Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

“Тільки з Антарктиди ще нікого не було”. Як перетворити власну хату на музей і заробляти на цьому

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

“Нема кращі гори в світі за наші Карпа-ати”, – чутно, як ехо тремтить десь між яскраво-зеленими схилами Верховини. І переплітається з новим заспівом: “Ой весело у них жити, весело вмирати…”. 

На схилах Верховини частенько чути звуки трембіти та волинки, чи то пак кози (український народний інструмент, який ще називають волинкою). Буває таке, що й разів по 10 на день. Це гуцул Микола Ілюк вітає одну екскурсійну групу за іншою в музеї “У Трембітаря”. 

Він розповів “ШоТам?”, як відроджує гуцульську музику на скромні пожертви туристів з усіх куточків світу.

Микола Ілюк

власник музею “У Трембітаря”, музикант-мультиінструменталіст

З музичною капелою “Гуцули” об’їздив увесь світ. Тепер приймає в музеї до 10 груп туристів на день.

З усіх континентів світу приїжджали подивитись на мій музей. Австралія, Індія, Китай, Корея – з Антарктиди тільки не було ще нікого. І Ющенкові грав на трембіті, і Кучмі грав, і амбасадору малазійському – та й взагалі багатьом чинам.

Грошей від людей не вимагаю – кладуть у музейну скриньку, скільки не шкода. Тому і не скажу точно, скільки заробляю – кожного разу по-різному: коли пару сотень, коли пару тисяч.

Бувають, звісно, і неприємні випадки – до музею складнувато дістатись, і  деколи туристи, підіймаючись нагору, мало не проклинають мене. 

“А-а, такий-пересякий, оце спало йому на думці зі своїм музеєм аж сюди забиратись!” 

А є й такі люди, що починають плакати, коли чують мою музику. Потім обіймають, дякують і кажуть, що немов у іншому світі побували.

Що не кажи, але те, що музичні інструментибано старовинні, дуже впливає на людину. 

Старші інструменти природний і чистий звук видають.

Де навчився грати на трембіті

Я сам музикант. Мій дід грав у стрічці “Тіні забутих предків” на волинці. Його інструмент дістався мені у спадок. І не тільки інструмент – а й багато речей гуцульського вжитку. Я хотів, щоби ніхто то не попалив, не понівечив, і тому залишив вдома. 

А на трембіті навчило грати життя. Вперше довелось спробувати, коли сам я грав із Романом Кумликом у капелі “Черемош”. Роман Кумлик – то гуцульський музикант-віртуоз і поет-коломийкар. Гурт “Черемош” створювали разом і пісень грали, як-то кажуть, від Верховини до Німеччини.

От треба нам було до ансамблю трембітаря, а Кумлику тоді вже фізично тяжко було грати. І він якось каже мені: “Микола, пробуй ти”. Я й спробував – і вдалося. 

А з 1989 року по сьогодні граю у музичній капелі, що називається “Гуцули”, під керівництвом заслуженого працівника культури України – під моїм, себто. 

Де ми тільки не були: і на Харківщині, і  у Краматорську. А так і цілу Європу, Канаду та Америку об’їздили по різних фестивалях.

Колектив наш складається з шістьох чоловік, у нас із собою є 12 музичних інструментів.

Барабан, ліра, дримба, скрипка, цимбали, сопілка, саксофон, баян – це лише частина інструментів, які ми беремо на виступи. 

Як з’явилась ідея створити музей

У Романа Кумлика був свій музей гуцульських музичних інструментів. Я все придивлявся і думав – може, і собі такий створю. 

Десь у 2008 році спало мені на думку, що треба зробити музичну кімнатку – бо репетиторствував і мав учнів багато. Але захопився і почав предмети старовини по хатах скуповувати. 

Так і з’явився музей “У Трембітаря”. 

А традиція зустрічати гостей грою на трембіті з’явилась за поради екскурсовода Параски. Вона якось сказала: “Микола, треба, аби люди почули трембіту”. Треба – то треба.

Усе працює так, як я собі і задумав – але, знаєте, шо? Навіть подекуди вже й забагато працює. Бо я часом просто не встигаю – на день до 10 екскурсійних груп заглядає. 

Бувало таке, що працював, не присідаючи, з 9.00 до 19.00.

Стомлююсь, ніде правди діти, але десь віддаю, а десь і сили черпаю.

Та й діти мені допомагають, а інколи доводиться по черзі у церкву з дружиною ходити.

Старовинна пральна машина та дверна ручка з 1840-х років

Хата-музей – це переоблаштований перший поверх мого будинку. І там, по суті, представлений побут гуцулів. Усі ці експонати  – моїх предків, предків моєї дружини. 

На мій погляд, найцікавіші експонати – то, звісно, музичні інструменти: дримба, телинка, трембіта, ліра, цимбали, різні сопілки. 

Але є тут і гуцульська старовинна пральна машина – такий 150-річний цебер дерев’яний і дерев’яна ж палка для прання. 

Ми у ній по сьогоднішній день перемо – старі вишиванки у сучасну пральну машинку не закинеш, бо понищить усе. Тому вишивані сорочки – тільки вручну перемо.

І один з найстаріших експонатів – ручка дверей 1844 року. Вона з моєї  рідної хати у селі Голови. 

Як влаштувати гостям гуцульський прийом

У мене, на відміну від інших музеїв, є перевага на музику. Я з людьми контактую, люди теж можуть пограти на моїх музичних інструментах. Адже музеїв таких у районі два всього: Романа Кумлика і Миколи Ілюка. 

Спочатку граю на трембіті, зустрічаю туристів у старовинному гуцульському одязі. Найперша подяка, коли люди на порозі, – що завітали в гості.

Співаю їм: “Ой, ви, гості мої милі, ви мені ся снили, Та й дякую за ваш прихід, що ви приходили!”  

Потім ми заходимо до хати, я розповідаю про гуцула – чим жив і чим займається до цього дня. Потім про особливості домашніх робіт жінки-гуцулки, і так доходимо до одягу. І третя – музична частина. Граю на усіх інструментах, які побутували на Гуцульщині і є по сьогоднішній день. 

До 50 людей я можу прийняти за одну групу. Хто скільки захоче – стільки і дає за вхід. 

Гуцульські страви готуємо за попередньою домовленістю. Коли групка їде до мене, треба зателефонувати за два дні: так і так, буде тридцять чоловік, хочемо покормитись. Ми визначаємо ціну, і тоді вже їм пропонуємо комплексні обіди: грибна юшка, холодна нарізка сала домашнього і домашнього сиру, вареники, пироги з сиром, банош (гуцульська перша страва – авт.), пампушки і чай.

Все своє. Якщо не вистачає, то на ринок йдемо, або по сусідах, у кого є корови-вівці, купуємо. 

Не бійтесь – робіть

Найперше, якщо хочете музей організувати – треба просити Бога, аби він дав натхнення, силу. Потім поставити собі мету – який це музей, для чого. 

А далі люди тобі самі підказують. Вони багато мені помогли в житті. Той задає таке питання, той – інше. А ти уже вишукуєш відповіді на нього, робиш свою роботу чимраз кращою.

Для мене важливо як для музиканта зберегти старовинну музику. Вона в один час уже почала була помирати – то були часи радянщини. Але зараз я маю свій колектив. І ми то підтримуємо і вчимо других учнів, так що ця музична круговерть уже точно не завершиться.

Відео дня

Суспільство

ЗСУ знищили 2 бронетранспортери МТ-ЛБ і танк противника Т-72Б (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Воїни 40-ї артилерійської бригади та 92-ї механізованої бригади завдали удару по російських військах на сході і знищили два плавучі бронетранспортери ворога МТ-ЛБ і танк серії Т-72Б.

Відео опублікували на фейсбук-сторінці бригади.

«Демілітаризація проходить чітко за планом», — підписали ролик наші захисники.

Про 40 ОАБр

40 окрема артилерійська бригада імені Великого князя Вітовта — з’єднання артилерійських військ, підпорядковане оперативному командуванню «Південь». Бригада створена 6 лютого 2015 року. Військове злагодження бригади відбувалося на полігоні Широкий Лан. Бригада названа на честь литовського княза Вітовта, який вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з українського Причорномор’я.

Про 92 ОМБр

92 окрема механізована бригада імені кошового отамана Івана Сірка — формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України. Дислокується у с. Клугино-Башкирівка, Харківська область. Бригада створена у 2000 році. Бригада носить почесну назву на честь Івана Сірка — кошового отамана Запорізької Січі у XVII столітті.

Дивіться відеоЯк командир 92 бригади ім. Івана Сірка захищає Харків від окупантів

Нагадаємо, Миколаївські десантники збили ворожий розвідувально-ударний вертоліт Ка-52.

Як ми повідомляли раніше, 40 ОАБр знищила цілу «плантацію» ворожої техніки.

Фото: facebook.com/92OMBr.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

В Україні зареєстрували перший вітчизняний сорт кіноа

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сумський національний аграрний університет зареєстрував перший вітчизняний сорт кіноа.

Про це повідомив проректор університету Юрій Данько на свої фейсбук-сторінці.

Зазначається, що група науковців на чолі із завідувачем кафедри рослинництва Володимиром Троценко змогли «приручити» цю нехарактерну для України рослину та зареєструвати адаптований до українських кліматичних умов сорт «Квартет».

У цієї культури є ще одна назва — золото інків. Вони вважали, що кіноа допомагає воїнам стати витривалішими.

Кіноа найчастіше вживають люди з непереносимістю глютену, вегетаріанці, спортсмени і ті, хто намагається схуднути. Також дієтологи радять вживати кашу кіноа людям із цукровим діабетом, хворобами серцево-судинної системи або ожирінням.

«Сподіваємося, що найближчим часом ця культура селекції СНАУ займе чільне місце у сівозміні на полях місцевих аграріїв, а каша з кіноа — у раціонах наших захисників», — йдеться у повідомленні.

Читайте також: «Привітання» на снарядах, тату та десант фіалколюбів. Як українці креативлять, аби зібрати гроші на ЗСУ

Нагадаємо, українські аграрії отримають безповоротні гранти на будівництво садів та теплиць.

Як ми повідомляли раніше, запустили міжнародний екопроєкт «Насіння для України», щоб допомогти аграріям.

Фото: facebook.com/yuriyidanko.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

«Привітання» на снарядах, тату та десант фіалколюбів. Як українці креативлять, аби зібрати гроші на ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Фіалки, що закривають потреби воїнів-зв’язківців, «мільйонний» веломарафон вздовж лінії фронту та сувеніри зі збитих російських літаків. Аби зібрати кошти на допомогу військовим українці вигадують, здавалося б, неймовірні речі.

ШоТам зібрав кілька прикладів, які доводять: аби підтримати ЗСУ та допомогти волонтерам із закриттям збору, не обов’язково жертвувати великі суми. Інколи достатньо трохи покреативити.

«Привітання» для окупантів на снарядах

20-річний студент-айтівець Антон Соколенко з перших днів повномасштабного вторгнення намагався усіма можливими способами допомогти в боротьбі з окупантами. Спочатку хлопець приєднався до волонтерського центру та готував «коктейлі Молотова». Утім згодом стало зрозуміло: це марна робота, адже термін придатності таких «гостинців» – день-два, тоді як обсяги «виробництва» сягали сотень пляшок на добу.

Відтак Антон створив власний телеграм-канал для збору коштів на потреби ЗСУ. Коли донатити стали менше, айтівець почав шукати спосіб заохотити підписників жертвувати більше грошей. І знайшов! В одному з каналів він побачив, як хтось з волонтерів назбирав $3000 в обмін на написи на артилерійських снарядах. Ідею, схоже, швидко закинули, а Антон – підхопив і перетворив на креативний спосіб задонатити ЗСУ.

Ціна одного «привітання» для російських загарбників – 40 доларів. Дві «листівки» можна замовити зі знижкою – за $70.

«У вас є шанс вбити орків своїм текстом на артилерійському снаряді, яким буде обстріляно російських солдатів. Ви отримаєте фотографію з підписаним вами боєприпасом», – зазначено в публікації телеграм-каналу Combat Footage, який веде Антон. 

Веломарафон прифронтовими містами

Ця ідея належить львів’янину Богдану Прокоповичу. Хлопець подолав 1500 кілометрів прифронтовими містами, аби зібрати мільйон гривень на підтримку нашої армії. І зібрав навіть більше! Принцип марафону доволі простий: велосипедист проїжджав один кілометр за кожні 700 гривень донату.  У розмові з командою ШоТам Богдан назвав свою ідею чимось «на межі між неймовірною геніальністю і тотальною тупістю». 

«Неймовірна геніальність, тому що мені це здалося прикольним: роблячи те, що дуже люблю, я зможу зібрати досить велику суму на потреби війська. Тотальна тупість виявлялася в безлічі нюансів: спочатку не було зрозуміло, наскільки моя ідея безпечна, як під час поїздки знімати якісь речі так, щоб людям було цікаво дивитися, і водночас не зняти нічого зайвого, аби не зашкодити нашим військовим. Однак я подумав, що коли ти робиш щось настільки тотально тупе, воно стає геніальним», – розповів Богдан Прокопович.

Крім того, волонтер влаштував аукціон із «сувенірами» від брата, який служить у ЗСУ. З-під віртуального молотка пішли сухпайок російської армії, відпрацьований касетний снаряд від РСЗВ «Ураган» та уламок від ракети РСЗВ «Ураган». Більше про марафон прифронтовими зонами читайте в нашому матеріалі.

Брелоки з уламків російських літаків та гвинтокрилів

Керівник диджитал-агенції UAMASTER та волонтер Юрій Висовень поєднав захоплення авіацією з допомогою волонтерській ініціативі Drons for Ukraine . Завдяки його ідеї уламки ворожих літаків перетворюються на стильні брелоки. Отримати їх можна, задонативши на збір дронів понад $1000. І це спрацювало!

Лише за два тижні волонтерам вдалося продати 400 таких брелоків та зібрати $400 000 на закупівлю безпілотників для ЗСУ.

Фото: dronesforukraine.fund

«Усе просто: я – хлопчик, який дуже любить авіацію. З 23 років займаюсь парашутним спортом.Авіація викликає у мене захват. Я прекрасно розумів, що хлопців, які цікавляться мілітарною темою й літаками, у світі багато. Тому отримати шматок справжнього літака для них – суперкруто”, – пояснює Юрій.

Кожен брелок потрапляє до благодійників з написом на підкладці: «Зроблено в Росії та перероблено в Україні», картою Київщини й інформацією про літак чи гвинтокрил, який завдяки ЗСУ перетворився на металобрухт. І хоча ця ініціатива розрахована, перш за все, на іноземних добродіїв, долучитися та підтримати збір коштів на БПЛА для української армії можна за цим посиланням

Фото: dronesforukraine.fund

Понад 20 мільйонів гривень за хтивки

Теронліфанс – ініціатива, що зародилася в Твіттері на початку березня. Суть проєкту доволі проста: люди жертвують кошти на підтримку ЗСУ чи допомогу переселенцям, надсилають скріншот квитанції учасницям чи учасникам проєкту та отримують за це хтивку (нюдс) – еротичну фотокартку.

Ідея неодноразово наражалася на хейт, але головний показник будь-якої ініціативи – це її результат. Станом на кінець червня дівчатам та хлопцям з Теронліфансу вдалося зібрати на підтримку армії та українців понад 23 мільйони гривень.

Засновниці проєкту. Фото: ukrainky.com.ua.

«Спочатку ідея здавалася досить абсурдною. Але коли ми в перші дні зібрали близько 200 тисяч гривень, то стало зрозуміло – це працює. Ідея лежала на поверхні, тому що в твіттері багато дівчат люблять постити нюдси по четвергах. Ми лише направили це в потрібне русло. І до нас почали приходити ці дівчата з проханням приєднатися», – розповідає співзасновниця руху Теронліфанс Настя.

Продаж картин на підтримку армії

Прикладів таких ініціатив – безліч. Напевно, найвідоміша з них, – продаж роботи Марії Приймаченко «Квіти виросли коло четвертого блоку» за рекордні 500 тисяч доларів. До речі, згодом картинку передали Національному художньому музею України.

Ще один приклад – аукціон з роботою телеведучого та волонтера Сергія Притули. Свою картину «Батько і мати. Два сонця гарячих» Притула продав з молотка за 25 тисяч доларів. 

«Ескіз картини з’явився, коли мені було 16. Я вступив на перший курс Тернопільської академії народного господарства. Ви розумієте, що для хлопця такого віку подібна історія появи ідеї такого малюнку – це нормально. Намалював я на полотні це, коли мені було фактично 30. І от, коли мені 41, я це продав. Від ідеї до продажу минуло 25 років», – розповів волонтер.

Подібні ініціативи відбуваються доволі часто й на більш локальному рівні. Наприклад, блогерка та волонтерка Зоя Казанжи нещодавно провела аукціон з роботами художника, письменника та ветерана Валерія Пузіка. Усі лоти – картини, створені на передовій у 2015 році – вже знайшли нових власників.

Картини Валерія Пузіка.

Після повномасштабного вторгнення РФ Валерій знову повернувся на фронт, а у вільний час – продовжує малювати. Тож цілком ймовірно, що незабаром відбудеться новий аукціон – з картинами, створеними цьогоріч, після віроломного вторгнення російських окупантів. Слідкувати за оновленнями можна на сторінці воїна.

Дитячий блокпост

До підтримки наших воїнів долучаються навіть діти! Зокрема, на Львівщині малеча створила «Блокпост юного патріота заради мрії» та зверталася до водіїв з проханням підтримати наших військових гривнею.  І у них вийшло: всього за три дні діти назбирали на два бронежилети для воїнів Стрийщини, які сьогодні боронять Україну на передовій.

Татуювання в обмін на донат

Що роблять українські тату-майстри, поки наші воїни б’ють окупантів? Правильно, б’ють татуювання, а кошти спрямовують на підтримку ЗСУ. Один з таких кейсів – спільнота київських татуювальників, які зґуртувалися й щосуботи набивають нові малюнки в обмін на донат для ЗСУ. Завдяки цій ідей 20 майстрів назбирали вже понад 300 тисяч гривень.

Серед найпопулярніших запитів – тату з коктейлями Молотова, листям каштану, протитанковими ракетами, тризубом, культовою фразою українського прикордонника про «русскій воєнний корабль» та паляницею.

Фото: donttakefake.com.

«На початку ситуація в місті була небезпечною і клієнтів майже не було. У квітні кияни почали повертатись додому, місто стало оживати і з’явилась ідея зібрати декількох майстрів в одному місці та робити тату за донат для армії всім охочим. Для проведення обрали локацію на Нижньоюрківській 31 – приміщення клубу, який зараз не працює. Так ми могли знову займатися улюбленою справою і фінансово допомагати військовим», – розповів ініціатор проєкту, тату-майстер з Києва Саша Енімал.

Про креатив українців вже написало британське видання Guardian, а охочих допомогти армії й отримати нове татуювання з кожною суботою лише більшає. 

Фіалки для перемоги

Як фіалки можуть допомогти армії? Усе просто! Кілька днів тому волонтерка Наталія Церковна вирішила зібрати 150 тисяч гривень, аби придбати ретранслятор для наших зв’язківців. Сума – чимала, до того ж, щодня по всій Україні тривають десятки різних зборів на допомогу ЗСУ.

Однак допомогти Наталії вирішили… любителі фіалок! Спільнота селекціонерів організувала флешмоб #Квіти_для_Перемоги, аби допомогти Наталії якомога швидше зібрати необхідні кошти. 

До акції долучилися понад три десятки українців, що вирощують сенполії. «Ізабель», «Гейша», «Моя розумничка», «Рудий кіт», «Шанхайська троянда», «Лара Фабіян», «Ален Делон», «Біла Заздрість» та ще десятки різних сортів допомогли волонтерці зібрати всю суму! 

Чи зупинилися на цьому любителі фіалок? Звісно ні! Одразу після закриття збору Наталії ця спільнота неймовірних та шалених людей закрила ще один збір – волонтерки Юлії Гриценко. 

Що спільного у всіх цих кейсах? Допомогати – просто, і для цього не обов’язково донатити великі суми. Навіть 5 гривень можуть допомогти закрити збір. 

Відео дня
Читати далі