Суспільство
«Технології NASA та закарпатське сонце». Українці створили унікальний бренд сирних смаколиків snEco
Брати Пилип та Вадим Гришини з Харкова свій перший бізнес засновували ще у студентські роки: розробили набори для вишивки бісером. Нині набори для рукоділля бренду AbrisArt продаються на чотирьох континентах. Але хлопцям захотілося взятися за щось незвичайне, щось таке, чого в Україні ще ніхто не робив.
Після двох років експериментів та сотень кілограмів зіпсованого сиру хлопці презентували унікальний смаколик – сир, яким можна похрумтіти. Ось що виходить, коли зустрічаються рок-музикант та технології, розроблені NASA!
Через вторгнення росіян компанія snEco перевезла своє виробництво з Харкова до Мукачева. На новому місці готувати космічні снеки допомагають закарпатське сонце та нові працівники з різних куточків України.
Створили бізнес разом із братом
Почалося все у 2015 році. Ми з братом Вадимом уже тоді мали спільний бізнес – компанію AbrisArt, яка виготовляє набори для вишивання. Справи йшли непогано, і якоїсь миті ми зрозуміли, що маємо вільні гроші, руки та мізки, щоб спробувати реалізувати ще якийсь бізнес-проєкт. Хотілося спробувати свої сили у чомусь зовсім іншому, ми шукали ідею, яка би нас самих захопила. Їздили різними країнами і цікавились абсолютно різними галузями. Наприклад, думали про те, щоби привезти в Україну гідропонні теплиці з Ізраїлю та зайнятися сучасним овочівництвом. Але не склалося.
У 2016 році ми з Вадимом вирішили створити продукт, який би задовольняв вимоги сучасної молодої людини: щось поживне і без хімії, чим би можна було присмачити і суп на швидкому перекусі у офісі, і додати до салату, і посмакувати під келих вина чи пива. Не будемо кривити душею: ідея снеків з сиру не нова, не наша. Ми вперше скуштували щось подібне у США. Сподобалось, але тоді ми, як і зараз інколи наші клієнти, засумнівалися: а це справді сир? А там точно тільки сир? Захотілось зробити щось подібне в Україні.
Центнери зіпсованого сиру та технології NASA
Аби зробити сирні кульки, які можна було б презентувати на публіку, у нас пішло два роки. Два роки експериментів, пошуків способів сушки та навіть ідеальних для цього сирів. Потім ще були усілякі вдосконалення, цей процес продовжується й досі.
Як ми перетворюємо твердий сир на хрумкі і легкі кульки? Завдяки технології мікрохвильової вакуумної сушки. Цю технологію взагалі придумали у NASA, щоби продукти для астронавтів на орбіті важили небагато, але при цьому зберігали високу енергетичну цінність.
Тобто це насправді космічні технології! Але перш ніж ми знайшли необхідне обладнання та налагодили виробничий процес, за 2 роки зіпсували сотні кілограмів сиру… У нас виходили то такі великі грудки, то «батони», то сир зливався в суцільний пласт. Це було дуже азартно і цікаво, хоч і витратно. І ось уже наприкінці 2017 року ми мали перші ідеальні кульки з сиру, а ще за рік – вийшли на річний оборот у 3 млн грн. Тоді за рік компанія виготовила 70 тисяч упаковок сушеного сиру, або 2 млн сирних кульок.
Гендиректор сирної компанії скупив усі наші снеки на заправці
І от коли ми вже почали займатися розробкою власної торгової марки, на нас вийшла компанія «Бель Шостка Україна» (більше їх знають за торговою маркою «Весела корівка»). Це історія, як у кіно: гендиректор компанії побачив наші сирні кульки на заправці «Окко», скуштував і викупив усе, що було у наявності, щоб ретельніше продегустувати, розібратися, що це за продукт.
Згодом компанія запропонувала нам робити снеки з сиру для них. І ми пів року робили ремонт, щоби вибудувати своє виробництво за їхніми стандартами: треба було втримати планку не лише українських, а й європейських стандартів. Нам це вдалося, і перші наші снеки робили для французької компанії Groupe Bel. Через півтора року вони пішли з українського ринку, але ми вже чітко знали, що наш продукт затребуваний, що він високого класу. І це підштовхнуло нас до створення власної торгової марки – snEco компанії «Прайм Снек».
Є і до пива, і для дієти
Зараз у нас 12 видів снеків – з 12 різних сортів сиру. Ця лінійка охоплює найрізноманітніші запити: в нас є і фітнес-снеки, і дитячі, і снеки під алкогольні напої, наприклад, під пиво – сулугуні-снек, а до вина ідеально пасує снек-пармезан.
Ми працюємо як з українськими сирами, так і замовляємо з-за кордону. Скажімо, гауду імпортуємо з Німеччини, гойя-пармезан – з Нідерландів, а класична наша лінійка снеків робиться з українського сиру «Столичний» ТМ «Тульчинка». А от сир «Грація» ТМ «Пирятин» – це основа нашої фітнес лінійки, бо він належить до категорії сирів зі зниженою жирністю.
Наш продукт – це повністю натуральний сир. Тобто ми беремо бруски заводського хорошого сиру, ріжемо його… трошки магії – і маємо смачнючі і хрумкі сирні кульки. Крім кульок, є ще хрумкі сирні палички – це снеки із сиру сулугуні. Палички у нас мають два смаки – перець і часник – все теж натуральне, жодних Е-шок!
Патент є навіть на упаковку
Ми маємо патент, який затверджує, що під час виробництва снеків та під час сушки ми не додаємо до сиру зовсім нічого. Тобто це – чисте молоко, як з нього зробили сир, так його і залишаємо, лише забираємо вологу. Важливо, що ми сушимо сири при низькій температурі – 30-32 °C, оскільки при вищій температурі жир починає плавитися і висушити його просто не вийде. Із 100 г сиру виходить 40 г хрумких снеків.
Технологія наша унікальна, вона ще крутіша, ніж та, що використовується в США. Ми не додаємо до сиру зовсім нічого: жодних рослинних жирів, консервантів, барвників, крохмалів, антизлипальних чи антизлежувальних агентів, ароматизатоів чи імітаторів смаку. Єдине, що додаємо – натуральний перець та часник, і то лише у певних серіях снеків.
Зазвичай перша реакція на наш продукт така: «Ну-у-у… Щось ви не договорюєте, не може це бути просто сир! А якщо це сир, то як це він зберігається без холодильника 2 роки?». Куштують. «О, дійсно, це схоже на гауду, а це – на пармезан…».
Сьогодні ми маємо два українські патенти. Перший – це сушка сиру без домішок, другий – нанесення натуральних (я підкреслюю!) ароматизаторів на сушені сири. Це дійсно корисний і поживний снек. Ще одна особливість наших снеків, якою ми дуже пишаємося, – в рідній упаковці (на яку теж маємо патент) наш сушений сир може зберігатися до 2 років. І не треба якихось особливих умов.
Наступний «бах» може бути уже біля тебе
Я вивіз родину з Харкова одразу, коли почалося вторгнення. Двоє малих дітей, вагітна дружина. Іншого варіанту не було. Ці постійні обстріли – бахкає скрізь, і ти розумієш, що наступний «бах» може бути уже біля тебе. Дивишся новини: та це ж моя школа, школа, куди я ходив, моя школа! А в ній – дірки… Знищили. Будинку нашого теж практично вже нема, сусіди прислали фото. Батько наш прожив в окупації три тижні. Це дуже тяжко. Але не можна розкисати. Треба дбати про сім’ю, налагоджувати бізнес, допомагати країні.
Читайте також: «Щойно вивезли тварин – снаряд знищив конюшню». Кінний клуб із Кремінної знайшов другу домівку на Тернопільщині
Я вважаю, що для нас є всього два варіанти: або бути на фронті, або працювати щодня, сім днів на тиждень на економіку України. Наразі робимо друге. 25-26 лютого ми усі кошти, які були на рахунках, перевели на ЗСУ та фонд «Повернись живим», розділили порівну. Загалом вийшло десь 500 000 грн. Ми не знали, що буде з нами, чи вистоїть Харків. Але хотіли зробити все, аби допомогти своїй країні.
Перші місяці не могли забрати навіть печатки
Упродовж перших двох місяців від початку повномасштабного вторгнення ми не могли ані працювати, ані навіть вивезти обладнання чи документи. Адже наші офісні приміщення одразу розподілили під потреби ТрО, а пізніше – ЗСУ, і туди не було доступу взагалі. Ми навіть печатки свої не могли забрати. Виробничі приміщення підпорядковувались «Укрзалізниці», тож вони у статусі режимного об’єкта, і ми дуже довго збирали усі дозвільні документи, щоб туди потрапити і щось забрати. Дозвіл отримали на короткий проміжок часу і що встигли, те і забрали. Перевезли до Мукачева.
Сьогодні в нас працює вже багато нових людей. Скажу чесно, коли переглядаємо резюме, надаємо перевагу внутрішньо переміщеним особам, обов’язково запрошуємо їх на подальшу співбесіду. Бо ми самі переселенці, а отже, знаємо, як це – раптово переїхати в інший регіон, не маючи там роботи, житла, друзів.
Маємо бронь від мінекономіки
Процедура отримання броні для підприємств від міністерства економіки була описана на порталі «Дія». Ми одразу подали заявку, розписали, що за підприємство, що робимо, які у нас плани вже є і чому нас варто залишити працювати, а не відправити на фронт. Показали, як працювали до 24 лютого, і нам прийшла позитивна відповідь: ви будете працювати. Я хочу сказати, що для нас це не відмазка чи щось таке, для нас це відповідальність, яку на нас покладає держава. І ми робимо все, щоби цю довіру виправдати.
Я вважаю, що наше підприємство дуже важливе для економіки України. Звісно, ми не металургійне підприємство чи агрохолдинг, але виготовляємо унікальний не лише для України, але і для ринку Європи продукт.
Нам пропонували релокуватись у Європу, але ми відмовились
Нам важливо працювати саме в Україні. Річ у тім, що коли ми тільки почали евакуювати своє обладнання з Харкова, наші партнери з Європи пропонували релокуватися одразу туди: «Їдьте до нас, допоможемо вам відкритись, будете тут робити свої снеки, все буде класно!». Ми на це не пішли. Разом із братом одностайно вирішили, що нікуди не поїдемо, що хочемо працювати на рідній землі.
Те, що зараз відбувається у моїй країні, – найбільша мотивація працювати. Кожен воює на своєму фронті. Є фронт воєнний, є фронт економічний. Ми тримаємо економічний. Так, ми дрібний бізнес поки що, навіть не середній. Але! Я вірю: якщо буде таких бізнесів багато, якщо всі – дрібні і великі бізнеси – будуть працювати попри війну, економіку відновимо навіть раніше, ніж завершиться війна.
У Мукачеві перейшли на сонячну енергію
Сонячні панелі – це проєкт, про який ми мріяли давно, а реалізували саме тут, на Закарпатті. Цей регіон наче створений для того, щоб брати енергію з відновлюваних джерел. У Харкові, Харківському регіоні немає стільки сонця, тому там це було для нас економічно недоцільно. Коли переїхали у Мукачево, побачили, що на багатьох будівлях стоять сонячні панелі. І задумались: а чому б і нам так не зробити?
Тим паче, це дуже відповідає нашим цінностям та бажанням робити справді екологічні снеки. Ну і, звісно, це суттєва економія. Але, на жаль, після релокації у нас зовсім не залишилося вільних коштів, щоб реалізувати цю задумку. І тоді ми знайшли міжнародні організації, які надають гранти на такі проєкти, подали заявку і розписали детально, чому нам потрібні сонячні панелі, як ми будемо їх використовувати. І ось уже два тижні, як snEco сушить сири на сонячній енергії!
Коли погода сонячна, ці панелі повністю закривають наші потреби в електриці. Коли хмарно, ми трошки беремо з мережі, але це теж дуже суттєва економія і наших коштів, і електроенергії в Україні, що зараз особливо актуально. Тож нині жартуємо, що на нас працюють закарпатське сонечко та технології NASA.
Скоро snEco буде на європейських прилавках
Найперші плани – вийти на експорт. Це те, на що ми зараз робимо велику ставку. У Варшаві відкриваємо представництво «Прайм Снек». До речі, у Варшаві вже є офіс «Дії», і вони нам з усім дуже допомагають. Для експорту треба отримати два дозволи: український – про вихід на експорт, і європейський, що ми туди можемо ввозити нашу продукцію.
Влітку ми взяли участь у Warsaw Food Expo і представили наші снеки з сиру. Якраз зараз мій брат і бізнес-партнер Вадим проводить переговори у Варшаві, підписує контракти на експорт продукції snEco до Польщі. Дуже тішимося, що продукт, який нині робиться у Мукачеві, вже незабаром буде на європейських прилавках. І на кожній пачці та коробці буде напис «Зроблено в Україні».
Зараз у нас по плану отримання експлуатаційного дозволу, щоби ми могли податися на включення до списку експортерів до Європи. Для продукції тваринного походження є окремий список, туди дуже непросто потрапити. Але ми впевнені, що у нас все вийде і ще один класний український продукт невдовзі підкорить світові ринки.
У мене вже тут, у Мукачеві, народився син. Це моя третя дитина, і я мрію, щоб мої діти виросли українцями, закоханими у свою країну, щоб вони пишалися нею, її нескореністю та свободою. А це залежатиме не тільки від виховання, а й від того що я сам зроблю для своєї країни сьогодні, завтра, післязавтра.
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
Працівники ДСНС увечері 1 квітня врятували на Київщині кота, який другу добу поспіль не міг злізти з верхівки дерева.
Про це повідомили в Головному управлінні ДСНС України у Київській області.
Місцеві мешканці спочатку намагалися допомогти коту самотужки, але їм це не вдавалося. Тоді вони звернулися за допомогою до поліції. Після виклику на місце вирушили рятувальники ДСНС.
Завдяки спецтехніці працівники ДСНС змогли спустити кота на землю:
«Тваринку вдалося зняти з дерева та передати вдячним власникам. Особливо раділи діти — їхній улюбленець нарешті повернувся додому».
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
Нагадаємо, що в Києві врятували собаку, який не міг вибратися з річки на берег (ВІДЕО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка ГУ ДСНС України у Київській області
