

Суспільство
«Усе розкупили, приймаю передзамовлення». Як стати підприємцем у 12 років? Історія школяра, який створив екоферму на підвіконні
Заснувати бізнес у шкільному віці? Чому б і ні! Святославу 12 років, але він вже має невеличку екоферму, на якій вирощує цибулю, руколу та мікрогрін. Із замовленнями проблем також немає – за кілька днів його телеграм-канал набув такої популярності, що клієнтам доводиться бронювати продукцію на наступний місяць.
У планах юного підприємця – розширення власної справи та вихід за межі родинної квартири. Для цього Свят планує «орендувати» город бабусі та навідатися на дачу, яку торік розграбували окупанти. Про перший успіх, невдачі та стратегію майбутнього розвитку Свят розповів ШоТам.

Святослав Лавриненко
учень 6 класу, мріє створити власну екоферму
Замість омріяного мотоцикла – створення екоферми
Вирощувати органічну зелень я почав близько двох місяців тому, коли вчителька біології дала нам домашнє завдання – проростити квасолю. Удома мені вдалося виростити не лише корінь, а й стебло, за що отримав найвищу оцінку в класі. Тоді у виникла ідея посадити ще й цибулю, якою ми зможемо смакувати всією родиною.
Три роки я збирав гроші, які мені дарували на день народження, щоб купити власний мотоцикл. Проте, коли у мене з’явилося бажання вирощувати більше зелені, вирішив витратити ці кошти на розширення виробництва. Адже це захоплює мене все більше, та й покупців маю тепер багацько. Я розумію: якщо зараз інвестувати в розширення обсягів, то в майбутньому я зможу швидше і більше заробляти. А отже, і накопичувати.
Разом із дідусем ми поїхали до господарського магазину, де я витратив практично всі кошти на ґрунт та формочки для вирощування. А на ринку ми з мамою купили цибулини для посіву. Так і розпочалося історія мініекоферми, яку я розмістив на підвіконні своєї кімнати та в коридорі квартири.

Що будемо садити? Вирішують підписники
Для удобрення землі я використовую відходи з фруктів, наприклад, шкурки бананів, яблук та овочів. Я збираю їх у спеціальний горщик, де вони гниють, а потім перемішую із землею, тобто готую ґрунт до посіву. Спочатку роблю в горщику отвори, щоб вода могла витікати, а потім – засипаю землю та кидаю насіння.
Поступово я почав замислюватися, як продавати свою зелень, тож створив телеграм-канал «Стручок», де тепер не лише звітую про етапи вирощування, але й збираю замовлення. Здивувавшись кількості покупців, я влаштував опитування, аби з’ясувати, яку зелень вони хочуть у мене купувати. Підписники запропонували вирощувати петрушку, кріп, кінзу та часник. Тож дещо з цього я вже посадив.
Продаю вдвічі дешевше, ніж супермаркети
Ціни на свою продукцію я формую, зважаючи на вартість аналогічної зелені в магазинах. Наприклад, якщо в супермаркеті пучок цибулі коштує 40 грн, то я продаю свою за 20 грн. Це вдвічі дешевше, але все одно гарантує прибуток.
Дивіться, я купив на ринку 4 кг цибулі-сіянки за 600 грн і посадив. Із цієї кількості вийшло 8 горщиків, кожен містить 20 пучків. І якщо я продам всю цю зелень, то зароблю близько 400 грн.
Читайте також: У захваті навіть Клопотенко. Львівська «Майстерня мрії» створює чай і допомагає молоді з аутизмом. Як це працює
Крім того, я веду список доходів від продажу. Наразі на замовленнях вже вдалося заробити близько 1000 грн. Дехто з моїх покупців навіть надсилає донати, щоб допомогти розвитку екоферми. Утім я вже знаю, як це – накопичувати кошти, вкладати їх та отримувати з цього значно більше.
Моєю першою клієнткою стала знайома нашої родини. Вона ж і зробила рекламу екофермі, опублікувавши допис у фейсбуці. Після цього я почав отримувати ще більше замовлень, але згодом зрозумів, що моя ферма занадто маленька, аби вирощувати достатньо зелені. Наразі приймаю передзамовлення – на кінець квітня, адже вже всю готову продукцію вже розкупили. До того ж мої покупці вже забронювали цибулю, часник та кріп.
Прибуток планую інвестувати у розвиток екоферми
Моя мрія – створити великий екобізнес. З якого, по-перше, я точно матиму що їсти. А по-друге, забезпечу людей здоровою та смачною їжею, доступною не тільки в селі, а й у великому місті. Одна клієнтка сказала, що моя цибуля більш запашна ніж та, що продається в магазині. Тому я хочу й надалі робити так, аби моя продукція вражала.
Улітку планую переїхати на дачу, де буду засаджувати власний город. Там я зможу вирощувати ще більше зелені, а отже, більше заробляти. Також у моїх планах побудувати мінітеплиці – щоб вирощувати помідори черрі, солодкий перець, брюсельську капусту, шпинат та базилік. Навіть зараз в мене замовляють розсаду, тож це також стане частиною заробітку.

Свою продукцію я доставляю особисто, домовляюся з покупцями про зустріч біля метро або ж відправляю замовлення поштою. Більшість зароблених коштів планую інвестувати у свій бізнес. І, звісно, частину грошей я виділяю на подарунки для своїх трьох вередливих сестер.
Наразі юний підприємець планує подальшу роботу, адже кількість замовлень перевищила будь-які очікування. Мама Свята переконана: усі виклики хлопчик має вирішувати самостійно, адже екоферма – це його рішення, а отже, і його відповідальність. Далі – пряма мова.
Війна зробила наших дітей дорослими
Святослав разом із сестричками виріс у сільській місцевості та змалку цікавився рослинами, адже ми маємо сад та город біля будинку. Останній рік ми мешкаємо в Києві, оскільки наше село Новобогданівка потрапило під окупацію, а будинок розікрали окупанти. Його стан зараз дуже песимістичний, тому навіть не їздимо туди. Однак син вже поставив мене перед фактом, що планує засадити там невеликий клаптик землі. А ще домовився з бабусею, в якої хоче взяти город в «оренду».
За час повномасштабної війни наші діти подорослішали не на свій вік, але в цьому є й позитивні моменти. Адже син замислився над тим, що робити, якщо доведеться самостійно дбати про себе та сестер. Як діяти, якщо батьки з якихось причин не зможуть допомогти.

Я дивлюсь на Святослава і розумію, що він вже має плани на майбутнє. Як мама, звісно, радію його першому успіху, бо він розкривається як чоловік, який має власну справу. І від цих дорослих думок у нього проявився підприємницький хист, який приносить не тільки гроші, а й задоволення та перспективи.
Перша проблема – попит перевищив пропозицію
Я намагаюся підтримувати його підприємницький дух і нагадую, що важливо бути професіоналом у своїй галузі. Також попередила, що можуть бути різні етапи в бізнесі: від успіху до розчарування. І він уже зіштовхнувся з першою проблемою – кризою росту, коли його успіх виявився занадто високим для його можливостей.
Сьогодні попит перевищує його пропозицію. Тому син попросив допомогти зі складанням бізнес-плану, адже хоче розробити стратегію розвитку та збільшити виробництво. А ще запитав, чи я можу дати йому «кредит» для посіву городу та де можна підшукати шматок землі.

Наразі у Свята є кілька стратегій розвитку. Перша – вирощувати самотужки у невеликій кількості, однак це не принесе великого заробітку і залишатиметься на рівні хобі. Друга стратегія – він вирощує зелень, клієнти бронюють замовлення наперед, а поки зелень підростає, Святослав розповідає на своєму каналі про розвиток продукції. Третя стратегія – використати свій телеграм-канал для перепродажу зелені від інших фермерів – поки його продукція підростає.
Утім найбільше син схиляється до четвертого варіанту – засадити город у бабусі та на дачі. Але йому слід розуміти, що все літо доведеться працювати. Я підтримаю будь-яке його рішення та не буду втручатися. Адже Святослав має самостійно пройти через помилки та зробити власні висновки.
Усі фото надані ШоТам.
Суспільство

«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації. «Рей» — поклон, голови торкаються зелених матів. Три пари очей стежать за тренеркою — 21-річною Олею, — яка впевненим голосом повторює команди.
Та це не звичайні школярі, що після уроків пішли на гурток. Кожен з хлопчиків має вроджену хворобу й живе без батьків у медичному центрі «Дім метеликів», що допомагає діткам з інвалідністю та невиліковними діагнозами у «Місті добра». Цей гурток карате тут називають «Бойовими метеликами».
Троє друзів двічі на тиждень перетворюються на каратистів у кімоно, відпрацьовують удари, вчаться поваги та показують суперсилу — сміливість боротися з діагнозом, навіть якщо здається, що це неможливо.
Про «Дім метеликів»
«Дім метеликів» — це неофіційна назва ліцензованого медичного центру, який об’єднав у собі госпіс для паліативних дітей (з невиліковними діагнозами) та реабілітаційне відділення. Усі його послуги безкоштовні й покриваються завдяки благодійним внескам. У стінах центру лікують та доглядають діток від народження до 14 років. Крім медичної частини, тут намагаються організувати й дозвілля для пацієнтів — малювання, гімнастику та карате.
ШоТам побував на занятті «Бойових метеликів» і розкаже про кожного каратиста та його суперсили.
Халк: відстоює свої кордони та першим опанував карате
Максиму 10 років, він має діагноз ДЦП. Батьки мали наркотичну залежність, тож хлопчик ріс майже без уваги — тільки навчився повзати, і свої перші кроки він зробив у «Домі метеликів». У центрі він уже рік, і медики бачать зміни.
На карате Максим пересувається на колінах — так йому звично. Але якщо потрібно, наприклад, дістати іграшку з вищої полиці, то він встає, хоч поки й ходить з підтримкою. А ще хлопчик добре рахує — він найперший з-поміж усіх вивчив лічбу до 10 японською, і перші точні удари вдавалися саме в нього.
«Ці діти мають повноцінне право на освіту, на щасливе дитинство, на життя. Незважаючи на те, що в них є певні обмеження, для мене вони звичайні. Вони спокійно займаються карате», — каже Оля, яка спочатку стала в центрі нянею, а тоді й тренеркою для непосидючих хлопців.
Максим на все має свій погляд: якщо йому щось несмачно, то навіть попри те, що їжа подобається його друзям, він їсти не буде — вміє відстоювати свою кордони.
Хлопчик захоплюється Халком — міцним супергероєм, що вміє постояти за себе. Силу свого кумира він показує на заняттях з карате: відпрацьовує удари й має дух суперництва. Та там важливий також дух дружби, тому коли Оля помічає, що Максим насміхається над кимось із друзів, який прибіг пізніше, то нагадує, що «тут ми не сміємося одне з одного». А чому? «Бо ми одна команда!» — в один голос кричать малі каратисти.
«Лікарі борються за життя дітей, лікують, продовжують їхні дні. А я даю дітям можливість навчатися, розвиватися. І це теж командна робота — психологів, реабілітологів, логопедів», — зауважує Оля. Щоб підготувати хлопців до занять, їм довелося пройти консультації та огляди лікарів, працювати з фахівцями.
Звісно, карате не було ідеєю самих хлопців. Коли медичний директор «Дому метеликів» Денис Колюбакін дізнався про ці навички Олі, то запропонував їй взятися за гурток:
«Ми їх так хитренько заохочували — на планшеті показували фото каратистів і питали: “Що б ти на це сказав?”, а дитина: “Я хочу! Давай уже завтра буде?”. І все — кімоно купили й почали. Спочатку діти трохи остерігалися, а тепер тільки й чекають на ці заняття».
Спайдермен: має особливі ноги та називає себе директором
Між Максимом та Михайликом сидить Ваня. У нього не згинаються коліна, тож хлопчик має спеціальні бандажі від стегна до стопи. Але це не зупиняє малого каратиста — він спритно сідає, перевертається на живіт і бігає.
Старша медсестра Христина каже, що восьмирічний Ваня називає себе директором реабілітаційного центру. Він дуже любить ходити в школу й підбирати собі стильний одяг. Хлопчик обожнює піжами-кігурумі. А ще у нього чудова пам’ять — він з легкістю запам’ятовує людей, з якими знайомиться, і вивчає англійську мову.
Ваня — прихильник Спайдермена, навіть має його костюм. А ще він вірить, що в нього теж є особливі здібності, адже він і сам особливий — таких ніг більше ні в кого немає.
Хлопчик — сирота, і якщо раніше він не запитував про своїх батьків, то коли почав минулого року ходити до школи, у нього все частіше виникають такі болючі питання. У «Домі метеликів» усі обожнюють Ваню та намагаються його забезпечити всім необхідним.
«Що треба дитині? Здоров’я та щастя. У більшості дітей, які перебувають в “Місті добра”, немає батьків, але кожен з нас старається віддати себе сповна й створити такі умови, щоб діти не відчували від цього дискомфорту», — ділиться Денис.
Друзі почали займатися карате у вересні минулого року. Оля каже, що спочатку за непосидючістю каратистів було складно помітити результат, але вже в грудні тренерка побачила зміни — хлопці опанували основні прийоми. Для привернення їхньої уваги в Олі на шиї є чорний свисток на шнурку.
«Карате — це той вид спорту, де ти заходиш на татамі, робиш поклон — це повага, — і коли закінчуєш, теж робиш поклон. Це про мудрість і філософію. Мистецтво дуже давнє, тонке та витончене», — пояснює тренерка.
Ваня дещо нетерпляче виконує команди Олі, кілька разів повторює, що вже не хоче займатися, але все ж іде до кінця. Наприкінці тренування хлопці отримують по цукерці та збираються в тісне коло, щоб традиційно завершити заняття здмухуванням паперових метеликів. Тут теж потрібна дисципліна — вони мають дочекатися, поки Оля поставить виріб на простягнуту долоню, та всім разом здмухнути. Метелики легко кружляють і приземляються на мати.
«Ми вирішили створити щось таке, що покращить емоційний фон дітей, їхню дрібну моторику. Щось, що допоможе витягати їх і мотивувати, зможе створити з відокремлених дітей єдиний колектив, де вони стануть друзями», — каже медичний директор «Дому метеликів».
Супермен: шибеник, який обіймає до хрускоту кісток
У Михайлика є свій ритуал на завершення заняття з карате — обійми з Олею. Він радісно підбігає до тренерки та міцно обіймає її за талію, тулиться. Хлопчик подолав довгий шлях до «Дому метеликів»: спочатку жив у київському дитбудинку, після повномасштабного вторгнення його разом з іншими дітками евакуювали в Тернопіль, а вже звідти він переїхав до Чернівців.
Семирічний Михайлик має русяве волосся й носить окуляри. Нещодавно хлопчикові зробили операцію на спині, тож зараз він проходить реабілітацію. Та попри такий невинний вигляд, він ще той шибеник.
Михайлик дуже любить читати, запам’ятовує казки та віршики. А також обожнює годинники — це його улюблена іграшка. Має цілу колекцію, адже всі йому їх дарують. Ще одна його пристрасть — різноманітне взуття.
Весь персонал центру впізнає Михайлика за його фірмовою фразочкою «Ти моє коханнячко» та обіймами до хрускоту кісток. Особливо він любить тварин, зокрема, лежати на великій кудлатій собаці Лайлі — така у нього каністерапія.
Влітку минулого року, коли він тільки потрапив у «Місто добра», йому було складно звикнути, але вже невдовзі хлопчик став серцем цього місця: ніжним, добрим і трішки з хитринкою. Христина пригадує, як ввечері питала Михайлика про його справи, а він — руки в боки й каже: «Я не знаю, що тобі сказати. Вони так негарно себе поводять, а я такий слухняний» — та саме він часто підбиває друзів на різні капості. У цій трійці супергероїв він схожий на Супермена: у звичайному житті — хлопчик в окулярах, але в ньому криється велика сила.
Коли заняття закінчується, зала для реабілітації порожніє. Хлопці підіймаються з нянею у свої кімнати, але ще чути, що дорогою обговорюють тренування, щоб за кілька днів прийти на наступний урок карате, знову перевдягтися в кімоно й завдати ще одного удару по своїй хворобі.
Суспільство

Український захисник Олександр вижив після того, як провів із турнікетом на пораненій нозі 36 діб. Сил триматися йому давали думки про родину та зустріч із синами.
Про це розповіли в інстаграмі ШоТам за матеріалами Харківського шпиталю.
Як чоловік отримав поранення
Боєць отримав поранення під Вовчанськом на Харківщині, наступивши на міну. Через постійні ворожі атаки, евакуації з передової довелося чекати понад місяць. Увесь час Олександр провів з щільно затягнутим джгутом, що і врятувало його.
«36 діб турнікета — це 900 годин. Ми не зустрічали в літературі даних про такий довготривалий турнікет. Людина вижила завдяки правильному менеджменту турнікета, взагалі за рахунок того, що його наклали і не чіпали», — зазначив заступник начальника Харківського шпиталю Вячеслав Курінний.
Читайте також: Їх познайомила війна: це історія подружжя з Інтернаціонального легіону
Лікування та реабілітація
До Харківського шпиталю Олександр потрапив у важкому стані. Він був настільки втомленим, що навіть не пам’ятав, коли востаннє їв та пив. У нього була анемія, зневоднення, велика крововтрата і почався некроз ноги. Операція була ризикованою, але медики зробили все можливе, і чоловік витримав.
«На жаль, виконана ампутація тієї ділянки кінцівки, яка була з турнікетом, але якщо б цей турнікет зняли, — він би помер»‚ сказав Вячеслав Курінний.
Медики назвали випадок бійця справжнім дивом, а його — міцним чоловіком. Бо вже на другий день після ампутації, Олександр почав ходити на милицях. На захисника чекає подальше лікування, реабілітація і протезування.
«Я вже усвідомлював що я втрачу ногу і я вже не зациклювався, я розумів, що втрачу. Ну і цим жив. Хотів жити, хотів до родини»‚ — сказав Олександр.
У військового двоє синів: старшому 12, а молодшому всього 2 роки. Заради них він зміг протриматися так довго, попри складне поранення.
Нагадаємо, що подружжя відомих сироварів із Бердянська стали на захист України (ВІДЕО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Харківського шпиталю
Суспільство

На базі Київського обласного центру зайнятості жителі області у лютому та березні зможуть пройти одноденний курс з тактичної медицини за алгоритмом MARCH.
Про це повідомили в Київській обласній військовій адміністрації.
Групи для навчання збирає Київський обласний центр зайнятості, який надасть приміщення для занять у всіх районах області.
«Заняття будуть проводити інструктори нашого центру, які мають великий бойовий досвід та є ветеранами Третьої штурмової бригади, бригади “Азов” та інших легендарних підрозділів. Матеріальну базу для навчань забезпечує наш центр. Ми відкриті до співпраці з організаціями та компаніями, бо вважаємо, що тільки навчаючи вже зібрані групи або трудові колективи, можна пришвидшити підготовку населення на рівні області та держави загалом», — зазначив директор Київського обласного центру підготовки населення до нацспротиву Володимир Авдєєнко.
У КОВА додали, що у 2024 році Київський обласний центр підготовки населення до нацспротиву провів чотири базових курси, понад 25 одноденних курсів і випустив більш ніж три тисячі курсантів.
Нагадаємо, що на Південному вокзалі в Києві встановили «Серце України» (ФОТО).
Також ми писали, що Миколай Сєрга випустив пісню «Я буду кохати тебе», кліп зняли в аеропорту «Бориспіль» (ВІДЕО).
Фото обкладинки: сайт КОВА