Оксана за фахом перукарка, Анеліна — фельдшерка, а Марія має історичну освіту та до декрету працювала молодшою науковою співробітницею в музеї. Ці жінки родом з трьох різних сіл на Прикарпатті, Закарпатті та Чернігівщині, але їх об’єднує те, що вони освоїли професії, які раніше вважалися лише чоловічими.
ШоТам розповідає як ці жінки наважилися працювати в таких сферах та чи зіштовхувалися зі стереотипами.
Оксана Боднарук
трактористка з Франківщини
«Чоловіки мене підтримують»
Оксана Боднарук живе в селі на Івано-Франківщині. За фахом жінка є перукаркою, а ще разом з чоловіком виховує двох доньок. До декрету працювала в салоні краси, тепер приймає своїх клієнток удома.
З дитинства мене цікавила техніка, але вдома з транспорту був лише велосипед. Коли я вийшла заміж, і в чоловіка були трактори, то це був бонус для мене — я знову почала ции захоплюватися.
Сім’я Боднаруків за допомогою тракторів обробляє поля, а також заготовляє сіно. Спершу Оксана допомагала своєму чоловіку ремонтувати трактори — просто подавала інструменти. Жінка пригадує, що коли шість років тому вперше сіла за кермо трактора, то відчула страх перед великою технікою. Проте чоловік дуже підтримував Оксану та хотів навчити її їздити на тракторі.
Він ніколи не казав, що мені цього не треба — завжди підтримував мої бажання та заохочував допомагати йому з ремонтом техніки, аби все вивчити.
Коли свекор Оксани захворів, то вона почала освоювати їзду. Жінка каже, що іноді так бувало, що трактор застрягав у полі, і треба було по нього виїхати іншим, або ж чоловік їздив на одному, а інший стояв без діла.
Фото надала Оксана Боднарук
Їздити без посвідчення Оксана не могла, тому пішла вчитися на курси для трактористів у Снятинському коледжі й отримала документ наприкінці минулого року. Проте вона каже, що найбільше знань отримала від чоловіка та завдяки власному досвіду.
«Мені це дуже подобається. Якби я могла піти працювати на якусь велику ферму чи в агробізнес, то зробила б це, не замислюючись. Я б дуже хотіла їздити на великій сучасній техніці. Мрію їздити на джон дірах, проте в нас тут дуже маленькі поля, для яких підходять старенькі МТЗ».
У своїй роботі Оксана часто зіштовхувалася зі стереотипами. «Нащо тобі ті трактори? Що вони тобі дають? Який кайф бути в мазуті?», — часто чула на свою адресу. Проте коли соцмережі стали популярними, жінка почала все більше отримувати позитивні коментарі від читачів.
«Ці відгуки людей з тіктоку є для мене великою мотивацією. Особливо підтримують чоловіки. Лише кілька разів мені хтось із підозрою написав, що я не можу така чистенька сидіти в МТЗ. Я, взагалі-то, фото роблю, коли лише сідаю в трактор, бо під час роботи на це часу вже нема», — жартує.
Фото надала Оксана Боднарук
Найскладнішим у роботі для жінки є ремонт техніки, бо багато інструментів є важкими: «Іноді в старих тракторах можуть бути проблеми з коробкою передач, наприклад. Але коли ви звикаєте до техніки, то все робите на автоматі».
Зараз Оксана Боднарук жартома називає себе різноробочою, адже поєднує роботу на тракторі в полі, виховання дітей, домашні клопоти та прийом клієнток вдома на стрижки.
«Робота на тракторі є для мене зараз більше хобі, але я мрію створити бізнес у цій сфері, бо робота на землі мені дуже близька. Або виготовляти домашні натуральні продукти. Головне, аби ми перемогли, і тоді можна мріяти більше. Хочу працювати в майбутньому в сільському господарстві й обов’язково на новому тракторі», — підсумовує трактористка.
Марія Кобець
ковалька з Чернігівщини
«Деякі люди пишуть, що це все — постановка для соцмереж, бо таке жінці зробити складно»
Марія Кобець живе в селі на Чернігівщині разом із сином, поки чоловік захищає Україну на фронті. За фахом жінка є історикинею, до декрету працювала молодшою науковою співробітницею в Чернігівському обласному краєзнавчому музеї.
Під час декретної відпустки Марія та її син багато часу проводили в кузні чоловіка.
Мені дуже подобалось дивитися, як чоловік працює. Я знімала про це відео, тому знала, як усе робиться.
Фото з соцмереж Марії Кобець
Коли жінка мала виходити з декрету, почалася повномасштабна війна. Оскільки її чоловіка мобілізували, Марія вирішила продовжувати його справу — розвивати сімейну кузню-майстерню, якою він займався останні кілька років.
«Я вирішила спробувати себе в ковальстві, адже вже багато знала про цю справу. Чоловік навчав мене по телефону, як зробити ту чи іншу річ».
Жінка згадує, що перший її виріб вийшов неідеальний, але раділа, що змогла зробити його сама. Спершу Марія відтворювала вироби свого чоловіка, а згодом сама почала створювати набори для грилю, ковані прикраси для волосся, вироби для садового декору.
Фото: ШоТам
Жінка працює в кузні сама та веде соцмережі, з яких приходять замовники. Свої вироби продає на Etsy для закордону та Crafta для України.
Майстриня каже, що від своїх читачів отримує різні відгуки. Майстри зазвичай підтримують своїми повідомленнями, адже бачать процес роботи, а деякі люди можуть написати, що це все — постановка для соцмереж, і таке жінці зробити складно.
«Але я ставлюся до таких коментарів спокійно, бо якщо на все реагуватиму, то нíколи буде працювати».
Свою роботу в кузні називає фізично складною. А ще їй тяжко вести всі інші справи самій: спілкуватися з клієнтами, приймати та пакувати замовлення, створювати контент для соцмереж. Проте велику підтримку Марія відчуває від свого чоловіка, який завжди допомагає порадами.
«Треба давати собі раду, бо на жінках, які чекають чоловіків з фронту, зараз велика відповідальність. Треба триматися, бо ми знаємо, заради чого це. Коли мені сумно, то найкращою мотивацією працювати є розуміння, що чоловікам на фронті набагато тяжче».
Робота в ковальстві для Марії зараз є основним заробітком і підтримкою свого чоловіка, який цим живе. Жінка дуже мріє про перемогу, адже після неї буде легше реалізовувати свої мрії і в бізнесі, і в житті.
«Я залюбки передам кування чоловікові, щойно буде така змога. Але в нас сімейний бізнес, тому він займатиметься ковальством, а я вестиму соцмережі та займатимусь організаційними моментами. Коли в нас буде розподіл обов’язків, то справи з бізнесом покращаться».
«З нашого регіону я перша дівчина, яка пішла в далекобій»
Анеліна родом з невеликого села на Закарпатті. За освітою вона фельдшерка, але дуже хотіла стати косметологинею, тому кілька років тому поїхала на заробітки до Чехії, аби мати можливість оплатити собі навчання.
Коли почалася пандемія ковіду, за кордоном помер батько Анеліни, який працював далекобійником, тому всі зароблені кошти вона витратила, аби його привезли додому та для допомоги рідним. Саме завдяки батькові дівчина почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком, який теж працює далекобійником, коли той привіз з-за кордону посилку на прохання батька.
Далі вона знову їздила до Чехії, а влітку 2021 року вперше разом з чоловіком поїхала в рейс до Києва, де й спробувала їздити на фурі. Згодом було професійне навчання, і от уже два роки Анеліна працює далекобійницею.
Фото надала Анеліна Попфалуші
«Я тоді не відчувала габаритів фури, було страшно. Але я зрозуміла, що це те, що мені подобається, і що це саме та професія, яка потрібна нам з чоловіком, бо ми будемо разом і зможемо заробити гарні кошти на життя».
Спершу чоловік не поставився до бажання Анеліни серйозно, але коли його батько побачив дівчину за кермом і сказав, що точно треба йти вчитися, він змінив свою думку.
Майже два роки Анеліна з чоловіком займаються парним далекобоєм. Дівчина каже, що почувається за кермом вільно, але без чоловіка було б сумно та навіть небезпечно. Подружжя їздить країнами Європи — вже були в Італії, Іспанії, Португалії, Угорщині, Німеччині, Чехії, Австрії та Франції.
Анеліна каже, що з чоловіком змогли собі організувати гарний побут. Приймають душ на заправках, які у Франції та Італії безкоштовні, а в інших країнах коштують 3 євро. У дорозі варять їсти в мультиварці, каву готують на газовому балоні на вулиці.
«Тут можна приготувати все, що робимо вдома, крім випікання в духовці. Ми вже звикли до такого життя».
Найскладнішим у роботі дівчина називає нічну їзду та стрес від дороги. Каже, що навіть схудла через це, але дуже любить свою роботу.
«Мені подобається те, що ми працюємо вдвох з чоловіком. Таке враження, що ми навіть дихаємо вдвох. А ще ми багато подорожуємо — були у Венеції, Барселоні, Монако, Лісабоні. Ми маємо можливості побачити Європу безкоштовно».
Свою роботу далекобійниця показує в соцмережах і часто отримує критику від читачів про те, що у вантажівці люди живуть, «як собаки», або подив, чому жінки йдуть працювати в далекобої. Але багато підписників виказують свої захоплення.
«У мене є такі підписники, які щодня бажають доброго ранку та гарного дня. Я минулого року почала вести блог та інстаграм, а тікток веду з 2021 року. Скрізь жива аудиторія, без жодного розіграшу»
Жінка згадує, що коли працювала в Чехії, то щодня чекала завершення дня й отримувала за працю небагато, а тепер не відчуває, що вона на роботі. Каже, що вони з чоловіком працюють майже без вихідних, але почуваються щасливими.
Фото надала Анеліна Попфалуші
«З нашого регіону я перша дівчина, яка пішла в далекобій. Мене не підтримували ні мама, ні сестри, але зараз змінили свою думку й дуже мною пишаються», — каже далекобійниця.
Анеліна стверджує, що в цій професії можна заробити хороші гроші. Разом з чоловіком вони вже створили маленьку транспортну компанію, також хочуть купити ще одну вантажівку та збирати гроші на власний будинок. Але найбільша мрія — про перемогу.
На Takflix вийшов документальний фільм «Рік тигра», де розповідається про Харків під час початку повномасштабної війни.Події розвиваються у 2022 році, який є роком тигра.
Олександр, головний герой, мешкає на Північній Салтівці та вирішує залишитися там після початку повномасштабної війни. З 700 жителів його будинку на місці залишилося тільки шестеро сусідів і їхні домашні улюбленці.
Російські обстріли двічі зруйнували квартиру Олександра, але він зберігає лише одну річ — свою камеру, за допомогою якої документує життя на Північній Салтівці та свої будні.
Переглянути документальну стрічку можна за посиланням.
Нагадаємо, раніше ми писали, як українці зупиняють показ російської пропаганди за кордоном.
У селах Стрижавка та Мізяківські Хутори у Вінницькій області відкрилися дві відновлені школи, в яких навчатимуться понад 700 учнів.
Про це повідомляє Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури.
Міністерство відновлення повідомило, що в селах Стрижавка та Мізяківські Хутори завершено проєкти з ремонту шкіл вартістю 380 тис. і 205 тис. євро. Ці проєкти реалізовані в межах «Програми з відновлення України», ініційованої Європейським Союзом та Європейським інвестиційним банком, і спрямовані на відбудову соціальної інфраструктури.
Ремонт включав покращення ізоляції стін і дахів, заміну старих вікон та дверей на енергоефективні. Завдяки модернізації школи зменшать викиди CO2 до 30% та скоротять споживання тепла на 15% щорічно.
У регіоні наразі реалізують 7 проєктів, серед яких 4 школи, 2 об’єкти критичної інфраструктури та адміністративна будівля. Два проєкти вже завершено, інші ще будуються.
Незабаром буде оголошено «Програму відновлення України ІІІ», в межах якої громади зможуть подавати заявки на реконструкцію у сферах освіти, охорони здоров’я, теплопостачання та водопостачання.
Нагадаємо, на Миколаївщині відновлять школу, зруйновану російським авіаударом.
Фото: Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури
Олег Мудрак із позивним «Сухарь» народився і виріс у Києві. Війна почалася для Олега у 2014 році: з початку АТО він став добровольцем та пішов на фронт.
З роками Олег Мудрак був командиром взводу, роти, згодом — командиром 1-го батальйону окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов». Герой України боронив Маріуполь та Азовсталь, був учасником Широкинської операції, боїв на Світлодарській дузі, боїв за Дебальцеве та багатьох інших операцій.
«У травні 2022 року за наказом разом з побратимами вийшов у «почесний полон» до росіян, пережив полон в Оленівці та численні катування. Повернувся під час великого обміну у вересні 2022 року дуже виснаженим та схудлим на понад 40 кг. Від отриманих поранень і тортур серце Олега зупинилось на 36-му році життя вранці 21 лютого 2023 року. Його прах був розвіяний побратимами над Дніпром», — повідомили у міськраді.
Фото: Олег Богачук
Нагадаємо, у Києві на честь героїв-захисників перейменують ще 7 вулиць та провулків.
Коментарі