«Усе соціальне – безкоштовне» – це міф. Як бізнес вирішує проблеми українців? Кейс безглютенової пекарні Inaksha

Історія соціального підприємства Inaksha розпочалася з особистого виклику – донька засновниці бізнесу Анастасії Жигир була змушена перейти на безглютенову дієту. Так за чотири роки домашня пекарня перетворилася на повноцінну справу – із професійним обладнанням, колективом та постійними клієнтами.

Вирішальну роль у розвитку Inaksha відіграла Платформа соціальних змін. Саме там Анастасія остаточно зрозуміла, що соціальний бізнес – це не просто безкоштовні послуги, а те, чого дійсно потребують інші. Про розвиток пекарні, радянські стереотипи та виклики воєнного часу підприємиця розповіла ШоТам.

Усе почалось з особистої історії

Як це часто трапляється із соціальним підприємництвом, у нас все розпочалося з особистої історії. Лікарі призначили доньці безглютенову дієту, і це стало для мене справжнім викликом. Навіть попри те, що я була мешканкою великого міста та мала певні заощадження. Адже виявилося, що самих лише грошей замало: потрібно було ще й чимало часу, аби об’їздити всі магазини та відшукати необхідну продукцію. До того ж не було стабільних постачань, але іншого виходу, крім як шукати це все, у нас не було.

Вже згодом я познайомилася з людьми, які мали подібні проблеми. А пізніше знайшла рецептуру та складники, які не вдавалося відшукати іншим. Власне, так я й почала пекти безглютеновий хліб. Спочатку – для себе, подруг та їхніх дітей. Утім з часом зрозуміла, що мають ділитися цим із іншими, адже моя продукція могла стати порятунком для багатьох людей.

Моя пекарня – про інакші потреби та інакші вироби

З моменту, коли я вперше зіштовхнулася з цією проблемою, і до відкриття нашої пекарні минуло чотири роки. Inaksha народилася з маленької особистої історії та перетворилася на повноцінний бренд. Це бізнес, що з’явився з інакших потреб, інакшого шляху, інакшої дитини. Тому із вибором назви пекарні ми довго не вагалися.

Перше приміщення ми орендували 2020 року – під час локдауну. Тоді ж зробили ремонт, закупили необхідне обладнання, набрали команду та вже у вересні почали готувати професійну випічку. Ми стартували з того, що було для мене найважливішим, – із хлібу. Пізніше асортимент нашої продукції поповнили солодощі з вдосконалених домашніх рецептів, над якими працював професійний пекар-кондитер.

Наприкінці року ми отримали від лабораторії позитивні результати досліджень, які засвідчили, що наша продукція не містить глютену й інших шкідливих речовин та повністю відповідає всім необхідним вимогам.

Безглютеновий хліб – продукт здорового харчування

Ми працюємо для людей з целіакією та набутою непереносимістю глютену. А також для тих, хто просто дотримується здорового способу життя. Я не стверджую, що безглютенова дієта – це обов’язково здорова дієта, але свою продукцію ми розробляємо так, аби вона слугувала саме здоровим харчуванням. Використовуємо дуже цікаві складники – борошно з волоського горіха, розторопші, конопель, зеленої гречки тощо. Усе це містить багато вітамінів, урізноманітнює наш раціон та є корисним для здоров’я. 

Коли ми їмо здорову їжу, це не означає, що ми великі молодці, але точно гарантує кращу якість життя, з гарним настроєм та додатковою енергією. Адже на настрій впливають не лише новини, а й гормональний фон, який напряму залежить від того, що ми їмо. Тому, якщо ви хочете гарно виглядати та бути здоровими, потрібно докласти для цього бодай трохи зусиль. 

Найбільший виклик нашого бізнесу – неосвіченість людей

Наш найбільший виклик – це неосвіченість людей та низький рівень їхньої компетентності в питаннях власного способу життя. Я вклала у цей бізнес більше, ніж, напевно, колись зможу з нього отримати. Адже, якщо порівнювати вартість нашої випічки з іншою на полицях магазинів, то продукція від Inaksha відверто дорожча. А під час вибору продукту люди, на жаль, насамперед дивляться на ціну.

І тут йдеться не лише про мій хліб, а й про безглютенові товари загалом. Вони дорожчі через сировину, і як би ми не оптимізовували нашу роботу – все одно у цій сфері все коштуватиме більше. І робота фахівців, і ті самі складники. А ще – лабораторні дослідження, які ми регулярно проводимо, аби наша чутлива аудиторія не постраждала від випадкової необережності. Тут йдеться передусім про пріоритети, і, на жаль, виявляється, що для багатьох людей їхнє здоров’я не є найважливішим. Вони рідко відвідують лікарів, а якщо і знають про проблему, то роблять здебільшого нераціональний вибір на користь більш дешевої продукції.

Соціальна складова з’явилася сама по собі

Із самого запуску пекарні я не позиціонувала себе як соціального підприємця, бо вже мала доволі великий досвід волонтерства в різних сферах. Розуміла, що свої волонтерські ініціативи виконуватиму далі, тому не прив’язувалася до роботи бізнесу. Мені просто хотілося завоювати образ звичайного якісного виробника продуктів харчування. 

Паралельно ми підтримували дитячий центр, який працює із дітьми з різними порушеннями розвитку, безкоштовно надавали їм продукти. І саме ця малеча була нашою першою фокус-групою, завдяки якій ми дізнавалися, що подобається, що варто змінити або додати. Також ми відстежували, чи не спричиняють якісь компоненти алергію. Крім того, ми співпрацювали з Українською спілкою целіакії та надавали допомогу людям, які цього потребували. Тобто оця соціальна складова у якомусь сенсі вже була закладена в наш бізнес.

Найменші ідеї потребують найбільшої підтримки

Якось в соцмережах я натрапила на оголошення із запрошенням на курс жіночого соціального підприємництва від Платформи соціальних змін. Мене це зацікавило, я хотіла розширити світогляд, а водночас – подивитись на свою роботу очима інших людей. Людей, із якими маю спільні цінності. Тому без вагань подалась на курси. Навчання тривало кілька місяців і завершились 20 лютого. За кілька днів до повномасштабного вторгнення ми здали підсумкові роботи і чекали на сертифікати та фінальну зустріч. 

Через війну на деякий час все зупинилось, та вже навесні організація вирішила підтримати переможця пітчингу соціальних проєктів. Я цього зовсім не очікувала, але переміг наш проєкт. Звісно, це було надзвичайно приємно. Пізніше мене запросили на Акселератор, де були нові учасники, цікаві думки та ідеї, а також теми, над якими я ніколи не замислювалась. Скажімо, працевлаштування людей елегантного віку та їхня самореалізація. 

Це також пізнання світу – коли інші люди знаходять якісь креативні задачі та намагаються їх вирішити. Власне, ще однією перевагою навчання стала можливість познайомитися із людьми, які поділяють спільні цінності. І дуже часто саме з таких зустрічей народжуються цікаві колаборації. Так, здебільшого це лише маленькі ідеї, які потрібно розвивати, але саме найменшим паросткам потрібна найбільша підтримка.

Ніхто не здогадувався, що бої триватимуть просто в столиці

Рівно за добу до початку повномасштабної війни ми з чоловіком та дітьми вирушили у відпустку на Закарпаття. Ми їхали порожньою рівненською трасою і вже відчували війну в повітрі, бо назустріч прямувала військова техніка. Тоді всі чогось очікували, проте не розуміли, коли саме це станеться. 

За кілька місяців до цього ми з командою пекарні провели нараду і обговорили план дій у разі нового етапу війни. Проте ніхто й не здогадувався, що бої будуть прямо в Києві, неподалік нашого виробництва. Я хотіла організувати для команди тренінги з домедичної допомоги, адже вже мала і подібний досвід, і знайомих інструкторів. Але не встигла втілити цю ідею: у місті просто зникли турнікети.

Через війну Inaksha релокувалася на Прикарпаття

Щойно завершилися бої на проспекті Перемоги, як наші пекарі за власною ініціативою вийшли на виробництво. Тоді в місті не працювали магазини, не було де купити хліб, дріжджі чи яйця. На щастя, ми мали трохи запасів, тому на свій страх і ризик під повітряні тривоги почали випікати безглютеновий хліб. Пекли, допоки не закінчилися всі інгредієнти. Готову продукцію передали Українській спілці целіакії, адже в людей була потреба за медичними показниками. До того ж ми розуміли: якщо складно купити потрібні складники, то знайти готову продукцію – поготів.

З часом більша частина нашого колективу виїхала, залишилася лише одна пекарка. Проте бізнес продовжував працювати до вересня. Я шукала можливості для релокації, грантову підтримку, нові канали поширення інформації. Ми навіть доробили сайт, зробили каталог та почали готуватися до роботи на експорт, адже багато наших постійних клієнтів опинилися за кордоном. Мені було складно керувати пекарнею дистанційно, тож ми перевезли сировину та обладнання на Прикарпаття. Тут я наполегливо працюю над відновленням роботи. Ми трохи сповільнились, але незабаром знову відчинимо двері закладу і займатимемося «мирними» справами. Для мене немає нічого більш життєствердного, ніж випікання хліба.

«Усе соціальне – безкоштовне» – це радянський міф

Найперша практична порада, якщо ви хочете перетворити свій бізнес на соціально спрямований, – знайти для себе профільне навчання. Шукати можна будь-де, головне – аби це навчання було дійсно результативним. Від себе можу порадити звернутися до Платформи соціальних змін, адже саме там я отримала знання, яких потребувала для розвитку у своїй сфері.

Водночас раджу позбутися шкідливих стереотипів про те, що бізнес – це лише про гроші, а соціальне – це обов’язково безкоштовно. Соціальна користь не мусить бути безоплатною, адже вона присутня навіть у тому, що ви просто працюєте та задовольняєте чийсь запит. У який спосіб ви побудуєте свою бізнес-модель та хто це фінансуватиме – це вже наступний крок. 

А ще закликаю не думати про цей баланс соціального та безкоштовного на самому початку справи, коли суттєво бракує ресурсів. На старті завжди замало часу, людей, компетентностей, а для того, аби це все вирішити, недостатньо просто віри в ідею. Вам необхідно закупити сировину, орендувати обладнання, найняти працівників, проконсультуватися з експертом. І все це, як правило, вимірюється саме в грошах.

Якщо ж ви мрієте втілити в життя якусь соціально корисну ініціативу, але плануєте все робити безкоштовно, то це шлях до знищення ідеї. Коли ж почнете думати з калькулятором в руках – стане легше. Соціальність може бути не в тому, що продукт коштує дешевше чи послуга не вартуватиме споживачам нічого. Вона може проявлятися в тому, що ви працевлаштовуєте людей чи створюєте робочі місця там, де їх немає.

Якщо безпосередньо в моєму бізнесі головний виклик – це неосвіченість людей щодо свого здоров’я, то загалом у соціальному бізнесі цим викликом є розповсюджений ще з радянських часів стереотип про те, що все соціальне – безкоштовне. Раджу вичавити з себе радянську людину і стати нарешті людиною 21-го століття, яка бачить довкола себе задачі та знаходить шляхи їх вирішення. Навіть коли це коштує грошей.

Соціальний бізнес першим реагує на виклики

З одного боку, війна нас усіх потужно згуртувала, а з іншого – розмежувала людей кордонами інших країн, розділила сім’ї, думки. Навіть нас від самих себе, бо часто ми не говоримо про власні проблеми знаючи, що іншим гірше. І ось в цей момент соціальний бізнес є таким, що комунікує, об’єднує, першим реагує на проблеми. Якщо говорити про мій бізнес, то проблеми людей із непереносимістю глютену нікуди не зникли. Адже якщо ці люди не виїхали з країни, то їм стало ще важче підтримувати своє харчування.

У такій ситуації соціальний бізнес, по-перше, констатує факт наявності проблеми. А по-друге, шукає шляхи вирішення, аби люди не лишалися сам-на-сам. Зараз важливо не бути самотнім та не залишатися наодинці зі своєю бідою. Усім своїм постачальникам сировини я дякую, що попри всі обставини вони продовжують працювати. І так само вони вдячні мені за роботу. Складні виклики можна вирішити лише великими зусиллями, тому соціальність – це екологічний шлях виживання.

Публікацію підготовлено у рамках спецпроєкту «Інновації та милосердя: історії успішних соціальних підприємств України». Спецпроєкт реалізовано за підтримки Платформи соціальних змін та Фонду Renovabis (Німеччина). Платформа соціальних змін – це інноваційна інфраструктура, спрямована на підтримання новаторів для громади та розвитку екосистеми соціального підприємництва, більше про діяльність – на сайті організації.