Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

“Тільки з Антарктиди ще нікого не було”. Як перетворити власну хату на музей і заробляти на цьому

Опубліковано

“Нема кращі гори в світі за наші Карпа-ати”, – чутно, як ехо тремтить десь між яскраво-зеленими схилами Верховини. І переплітається з новим заспівом: “Ой весело у них жити, весело вмирати…”. 

На схилах Верховини частенько чути звуки трембіти та волинки, чи то пак кози (український народний інструмент, який ще називають волинкою). Буває таке, що й разів по 10 на день. Це гуцул Микола Ілюк вітає одну екскурсійну групу за іншою в музеї “У Трембітаря”. 

Він розповів “ШоТам?”, як відроджує гуцульську музику на скромні пожертви туристів з усіх куточків світу.

Микола Ілюк

власник музею “У Трембітаря”, музикант-мультиінструменталіст

З музичною капелою “Гуцули” об’їздив увесь світ. Тепер приймає в музеї до 10 груп туристів на день.

З усіх континентів світу приїжджали подивитись на мій музей. Австралія, Індія, Китай, Корея – з Антарктиди тільки не було ще нікого. І Ющенкові грав на трембіті, і Кучмі грав, і амбасадору малазійському – та й взагалі багатьом чинам.

Грошей від людей не вимагаю – кладуть у музейну скриньку, скільки не шкода. Тому і не скажу точно, скільки заробляю – кожного разу по-різному: коли пару сотень, коли пару тисяч.

Бувають, звісно, і неприємні випадки – до музею складнувато дістатись, і  деколи туристи, підіймаючись нагору, мало не проклинають мене. 

“А-а, такий-пересякий, оце спало йому на думці зі своїм музеєм аж сюди забиратись!” 

А є й такі люди, що починають плакати, коли чують мою музику. Потім обіймають, дякують і кажуть, що немов у іншому світі побували.

Що не кажи, але те, що музичні інструментибано старовинні, дуже впливає на людину. 

Старші інструменти природний і чистий звук видають.

Де навчився грати на трембіті

Я сам музикант. Мій дід грав у стрічці “Тіні забутих предків” на волинці. Його інструмент дістався мені у спадок. І не тільки інструмент – а й багато речей гуцульського вжитку. Я хотів, щоби ніхто то не попалив, не понівечив, і тому залишив вдома. 

А на трембіті навчило грати життя. Вперше довелось спробувати, коли сам я грав із Романом Кумликом у капелі “Черемош”. Роман Кумлик – то гуцульський музикант-віртуоз і поет-коломийкар. Гурт “Черемош” створювали разом і пісень грали, як-то кажуть, від Верховини до Німеччини.

От треба нам було до ансамблю трембітаря, а Кумлику тоді вже фізично тяжко було грати. І він якось каже мені: “Микола, пробуй ти”. Я й спробував – і вдалося. 

А з 1989 року по сьогодні граю у музичній капелі, що називається “Гуцули”, під керівництвом заслуженого працівника культури України – під моїм, себто. 

Де ми тільки не були: і на Харківщині, і  у Краматорську. А так і цілу Європу, Канаду та Америку об’їздили по різних фестивалях.

Колектив наш складається з шістьох чоловік, у нас із собою є 12 музичних інструментів.

Барабан, ліра, дримба, скрипка, цимбали, сопілка, саксофон, баян – це лише частина інструментів, які ми беремо на виступи. 

Як з’явилась ідея створити музей

У Романа Кумлика був свій музей гуцульських музичних інструментів. Я все придивлявся і думав – може, і собі такий створю. 

Десь у 2008 році спало мені на думку, що треба зробити музичну кімнатку – бо репетиторствував і мав учнів багато. Але захопився і почав предмети старовини по хатах скуповувати. 

Так і з’явився музей “У Трембітаря”. 

А традиція зустрічати гостей грою на трембіті з’явилась за поради екскурсовода Параски. Вона якось сказала: “Микола, треба, аби люди почули трембіту”. Треба – то треба.

Усе працює так, як я собі і задумав – але, знаєте, шо? Навіть подекуди вже й забагато працює. Бо я часом просто не встигаю – на день до 10 екскурсійних груп заглядає. 

Бувало таке, що працював, не присідаючи, з 9.00 до 19.00.

Стомлююсь, ніде правди діти, але десь віддаю, а десь і сили черпаю.

Та й діти мені допомагають, а інколи доводиться по черзі у церкву з дружиною ходити.

Старовинна пральна машина та дверна ручка з 1840-х років

Хата-музей – це переоблаштований перший поверх мого будинку. І там, по суті, представлений побут гуцулів. Усі ці експонати  – моїх предків, предків моєї дружини. 

На мій погляд, найцікавіші експонати – то, звісно, музичні інструменти: дримба, телинка, трембіта, ліра, цимбали, різні сопілки. 

Але є тут і гуцульська старовинна пральна машина – такий 150-річний цебер дерев’яний і дерев’яна ж палка для прання. 

Ми у ній по сьогоднішній день перемо – старі вишиванки у сучасну пральну машинку не закинеш, бо понищить усе. Тому вишивані сорочки – тільки вручну перемо.

І один з найстаріших експонатів – ручка дверей 1844 року. Вона з моєї  рідної хати у селі Голови. 

Як влаштувати гостям гуцульський прийом

У мене, на відміну від інших музеїв, є перевага на музику. Я з людьми контактую, люди теж можуть пограти на моїх музичних інструментах. Адже музеїв таких у районі два всього: Романа Кумлика і Миколи Ілюка. 

Спочатку граю на трембіті, зустрічаю туристів у старовинному гуцульському одязі. Найперша подяка, коли люди на порозі, – що завітали в гості.

Співаю їм: “Ой, ви, гості мої милі, ви мені ся снили, Та й дякую за ваш прихід, що ви приходили!”  

Потім ми заходимо до хати, я розповідаю про гуцула – чим жив і чим займається до цього дня. Потім про особливості домашніх робіт жінки-гуцулки, і так доходимо до одягу. І третя – музична частина. Граю на усіх інструментах, які побутували на Гуцульщині і є по сьогоднішній день. 

До 50 людей я можу прийняти за одну групу. Хто скільки захоче – стільки і дає за вхід. 

Гуцульські страви готуємо за попередньою домовленістю. Коли групка їде до мене, треба зателефонувати за два дні: так і так, буде тридцять чоловік, хочемо покормитись. Ми визначаємо ціну, і тоді вже їм пропонуємо комплексні обіди: грибна юшка, холодна нарізка сала домашнього і домашнього сиру, вареники, пироги з сиром, банош (гуцульська перша страва – авт.), пампушки і чай.

Все своє. Якщо не вистачає, то на ринок йдемо, або по сусідах, у кого є корови-вівці, купуємо. 

Не бійтесь – робіть

Найперше, якщо хочете музей організувати – треба просити Бога, аби він дав натхнення, силу. Потім поставити собі мету – який це музей, для чого. 

А далі люди тобі самі підказують. Вони багато мені помогли в житті. Той задає таке питання, той – інше. А ти уже вишукуєш відповіді на нього, робиш свою роботу чимраз кращою.

Для мене важливо як для музиканта зберегти старовинну музику. Вона в один час уже почала була помирати – то були часи радянщини. Але зараз я маю свій колектив. І ми то підтримуємо і вчимо других учнів, так що ця музична круговерть уже точно не завершиться.

Суспільство

На Миколаївщині компанія Gofenberg пропонує посмакувати м’ясним хлібом

Опубліковано

Миколаївська фірма Gofenberg виготовляє незвичний делікатес – м’ясний хліб або леберкезе.

Він приготований за баварською рецептурою і чудово смакуватиме з гарячими стравами і як холодна закуска.

«Леберкезе або м’ясний хліб родом в Баварії, де проходить знаменитий Октоберфест. Подають такий хлібець як гарячу страву – з картопляним пюре, яєчнею і з тушкованою капустою. Виходить дуже ситно і дуже по-німецьки. Але леберкезе можна їсти і холодним, з крендельками і пивом, як це роблять ті ж німці на пивному фестивалі», – йдеться у повідомленні.

Читайте такожЯк приготувати паску вдома? Сім рецептів від українських фудблогерів

Довідка

М’ясний хліб – це вид ковбасних виробів, запечених у формі хлібини. За смаком м’ясної хліб схожий на варену ковбасу.

Читайте такожПро кіз, трактори і городи: вісім українських сільських блогерів

У німецькій, австрійській та швейцарській кухні м’ясний хліб відомий під назвою «леберкезе». За легендою ковбаса леберкезе з’явилася в кінці XVIII ст.

Фото: blackforestgourmet.co.nz

Бутерброд з леберкезе – популярна вулична їжа в Німеччині і Австрії.

Нагадаємо, засновник GUDFUD під час пандемії переформатував бізнес і створив проєкт із доставки заморожених страв.

Як ми повідомляли раніше, дослідниця української кухні відновила рецепт десертів із фіалок

Головне фото: migros.ch.

Читати далі

Суспільство

Оголосили гранти для соціального захисту людей з Донеччини і Луганщини

Опубліковано

Міжнародна гуманітарна організація «Людина в біді» оголошує конкурс заявок «Економічне відновлення і Засоби існування. Соціальний захист» в рамках Програми солідарності COVID-19 від Європейського Союзу для ініціативи «Східне партнерство» 

Цілі конкурсу

Конкурс очікує на пропозиції, орієнтовані на економічне відновлення та засоби існування та соціальний захист, з метою розвитку стійких економічних можливостей, просування довготривалих рішень для існування та посилення соціального захисту для вразливих груп з огляду на пандемію COVID-19.

Хто може подати заявки

Організації громадянського суспільства, офіційно зареєстровані в Україні протягом двох років, які впроваджують проєкти на території Донецької і Луганської областей протягом як мінімум одного року.

Читайте також«Тіло бачимо руками». Як незрячі масажистки «Очі Тари» допомагають жінкам долати стрес

Максимальний розмір гранту: 38 000 євро

Очікувана кількість проєктів-переможців: 4 проєкти

Подання заявок – до 20 травня 2021, 16:00.

Запитання можна адресувати до consultations.ua_c-19@peopleinneed.cz

Нагадаємо, мукачівці можуть отримати на власні проєкти від 10 тис. до 100 тис. гривень.

Як ми повідомляли раніше, Фонд Східна Європа оголошує конкурс громадських ініціатив.

Головне фото: zoda.gov.ua.

Читати далі

Суспільство

Сумки зі “сміття”: як харків’янка заснувала бренд речей із рекламних банерів

Опубліковано

Сьогодні яскраві, привабливі та сміливі рекламні банери – це невіднятний атрибут будь-яких закладів. Вони прикрашають буквально все – від магазинів до ресторанів і компаній. Та коли банери втрачають свою актуальність, вони потрапляють на сміттєзвалище, де розкладаються понад 500 років.

Та жителька Харкова Катерина Уварова вирішила дати їм друге життя. Її бренд “3,14BAN” створює апсайклінг сумки, бананки, чохли для техніки. І все це з використаних банерів. 

Як перетворила “сміття” на бізнес, створила стильну, унікальну і водночас екологічну лінійку сумок, а аксесуарами забезпечила навіть представників ООН – Катерина розповіла в інтерв’ю ШоТам.

Навіщо “пакет з пакетами”, якщо можна мати один шопер? 

Році у 2016, у період закінчення школи, я прийшла до свідомого споживання. Я ніяк не могла збагнути, навіщо вдома так багато пакетів в пакетах, якщо можна мати один єдиний шопер? Тож я почала використовувати речі повторно. Зі старих джинсів я шила різні сумки та дорожні косметички. Вони, до слова, і досі у мене збереглись.

Читайте також: Бізнес завдяки травмі: як танцюристи створили власний бренд спортивного одягу

Через три роки після цього виник проєкт “3,14BAN” (Пібан). Тоді у 19 років я вже паралельно працювала у сімейному бізнесі з продажу лабораторного та вагового обладнання. А ще створила бренд молодіжного одягу “NADENU” – це футболки та світшоти з різними написами. І от в університеті нам читали програму про соціальне підприємництво. Мене тема зацікавила, і я почала замислюватись над тим, щоб попрацювати у цьому напрямку. 

Якось у підсобці батьківського офісу я випадково натрапила на рекламні банери з застарілою інформацією. Я трохи почитала в інтернеті про те, скільки розкладається банерна тканина, і твердо вирішила знайти їй застосування. Так у мене з’явився перший шопер, з яким я ходила на пошту відправляти посилки. І тоді я збагнула, що з цього може щось вийти. 

Або пошити сумку, або відправити розкладатись на 500 років

Сьогодні в Україні немає жодного заводу з перероблення банерів. Тож існує два способи, як їх позбутись. Перший – просто винести на смітник, звідки він поїде на сміттєзвалище і гнитиме роками залежно від його щільності. Якщо банер м’який, розкладатиметься до 100 років, якщо щільний – може пройти і 500. Другий спосіб – спалити непотрібні полотна. Але це теж не екологічно. Банер виділятиме токсини і пари, якими ми у підсумку дихаємо.

банери
Сумка-шопер та бананка з унікальними принтами від бренду “3,14Ban

Отож “гуманний” метод – дати йому нове життя, чим ми у “3,14BAN” і займаємось. Наша назва, до слова, це шифр. 3,14 – це математична константа. Ми хотіли людською мовою донести, що коли банерам приходить кінець, їм можна дати друге, третє, четверте життя.

Адже насправді банерна тканина має багато переваг. По-перше, вона не промокає. Якщо ви з бананкою або сумкою потрапите під дощ, ваші речі залишаться сухими. По-друге, ця тканина міцна. Вона витримує велике навантаження, тож у шопері без проблем можна носити і  20 кілограмів картоплі (сміється). По-третє, банерна тканина тримає форму. Це естетично. 

І на останок, ми додаємо у наші вироби світловідбивальну нитку. Це така родзинка. Отож вночі при світлі фар водії авто легко вас помітять. 

Шиємо все – від бананок до “кравчучок”

У нас в асортименті доволі широка лінійка речей. Це і шопери для походів у магазин, і поясні сумки, або, як їх ще називають, бананки, і чохли для планшетів, ноутбуків, навушників, і обкладинки для паспорта, і конверти для документів, і гаманці. Ціни на все помірні – жодна річ не коштує понад 500 гривень. Шопери – 350, бананки – 450, чохли – від 350. 

За ці два роки нашого існування багато чого змінилось. По-перше, змінилось наше до себе ставлення. Коли ми були “зелені”, ми продавали сумки нижче собівартості, тобто працювали в мінус. Головне для нас було розповісти про нашу ідею, та люди не сприймали. Нам часто говорили, що “сміття не може коштувати дорого”. Потім прийшло переусвідомлення. Ми зрозуміли, що не хочемо отримувати за нашу працю менше, ніж вклали. 

Малюнок на виробі клієнт може обрати самостійно – у “3,14Ban” в наявності завжди є кілька варіантів полотен

Якось у нас навіть було ексклюзивне замовлення на так звану сумку-кравчучку. Знаєте, такий візочок, з якими ходять до супермаркетів. У жінки порвався тканинний, тож вона замовила його у нас з банера. І ось вже півтора року вона щаслива власниця нашої “кравчучки”. Вона містка, не рветься, не промокає,  а також чудово тримає форму. 

Як бачите, у нас індивідуальний підхід до кожного клієнта. Все, що є в наявності – на сайті або в соцмережах. Якщо ж ви хочете особливе замовлення – просто напишіть в дірект. Ми скинемо всі банери, що є в наявності, і ви зможете обрати собі малюнок, який хотілось би мати на виробі. Хочете, щоб на шопері було око? Ми виріжемо. 

Те, що не підійшло, відправили в ООС накривати танки

Та не всі банери підходять для пошиття сумок. Є м’які, які піддаються роботі. А є занадто щільні. Вони зазвичай висять на вулиці. Але і для них ми знаходимо призначення. Якось нам прислали кілька рулонів рекламних  банерів. Ми доставити їх на склад, розгорнули та почали робити бананку. Але ножиці тупились, голки ламались. Саме в цей момент у коментарях хлопці з зони ООС запитали, чи не могли б ми надіслати їм пару банерів, щоб вкрити танки. Ми зрозуміли, що не всі полотна можна перешити, тож зв’язались з бійцями і відправили їх на схід.  

Так, у роботі з банерною тканиною є своя специфіка. По-перше, побутова швейна машинка для роботи не підійде. Устаткування потрібне таке ж, як і для роботи зі шкірою та важкими тканинами. Інакше у вас просто зламається голка. По-друге, у швачки немає другу шансу прострочити рядок. Якщо, наприклад, на джинсовій тканині ви зшили криво, то можна просто розпороти й почати заново. Тут так не вийде. І ми вчились на своїй помилках. Наприклад, наш перший шопер, і досі зберігся як “історичний артефакт”. На ньому гарно видно, як рядок починається, різко обривається, знову починається. 

Як банери перетворюються на стильний шопер

Все стартує з пошуку банерів. Нам або пишуть і пропонують забрати непотрібно рекламу, або ж ми самостійно обдзвонюємо компанії, магазинчики, що позачинялись, і просимо віддати нам плакати. Ми привозимо банери до себе на склад, розгортаємо їх, оцінюємо, з чим маємо справу, дивимось на малюнки й приблизно розуміємо, що може вийти у підсумку. 

Читайте також: Не можеш — не плати. Чим особлива школа шиття Tailors School, яку відзначили в ООН

Далі починається найважчий етап – миття та дезінфекція. Це потрібно, щоб швачка працювала в комфортних умовах. Адже іноді банери брудні, по них топчуться, іноді на полотні позалишались цвяхи чи ще щось. Цей процес займає багато часу і зараз ми шукаємо варіанти, щоб його оптимізувати. У нас немає керхерів, тому все робимо вручну. Якщо на пошиття одного чохла потрібно 30-40 хвилин, то до цього ми години три миємо пару банерів і ще з годину їх дезінфікуємо. Далі наша швачка підбирає малюнки на полотнах під розміри і крій сумок. Все це вирізається, зшивається і все – виріб готовий. 

банери
Майстерня бренду “3,14Ban”. Зліва – швея Ольга, поряд – Катерина, ідейна натхненниця та головний комунікатор

До слова, команда у нас зовсім невеличка. Я, як ідейний натхненник та головний комунікатор, моя мама – бухгалтер, яка рахує гроші, коли вони є та швачка Оля – наша фея. Ми від самого початку працюємо у такому складі. Та, якщо у нас великі замовлення та короткі дедлайни, звичайно, залучаємо ще швачок. Наприклад, коли потрібно 200-300 виробів зробити за два тижні. 

Співпрацюємо з ІТ-, event-компаніями та навіть ООН

За останні шість місяців ми переробили 300 квадратних метрів банерної тканини. Нам часто пишуть ІТ-компанії, у яких після івентів залишились банери. Вони привозять нам сировину і просять, щоб ми зробили вироби їхнім співробітникам. Найактивніші періоди таких замовлень – після низки свят як от Новий рік, 14 лютого, 8 березня. Компанії роблять собі фон, щоб фотографуватись на вечірках, а після корпоративів він вже нікому не потрібен. Погодьтесь, навіщо вам плакат з написом “Новий рік 2021”? Отож, все це йде й роботу і потім виходять цікаві речі. 

банери
Переваги сумок з рекламних банерів – це унікальність, практичність та креативна енергетика бренду

А торік з нами зв’язалась Місія ООН з прав людини в Україні. У них після заходів залишитись непотрібні рекламні банери, тож ми пошили їхнім співробітникам близько 20 сумок-шоперів. Тепер щасливо розповідаємо і про цей досвід також.

Серед клієнтів – еко-френдлі, мисливці за ексклюзивом і німці

Якщо ми говоримо про роздрібних покупців, то у нас є кілька категорій клієнтів. Перші – хлопці та дівчата, що дотримуються принципів еко-френдлі. Вони за усвідомленість. І вони розуміють нашу ідею, суть і цінність нашої філософії.

Друга категорія людей – модники. Це люди, які живуть на різних фестивалях типу Кураж базару, полюють за чимось незвичайним та креативним, тим, чого немає в інших. А це ще одна наша родзинка – принт на аксесуарах унікальний. Ви можете поїхати у Берлін, Париж, Нью-Йорк, Токіо і, повірте, навіть там не зустрінете нікого з таким самим шопером як у вас. Німеччина, до слова, одна з країн, з якої до нас приходило чимало замовлень. Ми відправляли туди сумки до карантину, зараз, мабуть, у них дещо змінились пріорітети. Та ми не стоїми на місці. Зараз сумки можна не тільки замовити онлайн, а й пощупати у фізичних магазинах – “Utopia 8” в Харкові та Одесі, а також “Urban Space 100” у Івано-Франківську. У планах розширятись та бути у кожному великому місті України.

Читайте також: Робимо домашній декор зі сміття. Як працює франківський екопроєкт RE: laboratory

За останні кільк років відбувся стрибок у бік свідомого споживання. Зверніть увагу на людей в супермаркетах – більшість ходить з шоперами. А на касах тепер поряд зі звичайними пакетами продаються й екологічні альтернативи. Відбулась певна переоцінка у суспільстві. І це не може не радувати. 

Читати далі