Суспільство
“В інтернаті мені забороняли вступати до вишу – і я втекла”. Як біглянці з ДНР вдалось отримати вищу освіту та престижну роботу в “Кока-Кола”
У свої 14 років Христина Бехер втекла з інтернату, бо їй забороняли навчатись. В окупованому Сніжному дівчина навіть мріяти не могла про навчання в Україні
У свої 14 років Христина Бехер втекла з інтернату, бо їй забороняли навчатись. В окупованому Сніжному дівчина навіть мріяти не могла про навчання в Україні, тому наважилась втекти до “Смарагдового міста” у Святогірську, Донецької області. Їй пощастило, адже тут вже працювала Програма розвитку соціально незахищеної молоді започаткована у 2015 році компанією “Кока-Кола Беверіджиз Україна” спільно з Громадською спілкою “Освіторія” за підтримки Пакту заради молоді – 2020. Ця ініціатива допомагає дітям з інтернату отримати бажану вищу освіту та повірити у світле майбутнє.
Христина Бехер
Студентка Києво-Могилянської академії факультету комп’ютерних технологій. Христина була однією з кращих учасниць Програми розвитку молоді #YouthEmpowered, яку компанія “Кока-Кола Беверіджиз Україна” реалізує спільно з ГС “Освіторія” за підтримки Пакту заради молоді – 2020. З березня 2020 року Христина працює в компанії “Кока-Кола” на посаді бухгалтера.
Довідка.
Український Пакт заради молоді-2020 – це ініціатива, що об’єднує зусилля компаній, держави та освіти заради працевлаштування молоді. Ініціативу заснували Центр “Розвиток КСВ”, Міністерство молоді та спорту України та Фонд ООН у галузі народонаселення у 2016 році в рамках Європейського пакту заради молоді. За 4 роки роботи Пакту до нього приєдналось 146 компаній з 20 міст України, такі як lifecell, UKRSIBBANK BNP Paribas Group, АШАН, Coca-Cola, Reikartz. Роботодавці спільно зобов’язались до 2020 року сприяти створенню мінімум 700 партнерств між бізнесом та освітнім сектором, забезпечити 50 000 місць для стажування та першої роботи молоді, а також створити умови для забезпечення 1000 молодих людей менторською підтримкою з питань побудови кар’єри. За чотири роки роботи Пакту було забезпечено 42282 місць для стажування та першої роботи молоді, 2783 молодих людей заручились менторською підтримкою та створено 667 партнерств між бізнесом та освітнім сектором.
В інтернаті сказали, що моє місце в ПТУ, і я втекла
У 2014 році, коли на схід України прийшла війна, близько 500 дітей з 8 дитячих будинків Донецької області привезли у Святогірськ, в “Смарагдове місто”. Я теж виховувалась у дитячому будинку у місті Сніжне. Нас везли в табір у Кривий Ріг, але по дорозі розвернули автобус та попрямували в Ростов. Вже звідти відправили у Святогірськ, куди ми їхали спочатку.
Я дуже сумувала за домом, друзями і школою. Там ми були великою родиною і навчались в загальноосвітній школі. А тут для мене було все дико. І я наважилась втекти і помандрувала лісом до Сніжного. Та й багато хто тікав.
Але тут вже все було по іншому та панували закони так званої “ДНР”. Та й люди стали якійсь жорстокі, не всі, але директор виконувала якісь ненормальні накази. І намагались перетягнути на свою сторону. Знаєте, нестерпне життя тут змусило мене знову тікати. І останньою краплею стало те, що я захотіла вступити в Київ і попросила працівників допомогти мені перенаправити документи. Коли про це дізналась директорка, то дуже розізлилась, винесла догану тим, хто мені допомагав, і забрала мої документи собі в стіл. А також додала: “Нікуди ти не поступиш, не поїдеш звідси. Підеш в якесь ПТУ навчатись”. І я втекла вже через блок-пости на територію України, де була оголошена в розшук, до “Смарагдового міста” (центр соціальної реабілітації “Смарагдове місто” м. Святогірська).
Тут мене прийняли та дали шанс на краще майбутнє. Я продовжила тут навчатись і мріяла про те, що колись зможу поїхати на навчання до Києва. Знала про те, що невеликий відсоток вихованців інтернатів вступають до вишів. Але мені пощастило і я змогла достойно підготуватись завдяки програмі підтримки молоді, яка стартувала три роки тому у “Смарагдовому місті”.
Програма дає шанс вихованцям інтернату на краще майбутнє
“Проєкт #YouthEmpowered запустила компанія “Кока-Кола” разом з ГО “Освіторія”. Він спрямований саме на те, щоб підтримати соціально незахищену молодь та дати їм шанс на рівний доступ до освіти. Коли в “Смарагдове місто” привезли дітей з інтернатів, ми вирішили підтримати саме цей центр. І якщо в перший рік допомагали медикаментами, одягом та напоями, то потім вирішили піти далі. Ми побачили, що діти зовсім не мають уявлення про своє майбутнє, не мріють про професію та не вірять, що можуть скласти ЗНО та вступити у ВНЗ”.
Ольга Кудіна
кураторка проєктів в компанії “Кока-Кола”
Програма включає проведення мотиваційних тренінгів волонтерами компанії, а також проходження міжнародного тесту з профорієнтації “Magellano University”, який показує сильні сторони дитини, її здібності, допомагає обрати професію за покликанням. Потім цей тест розшифровується разом із сертифікованим консультантом, психологом чи соціальним педагогом. У мене був високий результат, який показав схильність у різних сферах. І справді так, бо мені подобалось і мистецтво, і точні науки.
Читайте також: Де знайти роботу без досвіду? Історія студентки, яка стала економісткою у головному офісі UKRSIBBANK
Школи-інтернати повністю укомплектовані комп’ютерами, тому учні та учениці мають можливість підготуватись до ЗНО на онлайн-платформі iLearn. Тут є лекції і вебінари з різних предметів – українська мова та література, історія України, математика, англійська мова, біологія. Все що нам було потрібно – лише прийти у конкретний час у клас та ввімкнути комп’ютер. Програма допомогла мені структурувати своє навчання. Я багато часу витрачала на підготовку і зосередилась на трьох предметах — українська мова, англійська та математика. І ця програма, насправді, дає багато.
Пам’ятаю, коли тільки приїхали в інтернат, то зіштовхнулись з недовірою з боку керівництва, мовляв, що це за люди такі з Києва приїхали. А діти сприйняли добре. Та зараз все змінилось і нам завжди раді. Коли перший рік ми запустили програму в “Смарагдовому місті”, то отримали позитивні результати – 52% випускників вступили до ВНЗ. Це були учні, які на рік старші за Христину. А сьогодні за цією програмою ми працюємо з 19-ма інтернатами. Минулого року 88% учасників вступили до ВНЗ.
Ольга Кудіна
кураторка проєктів в компанії “Кока-Кола”
Здала ЗНО на максимальні бали та вступила до Могилянки
Я довго не могла вирішити, ким хочу стати. Думала і про перекладачку, і про юристку. Але тоді всі навколо говорили про програмування і я подумала, а чому б і ні. Хоч математика мені не легко давалась, але я ніколи не шукала легких шляхів.
ЗНО склала добре – 194 бали з української мови, 189 з англійської і 159 з математики. Я подавала документи на навчання у кілька вишів. Було дуже страшно, що я взагалі нікуди не вступлю. А так хотілось саме в Київ, хоча намагалась вступити і в харківські ВНЗ. Університет сам мене обрав. За день до оголошення результату мені зателефонували з Києво-Могилянської академії і сказали, що хочуть зарахувати мене на перший курс. І я вступила сюди. Хоча потім телефонували і з інших університетів.
Зараз я ще продовжую навчання і збираюсь вступати на заочку на економічний факультет, тобто на таку ж спеціальність, де я зараз працюю (посада бухгалтерки, – авт.). І це все має відбутись ефективніше, бо одна справа навчатись, а інша — вивчати все на практиці. Буду вступати в університет в Черкасах, бо там працює моя знайома, яка й запропонувала такий варіант. Спочатку я хотіла з 1 вересня повертатись на очне навчання, але тут є ряд мінусів — гуртожиток, життя за стипендію. А я такого не хочу.
Проявила себе і отримала місце в компанія “Кока – Кола”
Зараз я працюю в компанії “Кока-Кола” на посаді бухгалтерки. Але я проходила співбесіду на загальних умовах і здавала такі ж тести, як і інші. Мені було складно знайти роботу, але Оля запропонувала спробувати влаштуватись до них. І в мене вийшло.
Христина була однією з найкращих учениць програми. І вже тоді показала свою старанність та відповідальність. Тому і змогла влаштуватись на роботу в “Кока-Кола”.
Ольга Кудіна
кураторка проєктів в компанії “Кока-Кола”
Я потроху всьому навчаюсь і вмію шукати потрібну інформацію, щоб розібратись в роботі. Але працюю в компанії ще недовго, адже влаштувалась тільки в березні і карантин вніс свої корективи. Колеги мені дуже допомагають. От моя начальниця теж з Донбасу і відчувається такий особливий зв’язок з земляками.
Співпраця з Пактом
Компанія “Кока-Кола” є підписантами Пакту заради молоді з 2016 року. Тема розвитку, освіти та працевлаштування молоді дуже близька нам. Це один зі стратегічних напрямків, тому, по факту, наші проєкти та цілі дуже збігаються з тим, що робить Пакт.
Головною умовою Пакту є працевлаштування молоді та співпраця з навчальними закладами. Ми ці цілі виконуємо, але в кожної компанії свої програми. Ми працюємо з середніми навчальними закладами, а саме — зі школами-інтернатами. Інші компанії працюють з університетами і акцент ставлять саме на працевлаштуванні. Ми вважаємо, що з молоддю потрібно працювати раніше, тому намагаємось зробити так, щоб ті діти, які не мають змогу вступити до вишу, зробили це. А потім вже можна говорити про працевлаштування.
Ольга Кудіна
кураторка проєктів в компанії “Кока-Кола”
Мета Пакту — об’єднувати роботодавців та показувати молоді, що всі можливості для неї відкриті. Ми віримо що лише спільно бізнес, держава та громадськість можуть формувати сприятливе середовище для молодих людей та їх професійної реалізації
Тарас Деркач
координатор Пакту заради молоді, Центр “Розвиток КСВ
“Ініціатива Пакту дуже важлива для України, адже 49% української молоді працюють не за фахом і близько половини саме через відсутність вакансій. За 4 роки, протягом яких UNFPA Україна підтримує Пакт, вдалося створити більше 42 тис місць для стажування і першого працевлаштування молоді. І ми раді, що все більше відповідальних компаній приєднуються і стають більш дружніми до молоді” – Людмила Шевцова, радниця з питань молоді та ВІЛ в UNFPA, Фонду ООН в галузі народонаселення.
Про фільм
Премʼєра фільму
В рамках офіційної програми 60-ї Венеційської бієнале Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre представляють виставку творів 22 художників, художниць та мистецьких колективів під назвою “З України: Сміливі мріяти”.
Про це повідомляє Суспільне.Культура.
Про виставку
Організатори повідомляють, що ця виставка – не лише спільна платформа, яку Україна розділяє з митцями із різних континентів: Африки, Південної Америки та Азії. Команда також активно намагається уявити краще майбутнє, добре розуміючи та завжди усвідомлюючи жорстоку реальність, в якій ми проживаємо зараз.
Проєкти виставки
Катерина Алійник, “Коли сонце сідає на сході”.
Мисткиня працює із суперечністю, яку викликає зображення недоступного нині через російську окупацію пейзажу сходу України.
Аллора та Кальсаділья презентують серію інсталяцій під назвою “Прищепа”.
Вона відтворює цвітіння баобаба – святого дерева, що символізує “дерево життя” та асоціюється з безмежною міцністю та витривалістю предків. Ця серія натякає на глобальні екологічні зміни.
Алекс Бачинський-Дженкінс презентує хореографічну роботу під назвою “Федеріко”.
У цій виставі тривалістю 8 хвилин два виконавці доторкаються один до одного кінчиками пальців. Шляхом дослідження квір-ідентичності та політики чуттєвості, художник фокусується на емоційності, тілесності та колективній взаємодії.
Фатма Буджак представляє інсталяції “Дамаська троянда” і “Чорне чорнило”.
У першій роботі курдсько-турецької художниці проростають паростки дамаської троянди, яка колись символізувала місто Дамаск, але тепер знаходиться під загрозою зникнення через тривалу війну в Сирії. Ця робота розповідає про втрату рідної землі та важкий шлях міграції.
У другій інсталяції відтворено текст, який нагадує про спалене у липні 2016 року найбільше видавництво Туреччини, що випускало книги курдською мовою. Ця робота демонструє, як мистецтво може виступати як свідоцтво злочину та довготривалого політичного насильства проти піддаваного пригнічення народу.
Читати також: “Свято Музики”: в червні у Львові пройде вуличний музичний фестиваль
Вільфредо Прієто,”Без назви (Глобус світу)”.
Кубинський художник підкреслює важливість ресурсів, що дає нам Земля — вся планета насправді тримається на маленьких зернинах. Робота перегукується з інсталяцією Анни Звягінцевої, що також розкриває зв’язок людини із землею.
Шилпа Гупта представляє інсталяції “Слухаючи повітря” та “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію”.
У першій роботі індійської художниці звучать пісні з різних країн, що переплітаються та створюють цілісний мистецький твір, який відзначає силу опору та міжнародного спілкування.
У другій інсталяції “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію” використовуються два табло, які утворюють рухому поему про кохання, страх, зв’язок та його втрату. Ця робота відображає складність та вразливість людських зв’язків, що особливо актуально у місцях транзиту, де відбуваються прощання та зустрічі.
Олег Голосій, “Ті, що тікають від грози”.
Картина одного з ключових митців українського трансавангарду, створена у 1989 році, за два роки до розпаду СРСР. Вона передає тривогу, що накопичувалась у суспільстві напередодні докорінних історико-політичних змін.
Анна Звягінцева презентує інсталяцію “Посадити палицю” та “Недоречні доторки”.
Вона складається з фотографії вербової палиці на аналогову камеру та знайденої записки її дідуся, Ростислава Звягінцева, який також був художником.
У скульптурі “Недоречні доторки” представлені білосніжні гіпсові витвори, які втілюють спогади художниці про інтимне відчуття доторку між близькими людьми, а також тепло, що відчувається після такого контакту.
Нікіта Кадан представляє ряд робіт:
- “Силует”: на цій роботі зображено пошрамований обстрілами пам’ятник радянському солдату. Фотографія монумента була зроблена у Гостомелі (Київська область).
- “Селянка (за мотивами Жозефіни Діндо)”: ця робота написана за мотивами фотографії скульптури української художниці польсько-єврейського походження Жозефіни Діндо.
- “Прапор І”: основою цієї роботи є фотографія зруйнованого будинку, зроблена Каданом у Бородянці (Київська область) у 2023 році.
Жанна Кадирова, “Російське сучасне бароко”.
У роботі труби органу сполучені з відстріляними ракетами, якими Росія бомбить Україну. Художниця зібрала снаряди у Київській області та приєднала до музичного інструменту, на якому протягом виставки музиканти будуть грати імпровізовані композиції.
Дана Кавеліна, відео “Не може бути такого, щоб нічого не можна було повернути”.
Це науково-фантастичне відео, що візуалізує утопічний світ майбутнього, де історична справедливість відновлюється, а померлі у війнах повертаються до життя.
Ніколай Карабінович презентує два відео:
- “Якнайдалі”: у цій роботі митець досліджує історію своєї родини з грецьким та єврейським корінням.
- “Історія про місто, де зникли два кольори”: через це відео художник привертає увагу до постійного зменшення видимості України в європейському контексті.
Давід Клербоут представляє два відео:
- “Пташка, що дихає”: у цьому відео акцентується на мотиві вразливості життя. Розташовані впритул одна до одної канарки нагадують симетричне відображення.
- “Пташина клітка”: в зацикленому відео зображення залитого сонцем, квітучого саду переходить у довгу глуху сцену вибуху будинку, а потім знову повертається.
Яна Кононова, “Ізюмський ліс”.
Тут зафіксована процедура ексгумації в Ізюмі, показано скрупульозний та виснажливий процес, що передував розслідуванню.
Катерина Лисовенко, “Переписуючи Біблію” із серії “Пропаганда світу моєї мрії”.
У роботі мисткиня переосмислює Біблію та створює світ, заснований на ненасильстві й свободі.
Отобонг Нканга Інсталяція “Вистелене брижами, що проростають зі скелі”.
У роботі килими, які зображують пейзажі, своєю формою нагадують мінерали, зокрема кварц чи малахіт. Водночас килими відсилають до старої фламандської традиції ткацтва. Гобелен “Сонячне світло” із серії “Розкопане”. Тут митець простежує зв’язок між океаном та землею й акцентує на експлуатації природи людиною.
Олексій Сай, із серії “Розбомблені”.
Роботазображує уражений війною український ландшафт, що оприявнює насилля над країною та природою.
Антон Саєнко представляє різноманітні твори:
- Фотографії із серії “Грязне”: ці знімки зафіксовані у його рідному селі Грязне у 2020 році. Вони передають відчуття загрози, що проникає у здавалося б мирний пейзаж, який застиг у часі.
- Картина “За горизонтом”: ця робота є продовженням дослідження горизонту як лінії розчинення.
- Аудіо “Краєобраз”: у цій аудіороботі Саєнко виконує вірш репресованого поета Василя Стуса “Нехай горить трава по осені…”.
Федір Тетянич, із серії “Біотехносфери. Міста майбутнього” та “Дивна гра”.
Леся Хоменко, “Після кінця”.
Роман Хімей та Ярема Малащук презентують дві відеоінсталяції:
- “Ви не маєте цього бачити”: у цій роботі зафільмовані українські діти, які були депортовані в Росію, а потім повернулися в Україну. Це свідчення злочину, що відображає реальну подію і лише потенційно може вважатися мистецьким твором (який, фактично, ніколи не мав бути створений).
- “Додаткові сцени”: це відео привертає увагу до досвіду військового та розкриває конфлікт ідентичностей. Фільм актуалізує питання “Що таке нормальність сьогодні?” та “Як два різних світи можуть співіснувати?”.
Даніїл Ревковський і Андрій Рачинський, відео “Брязкання, стукіт, суперечка та булькання”.
У відеороботі митці грають двох чоловіків посеред антропогенних шлакових пейзажів, що спілкуються за допомогою дивних звуків та жестів. Відео є частиною робіт про “Музей людської цивілізації” та зняте на хвостосховищі в Кривому Розі.
Виставку можна відвідати у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 20 квітня до 1 серпня 2024 року.
Нагадаємо, що в Україні можна зробити безоплатну планову операцію.
Фото: надано кураторами Суспільному.Культура
