Замість Юрійовича — Іринович: українець змінив по батькові на честь мами

«Батька не було в моєму житті, але його ім’я було в документах», — каже Артем Марево, викладач англійської та редактор підліткових новин на Суспільному. Півтора року він відкладав зміну по батькові, а тоді з Юрійовича став Іриновичем — на честь мами, яка виховувала його сама. Заодно взяв прізвище Марево, власне інтернет-псевдо.

#ШОТАМ розповідає, як Артем наважився на цей крок, як подолав бюрократичний квест і чому по матері в Україні утворюють не за нормами української мови.

Артем Марево

змінив ім’я по батькові на по матері 

Чому півтора року відкладав зміну по батькові?

Уперше я задумався про зміну по батькові приблизно півтора року тому. Побачив у TikTok відео дівчини, яка змінила його на по матері. Подумав: «О, це було б круто!» Але одразу зупинив себе: здавалося, що через це доведеться пройти купу бюрократичних процедур, переробляти документи й розбиратися з різними юридичними нюансами. Тож тоді відклав цю ідею. А вже цьогоріч, коли гостював за кордоном у рідних, знову про неї згадав. До того ж захотів змінити ще й прізвище — аби вбити двох зайців одразу.

Насправді по батькові Юрійович мені подобалося. Воно непогано звучало, і я ніколи серйозно не замислювався про його зміну. Приблизно рік тому я знову почав спілкуватися із сестрою по татовій лінії. Вона розповідала, що батько дуже мене любив і хотів бути частиною мого життя — але в реальності його поруч не було. І мене зачепило усвідомлення, що я ношу його ім’я, хоча він ніяк не брав участі в моєму вихованні. Тоді я зрозумів, що більше не хочу його носити. 

Чому вирішив змінити і по батькові, і прізвище?

Мама підтримала мою ідею ще тоді, коли я тільки розповів їй про неї. Спочатку вона теж здивувалася, мовляв, це ж купа бюрократії. Але потім сказала: «Це прикольно». Коли все оформив і надіслав їй фото документа, вона дуже зраділа й привітала мене зі здійсненням мрії.

Мама багато чим жертвувала протягом життя, щоб я став тим, ким я є зараз. Навіть коли наші стосунки були, скажімо так, не в праймі. Але я все одно розумію, що саме вона була тією людиною, яка залишалася зі мною. Я її люблю, і вона точно заслуговує на на те, щоб я змінив ім’я на її честь.

Мені взагалі здається дивним, що по батькові людям дають автоматично. Від нього не можна просто відмовитися, як і не можна від народження дати дитині по матері.

Але чому? Адже саме жінка виношує дитину, і в більшості сімей в Україні вихованням займається лише одна жінка. Насправді повних сімей, де обоє батьків однаково залучені, не так уже й багато.

Моє попереднє прізвище було від тієї частини родини, яку я взагалі не знаю. Я, чесно кажучи, трохи скептично до нього ставився, бо воно, скажімо так, російське. Хоча незрозуміло чому, адже вся моя родина, наскільки я досліджував, — українці або білоруси. Мені здається, що в якийсь момент це прізвище просто довелося зросійщити.

У мене є псевдо «Марево». Я подумав, що вже готовий зробити його своїм офіційним прізвищем. Воно має для мене окрему історію — у 2023 році я переживав нелегкий в емоційному плані період, дуже багато роздумував. Тоді в англомовному TikTok був популярний термін delulu — так називали людину, яка живе у власному світі ілюзій. Мені стало цікаво, як це можна перекласти українською. Так я став в інстаграмі «маревним» — воно і стало моїм псевдо по життю.

Як змінити по батькові й подолати бюрократичний квест?

Від самої думки про юридичну сторону цього процесу в мене одразу тремор! Насправді всіх лякають, що доведеться перезаповнювати документи на роботі, а якщо навчаєшся — ще й в навчальному закладі усе переробляти. Але в нас усе доволі цифровізоване, тому про це варто переживати в останню чергу.

Починати треба з рішення: що саме ви хочете змінити і на що. Воно вже має бути остаточним. Зробити це можна в ЦНАПі або ДРАЦСі. Я звернувся до ДРАЦСу. Взяв талончик, сказав, що хочу змінити ім’я. Із собою вже мав пакет необхідних документів: фотокартки, РНОКПП тощо. Повний перелік можна знайти онлайн. Потім написав заяву й заплатив адміністративний збір. 

Після цього заяву передають до поліції. Там перевіряють, чи немає якихось юридичних нюансів або лазівок, які людина намагається обійти. Якщо все гаразд, упродовж трьох місяців видають свідоцтво, з яким уже можна йти до паспортного столу. Моє прийшло за півтора місяця. 

А далі починається справжній челендж — замінити наявні документи. Записатися в електронну чергу до паспортного столу досить непросто: вільні віконця з’являються лише опівночі й розлітаються, як гарячі пиріжки. А свідоцтво дійсне лише місяць. Але мені пощастило: я записався за два тижні. Можна одразу замінити і внутрішній, і закордонний паспорти. Тепер чекаю, коли моя пластикова картка вже буде в мене на руках.

Чому по матері утворюють з «чоловічим» суфіксом?

Цікаво, що зараз за законодавством України можна взяти будь-яке ім’я та додати до нього закінчення «-ович» або «-йович». Але граматично, щоб утворити матронім (або ім’я по матері), потрібне інше закінчення — або «-ич», або «-ин». Тобто не «Тетянович», а «Тетянич». Наше законодавство поки що не передбачає такої можливості. 

Тож моє теперішнє по матері досі оформлене за принципом по батькові, хоча ім’я моєї мами — Ірина. Якщо за такою схемою утворювати по матері від імені Олександра, то все одно вийде «Олександрович». Ось таке недопрацювання. Вони просто не надто змінили цю систему.

«Як це так? Куди ми котимося?»

Мої близькі загалом сприйняли рішення нормально, а от у Threads ситуація була цікавішою. Було багато негативних коментарів, і всі вони надходили від чоловіків. Вони ж нічого не знають про мого батька, але пишуть: «Як це так? Куди ми котимося?»

Деякі чоловіки навіть писали мені щось на кшталт: «От я уявляю, як там у ДРАЦСі сиділа жінка, яка все це оформлювала, і думала: яке ж притрушене прийшло». Але мені писали й люди, які працюють у ДРАЦСі. Вони казали, що всім там настільки байдуже, хто і на що змінює ім’я, що люди взагалі приходять і змінюють прізвища на ті, що їм сподобалися в серіалах або аніме. Хтось, наприклад, брав собі прізвище з «Наруто». Тож, як виявилося, моя історія зовсім не найекзотичніша.

Чи змінилося відчуття себе після зміни імені?

Коли я писав допис у Threads, то знав, що буде багато реакцій. Але не очікував, що це буде прямо такий фурор: 500 тисяч переглядів і 20 тисяч уподобайок — це багатенько. Я дуже тішився, коли люди писали, що теж хочуть змінити ім’я, і запитували, що для цього потрібно зробити. 

Мені здається, після початку повномасштабної війни в людей справді прокинулося розуміння того, що по батькові чи по матері має значення. Раніше, як на мене, люди не так заглиблювалися в цю тему. А зараз багато хто почав відновлювати родинні прізвища й розуміти, що це буквально частина твоєї свідомості та ідентичності. Мені здається, ця тема почала більше боліти людям, бо вони стали більше цінувати своїх рідних, коли постійно існує загроза втратити когось із близьких.

Це така маленька можливість зробити значущість цих людей трохи більшою і завжди мати нагадування про них, про те, наскільки ти їх цінуєш.

Я хочу, щоб ця тема перестала бути табуйованою. І, судячи з реакцій, охочих замислитися над нею чимало. Наприклад, під моїм дописом усі почали викладати фотографії своїх улюбленців. І зазвичай це були жінки, які підписували їхні по матері. Це було дуже прикольно. 

Я багато про це думав. Насправді навіть у день, коли йшов змінювати документи, у мене залишався маленький-маленький сумнів: «Блін, наче Новосьолов Артем Юрійович нормально звучить. Можливо, не треба нічого міняти?..» Але потім я взяв себе в руки, бо ж змінюю по батькові не просто так: це не якась забаганка, а дорослий, обдуманий вчинок, який має для мене цінність. 

Пам’ятаю, як побачив написане в заяві: «Марево Артем Іринович». Не те, щоб я став новою людиною, але це нова історія мого роду. Не знаю, чи матиме вона колись продовження, але якщо так, то це вже початок моєї сім’ї і така невеличка, маленька історія.