Сотні чоловіків ішли добровольцями, не знаючи, яку роботу будуть виконувати в ЗСУ. Сотні бояться потрапити в штурмовики й не вірять, що в армії можна обрати собі роботу за знаннями та вміннями.
Бренд-дизайнер Тарас Іщик зумів стати корисним країні саме творчою професією, вигадуючи для бренду ЗСУ все: від кольору та шрифту до білборду та сторінки Головнокомандувача. Як йому це вдається — в ексклюзивній розмові з ШоТам.
Як стати бренд-дизайнером у ЗСУ
Усе розпочалося ще в листопаді 2021 року, коли я подавав документи в резерв ЗСУ, бо насувалась… Я відчував, що щось насувається — повномасштабне вторгнення. Ми не знали, яким воно буде. Тоді я подав документи в резерв і потрапив у 103-тю бригаду ТРО, де я зараз служу. Після цього я просто побачив, що нема якоїсь комунікації толкової, немає інформації — немає нічого такого. Я почав на рівні бригади розвивати цю комунікацію, потім з дозволу командира почав це робити від імені бригади. Доручили мені виконувати обовʼязки пресофіцера. Фактично після початку повномасштабного вторгнення й до липня 2022 року я цим займався.
Тарас Іщик
Принагідно познайомився з радницею Головнокомандувача ЗСУ з комунікації Людмилою Довгоновською, яка фактично вела його комунікацію. До мене зверталися стосовно дизайну різні частини, тому що я за професією дизайнер, маркетолог і комунікаційник. Я поставив питання: чому командувач не має свого якогось графічного стилю, бо посадова особа такого високого рівня… Мені сказали, що немає дизайнерів ніде. Я запропонував свої послуги. Спочатку зробив кілька картинок, а потім побачив, що це вже вийшло на більш системний рівень.
Після того одного дня прийшов документ про відрядження на різних фахівців — монтажників, режисерів, журналістів забрали з району виконання завдання, бо я тоді вже на фронті був.
Наступна ідея була така, щоб зробити добре не тільки для Головнокомандувача, але й для всіх Збройних сил — побудувати власну комунікаційну систему, бо в ЗСУ кожна бригада, кожен підрозділ має якусь сторінку в соцмережах. Воно на той час було дуже розрізнене, не систематизоване, з купою шрифтів, з купою незрозумілих кольорів — кожен собі робив, як хотів і як знав.
Творча кар’єра в ЗСУ
Скажімо так: коли я це починав, це було на рівні однієї бригади. Коли ми пробуємо привести щось до якоїсь системи, то це потребує визначення колористики, визначення в шрифтах, у тих чи інших відмінних символах, наявності нарукавного знаку бригади чи якихось інших речей. Коли це переходить на набагато вищий рівень — на рівень ЗСУ, чим я займаюся досі, — то ця система масштабується, тобто те, що я робив для однієї бригади, масштабувалось у разів 200. Треба було створити таку систему, з якою могла б працювати людина без досвіду роботи в графічних редакторах.
Тарас Іщик
Facebook Головнокомандувача
Якщо говоримо конкретно про сторінку головкома, то її створили перед початком війни, і її вела радниця з комунікацій Людмила Довгоновська. Ті дизайнерські рішення, які я пропонував, мали доповнювати той текст, який вона писала, ті думки, які мали йти від главкома. Картинки та текст взаємоповʼязані: коли людина в соцмережах на скрол витрачає менше 2 секунд, і треба чимось привернути увагу цільової аудиторії до тексту, то треба зробити таку картинку, щоб у неї закласти підтекст.
Підібрати правильний фотоматеріал і тоді вже притягнути до тексту, який би аудиторія прочитала — це була цікава, корисна, пізнавальна, синергетична робота між Людмилою, яка була копірайтеркою, і мною, який був дизайнером.
Перший пост повномасштабної війни Головнокомандувача ЗСУ. Перші спроби графічного стилю ЗСУ авторства Тараса
Пишатися чужими нагородами
Я не дуже люблю хизуватися своїми роботами. Те, чим я можу пишатись — керівний документ Брендбук ЗСУ. Це книга графічних правил, якими треба керуватися. Там загалом зібрано все.
Те, що (можливо) мені найбільше подобається з графічної точки зору — грамоти й подяки Головнокомандувача та начальника Генштабу, а також взагалі робота з урочистими паперами, бо ми змінили уявлення про ці речі. Ми повернули багато чого з часів УНР, поєднали зі шрифтом часів УПА. Вийшла просто шикарна річ, тому цим можна пишатися.
Дизайн розроблений Тарасом Іщиком
Узагалі, щоб подивитися на мою роботу, ви можете зайти на будь-яку сторінку будь-якої бригади — починаючи з аватарки, каверу все треба було фіксити з пресофіцером. По суті це використовують усі: ВМС, Генштаб тощо. Кожне відео, яке забрендоване заставкою, проходить через мене. Я зараз цією системою керую, бо як уже казав, такої посади як дизайнер і тим паче якогось відділу дизайнерів не існує.
Хто створив бренд ЗСУ
ЗСУ — це найсильніша армія світу. Це так і є. Якщо зводити до кількох лаконічних слів, то ЗСУ — це «сучасне», «мілітарне», «українське». У цих трьох словах воно трохи співмірне з основним шрифтом ЗСУ, який ми розробляли, бо я сам ставив таке завдання. Усі ЗСУ — це суміш сучасності, мілітарності, яка полягає в самому військовому характері, та українській ментальності. Теж закладаються певні українські ідентичні акценти, які проглядаються, зокрема, через дизайн, шрифт, кольори і т.д.
Дизайном зараз займаюся тільки я. Команди з цього не виросло, на жаль. Є люди, які займаються окремо військовою символікою, розробкою нарукавних знаків — це трішки інакше. Символіка та графічний дизайн, який ми бачимо в соцмережах — це різні речі. Вони взаємодоповнюють одне одного, але вони різні. Для створення військової символіки нарукавних знаків є ряд інших людей — їх небагато, але вони є. Цей процес теж розвивається, а графічним дизайном займаюся тільки я.
Але є й певні хороші прецеденти — 3-тя ОШБР, де працює окрема комунікаційна команда. Там дуже хороші дизайнери, але вони теж передають повʼязування з ЗСУ, бо використовують логотип, шрифт у рекламній продукції, і вони вміють з цим працювати. Тут завжди йде співпраця зі мною.
Я себе називаю «бренд-дизайнером», бо ці всі речі треба менеджерити, взаємодіяти з різними бригадами, які пробують займатися дизайном. Це все треба тримати під контролем. Ті, хто вміє це робити, хто займається дизайном — в армії їх одиниці. Але я ніколи нікому не відмовляю, якщо до мене приходять з якимось запитом — треба білборд, сітілайт чи просто допомога з картинкою. Я завжди відкритий, і мої телефони є в усіх пресофіцерів. Такі реалії — треба працювати, треба цю систему розвивати. Це все наше обличчя — обличчя ЗСУ.
Усім знайомі шаблони
Я створив те, як ми подаємо інформацію. Інформація може бути різного характеру, але шаблон існує у вигляді поєднання певної кількості тексту з картинкою, картинка на повний фон і текст зверху чи ще щось. Ми повинні цим інструментом крутити так, щоб споживачу вигляд тієї чи іншої картинки не приїдався. Це вже на розсуд тих, хто безпосередньо планує комунікацію на місцях — як вони вважають, що зараз треба застосувати. Те, що є шаблонним і незмінним — це інфографіка Генштабу, інфографіка МВС про присутність ворожих кораблів у різних морях, тобто те, що виходить кожного дня, й ми це бачимо постійно.
А що після ЗСУ?
Складно поки що відповісти про цивільне життя й роботу, бо багато з того, що заплановане, поки що не реалізоване. Стратегічна ціль, яку я перед собою бачу — це зміна символіки ЗСУ, бо айдентика та символіка, що в нас на прапорах, має бути в одній графічній системі. І там, і там мають одні й ті ж символи перегукуватись, тому це теж хотілося б реалізувати. Ми не знаємо, що буде завтра. Військова служба — настільки непередбачувана річ, що завтра я вже можу дизайном не займатися, а бути в районі виконання завдань. Тому поки що планувати життя не доводиться — я навіть про це ще не думав.
Я не думаю про те, що буде потім — з тим, що буде потім, ми розберемося. Нам треба спочатку перемогти, нам треба якісна комунікація — комунікація насамперед з цивільною аудиторією, із зовнішньою аудиторією. З нею треба працювати, її треба розвивати. Це дуже складна система, яку нам треба збудувати, стоячи перед різними викликами інформаційних операцій — тут роботи купа. Якщо після перемоги будуть сприятливі умови, щоб залишитися в армії та це далі розвивати — я б, напевно, залишився. Це вже питання національної безпеки. Мені здається, у цьому випадку комерційна складова має відходити на другий план.
Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.
Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.
Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.
Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».
Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.
Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
Коментарі