Суспільство
«Вакцинація рятує не гірше за молитву». Історія лікаря з Сум, який став священником та руйнує стереотипи серед вірян
Після майже 20 років у лікарській справі директор Сумського обласного медичного центру соціально небезпечних захворювань Тарас Злиденний згадав про свою дитячу мрію. Чоловік почав поєднувати медицину з навчанням на священнослужителя і працею дияконом у місцевому соборі. Нині вже лікар-священник допомагає пацієнтам з медичними та духовними потребами, руйнує стереотипи та бореться зі стигматизацією й дискримінацією уразливих груп в релігійних громадах.
Тарас Злиденний
нарколог, психіатр, Заслужений лікар України, директор КНП Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань», священник Сумської єпархії Православної Церкви України
Побачив потребу пацієнтів в духовній допомозі
Бажання стати священником у мене з’явилося ще в дитинстві, у шкільні часи. Тоді я не повністю не розумів, що це: у нас не було релігійних знайомих, та й похрестили мене пізно, десь у дев’ятому класі, адже це були радянські часи. Але мене цікавила ця тема. Тож згодом, у переломних 90-х роках, ми з батьками почали періодично ходити до церкви.
Та оскільки і мати, і батько були лікарями – звичайно, подальша доля вже була визначена. Я вступив до медичного інституту в Запоріжжі, а після закінчення вишу почав працювати лікарем. За ці 20 років поступово дійшов до посади директора обласного медичного центру соціально небезпечних захворювань.
Коли сформувався як лікар і як керівник, я побачив серед своїх пацієнтів потребу не лише в наданні медичної та соціальної допомоги, а й духовної, яка б мотивувала далі по життю долати ті хвороби й перешкоди. Я й нині бачу цей вакуум, прогалину, і в нашому закладі, і по всій Україні. Насправді священників вистачає, їх дуже багато, але фаховість, компетентність і бажання захоплено працювати з людьми, надавати духовну допомогу, є не у всіх. Тому я вирішив, що треба спробувати поєднати в собі ці два напрями: бути ще ближчим до Бога і доводити до нього людей.
Психіатрія у чомусь близька до священнослужіння
Я почав цей шлях приблизно 2 роки тому – звернувся до свого владики, й той не відмовив. Мій фах – наркологія і психіатрія, а психіатрія і психологія в чомусь близькі до священнослужіння. Обидва напрями допомагають духовно, але по-різному.
Спочатку мене висвятили на диякона: декілька разів на тиждень ходив на служби, виконував усю дияконську роботу і так поступово освоївся. Тоді колеги та владика запропонували висвятити мене у Свято-Воскресенському кафедральному соборі Сум. Зараз мінімум раз на тиждень я на службі, причащаюся. А весь інший час намагаюся допомагати церкві по місту, проводжу заняття зі священнослужителями з різних церков і конфесій, аби передати знання і покращити їхню взаємодію з парафіянами. Але я й досі навчаюсь: це важка робота, тут, як і в медицині, – навчання триває впродовж усього життя.
Священники не мають відмовляти хворим у допомозі
У часи пандемії держави звертаються до рад церков для профілактики коронавірусу на службах, популяризації вакцинації та тестування серед парафіян. Так і ВІЛ-інфекція, наркотична й алкогольна залежність, психіатричні хворі – про них не треба забувати, вони нікуди не поділися.
Візьмемо будь-яку область у нас в Україні: демографічна ситуація поступово погіршується, кількість населення зменшується, а ці патології чи статистично стоять на місці, чи поступово зростають у кількості. У нас зменшується запит на кількість наборів на антиретровірусну терапію, на замісну підтримувальну терапію, тобто пацієнти менше звертаються за медичною допомогою.
Це свідчить про те, що проблематика нарощується. У найближчому майбутньому ми будемо мати сплески цих хвороб. І так само, як медичні працівники повинні реагувати на ці виклики, так і священнослужителі не мають відмовляти хворим у духовній допомозі.
Читайте також: «Нам просто хотілося жити». Як благодійна організація «100% життя» вже 20 років рятує ВІЛ-позитивних українців
Одні кажуть «це нав’язано Заходом», інші – «це все від диявола»
Є приклади, коли священнослужителі різних конфесій переорієнтовують пацієнтів, наголошують, що не треба лікуватися, не треба тестуватись на ВІЛ. Мовляв, «лише Господь Бог і молитва допоможуть». Я знаю купу священників, які не сприймають це все: категорично відмовляються від вакцинації, від профілактичних заходів ВІЛ-інфекції, вони категоричні в плані тестування на ВІЛ, лікування терапією.
І як ти їм цього не пояснюй, які приклади не наводь – все одно низький рівень фаховості цих священнослужителів ставить усе під питання. А вони ж мають величезний вплив на маси. І аргументація у кожного своя: одні кажуть, що «це нав’язано Заходом», інші – що «це все від диявола». Хтось просто не сприймає сучасні методи лікування, те, що створюється вченими, державою. А деякі взагалі не мають аргументів.
Інколи на заняття для священнослужителів я кличу пацієнтів, аби вони розповіли свою історію, поділилися, що їм насправді допомогло. Наприклад, ВІЛ-інфікованих наркозалежних, які приймають і антиретровірусну терапію, і замісну підтримувальну терапію.
Вони приходять і пояснюють, що раніше мали таку долю, що через неї захворіли, але зараз живуть щасливим життям, отримують препарати, мають дружину і дітей. І все одно буває категоричне «Ні». Усі люди різні: і медики, і священнослужителі. Тож наше завдання – донести якомога більше інформації, постійно наголошувати, бо проблеми мають бути на слуху.
Освіта духовенства має бути ширшою
Ми проводимо круглі столи зі священнослужителями будь-яких конфесій, які не проти взяти участь: навчання, пояснення, приклади. Ці тренінги проходять і онлайн, і офлайн – у лікувальних закладах, на базі церков, на громадських організацій по всій Україні. Також я запрошую туди пацієнтів, представників неурядових організацій, медичний персонал, інфекціоністів, наркологів, психіатрів, щоб вони експертно пояснили, в чому проблема.
Якщо священник фахово консультує людину, відправляє до відповідного фахівця – це ж лише підвищує його рівень, додає авторитету серед парафіян. Освіта духовенства має бути більшою за психологічну чи духовну допомогу, має містити знання основних напрямів роботи медичної сфери. Адже до церкви приходять і онкохворі пацієнти, і ті, хто перехворіли на коронавірус та не можуть вийти з цього постковідного стану.
«Батюшко, як скажете, так я і зроблю»
Багато людей йдуть до церкви не лише помолитися чи поставити свічечку, а й за порадою до служителя. І є дуже багато людей, які кажуть: «Батюшко, як скажете, так я і зроблю». Це добре, якщо вони потрапляють до фахового батюшки. До священника, який орієнтується і точно знає, куди перенаправити людину, аби їй справді допомогти. Це допомагає попередити випадки, коли пацієнти приходять до лікарів вже на останніх стадіях хвороби, коли медицина вже безсила.
До мене, наприклад, насамперед звертаються як до священника-лікаря. Основні проблеми, з якими найчастіше приходять люди – здоров‘я і фінансова незабезпеченість. Нині завдяки державі ми маємо змогу лікувати таких пацієнтів безкоштовно. Адже часто запитують: куди нам звернутися, аби отримати фахову медичну допомогу, а коштів витратити якомога менше.
Ба більше, до церкви звертаються і медичні працівники – цілими відділеннями і лікарнями – аби ми згадували їхні імена у молитвах на службах. Попит – постійний, і ми готові всім допомогти. Моє основне завдання в ролі керівника закладу – зорієнтувати лікарів і священнослужителів, пояснити, що робити в екстрених ситуаціях, передати знання, пропрацювати стигматизацію серед них.
Церква дуже сильно впливає на громадян. Чималий відсоток населення йде за церквою і духівником. Добре, коли це українські церкви з українськими священниками, тоді вони йдуть за нашою ідеєю і державою. У Сумській області я бачу багато інших церков, що трошки суперечать нашій політиці. А освічений священник скерує як на лікування, так і проти нього.
Читайте також: $2 млн за життя. Як порятунок малюка з Одеси перетворився на всеукраїнський рух допомоги дітям із рідкісною хворобою СМА
На території лікарні вже знайшли вільне місце для каплички
Віднедавна з’явилися зміни в наказах про комплектування лікувальних закладів новими спеціалістами: священники, імами та пастори внесені як спеціальність. З наступного року, якщо наш заклад буде мати непоганий контракт із НСЗУ, ми почнемо бодай на 0,25 ставки запрошувати на роботу священнослужителя. Я, як директор такого складного закладу, де лікуються ВІЛ-позитивні, нарко- та алкозалежні пацієнти, бачу необхідність в роботі священника на базі лікарні.
Запит є, але священнослужителів, які б справді хотіли працювати, ми поки не знаходимо. Ті одиниці, що приходили, – за 3-5 місяців зникали, бо на волонтерських засадах довго не проживеш. А якщо людина буде мати хоча б якусь заробітну плату, запис у трудовій книжці – нічого не буде заважити робити свою роботу.
Крім того, на території лікарні ми вже знайшли вільне місце для каплички, й наступним етапом плануємо провести там ремонт. Я розумію, що бувають не лише парафіяни Православної Церкви України чи Української Православної Церкви. За лікуванням звертаються і мусульмани, і баптисти, і протестанти. Я хочу, аби це було приміщення для релігійних обрядів, а кожен зі священнослужителів міг прийти та провести службу.
Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
Тарас Яремій у новому випуску «PromПрокачка» завітав до йогині Світлани. Команда шоу оновила інтер’єр у маленькій однокімнатній квартирі героїні, а ведучий наважився постояти на цвяхах.
Йога на тлі війни
Світлана – йогиня, мама 4-річної Марії та дружина військового-добровольця. Жінка живе, працює та виховує доньку в однокімнатній квартирі. Попри постійний стрес, тісні квадратні метри й шум, вона не втрачає сили.
За словами Світлани, саме йога стала для неї точкою опори з початку повномасштабної війни — інструментом, що допомагає зберігати спокій і тримати ментальний баланс. Тепер вона ділиться цією практикою з іншими жінками, коли проводить онлайн-заняття, навчає працювати з тілом і диханням, розслаблятися після важких днів.
Читайте також: Продовжує допомагати побратимам: як в автомайстерні облаштували робоче місце для ветерана з інвалідністю (ВІДЕО)
Особливе місце в її практиці посідає донька. Світлана залучає Марію до занять, щоб із дитинства йога стала для неї природною частиною життя й внутрішньої опори.
Місія шоу
У шоу PromПрокачка має на меті повернути людям відчуття дому в непростий для країни час і розповісти їхні історії через простір, у якому вони живуть. Кожна серія — це особиста історія, інтер’єрна трансформація та маленьке нове життя в межах кількох квадратних метрів.
«Коли я вперше зайшов до її квартири, зрозумів: комфорту тут не вистачає, але є щось важливіше — світла, тепла енергія. І саме її ми хотіли підкреслити нашим оновленням»? — ділиться Тарас Яремій. Ведучий зауважив, що Світлана одна з тих жінок — сильних, глибоких, які щодня самостійно тримають тил, виховують дітей і водночас знаходять сили допомагати іншим.
Під відео закликають долучатися до збору «Дронопад», що триває у партнерстві з БФ «Повернись живим».
Нагадуємо, що дев’ятьох дітей повернули з ТОТ в Україну.
Фото надали творці шоу
Суспільство
Допомогли зупинити іноземні поставки ворогу, арештувати накрадене, списатися важкохворим — це мізер результатів роботи «Слідства.Інфо», про які говоримо в новому випуску подкасту «А шо далі?» про реальний вплив незалежної журналістики.
У гостях студії «ШоТам» головна редакторка «Слідства.Інфо» та військова репортерка Анастасія Станко, а з нею +1. Донечка Насті Іванка всі 50 хвилин або тихенько слухає розмову про роботу на фронті, або спить під колискову про викриту елітну нерухомість держслужбовців та перевірки НАБУ у фігурантів.
Читайте також: «А шо далі?»: ШоТам стартує новий подкаст про вплив незалежної журналістики на суспільство
У подкасті згадували дива на війні, суддів, «покарання службою», допуски журналістів і незмінну правду, яку хочуть зробити змінною. Анастасія розповіла, як воєнкорила вагітною, згадала «перли» своїх героїв і роботу з іноземними медіа.
Підтримуйте команду ШоТам, аби бачити більше подібного контенту.
Нагадуємо, що попри поранення і втрату зору український ветеран веде кулінарний блог і надихає інших (ВІДЕО).
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Після поранення на фронті Руслан Задорожний шукав нову роботу, аж тут йому запропонували посаду адміністратора в СТО. Завдяки державній компенсації власниця майстерні облаштувала для ветерана зручне робоче місце, і тепер він може впевнено виконувати свою роботу.
Знайшов нову роботу
До повномасштабної війни киянин Руслан Задорожний працював менеджером в інтернет-магазині. Та коли на власні очі побачив, як росіяни руйнують українські міста, — не зміг залишатися вдома. У листопаді 2022 року Руслан пішов на фронт гранатометником.
Після року служби потрапив під ворожий обстріл на Куп’янському напрямку:
«Ми відбивали черговий штурм, і я повертався в бліндаж. Побачив, як на мене — це буквально в долю секунди відбулось — летить граната з АГС — ВОГ. Було пряме влучання в руку, й уламки потрапили в ногу».
Руслан отримав тяжкі поранення та втратив руку. На лікування й реабілітацію знадобилося півроку, а опісля він почав шукати нову роботу. В якийсь момент Русланові запропонували вакансію на СТО.
«Я шукав СТО для своєї автівки. Приїхав сюди, мені все тут сподобалося. Розговорилися про роботу, і мені запропонували вакансію майстра-приймальника. Мене зацікавило саме це СТО ідеєю — те, що це допомога військовим, і тут збирають, ремонтують військові автівки. Я вирішив залишитися».
Облаштували робоче місце для працівника з інвалідністю й отримали компенсацію
Співвласниця автомайстерні Марія Ксьондзик з 2022 року передавала автівки на фронт. Згодом виникла потреба в ремонті машин, тож вона з партнерами відкрила в Києві СТО.
«Щоб відповідати за якість машин, які ми передаємо, потрібно контролювати й сам ремонт. Ми закриваємо повний цикл для військових — від збору донатів на ремонт авто до, власне, повного ремонту автомобіля. За весь час відремонтували вже понад 500 фронтових авто», — розповідає Марія.
Роботи було чимало, тож, аби розвантажити майстрів, Марія планувала найняти майстра-приймальника, який узяв би на себе якісний процес прийому авто та їх супровід. Якраз тоді на СТО для технічного обслуговування власного автомобіля і приїхав Руслан.
Прийшовши до Центру зайнятості, Марія та Руслан дізналися, що держава компенсує витрати на облаштування робочого місця для людей з інвалідністю. Так власниця майстерні придбала для працівника техніку й оформила відшкодування:
«Ми облаштували для нього зручне робоче місце: купили ноутбук і принтер. Компенсація покрила всю суму — ми витратили близько 76 тисяч гривень. У Центрі зайнятості нам допомогли оформити всі документи».
Тепер ветеран приймає автівки на ремонт, а до того ж, привчившись працювати за ноутбуком лівою рукою, заповнює документи.
На новій посаді Руслан планує набратися досвіду та з часом відкрити власне СТО.
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
