«У наші стратегії грають бійці на передку». Це український виробник настолок, який витіснив з ринку російську продукцію

Роман Козумляк зацікавився настільними іграми в 2015 році. Згодом він зрозумів, що російська продукція буквально заполонила український ринок. Тоді Роман вирішив виправити це та взявся створювати власний бізнес.

Спілкування з авторами, переклад, виробництво в Китаї та місяці очікування – усе це не завадило команді Lord of Boards створювати якісні українськомовні настолки. Не змусила зупинитися їх і повномасштабна війна: Роман із командою перевезли бізнес до Вінниці й відновили роботу.

Сьогодні в їхні настільні ігри грають воїни на «передку», а кількість замовлень від клієнтів поступово зростає. Lord of Boards називають свою справу «легальним наркотиком», який водночас є своєрідним психологом та способом відволіктися від пережитого стресу.

Наш ринок був заповнений російською продукцією

Виробництво та продаж настільних ігор – це еволюційний шлях в моєму житті. Спершу я сам зацікавився цією темою. У настолках ти щоразу відкриваєш щось нове, щоразу чимось захоплюєшся. Вони ніколи не бувають однаковими, адже сюжет завжди різний. Згодом я зрозумів, що моїм дітям це також цікаво.

Десь в 2015 році, коли я тільки почав цікавитися світом настільних ігор, зрозумів, що наш ринок далеко не такий наповнений, як хотілося б. Засмучувало мене й те, що більшість ігор були російською мовою. Трошки згодом я дізнався, що росія викуповувала мало не всі ліцензії, перекладала ігри російською і заповнювала український ринок. 

До того ж, отримати фахову консультацію з настільних ігор було майже неможливо. У магазинчиках іграшок, де періодично з’являлися настолки, консультанти не розбиралися ані в сюжетах, ані в стратегіях. Тобто ні в чому, що стосується настільних ігор. 

Тоді я побачив в цій ніші можливість для розвитку. Бо здалося, що нічого складного в тому, аби перекласти гру на українську, немає. Але виявилося, що це не так. Десь через п’ять років захоплення настільними іграми, я вирішив створити власні проєкти. Почати перекладати ігри українською і давати нашим людям якісне дозвілля.

Здавалося, хто повірить маленькій компанії з України? 

Першим кроком стало створення сайту та онлайн-магазину. Я закупив кілька ігор – те, що було на слуху та користувалося попитом. І люди почали купувати! Тієї миті я усвідомив, що це дійсно цікаво, а головне – не лише мені.

А отже, треба вдосконалюватися. Робити краще, більше і якомога якісніший продукт. Зізнаюся, починати було складно. Знайти авторів, викупити ліцензію на гру, домовитися про її виробництво, перекласти і доправити її в Україну. Кожен з цих етапів займав чимало часу: від місяця до двох. Особливо довгою була доставка гри. 

Але й домовитися з авторами було непросто, адже хто може повірити маленькій компанії з України, де авторське право не дуже поціновують. Утім мені вдавалося домовлятися про нові проєкти. Купівля ліцензії – це лише маленький крок, далі гру треба виготовити, а це домовленість з виробництвом у Китаї. 

А ще гру треба перекласти. Тут, на щастя, проблем не було, адже в Україні чудесні перекладачі. І, звісно, доставка. До 24-го лютого отримати гру з Китаю можна було за місяць-півтора. Не варто забувати й про розмитнення, у нашій країні це доволі цікавий і складний етап. Лише після цього можна починати продаж. 

Покроково я створив те, про що мріяв 

Від першого етапу і до бодай якогось прибутку в моїй сфері минає півтора року. Спершу я інвестую гроші, чекаю на готову гру і лише після продажу тисячі коробок з настолкою отримую свої гроші. Так, це складно. Але в мене ще не було моменту в житті, коли я сказав би: «Досить. Я втомився». 

Ні, це стало справою мого життя. Покроково я створив те, про що мріяв, і те, що мені не набридає. Цьогоріч ми планували дати українському ринку понад 30 нових ігор. Це доволі висока планка, яку я почав втілювати в реальність ще до початку повномасштабного вторгнення. 

Вірити в те, що почнеться війна по всій території України, не хотілося. Тому я просто продовжував працювати і особливо не звертав уваги на російські інформаційні вкиди. Напевно, якраз через це 24-го лютого я діяв максимально по обставинах.

До Вінниці окупанти могли дотягнутися хіба що ракетами

Ранок, думаю, почався як і в кожного українця. Десь о шостій годині і з телефоном, який вибухав від новин, повідомлень та дзвінків. Перше, що ми зробили, – примчалися до офісу на Оболоні. Він був на цокольному поверсі, тоді здавалося, що це найбільш безпечне місце. 

Затарилися їжею і з телефоном в руках безперервно слідкували за тим, що взагалі відбувається. З новин стало зрозуміло, що російська навала насувається на нас з півночі. А Оболонь – це північ. Тоді, щоб убезпечити дітей, ми виїхали з Києва до Вінниці. 

Читайте також: Вишиванки, якими захоплюється світ. Як Etnodim збирає мільйонні донати на ЗСУ та боронить культурний фронт

Це моє рідне місто, хоч протягом останніх одинадцяти років я тут не жив. Вінниця здалася мені безпечною, та й тікати далеко не хотілося. А тут наче й від столиці недалеко, і росія не дотягнеться. Хіба що ракетами. 

Ми виїхали, але склад з іграми залишився в Києві. Спершу ми не думали перевозити продукцію, але коли по Оболоні «прилетіло» – нашому приміщенню теж дісталося. Це не пряме влучання, але офіс постраждав від вибухової хвилі. 

Сидіти в очікуванні – це найгірше, що можна робити

Це був початок березня, на Київщині – війна в активній фазі. Як вивезти настільні ігри? Я почав шукати і знайшов фуру. Розповідати, скільки мені довелося заплатити, не буду. Це нереальні кошти, але під час війни, думаю,таку вартість можна зрозуміти. 

Ще знайшов людей, які погодилися завантажити все в машину. Чекати товар довелося чотири дні. За два дні все завантажили і мали виїжджати, але в Києві запровадили подовжену комендантську годину. 

Тому два дві фура стояла завантажена і чекала дозволу на виїзд. Кількість сивих волосків на моїй голові побільшало – це точно. Бо сидіти в очікуванні – це найгірше, що можна зробити. 

Настільні ігри – це легальний наркотик

Я дуже здивувався, коли в березні у нас почали з’являтися замовлення на настільні ігри. Але миттєво вимкнути онлайн-магазин неможливо. Тож нам почали писати клієнти і запитувати, коли ми зможемо знову надсилати ігри. 

Мені пощастило, бо частина команди переїхала разом із нами до Вінниці, а інші залишилися працювати дистанційно. Тут можу сказати, що настільні ігри – це легальний наркотик. Тому я очікував, що команда залишиться зі мною. 

10 березня ми відновили роботу. Команда була готова, пошта працювала, що не могло не тішити. І причин, аби відмовляти клієнтам у знятті стресу, ми не знайшли. Робота закипіла. 

Наші ігри – своєрідні психологи

Згодом до Вінниці почали приїжджати переселенці зі сходу України. Це були мами з дітками, підлітки, дорослі люди. Ми одразу спакували десятки ігор, щоб передати їх до спеціальних центрів, де розміщували постраждалих від війни людей.

Наші пакуночки з настолками – це своєрідні психологи, адже гра бодай ненадовго, але відволікає від жахливих звірств росії на території нашої країни Крім того, нас почала підтримувати міська влада, і це також змусило мене усміхнутися. Двічі на тиждень ми проводимо ігрові сесії, де кожен охочий може долучитися і відпочити разом із нами. Цікаво, бо щоразу до нас приходять щонайменше 20 людей. 

Приємно розуміти, що такими, здавалося б, дрібничками можна заспокоїтися, зняти стрес, відпочити і налаштуватися на подальшу роботу. Приємно і те, що люди приходять грати. Хтось вперше, а хтось повертається вже не перший раз. Значить, ми точно робимо те, що потрібно. 

Війна, передок, а для заспокоєння воїни грають у стратегії

Окреме задоволення, коли з самого фронту бійці надсилають фото, як вони грають в наші ігри. Це щось неймовірне! Війна, передок, а для заспокоєння захисники й захисниці грають у стратегії чи будуть міста. Я розумію, що це допомогає відволіктися всюди. 

Один із таких бійців нещодавно написав і попросив надіслати йому кілька маленьких настолок. Такі, щоб можна було вмістити в кишеню. Він інструктор, і каже: “Буду до нашого хобі долучати своїх побратимів”. 

Такі фото і повідомлення додають мотивації. Це не просто приємно, це відчуття якоїсь причетності до спокою наших захисників. 

Окупантам не вдалося зламати всі мої плани

Відновлювати попередні потужності доволі складно. Зараз маємо проблеми з логістикою Доставити ігри з Китаю і до повномасштабної війни було завданням із зірочкою, а нині ця зірочка подвоїлася. 

Збільшилася вартість на все. На все, що ми використовуємо: папір, пластик, фактично, усі матеріали, необхідні для створення настільної гри. Через це нам доводиться піднімати вартість деяких настолок. Як би ми того не хотіли, але це вимушені кроки.

Утім можу точно сказати, що росії не вдалося зламати всі мої плани. Взимку на Новий рік я мріяв про близько 30 проєктів. За період повномасштабного вторгнення мені вже вдалося реалізувати 7-8. Це доволі якісний результат, якщо зважати на те, що в моїй країні триває війна. Тому можу сказати, що я задоволений роботою. 

Та все ж деякі проєкти я посунув у часі. Не скасував, а поставив на паузу. Сподіваюся, що мені таки вдасться зробити те, що я задумав. Але поки що я не хочу розчаровуватися, якщо не вийде. 

Зможемо побороти труднощі, як наші захисники – росіян

Усі ці труднощі можна назвати маленькими. Адже ми зможемо їх побороти. Так само, як наші захисники – росіян. До речі, після того, як з нашого ринку почали витісняти все російське, клієнтів побільшало. 

Зріс попит на українське. І це дуже сильно тішить. Хоча наша аудиторія і до 24-го лютого була достатньо українізованою, адже ігри перекладали українською. Зараз людей, які йдуть на український ринок, стає більше. Тому я переконаний, що й ми докладаємо зусиль до українізації нашого суспільства. 

Водночас поменшало замовлень на ігри для маленьких діток. Та я заспокоюю себе тим, що чимало українських мам тимчасово виїхали за кордон разом із малечею. Тому поки що їх просто немає на території України. Але я вірю, що зовсім скоро вони повернуться додому.