

Суспільство
«Щойно вивезли тварин – снаряд знищив конюшню». Кінний клуб із Кремінної знайшов другу домівку на Тернопільщині
Коні завжди були пристрастю родини Семиволосів з міста Кремінна, що на Луганщині. Це захоплення перетворилося на сімейну справу – за кілька років конюшня стала кінним клубом «Лошадкін дім», де можна було навчатися верхової їзди, пройти реабілітацію за допомогою коней, а також подивитися на виступи вправних вершників.
Після 24 лютого життя клубу та його мешканців кардинально змінилося – вперше в житті коням довелося долати великі відстані на колесах і переїхати в протилежну частину України. Тепер «Лошадкін дім» відновлює свою справу в Тернопільській області, у місті Борщів. Тренер Єгор Семиволос розповів ШоТам історію сімейної конюшні, чому п’ятеро тварин залишилися в Кремінній і як пройшов перший виступ кінного театру в новому місці.

Єгор Семиволос
Тренер кінного клубу «Лошадкін дім»
До нашого клубу приїжджали люди із сусідніх областей
Мій батько із самого дитинства любить тварин, особливо коней. Раніше він працював директором сільгосппідприємства і займався кіньми у вільний час. Згодом він вирішив присвятити своєму захопленню весь час – так у 2014 році в нас з’явилася конюшня. Спочатку ми нічого не думали робити з нею, просто тримали для себе. Потім до нас почали ходити люди, які хотіли покататися на конях або навчитися верхової їзди. У нас займалися підлітки 14-18 років, які допомагали нам доглядати за тваринами.
Через деякий час ми почали влаштовувати виступи з конями, перейнявши досвід у обласного кінного театру. Ми показували шоу з козацької бойової їзди верхи, у них брав участь наш колектив кінного клубу, зокрема підлітки, які у нас займалися – загалом приблизно 20 людей. Вони виконували трюки на конях. Наш кінний театр виступав як мінімум кілька разів за літо. Минулого року ми вперше виїжджали з шоу за межі нашого міста. Планували поїздити і цього року, але не судилося.

Ми працювали з батьком вдвох, і у нас було 16 коней. Наш кінний клуб відвідували багато людей з Луганської, Донецької та Харківської областей. Вони приїжджали на тренування, виступи, покататися та просто відпочити. «Лошадкін дім» розташовувався в лісі, і там була чудова атмосфера.
Лікували відвідувачів за допомогою коней
Кілька років тому в нас з’явився напрям іпотерапії – лікування людей, які мають проблеми з опорно-руховою системою. Напрям з’явився завдяки Костянтину Полторацькому, який був одним з небагатьох дорослих людей, хто займався у нас. А познайомилися ми з ним ось як. Він навчався на реабілітолога в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка, який розташовувався в Кремінній. Одного дня ми виїхали в місто з конями на якесь свято. Побачивши нас, Костянтин підійшов і запитав, чи може він відвідувати конюшню, займатися й допомагати нам. Виявилося, що він з дитинства їздить верхи. Звісно, ми не заперечували.
Трохи згодом Костянтин почув про курси іпотерапії – іноземці приїжджали в Рівне й навчали охочих лікувати людей за допомогою коней. Він пройшов ці курси, повернувся до Кремінної та почав застосовувати набуті знання на практиці. Наш кінний клуб співпрацював з Луганським обласним центром реабілітації дітей з інвалідністю. Ми надавали безоплатну допомогу 50 маленьким гостям, які мали різні фізичні або ментальні порушення.

Під час вибухів коні розламували конюшню
У нас не було жодного плану на випадок повномасштабного вторгнення, тож 24 лютого нас застало зненацька. Люди, які займалися у нас, продовжували відвідувати конюшню й піклуватися про коней. Батьки не відпускали дітлахів, тож ходили тільки старші. Із середини березня до конюшні навідувалися тільки ми з батьком та моїм старшим братом. Утрьох ми приходили вранці й увечері, годували й напували коней, потім верталися додому. Перед тим як йти, батько відчиняв конюшню повністю, щоб тварини не залишалися в закритому просторі й могли виходити.
З кожним днем у місті ставало дедалі неспокійніше через обстріли. Коні мали великий стрес, під час вибухів вони сильно били по конюшні й розламували її. Перебувати в Кремінній уже було небезпечно, і батьки вирішили, що настав час нам покидати місто. На початку квітня ми виїхали всією родиною до Львова, залишивши конюшню людям, які й до цього допомагали піклуватися про наших улюбленців.

Конюшня згоріла після того, як з неї вивезли тварин
Спочатку ми не розуміли, як нам вивезти коней з міста, яке постійно обстрілюють. Тим паче їх у нас цілих 16. Однак нам допомогла подруга, яка живе у Львові та співпрацює з однією з польських гуманітарних організацій. Вона сказала, що знає, як організувати збір коштів на евакуацію коней. І ми почали цим займатися. Написали в соцмережі пост, де просили про допомогу. Люди одразу відгукнулися й дуже допомогли нам. Ми зібрали 150 тис. грн, що дозволило нам перевезти коней. Кошти надходили як від наших друзів, знайомих, відвідувачів, які приїздили до нас кататися, так і від незнайомих людей. Ми їм усім були надзвичайно вдячні.
Наша родина довго шукала водія коневоза, який би погодився їхати під обстрілами. Це було дуже непросто, але зрештою ми знайшли чоловіка, який вивіз із гарячих точок Харкова багато коней. Він погодився допомогти нам і евакуював 11 наших тварин до Дніпра двома ходками. П’ятеро залишилися в Кремінній, оскільки вони не помістилися в коневіз. Коли водій збирався вчергове поїхати на конюшню й забрати їх, було вже пізно, тому що наше місто окупували.

У Кремінній залишилися дівчата, які ходили до нас займатися верховою їздою. Вони взяли коней до себе, і тепер коні живуть біля школи. На території навчального закладу для них зробили леваду, забезпечили дах, їх годують, тож з ними нині все добре. А в нашу конюшню влучив снаряд, після того як з неї вивезли коней. ЇЇ вже немає – вона згоріла.
Знайшли прихисток для коней на Тернопільщині
Костянтин вирушив до Дніпра забирати коней, паралельно із цим батько шукав, куди їх можна перевезти, хоча б тимчасово. І таке місце знайшлося на Тернопільщині, у місті Борщів. Татові зателефонував його друг і сказав, що в місті є знайомий, який раніше тримав ферму. Тепер це місце пустує, і воно може підійти для наших коней. Батько поїхав туди, оглянув його: умови були хороші. Власник ферми сказав: «Якщо треба – беріть і користуйтеся». Так ми й вирішили, що перевозити коней потрібно туди. Простоявши три тижні в конюшні у Дніпрі, вони знову вирушили в дорогу.

До цього наші коні ніколи не долали такі великі відстані на колесах. Кілька переїздів далися їм тяжко: вони нервували та схудли. З Кремінної до Дніпра дорога зайняла годин сім, а з Дніпра до Борщева – цілих 15. Прибувши на Тернопільщину, вони довго обнюхувалися, їм потрібен був час для адаптації. Але тепер можу сказати, що вони вже звикли до нових умов і поводяться так, як і вдома.
Місцеві мешканці були в захваті від кінного театру
Коли нам вдалося повернути коней, ми потроху зайнялися відновленням своєї справи. Частина команди переїхала з нами з Кремінної до Борщева – семеро людей. Про нас дізналися місцеві мешканці – вони дуже зраділи, що в їхньому місті з’явилася конюшня. До нас почали ходити діти, як це було й раніше у Кремінній. Вони нам допомагають піклуватися про тварин, а ми їх за це навчаємо їздити верхи. Люди тут дуже чуйні: після того як ми перевезли коней, до нас приїхало багато фермерів, які хотіли нам допомогти, чим могли. Хтось привіз зерно, хтось – сіно.
Наприкінці серпня ми влаштували перший виступ нового колективу кінного театру, в якому тепер беруть участь діти з Борщева. Вони тренувалися протягом кількох місяців і показали, чого навчилися. Взагалі, спочатку ми збиралися робити не виступ, а просто відкрите тренування зі змаганнями, з грамотами та призами. Однак потім виявилося, що було багато охочих приїхати до нас і подивитися, чим ми займаємося. Тоді ми вирішили, що все-таки буде кінний театр. Виступали дітлахи, я, Костянтин і кілька дівчат, які вже давно у нас займалися та переїхали з Кремінної. Глядачі були в захваті, адже для них кінний театр був чимось новим, вони ніколи не бачили нічого подібного.

Допомагатимемо постраждалим від війни
Після перемоги ми хочемо займатися реабілітацією тих, хто постраждав внаслідок бойових дій. На жаль, таких людей уже є досить багато. Вони переносять низку операцій, у деяких з них паралізовані кінцівки. Однак це все можуть виправити заняття з конями. Окрім того, що коні допомагають відновити фізичний стан, вони ще й добре допомагають у психологічному плані. Поряд з ними можна розвантажитися, вони й тепер дуже відволікають від війни. Я нині вступив на реабілітолога. Коли здобуду освіту, також допомагатиму людям.
Можливо, ми не зупинятимемося в Борщеві й переїдемо в інше місто. Наприклад, у Кам’янець-Подільський. Там є козацький театр, який нас кличе долучитися, тому що їм бракує коней. Незважаючи на те, що нашої конюшні в Кремінній уже немає, ми хочемо повернутися додому. Судячи з останніх новин, це цілком реально. Тож ми сподіваємося, що нам це вдасться зробити.

Суспільство

Під час дорожніх робіт поблизу Львівської площі в Києві комунальники натрапили на фрагмент трамвайної рейки, яка пролягала тут понад сто років тому.
Про це повідомив активіст Дмитро Перов.
За словами Дмитра, перші згадки про трамвайний рух на сучасній вулиці Січових Стрільців, яка наприкінці 19 століття мала назву Львівська, датуються 1894 роком.
На початку 20 століття цією ділянкою проходили трамвайні маршрути №4 і №20 (до Лук’янівки) та №9, що з’єднував центр із залізничним вокзалом через вулицю Бульварно-Кудрявську.
Читайте також: Студенти з Києва передали «Довженко-Центру» дві німі стрічки, що вважали втраченими (ФОТО)

У цьому ж районі зберігся ще один елемент трамвайної інфраструктури — диспетчерський пункт, зведений у 1982 році за проєктом архітектора Яноша Віга. У 2021 році споруду планували демонтувати, однак завдяки ініціативі підприємця Алєкса Купера її вдалося зберегти.


Нагадаємо, що у Києві вперше за сто років виготовили автентичну цеглу для відбудови історичних будівель.
Фото: фейсбук-сторінка Дмитра Перова
Суспільство

На Центральному залізничному вокзалі Києва відкрили скульптуру «Воля» українського художника Олексія Сая. Артоб’єкт виготовили із залишків вітального знака села Любимівка Херсонської області, яке перебувало під тимчасовою окупацією у 2022 році.
Про це повідомили в «Укрзалізниці».
Символізм артоб’єкта
Скульптуру створили у межах співпраці УЗ та PinchukArtCentre. Раніше її демонстрували виключно на міжнародних заходах, зокрема під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Тепер робота доступна для широкої публіки у столиці — на другому поверсі вокзалу біля ескалатора.
«Ця скульптура утворює слово “Воля”, яке несе в собі значення як “свобода”, так і “волевиявлення”. Це подвійне значення захоплює українську душу. Воно відображає те, що свобода не є пасивним станом. Це стан, який може бути досягнутий і підтриманий лише завдяки вольовим зусиллям. Ці два поняття онтологічно переплетені. Свобода вимагає волі до боротьби, терпіння і захисту. Саме через наполегливе волевиявлення свобода стає живою реальністю», — написали в УЗ.
Читайте також: «Внесок у мирне майбутнє»: німецький дизайнер закликав донатити українським медикам
Артдиректор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф додав, що скульптура «є монументом для всіх українців, який наголошує на нерозривному зв’язку між свободою і волею».
Також скульптура відсилає до роботи «LOVE» американського художника Роберта Індіани, створеної у 1960-х роках.


Нагадаємо, що пасажири УЗ зібрали понад 6,5 млн гривень на кейсеваки, коли купували чай у потягах.
Фото: фейсбук-сторінка УЗ
Суспільство

21-річному військовому Роману, який отримав важке осколкове поранення голови, хірурги з України, Канади та США провели унікальну реконструктивну операцію — йому встановили титановий імплант замість зруйнованих кісток чола. Операцію виконала міжнародна місія «Face the Future Ukraine», яка вже вп’яте приїжджає в Україну допомагати пораненим.
Про це повідомили в БФ «Пацієнти України».
Роман пішов на війну у 18 років і своє 19-річчя зустрів у Бахмуті. Під час боїв на Курщині поруч із його позицією розірвались чотири авіабомби. Хлопець опинився під завалами, отримав понад 20 поранень, зокрема й уламкове в голову, що зруйнувало кістки чола. Три місяці Роман не міг рухатися, проходив кілька складних операцій, а частина його мозку лишалась незахищеною.
«Ми провели операцію та встановили на місце знищених лобних кісток індивідуальний імплант з титану, який захистив мозок хлопця від ушкоджень та вирівняв чоло. Окрім імпланту ми пересадили сполучну тканину, аби титан не пошкоджував шкіру. Втручання тривало чотири години та дозволила захистити мозок від інфекцій, які знаходяться в носі і пазусі», — розповідає хірургиня з США українського походження Наталія Біскуп, яка вже втретє оперує поранених в Україні.

Читайте також: 13-річного хлопця із Сум відзначили за порятунок людей після ракетної атаки (ФОТО)
Роман став наймолодшим пацієнтом у цій місії. Загалом цього разу прооперували 25 поранених: проводили реконструкції носа, щелеп, орбіт очей, встановлювали індивідуальні імпланти. Усього — 83 операції.
За словами координаторки Наталії Комашко, за п’ять місій лікарі допомогли 160 пацієнтам. Деякі з них проходять багатоетапне лікування. Наступну місію запланували на осінь. Записатися можна за посиланням.


Нагадаємо, що канадці передали бійцям ГУР перший в Україні гелікоптер Sikorsky S-76A (ВІДЕО).
Фото обкладинки: БФ «Пацієнти України»