вже наступного дня після приїзду я прийшла туди. До цього я ніколи в житті не волонтерила, на жаль. Перші кілька тижнів я плела маскувальні сітки, а потім мене попросили розбирати й сортувати одяг. Я з радістю взяла участь у цьому процесі. 

Коли за речами приходили переселенці, я бачила, що вони губляться, соромляться та зрештою нічого не можуть собі вибрати. Оскільки я знала, який у нас є одяг і розміри, то просто почала пропонувати речі. Мені це робити було і легко, і цікаво. Так я почала працювати з переселенцями, паралельно займаючись плетінням сіток. Я й донині продовжую це робити, щойно з’являється вільна хвилина, оскільки в сітках є величезна потреба. 

Волонтери у Вінниці

Обожнюю, коли люди гарні й сяють від щастя

До мене постійно приходять люди, які потребують одягу. Більшість приїхали, як і я – з маленькою сумочкою, майже без речей. Вони озираються навколо й запитують: «Чи є щось на нас?». Я одразу відповідаю: «На вас є все й дуже багато». Підбираю одяг за віком, розміром і кольором. Людина приміряє, а якщо має сумніви щодо певної речі, пропоную взяти її додому й подивитися там – у нас немає дзеркала. Через величезну кількість одягу його й поставити нікуди.

Помітила, що для більшості людей той одяг, який вони отримали в нашому центрі, можливо, став першим настільки якісним в їхньому житті. До цього в них ніколи не було подібних речей. Весь одяг у нас дуже хороший, я особисто його ретельно відбирала, щоб не було жодних плям або ковтунців., більшість речей нові.Багато речей до центру приносили вінничани, а також віддавали магазини.

стилістка обирає речі

Коли люди переїжджають родинами, речі потрібні всім: і жінкам, і чоловікам, і дітям. Одягати дітей – моє найулюбленіше заняття, це велике щастя. Вони так веселяться під час процесу, що цю радість нічим не замінити. І дорослим переселенцям також подобається те, як підбираю для них одяг, вони залишаються дуже задоволеними. А я обожнюю, коли люди гарні й сяють від щастя. Ми в нашому центрі одягали до тисячі осіб на місяць. З багатьма з них ми підтримуємо зв’язок – часто вони просять мої контакти, потім ми листуємося й говоримо телефоном. Люди приходять до волонтерського центру, щоб просто привітатися й поспілкуватися, навіть якщо їм уже нічого не потрібно.

Не знала, що про мене почали писати медіа

Я й не підозрювала, що мене прозвали стилісткою. Мабуть, про мене почали розповідати за стінами волонтерського центру. Коли вперше звернулися словами «Ну що, стилістко, привіт», я вирішила, що це жарт. А потім виявилося, що про мене написали матеріали в ЗМІ – я про це також не знала, мені розповіли волонтери з нашого центру. Я була дуже розгублена, адже не вважала, що роблю щось неймовірне. Проте для когось моя допомога була важливою та дійсно потрібною. 

Ба більше, до мене вже звертаються і з інших регіонів. Після того як вийшли сюжети про те, що я підбираю одяг у нашому центрі, мені почали писати люди, які потребували речей, але їм це було недоступно. Я прошу список того, що їм потрібно, приблизні розміри, підбираю речі, і наш центр надсилає їх посилками. Зазвичай списки великі, адже багато переселенців залишилися без нічого. Один з останніх випадків – до мене звернулася родина зі Слов’янська, в якій ростуть семеро дітей. Сім’я переїхала до Дніпропетровської області. Мені було радісно, що нам вдалося допомогти цим людям.

стилістка

Хоч я завжди цікавилася стилем, але мій потенціал найбільше розкрився у Вінниці, працюючи з переселенцями. Можливо, після війни я спробую перетворити своє захоплення на професію та стану стилісткою не тільки у волонтерському центрі. Поки про це не думала, оскільки є багато інших справ. Волонтерство нині є моєю основною діяльністю, ми в центрі працюємо щодня по 10 годин – і не завжди встигаємо зробити все, що потрібно.

Якщо щось віддаєш – ти перемагаєш

Що стосується життя у Вінниці – я швидко адаптувалася до міста. Воно компактне й чисте. Ми з родиною багато вулиць обійшли пішки, нам дуже сподобалися парки, Європейська площа й місцеві трамваї. У Вінниці є куди піти, на що подивитися та з ким поспілкуватися. Тут я відчуваю домашній затишок. Можливо, у місті є й негативні моменти, але я цього не бачу. Я настільки була рада, що більше не чую вибухів, що особливо не оцінювала місто. Мене прийняли – і я за це вдячна.

У волонтерському центрі працюють дуже багато вінничан, я з усіма дружу. Навіть скучаю за ними, якщо певний час не бачимося. Вони неймовірно привітні: і керівниця центру Ольга Дернова, і дівчата, які працюють разом зі мною. Вінничанки віддають стільки свого часу й сил, що потрібно ще в них повчитися. Я вважаю, що якщо щось віддаєш – ти перемагаєш. У нашому центрі спілкуються українською, і я прошу вінничан мене підучувати. Я дуже стараюся забути російську мову й добре вивчити рідну. Для мене це стало важливо, і я тепер намагаюся надолужити згаяне. Переконана, що мова є нашим захистом і бронею. 

Коли я прийшла працювати в центр, через певний час мені дівчата-волонтерки сказали, що перестали фарбуватися й гарно одягатися, поки не побачили мене. Вони знали, що я приїхала з Харкова, який постійно обстрілювали, але до центру я прийшла нафарбована. Я вважаю так: що б у житті не відбувалося, навіть у важкі часи треба все одно залишатися собою. Постійний страх невідомості й думки про те, чи буде в тебе завтрашній день, можна перекривати одягом. Людям важливо виглядати гарно для того, щоб жити далі.

Як підтримати волонтерський центр ГО VinnSolard

ГО “ВіннСолард”

Код отримувача: 44880671

Назва банку: ВIННИЦЬКА ФIЛIЯ АТ КБ “ПРИВАТБАНК”

Рахунок отримувача у форматі IBAN: UA043026890000026006055380567

Або за номером карти: 5457082275319262

Суспільство

У Києві відкрили Подільський міст для спецтранспорту (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Києві відкрили Подільський міст для спецтранспорту з метою забезпечення життєдіяльності міста під час воєнного стану.

Про це повідомив у телеграмі міський голова Києва.

«Сьогодні ми відкрили рух спецтранспорту, автомобілів екстрених служб та автобусне сполучення для пасажирів з лівого берега на правий Подільсько-Воскресенським мостовим переходом», — йдеться у повідомденні.

На першому етапі тут працюватиме автобусний маршрут №111 за напрямком «Станція метро «Площа Українських Героїв» – станція метро «Лівобережна».

Читайте такожНе ігнорувати нову реальність. Експерти про те, як бізнесу комунікувати в кризу

Подільсько-Воскресенський мостовий перехід – це найбільший з обʼєктів транспортної інфраструктури Києва та України. Протяжність мостового переходу – понад 10 км.

Водночас будівництво цього мостового переходу триває. Адже це важливий об’єкт для життєдіяльності міста, а також для його обороноздатності.

Наступним етапом будуть роботи, які забезпечать проїзд на вул. О. Бальзака.

Про міст

Подільсько-Воскресенський мостовий перехід – мостовий перехід, що споруджується в Києві через річку Дніпро та має з’єднати Поділ з лівобережними районами Воскресенка та Райдужний масив.

Після добудови Подільсько-Воскресенський міст має стати найбільшим арковим мостом у Європі. На мосту буде облаштовано шість смуг для автомобільного руху та дві колії метро.

Нагадаємо, у 2020 році стало відомо, що Подільсько-Воскресенський міст у Києві почнуть асфальтувати.

Також у 2020 році на Подільсько-Воскресенському мосту забетонували перші шарніри для арки.

Фото: t.me/vitaliy_klitschko.

Читати далі

Суспільство

Вінниця отримала твердопаливну модульну котельню від USAID

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Комунальне підприємство «Вінницяміськтеплоенерго» отримало мобільну котельню від Проєкту енергетичної безпеки USAID.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.

Твердопаливна мобільна котельня оснащена котлом, необхідними насосами, системами очищення води, електропостачання і дренажу. Котельня працюватиме на біомасі, і навіть має резервне джерело живлення – генератор.

Зазначається, що передана мобільна котельна – ще один вагомий внесок у стале функціонування комунального підприємства не тільки впродовж цього, а й на майбутні опалювальні сезони.

У випадку надзвичайних ситуацій та блекауту вона забезпечуватиме теплом заклади соціальної сфери.

Читайте такожУкраїнські бренди переосмислюють етнічну спадщину України. Ось чому це нормально і правильно

З минулої зими Проєкт енергетичної безпеки USAID передав «Вінницяміськтеплоенерго» 41 генератор, 1 екскаватор для виконання аварійно-ремонтних робіт, труби, арматуру і 200 т промислової солі. Загальна вартість допомоги, наданої USAID для «Вінницяміськтеплоенерго», становить 5,2 млн грн.

Про USAID в Україні

Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) співпрацює з Україною з 1992 року. Нині 42 проєкти USAID сприяють вирішенню нагальних потреб і довгостроковому розвитку України як незалежного, суверенного, демократичного та заможного суспільства. Від 24 лютого 2022 року USAID надав 16,75 млрд доларів прямої бюджетної підтримки, 1,4 млрд доларів гуманітарної допомоги та понад 1 млрд доларів допомоги на розвиток.

Нагадаємо, Сполучені Штати передали українським громадам 22 мобільні котельні для проходження зими в умовах війни, та готують нові такі поставки.

Також у Бучі на Київщині побудували нову котельню, яка забезпечить теплом 14 багатоповерхівок.

Раніше ми повідомляли, що Миколаїв отримав три блочно-модульні котельні від Агентства США з міжнародного розвитку USAID.

Фото: facebook.com/usaidesp.

Читати далі

Суспільство

Закохана ще зі школи пара одружилася на фронті (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Ця історія кохання почалася зі шкільної парти, а дійшла до весілля на фронті.

Про історію кохання Анатолія і Наталії розповідає ШоТам.

Анатолій і Наталія, навчаючись у школі, не наважувалися зізнатися в почуттях одне одному.

Випускний розлучив їх на роки, однак у 2021 доля звела їх знову: випадково зустрілися на пляжі в Скадовську. Відтоді вони почали спілкуватися, а згодом і зустрічатися.

Коли почалася повномасштабна війна, Наталія була першою, кому зателефонував Анатолій. Він запропонував дівчині жити разом і спільно проходити всі випробування. Кохана погодилася.

Анатолій вступив до бригади «Лють», аби захищати країну. Саме тоді закохані вирішили, що весілля відбудеться на фронті. Військова форма та білосніжна сукня нареченої — все відбулося за фронтовими традиціями.

Читайте також: Замість Tinder – вечорниці. Як залицялися та фліртували наші предки? (ТЕСТ)

Відтепер Анатолій боронить від ворогів не тільки рідну землю, а й законну дружину.

Про проєкт

Ця історія є частиною проєкту про кохання українців під час війни «Я тебе … війна». Попри всі спроби ворога знищити нашу націю, ми не лише завзято боремося, а й продовжуємо любити і закохуватися всупереч усьому! І проєкт «Я тебе … війна» — це 100 історій про любов, які варті, аби про них почули.

Нагадаємо, українські військові врятували подружжя за допомогою дрона.

Також ШоТам розповідав, як хореографиня створює музичні відео і допомагає ЗСУ, поки чоловік на фронті.

Читати далі