Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Ця робота змінила моє життя». Чому молодь їде в села і маленькі міста на два роки?

Партнерський матеріал

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Учасники лідерської програми “Навчай для України” розповіли, як на них вплинув дворічний досвід роботи у малих громадах.

Галузь освіти не стоїть на місці: стрімко розвиваються освітні системи, у класах навчають навичкам XXI століття, замість оцінок у щоденнику з’являються мотиваційні наліпки. Проте школярі, які проживають в селах та маленьких містах України, досі не мають багатьох можливостей для розвитку, які доступні для дітей у великих містах, внаслідок чого росте суттєвий розрив у навчальних результатах між селом і містом, який становить понад 2,5 роки. 

Зменшувати освітній розвив та розкривати потенціал дітей, допомагають молоді лідери, які беруть участь в програмі “Навчай для України”. Вони на два роки їдуть в школи маленьких міст та сіл, де викладають один із шкільних предметів, організовують позакласні активності та привносять позитивні зміни у спільноту.

Така модель існує у 58-ми інших організаціях міжнародної мережі Teach For All. Кожного року понад 16 тисяч молодих людей стають учасниками схожих програм і працюють над тим, щоб кожна дитина, незалежно від її місця народження чи проживання, мала можливість реалізувати свій потенціал. Глобальна спільнота дозволяє постійно обмінюватись досвідом та експертизою, а також надає міжнародний нетворк та чимало можливостей для навчання самим учасникам.

Учасники програми “Навчай для України”

Учасники “Навчай для України” — це молоді люди, які отримали диплом бакалавра або магістра будь-якої спеціальності та пройшли відбір організаторами програми.

Педагогічної освіти від кандидатів не вимагають — її можна отримати дистанційно у Київському університеті імені Бориса Грінченка паралельно із вчителюванням у школі. Проте знатися на одному із шкільних предметів — обов’язково. Ті, кого відібрали для участі у програмі, проходять Літній інститут — 5 тижнів інтенсивної підготовки для розвитку лідерських навичок і вчительської майстерності.

Після педагогічної та лідерської підготовки, учасники відправляються в регіони. 

За два роки роботи з дітьми учасники значно прогресують як лідери: поліпшують свої організаторські здібності, розвивають стресостійкість, вчаться вирішувати конфлікти та перестають боятися публічних виступів.

Історії учасників розповідають про шлях їхнього розвитку і допомагають глибше зрозуміти труднощі, з якими стикаються діти у селах і малих містечках.

З Лондона у село на Одещині

Одна із перших учасниць “Навчай для України” розповідає, що про програму дізналася з Фейсбуку: 

До участі у програмі в мене вже був досвід роботи з дітьми та у Лондоні встигла попрацювати, але повернулася в Україну, тому що розуміла: хочу втілювати свої професійні бажання і розвиватися тут. Професію педагога для себе я не розглядала раніше, але завжди мала бажання навчати, а особливо тих, хто цього найбільше потребує. Якщо я можу при цьому ще й впливати на певні соціальні моменти, то буду від цього ще щасливішою.

Ірина Паламарчук, одна із перших учасниць “Навчай для України”, під час практики у Літньому інституті

Як україномовну тернополянку, мене хвилювало те, що я можу потрапити у зовсім інше, з точки зору менталітету, середовище: інша мова, культура, клімат зрештою. Я переїхала до фактично найпівденнішої точки Одеської області, село Приморське, що було дуже неочікувано — саме те, чого боялася.

Як вже я потім зрозуміла, організатори стараються відправляти учасників у кардинально іншу спільноту. Пояснюють це тим, що за таких умов відбувається більш відчутний трансформаційний процес як для учасника, так і для самої спільноти. Вже зараз я радію, що провела  прекрасні два роки саме в цій місцевості і до сих пір це надзвичайно цінно.

До участі у програмі у мене був досвід роботи репетитором математики, працювала також і у груповому форматі із дітьми зі школи міні-моделей та центру дитячого розвитку в Тернополі. Якщо порівнювати дітей із великих міст та сіл, з однієї сторони, всі діти ніби однакові, але труднощі у всіх різні. 

Наприклад, в Тернополі для дітей існує багато можливостей для розвитку. А вже дітям Приморського добиратися на факультативи та гуртки потрібно було в сусіднє місто. Автобус до Вилкового їздить лише до третьої години дня. Тобто після гуртка діти не мають чим повернутися назад. Не кожна сім’я має машину. Тому, якщо ми говоримо про сільські школи, вкрай важливо організовувати спортивні секції, гуртки та культурні центри безпосередньо в школах. 

Читайте також: Про мерів, комуналку та безхатченків. Як книга «У міста є я!» допоможе дітям стати відповідальними мешканцями

Розвиток дітей напряму залежить від розвитку родини та громади, в якій вони зростають. Хоча я жила одразу навпроти школи, проте одразу полюбила велопрогулянки. Крутять педалі тут усі, адже велосипед — це зручно, а добратися з одного кінця села в інший можна дуже швидко. Згодом мені вдалося перетворити це хобі в організацію велотуризму в цій місцевості, що дозволить збільшити наплив туристів, а відповідно покращить доходи місцевих родин та сприятиме розвитку туризму в Приморському зокрема.

Фінансове становище батьків теж доволі відрізняється. Придбати комп’ютер та підключити інтернет має можливість не кожна сім’я. Дистанційне навчання стало для цих сімей теж викликом.

Найбільше за два роки мене вразило те, як діти виросли за літо. Приморське має рекреаційну зону з близько сотнею відпочинкових баз, і мої учні там влітку працюють. Діти в селах змалечку працюють, розуміють, що таке відповідальність. У кожного в сім’ї по 3-5 дітей, город, скотина, свої домашні обов’язки. Частково це заважає їм фокусуватися на здобуванні навичок у напрямках, які їм цікаві.  

Читайте також: Чому молодь все частіше обирає IT: історія підлітка, який заробляє одразу після школи

Проте тут у них є море і плавати вміють усі. Це той ресурс, який допомагає приморським родинам та їх дітям бути здоровими та фізично активними. Але часто зустрічаєш місцевих, які через зайнятість роботою (літо — час для основного заробітку для них) ні разу за сезон так і не побували на пляжі. 

Малюнки учнів учасниці програми “Навчай для України” Ірини Паламарчук, с. Приморське

Ця робота змінила моє життя. Мій ріст відбувався дуже швидко. Я здобувала нові навички, вчилася поруч із іншими учасниками програми та вчителями, щодня — чомусь новому поруч із учнями. Я отримала неймовірний досвід спілкування з дітьми та шкільним колективом. Ситуації бувають різні, зате тепер я можу знайти спільну мову з будь-ким. Я зрозуміла, що для того, щоб щось змінювати варто працювати спільно: залучати батьків, громаду, мотивувати самих школярів.

Може здатися, що два роки участі у програмі — це задовго. Скоріше, замало. Перший рік ти адаптовуєшся, а коли освоївся — твориш зміни. Особисто мені не вистачило цього часу, я би хотіла продовжити участь у програмі ще на рік. Проте і після її завершення участь в житті цієї спільноти не припиняється й досі.

Вчителювати у школі — не просто, але воно того варте. Навіть, якщо хоч одна дитина навчилася чомусь новому від мене, я вже найщасливіша.

Створив гурток історії та шаховий турнір у селі

В школі я викладав історію, інформатику і трішки право. Керував гуртком любителів історії, проводив шахові турніри для дітей. Скажімо так, підтримував шаховий дух. Крім цього, організував гурток Level-дизайну, де ми з учнями вчили теорію ігор та як створювати красиві рівні для гри.

Шаховий турнір у школі села Нові Петрівці

У нас був учень, який взагалі не ходив у школу. Ми з ним почали спілкуватися і йому раптом сподобалась історія. Зацікавили козаки та їхнє озброєння. Він навіть пішов на олімпіаду раз, дуже готувався. Хоч високого місця і не посів, але почав ходити на уроки історії. Після мого уроку одразу йшов додому. Ми й зараз з ним спілкуємося, я надсилаю йому різні цікаві речі, пов’язані з історією. Тобто десь я його цим предметом зачепив.

За два роки я зрозумів, що оцінки третя річ в результаті, тому що висока оцінка не означає успіх в житті, абсолютно. Побачив, наскільки важливе спілкування не лише між учнями, але й між учнями і вчителями, учнями і батьками. Школа це діалог трьох сторін. 

“Навчай для України” це постійне навчання. Як для дітей, так і для учасників. Ми з іншими вчителями-лідерами з’їжджалися з усієї України і збиралися з учасниками когорти на щомісячні зустрічі. Ділилися досвідом та методиками, тим, що вийшло, і тим, що не зовсім. Такі постійні зустрічі в сумі дали дуже хороший результат. Це дозволяє стати сучасним вчителем, який буде нести позитивні зміни в освіту. 

Читайте також: Додаток із щепленнями та аксесуари з банерів: як українська молодь змінює країну

Проте участь у програмі прекрасний досвід не лише для тих, хто хоче бути вчителем. Це можливість пожити в іншому місці, спробувати себе в іншій ролі, отримати додаткову освіту і вдосконалити навички, які будуть принагідні у будь-якій іншій сфері. 

Сучасне викладання англійської: кіноклуб та гурток настільних ігор


До того, як стати учасницею “Навчай для України”, я викладала англійську мову у Британській міжнародній школі та на курсах вивчення іноземних мов. Я бачила, що учням престижної приватної школи було дійсно цікаво навчатися, у них було багато можливостей для розвитку. Це дуже відрізнялося від того досвіду, який я отримала під час університетської практики в в школі. Мені стало образливо, що така якість освіти доступна лише в школах, де навчання коштує великих грошей. Мені захотілося повернутися у звичайну загальноосвітню школу і показати дітям, що викладання — не обов’язково кара за наші гріхи, а навчання може бути цікавим.

На участь у програмі подалися разом із хлопцем. Нам пощастило — відбір пройшли обидвоє і, до того ж, організаторам вдалося знайти школу, де були відкриті одразу дві вакансії. 

Читайте також: Створила сайт у 60 років! Як бабуся в Івано-Франківську робить з пенсіонерів фрілансерів

У школі Першотравневого я викладала англійську. Перший рік  проводила підготовку до ЗНО та ДПА, безкоштовні консультації для всіх бажаючих. А вже на другий рік організувала клуб настільних ігор. Діти починали вивчати прості ігри, наприклад, UNO, а пізніше — більш складні, вже “Еволюцію”. Через деякий час вони самі обирали ігри, пояснювали правила один одному і навіть починали придумувати свої власні. Це їм допомагало розкритися. 

А ще ми організували кіноклуб. Інколи дивилися фільми англійською. Збиралося так багато дітей, що інколи їх не можна було помістити в приміщення. Якось ми показували учням кінострічку “Диво”. Не очікувала, що дітям вона сподобається. Думала, що буде заскладна. Але фільм викликав емоції — учні були дуже вражені і розчулені. 

Ми часто недооцінюємо учнів. Діти допомогли мені зрозуміти, що вони набагато розумніші, ніж дорослі звикли вважати. Інколи я думала, що матеріал, який я хочу їм дати, для них заскладний, але все-таки наважувалася його дати. І в такі моменти я не переставала дивуватися тому, наскільки діти можуть бути кмітливими і креативними, якщо створити для цього умови.  

Участь у програмі “Навчай для України” також була моєю спробою пожити в абсолютно іншому регіоні. Коли ти приїжджаєш кудись на недовгий час, ти не бачиш глибшого контексту. А місцевий контекст часто дуже впливає на людей, їхні розвиток і можливості, їхні бажання та мрії.

Я жодного разу не пошкодувала, що присвятила роботі у школі два роки. Це безцінний досвід, який змінив моє уявлення про освіту та соціальні проблеми в країні, змінив мене саму.

Суспільство

Незряча мама захисника в’яже шкарпетки воїнам ЗСУ (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Її не лякає вимкнення світла, бо вона живе в повній темряві вже 10 років. Марія Лукач навпомацки плете шкарпетки для сина та його побратимів на фронті. Історію боротьби непереможної жінки розповідає ШоТам.

Марія Лукач втратила зір 10 років тому через хворобу і відтоді вчилася плести навпомацки.

На початку повномасштабної війни син Марії Василь пішов добровольцем на фронт. Мати благословила Василя і тепер завжди в думках поруч із сином. Тож сплела йому теплі шкарпетки.

«Сказав мені: “Я піду”. Тільки благословила. А що мені залишається? Хай іде. Комусь треба захищати нас», – Марія Лукач, мати захисника.

А коли в окопи прийшла зима й люті морози, Марія почала плести і для побратимів сина.

«У нас тепло. А в них там не тепло», – Марія Лукач, мати захисника.

Дивіться відео: Як фармацевт почав виготовляти тактичні сорочки-вишиванки

Марія вірить, що материнська молитва оберігатиме воїнів, які одягатимуть її шкарпетки.

«Оце я починаю, набираю петлі: “Господи, Боже, поможи”. Оце слова мої. А тоді вже рядки два-три пройду — вже молитва йде у мене “Отче наш”, “Богородиця”, – Марія Лукач, мати захисника.

Розмір майбутніх шкарпеток Марія визначає навпомацки. А ось колір ниток допомагає підбирати чоловік Юрій. Через незрячість жінка не встигає виготовляти їх багато. Однак щодня намагається сплести хоч пару, щоб зігріти ноги одного воїна.

Нагадаємо, подруги заснували «Швейну роту» і виготовляють теплий одяг для захисників.

Також ШоТам розповідав, як український виробник маскарадних костюмів одягає воїнів ЗСУ.

Читати далі

Суспільство

Воїни 71-ї єгерської бригади розгромили укріплення росіян в районі Кремінної (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Військові 71-ї єгерської бригади знищили укріплення окупантів в районі Кремінної на Луганщині.

Про це повідомила служба зв’язків із громадськістю 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ ЗС України.

Розповідається, що окупанти привезли нове поповнення. Але не встигли свіжі сили ворога облаштуватися на місцевості, як їх помітили дрони єгерів десантників.

Коородинати отримали самохідні артилерійські установки «Краб» і вдарили по вантажівці росіян і місцю, де окупанти нарили окопи та збудували бліндажі.

Читайте також: «Відправка на Бахмут? Вже готуємо». Хто частує ЗСУ смаколиками? Знайомтеся, «Хлібобулочні війська»

Довідка

71 окрема єгерська бригада – підрозділ, народжений великою війною. Він створений одразу після початку широкомасштабної інтервенції російських окупантів на нашу землю. Відтоді бойові загони бригади полюють на ворога на найгарячіших ділянках фронту.

Нагадаємо, військові 71-ї єгерської бригади розгромили окупантів у районі Бахмута на Донеччині.

Також ми розповідали, як Єгері 71-ої бригади знищили ворожу диверсійно-розвідувальну групу, яка намагалася посеред білого дня підійти ближче до позицій українського війська.

Фото: facebook.com/AFUkraine.

Читати далі

Суспільство

Хорватія виділила €1 млн на генератори для українських шкіл і лікарень

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Хорватія виділила 1 млн євро на закупівлю 50 потужних генераторів, які забезпечать безперебійну роботу українських лікарень та шкіл.

Про це заявили на сайті Міністерства закордонних справ Хорватії.

«Уряд ухвалив рішення про виділення фінансової допомоги обсягом 1 мільйон євро на невідкладні потреби відновлення енергетичної інфраструктури України, зокрема для придбання та доставки в Україну близько 50 електрогенераторів потужністю 100 кВт з метою забезпечення безперебійної роботи лікарень і шкіл», – йдеться в повідомленні. 

Гуманітарний проєкт планують реалізувати через Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ). Для цього МЗС Хорватії найближчими днями планує укласти відповідний договір та переказати мільйон євро. Придбати та передати генератори для українських лікарень та шкіл планують у найкоротші терміни.

Як Хорватія допомагає Україні

Хорватія підтримує Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. Зокрема вже 28 лютого стало відомо, що країна надсилає в Україну піхотну зброю та засоби захисту в кількості, достатній для чотирьох бригад. Крім того, Хорватія спрямувала близько 3 мільйонів євро на закупівлю обладнання для ДСНС України, що допоможе розмінуванню деокупованих територій.

Нагадаємо, уряд Німеччини виділив 4,8 млн євро на підтримку ветеранів російсько-української війни, членів їхніх родин та сімей полеглих захисників.

Крім того, Нідерланди передали Україні близько 300 тонн енергообладнання для відновлення енергопостачання.

Фото: pixabay.com.

Читати далі