Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Ми пройшли крізь пекло, тож нам під силу все». Як маріупольці будують мережу молодіжних хабів на заході країни

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

До повномасштабної війни Юрій Давиденко жив у Маріуполі та робив усе можливе, аби місцева молодь мала можливості для розвитку та самореалізації. Угоду щодо останнього «довоєнного» проєкту чоловік підписав за день до великої війни – 23 лютого.

А наступного дня життя міста та всієї країни докорінно змінилося. Перші два тижні Юрій залишався в Маріуполі та намагався допомогти місцевим мешканцям. Утім коли ситуація почала погіршуватися, чоловік наважився на евакуацію.

Опинившись у Мукачеві, він вирішив зайнятися тим, що вміє найкраще, – створювати молодіжні хаби. І йому вдалося! Разом із друзями вони запустили вже два простори для айтівців та переселенців і не планують зупинятися на цьому. Свою історію Юрій розповів команді ШоТам.

Ми – молодь, яка власноруч подбала про своє дозвілля

Ще під час навчання в університеті я приєднався до студентського самоврядування. А після 2014 року відчув, що в Маріуполі не вистачає заходів для молоді. Фактично для нас ніхто нічого не влаштовував, тож довелося брати справу в свої руки.

Разом із друзями по духу в 2016-2017 роках ми створили громадську організацію, яку так і назвали – «Заходи». Це стало обʼєднанням студентів різних вишів та тодішніх переселенців. 

Юрій Давиденко, засновник Aware Zone

Ми почали проводити різноманітні змагання для молоді, фестивалі, форуми, вечірки, де збирали кошти на соціальні потреби дітей чи пенсіонерів. Тобто робили все, аби молодь могла себе реалізувати та бути корисною суспільству.

Робота із айтівцями, стартапами й креативниками

Згодом я долучився до маріупольської команди «Центру розвитку стартапів 1991» і працював там івент- та ком’юніті-менеджером. Але я не просто організовував по десять заходів на місяць, а й намагався розбудовувати спільноту однодумців. Спілкувався з новими учасниками, аналізував нашу співпрацю, визначав, які івенти та напрями нашої роботи найбільш корисні.

Наприклад, ми влаштували святкування Нового Року для айтівців. Це була вечірка-нетворкінг, де люди спочатку знайомились між собою, а згодом починали співпрацювати між собою. Тобто наші заходи посилювали їхню роботу, і це, власне, й було нашою метою. Зробити так, аби ІТ-спільнота мала власний простір для спілкування та спільного розвитку.

Читайте також: Ми не військторг, але шиємо чимало. Краматорський «Арт-коворкінг» відновив роботу в Дніпрі та допомагає ЗСУ

Хаб у Маріуполі був відкритим майданчиком для всіх мешканців та гостей міста. Сюди приходили і люди креативних професій, і учасники студентських ініціатив. Та все ж основною аудиторією була молодь. Тому ми часто проводили освітні заходи про бізнес, маркетинг, SMM, продажі, HR-менеджмент, інвестування. Словом, про все, що могло бути цікавим і корисним для молоді, яка цікавилась розвитком в ІТ, бізнесі та суміжних сферах.

лекція

Наш хаб об’єднав 50 тисяч людей

За весь час роботи «Центру розвитку стартапів 1991» наші заходи відвідали 50 тисяч людей. Ми навіть підраховували: щомісяця хаб збирав щонайменше півтори тисячі учасників. І це не лише івенти, а й зустрічі з нашими партнерами, оренда приміщень тощо. Нам вдалося створити потужну й відкриту спільноту людей.

Заходи були настільки різні, що мені навіть важко визначити якісь чіткі напрями. Наприклад, одного разу ми вирішили провести щось для дизайнерів. Так з’явився конкурс на створення лендингу з призовим фондом у тисячу доларів. Ця подія мала бути локальною, але несподівано для всіх вона набула всеукраїнського масштабу. Участь взяли більш як 80 учасників з 21 міста України. На фінал до нас приїхали дизайнери з Києва, Одеси, Кривого Рогу, Харкова та Івано-Франківська. 

Орієнтувались на модель соціального бізнесу

Наш хаб був франшизою національної мережі, а його центр базувався у Києві. Ми постійно співпрацювали зі столичними колегами, а вони багато в чому нам допомагали. Саме завдяки спільній роботі нам вдалося досягти справді хороших результатів. Адже разом – завжди краще.

Модель нашої роботи передбачала рух у напрямку соціального бізнесу. Підприємницька частина проєкту полягала здебільшого в оренді приміщень та обладнання. Але, якщо чесно, цього вистачило лише для часткового покриття видатків. На щастя, ми отримали грант від USAID, який покривав решту потреб.

Життя кипіло, ніхто не думав про велику війну

Я не вірив ані в новий етап війни, ані в щось подібне. Насправді в мене було так багато справ, що сил та бажання думати про ймовірне повномасштабне вторгнення просто не залишалося.

Напередодні великої війни ми планували створити серію муралів про здоров’я та відкрити молодіжний громадський простір. Це місце мало стати центром розвитку підприємництва та демократії Приазов’я. Був ще третій проєкт – розбудова інфраструктури для айтівців. Аби фахівці з ІТ-сфери могли приїжджати до Маріуполя, працювати, відпочивати й, звісно, бачити море. Тож щодня я займався роботою, партнерствами, укладав угоди та працював над рекламою. Усе кипіло й неслося на повну.

лекція в хабі Aware Zone

Та «тривожна валізка» у нас все ж була. Ми накупили чимало продуктів (макарони, консерви, мʼясо тощо), і саме це, напевно, врятувало нам життя. У лютому ми вирішили, що хочемо залишитись тут, у Маріуполі. Хоча друзі ще в грудні пропонували переїхати до Львова, а ІТ-компанії, з якими ми працювали, готові були ще й покрити наші витрати. 

Але я сказав, що не хочу цього. Я згадував досвід 2014 року, коли вперше покинув рідне місто, і не хотів повторювати це вдруге. Тому планував залишатися до останнього. Тоді нікому й на думку не спадало, що окупанти просто знищать наше місто.

Я їхав не кудись, а від війни

Я виїхав з Маріуполя на третій тиждень повномасштабної війни – 16 березня, щойно з’явилася така нагода. Їхати на своєму електрокарі не міг: увесь заряд автівки пішов на допомогу мешканцям міста. Я розвозив людей, доставляв воду – і так повністю розрядив машину. 

Ситуацію ускладнювала й відсутність зв’язку. Так коли все ж вийшло зателефонувати друзям, мені запропонували скористатися автівкою знайомого. Вона була в Маріуполі і, що важливо, з повним баком. Завдяки цьому мені вдалося евакуюватися.

Читайте також: Ми жодного дня не зупиняли роботу. Прифронтова виноробня Villa Del Vino об’єднала крафтових виробників і допомагає ЗСУ

Я їхав не кудись, а подалі від війни. Тут варто зазначити, що в Маріуполі утворився повний інформаційний вакуум. Ніхто не розумів, що відбувається в решті міст та областей. Запоріжжя – це все ще Україна, чи його вже окупували? А довкола так «сипало» снарядами, що думати насправді й не виходило. Зрештою мені вдалося дістатися Бердянська, далі – Дніпра, а згодом ми доїхали до Мукачева.

Виявилося, що на Закарпатті у мене також були знайомі. Ми разом працювали над всеукраїнськими проєктами, але тоді не уточнювали, хто й звідки приїхав. Власне, опинившись у Мукачеві, я відправив дружину до Праги, а сам залишився волонтерити в прихистку. І досі живу там.

засновник Aware Zone

Вирішив займатися тим, що вмію найкраще

Перші місяць-два я намагався прийти до тями. Допомагав іншим маріупольцям, вантажив речі, працював фізично. Як виявилося, така робота неабияк відволікає від поганих думок. Однак вже в квітні я почав думати про те, що вмію робити найкраще, – відкривати й запускати хаби. Цьому рішенню я завдячую подрузі, яка після виїзду з Маріуполя сказала: «Юро, давай вже щось робити!». І я включився.

Крім того, мені зателефонував один із донорів проєкту про психологічне здоров’я та створення муралів. До речі, договір із ним ми підписали за день до великої війни – 23 лютого. І знаєте, що мені запропонували? Актуалізувати роботу! 

Тобто всі ті кошти, які були виділені на реалізацію проєктів у Маріуполі, ми могли використати тут, на новому місці. Почали зі створення мотиваційних банерів, які допомогли закарпатцям трохи «розвантажитись». Це був початок, який дав мені сили продовжувати роботу.

Повністю відновитися вдалося лише в червні

Усі проєкти – це вирішення певного болю. А моїм болем тоді було життя в прихистку й відсутність місця й умов для повноцінної роботи. Я буквально не мав власного робочого місця. Через це першою великою ідеєю стало створення коворкінгу з усіма необхідними меблями, інтернетом та кавою. Аби люди знову могли об’єднуватися та працювати разом. 

Згодом почали надходити перші запити на організацію та запуск різних проєктів. Відтоді я працював практично без відпочинку. Але найбільш прикро, що ти можеш провести цілий день «на ногах», а результату – не побачиш. У таких ситуаціях моя ефективність наближалася до нуля. Ти пишеш-пишеш, а донори відмовляються. Звісно, це впливає на емоційний стан. Думаю, мені вдалося відновити свою ефективність лише в червні. Тоді я знайшов у собі сили, аби продовжувати роботу

Створили на Закарпатті коворкінг для айтівців та переселенців

Aware Zone у Мукачеві

Коворкінг Aware Zone у Мукачеві ми запустили разом із друзями з Києва, Дніпра та Закарпаття. На початку я й не знав, що частина нашої команди – місцеві. Протягом п’яти років ми перетиналися й співпрацювали в різних проєктах, а тепер так склалося, що ми приїхали до їхнього рідного регіону.

Найскладнішим виявився пошук приміщення. Ми витратили на це, напевно, цілий місяць. У Мукачеві багато житлових кварталів, а з громадськими просторами – складно. Врешті-решт нам вдалося знайти локацію неподалік від складу з гуманітарною допомогою. Це будівля торгівельного центру, у якій ми орендували третій поверх з панорамними вікнами та балкончиком. Тут достатньо місця й простору, аби люди відчували свободу й не сиділи впритул одне до одного.

Наш коворкінг – це, перш за все, простір для роботи переселенців, які працюють онлайн чи можуть працювати віддалено. Однак ми відкриті й для місцевих жителів. Це місце, де люди приходять зі своїм ноутбуком та займаються своїми справами. Робочі місця в буквальному сенсі цих слів. Водночас ми змогли організувати додаткові активності для молоді та відвідувачів з дітьми.

Раптово вирішили відкрити ще один хаб – у Хмельницькому

Поки ми шукали приміщення в Мукачеві, мої друзі-маріупольці переїхали до Хмельницького. Якось ми спілкувалися, а вони й кажуть: «А давай ми і тут щось зробимо!». Ми приїхали, завітали до місцевого університету, обрали місце для нашого простору й підписали договір із навчальним закладом. Так у Хмельницькому з’явився хаб для переселенців та місцевих мешканців. 

Цей простір нам вдалося запуститися навіть раніше, аніж у Мукачеві, однак частина робіт щодо облаштування ще триває. У цьому проєкті я відповідаю за залучення коштів. І це важливо, адже ми плануємо придбати 20 потужних ноутів, аби переселенці могли працювати в хабі навіть без власної техніки. 

Читайте також: «Равлики під час війни? Чому б і ні!». Історія фермерів із Запоріжжя, які попри обстріли відновили роботу

Також мріємо, аби це місце стало івент-майданчиком для різних заходів. А ще з вересня запускаємо на базі коворкінгу освітній простір з ІТ, підприємництва та дизайну. Це все – не лише наша заслуга. А й робота ще чотирьох громадських організацій, наших партнерів та, звісно, Хмельницького національного університету.

Наразі я «базуюсь» у Мукачеві, але фактично – живу на два міста. Моя команда з громадської організації переважно опікується хмельницьким хабом, а на Прикарпатті керувати процесами доводиться мені. І це, думаю, ідеальна форма співпраці: коли кожен вкладає в справу частину особистого досвіду. Сьогодні я працюю з командами, які пройшли крізь пекло і можуть буквально все в цьому світі. 

Хаб Aware Zone

Обов’язково приєднаюся до відбудови Маріуполя

Життя триває й не зупиняється, навіть якщо здається, що все застигло в очікуванні перемоги. Про що я мрію? Аби всі ці проєкти стали стійкими й корисними для українців. І, звісно, у майбутньому нам потрібно буде щось робити з Маріуполем.

На нас чекає нереальна кількість роботи. Думаю, я займатимусь освітньою частиною, відновленням людського капіталу. Бо що таке місто? Це, перш за все, люди, які в ньому живуть. А отже, планую повертатися до Маріуполя за кілька років після перемоги. А до цього працюватиму на користь міста віддалено. Сьогодні моя робота – це ноутбук та спілкування з людьми.

За час повномасштабного вторгнення я переконався, що варто інвестувати в себе й шукати друзів по всій країні. Складно уявити, що б я робив і де був без партнерів та друзів. І, головне, необхідно ще більше дбати про безпеку. Можливо, якби я виїхав з Маріуполя раніше, то зміг би зробити більше хороших справ у безпечному місці.

Суспільство

Чорногорія надає 11% військового бюджету як допомогу Україні

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Чорногорія виділяє 11% свого оборонного бюджету на підтримку України.

Про це повідомили на сайті уряду Чорногорії, коли анонсували підписання спільної декларації про євроатлантичну перспективу України.

Зазначається, що прем’єр-міністр Чорногорії Дрітан Абазович і президент України Володимир Зеленський підписали 5 грудня у відеоформаті спільну декларацію про євроатлантичну перспективу України.

Під час підписання декларації Дрітан Абазович запевнив, що Україна може розраховувати на повну підтримку Чорногорії.

Ви захищаєте не лише власну територіальну цілісність і суверенітет – ви захищаєте загальнолюдські цінності: право людей обирати своє майбутнє, майбутнє своєї країни. Ми готові повною мірою працювати над санкціями, ми надаємо допомогу біженцям, а також фінансову та військову допомогу, — сказав він.

Відомо, що Чорногорія — вже третя країна НАТО після Бельгії та Чехії, яка підписала таку декларацію.

Скільки саме Чорногорія скерує до України військової допомоги не уточнюють. Відомо, що 2021-го році оборонний бюджет Чорногорії становив понад 70 млн доларів.

Відзначимо, що 25 листопада Київ відвідав міністр внутрішніх справ Чорногорії Філіп Аджич, який оголосив, що Чорногорія надішле «найбільший пакет підтримки для України».

Читайте також: Як ми відкрили свій «Пункт незламності»: з генератором, Starlink і настолками. Кейс «Солом’янських котиків»

Нагадаємо, Литва виділила додаткові 13 млн євро для України.

Також ми повідомляли, що Канада випустила облігації на підтримку України на суму $500 млн.

Фото: discover-montenegro.com.

Читати далі

Суспільство

«Сценарій вигадав у підвалі»: 13-річний школяр створив мультфільм про війну

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Матвію Глазунову — 13 років. Він створив та зняв перший мультфільм про війну в Україні.

У його анімації Андрій Хливнюк і Джон Леннон разом виконують «Червону калину». Бо ж немає нічого неможливого, коли йде велика битва Світла й Темряви, Добра і Зла.

Про талановитого школяра розповідає ШоТам.

Матвій сам зробив із вовни Хливнюка, Леннона та Зеленського. Сценарій писав, коли з батьками ховався у підвалі від бомб.

Матвій Глазунов уже вдруге втрачає дім через російських окупантів. У 2014 році – на Донеччині, а 2022 – на Харківщині.

Читайте також: 13-річний переселенець на Закарпатті створює мульфільми із вовняних ляльок

Перший свій мультик Матвій створив у 2021 – про відьмочку Меліссу.

«Чорний лютий» — це друга анімаційна робота хлопця.

«Ідея прийшла 26 лютого. Тому я вирішив зробити фільм про війну, щоб показати події, які відбуваються зараз. Коли бомбили Ізюм, я все одно робив якісь ляльки», — розповідає юний мультиплікатор Матвій Глазунов.

Коли родині вдалося виїхати в Мукачево, хлопець взявся до роботи. Батько допоміг з музикою, мама – з виготовленням ляльок.

Читайте також: Перший український хіпі та майже веган. Що ви знаєте про життя та творчість Григорія Сковороди? (ТЕСТ)

Головний матеріал для ляльок та декорацій – це вовна.

«Вовна дуже добре взаємодіє зі світлом. Також моя мама займалася вовною десь 10 років тому. Мені дуже подобається цей матеріал», — каже Матвій Глазунов.

Зйомки тривали 2 місяці. Анімація здобула перемогу на фестивалі Chilsren Kinofest.

Тепер Матвій пише новий сценарій.  

«Це фільм буде про золотошукачів, про зраду і як підтримували Україну», — розповідає Матвій.

Хлопець мріє, що скоро зможе зняти і найщасливіший свій фільм – про Перемогу.

Нагадаємо, український мультфільм переміг на Фестивалі анімаційних студій у Парижі.

Також ми повідомляли, що вийшов уривок українського мультфільму «Мавка. Лісова пісня» із саундтреком «ДахаБраха».

Читати далі

Суспільство

«Лицарі Колумба» передали дитячій лікарні «Охматдит» дороговартісне ендоскопічне обладнання

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Львівська обласна клінічна дитяча лікарня «Охматдит» отримала найсучаснішу дороговартісну ендоскопічну стійку.

Про це повідомили у пресслужбі Львівської обласної державної адміністрації.

Медобладнання передала найбільша у світі католицька братерська організація «Лицарі Колумба».  

Пристрій дозволить отоларингологам лікарні ще якісніше проводити ендоскопічні операції в носі, приносових пазухах, у глотці, гортані, трахеї та вусі.

Також благодійники привезли із собою чимало розхідних матеріалів, продуктів харчування, засобів по догляду.

Найвищий лицар організації Патрик Келлі, який разом з командою привіз подарунки, також вручив медикам медалі від Ордену.

Читайте такожВідновили знищений бізнес і виходять на ринок США. Кейс українського бренду свічок WOOD MOOD

Довідка

Лицарі Колумба — найбільша в світі братерська організація, яка об’єднує чоловіків-католиків. Заснована преподобним отцем Майклом Джозефом Макґівні в Нью-Гейвені (США) в 1882 році. Названа на честь мореплавця Христофора Колумба.

Діяльність Лицарів Колумба спрямована на благодійність щодо потребуючих, єдність католиків навколо Церкви для захисту християнських цінностей, особливо щодо родини та захисту життя, плекання братерства між лицарями та патріотизм.

Нагадаємо, волонтери придбали для ЗСУ мобільний шпиталь за €240 тис.

Також ми повідомляли, як лікарня Покровська на Донеччині отримала від Червоного хреста обладнання для немовлят.

Фото: loda.gov.ua.

Читати далі