Суспільство
Трьома фурами зі сходу до Вінниці. Історія підприємства «Контакт», яке успішно релокувалося з Донеччини
Василь Мазурін – директор ТОВ «Контакт», що виготовляє обладнання для газових магістралей і промислових підприємств. Компанія запустилася практично водночас із проголошенням незалежності України й продовжує працювати навіть сьогодні. До 24-го лютого всі потужності зосереджувалися на Донеччині, однак нині частину виробництва довелося евакуювати.
Спершу Василь навіть не думав, що доведеться вивозити компанію, адже війна на сході була вже давно. Усі звикли й ніхто не тікав. Але повномасштабне вторгнення змусило підприємця змінити свою думку. За два тижні директор заводу зумів знайти приміщення та отримати допомогу від влади, щоб евакуювати людей та обладнання. А запуститися і відновити роботу вдалося майже одразу після переїзду.
Виробляємо гідроциліндри вже понад 30 років
Наше підприємство розпочало свою роботу практично одразу після того, як Україна стала незалежною. Вже понад 30 років ми створюємо гідравлічні апарати – циліндри, які штовхають та змушують рухатися величезні машини та механізми, що піднімають велетенську вагу.
Напередодні повномасштабної війни ми й не планувати зупинятися чи брати якусь паузу. У нас працювали понад пів сотні людей, які чітко, якісно та технічно виконували свою роботу.
Наш регіон – Донецька область – ідеально підходив, як за логістикою, так і за місцем розташування та сусідством з іншими виробництвами. Адже всі необхідні складові можна було отримати ледь не в сусідньому місті.
Однак після 24-го лютого всі наші плани довелося змінити. Звісно, не відразу, а поступово та обдумано. Однак Росія не залишила нам іншого вибору, крім як зібратися та практично повністю вивезти все наше підприємство до іншої області.
Ми вже давно знайомі з війною
З самого початку великої війни я навіть не звернув уваги на кілька вибухів, що пролунали приблизно о четвертій годині ранку. Тут варто розуміти, що це Схід, – ми звикли до подібних звуків. Отже, того ранку я не почув нічого нового. Зранку був звичайний день, під час якого я просто спостерігав за реакцією решти України.
Адже тут, на Донеччині, війна вже давно. Ми добре з нею знайомі й, відверто кажучи, дивуватися було нічому. Ба більше, наше виробництво не зупинилося, люди так само прийшли на роботу. Хіба що настрій у всіх був більш напруженим, аніж зазвичай.
У перший день жодної думки про те, що нам доведеться збирати речі й виїжджати, не було. Ні про яку евакуацію взагалі не йшлося. Єдине, про що я думав, – це навіщо мені виїжджати, якщо ми тут завжди працювали й фактично мало, що змінилося. Однак згодом з’ясувалося, що це далеко не так.
Вирушили у відрядження країною, аби знайти місце для релокації
Коли в місті та області стало гучніше, а влада запровадила програму релокації бізнесу, я вхопився за цю соломинку. Спочатку разом із командою ми структурували всі приміщення в різних регіонах нашої країни. Шукали все, що бодай теоретично могло нам підійти.
Для виробництва з повноцінним цехом – це доволі непросте завдання. Ми потребували конкретних умов, аби розміститися. Конкретне приміщення, з певними особливостями. Тобто умовна кухня якогось ресторану – це точно не наш варіант. Тож ми зі співробітниками обговорили варіант переїзду та почали шукати те, що може підійти.
Це було довге, затяжне двотижневе відрядження Україною. Де ми тільки не бували в пошуках приміщення, але у Вінниці все ж вдалося знайти те, що ми шукали. А точніше, у Вінницькій області. Звісно, не буває приміщень, які відповідають потребам підприємства абсолютно за всіма критеріями. Тому перед підписаннями документів ми довго обговорювали, наскільки це місце потужне, та чи здатне воно «потягнути» наші вимоги. Зрештою вирішили, що це приміщення – найкраще з можливих варіантів.
Ми заплатили космічні гроші, щоб вивезти частину обладнання
Остаточно наважитися на переїзд ми змогли лише після того, як дізналися, що держава може компенсувати витрати на перевезення обладнання. Після цього ми замовити та оплатити 20-тонні вантажівки, аби вивезти частину нашої техніки. Заплатили справді космічні гроші, адже вивозити бодай щось із Донецької області погоджувався далеко не кожен перевізник.
Читайте також: «Усе моє життя – це швейна справа». Як «Покровчанка» з Донеччини переїхала до Львова та одягає воїнів ЗСУ
Однак держава справді повернула нам витрачені кошти. Не всі, а 75%, проте це реально шалена сума. Я навіть не буду озвучувати, скільки нам довелося витратити і скільки нам повернули. Ця підтримка дала нам потужний поштовх для переїзду.
Ми забрали з виробництва на Донеччині не все обладнання, а лише ту частину, що була необхідною для запуску на новому місці. До того ж, тут, у Вінницькій області, місцева влада пообіцяла, що зможе розмістити абсолютно всіх співробітників, які приїдуть разом із нами. Ця підтримка стала для нас вирішальною. Повністю переїхати нам вдалося за два тижні.
Люди звикали до нової реальності, до нових умов роботи
Спочатку демонтувати все необхідне, потім – завантажити, перевезти й розвантажити, а після цього – змонтувати. Ось, за яким планом ми діяли. На кожну з цих цій нам довелося витратити дві доби. Зізнаюся, перевезення 60 тонн різноманітного обладнання – це завдання із зірочкою.
А поки ми все перевозити й розвантажували у Вінницькій області, наше виробництво на сході України зупинилися. Люди звикали до нової реальності, нових умов життя та роботи. Ми чекали, поки збереться команда, яка наважиться залишитися на місці й продовжуватиме роботу.
Читайте також: «Ми пройшли крізь пекло, тож нам під силу все». Як маріупольці будують мережу молодіжних хабів на заході країни
Так минув місяць. Дехто справді знайшовся й повернувся на виробництво. Думаю, одним з факторів було те, що в місті практично не було роботи, окрім як на нашому підприємстві. Тож коли цех на Донеччині знову запрацював, у новому приміщення на Вінниччині ми вже запустилися на повну потужність.
Якщо виробництво на сході зупиниться, це вже не вплине на нас
За цей час місцева влада та місцеві волонтери примудрилися розселити всіх співробітників нашого підприємства, які виїхали зі сходу. А це, між іншим, 34 людини. Сьогодні вони живуть по дві-три родини в одному будинку. Однак це взагалі не заважає нам працювати, відновлюватися, а одночасно – ще й розвиватися.
Думаю, нам пощастило, що місцева влада прийняла нас із обіймами. Знайшла житло, допомогла з приміщенням, а кожну нашу пропозицію чи будь-яке прохання й зараз зустрічає з позитивом. Безумовно, не всі потреби можна вирішити миттєво, але досі не було жодного разу, аби нам у чомусь відмовили.
Такий теплий прийом додатково налаштовує та мотивує нас на роботу. Додає сил та бажання продовжувати працювати. Складно було почати, але зараз ми вийшли на той рівень про який навіть і не мріяли. Важливо ще й те, що якщо виробництво на сході раптом зупиниться, то це вже ніяк на нас не вплине. Ми просто заберемо людей і продовжимо працювати.
Підозрюю, що ми можемо залишитися на Вінниччині надовго, якщо не назавжди
Нині питання про повернення додому у нас не стоїть взагалі. Жоден із тих, хто виїхав до Вінниччини, не планує повертатися на Донеччину. Адже повертатися туди, де немає води і газу, просто немає сенсу. Можливо, коли ми переможемо і до нашого регіону повернеться життя – ми подумаємо над перспективою повернення.
Але їхати туди, де немає вже майже нічого, а кожен вихід на роботу може закінчитися загибеллю, навряд приваблює бодай когось. Підозрюю, що ми залишимося на Вінниччині надовго, якщо не назавжди
До речі, коли ми з командою побачили цю підтримку від влади та волонтерів, то вирішили якось віддячити. Тому зареєстрували наше виробництво саме у Вінницькій області й тепер сплачуємо податки до місцевого бюджету. У такий спосіб ми наповнює й бюджет тих, хто зміг нам допомогти: вивезти, прихистити та розпочати підприємство фактично з нуля.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
