«Тату, пірсинг та кава, і все – як вдома». Подруги з Херсона запустили студію Meow Tattoo в Одесі

У Херсоні їм вдалося реанімувати найстарішу в місті студію пірсингу й тату та подарувати їй нове життя. Здавалося, залишається лише працювати та втілювати нові проєкти, але всі плани зруйнувало вторгнення росіян.

Війна змусила подруг покинути роботу в рідному місті та почати все з нуля, цього разу – в Одесі. Тут вони облаштували нову студію та поступово завойовують довіру місцевих мешканців. Meow Tattoo – це студія нового, відкритого формату з неочікуваним бонусом – кавою від шеф-баристки кращої кав’ярні Херсона. 

Про випадкову зустріч, сотні кілометрів до Одеси, перезапуск у незнайомому місті та власну філософію ШоТам розповіли засновниця студії й тату-майстриня Карина Кваснова та її заступниця й майстриня пірсингу Анастасія Дяченко.

Реанімували найстарішу студію в Херсоні

Карина: Я вчилася на перекладача німецької мови, але так склалося, що якоїсь миті захотіла робити тату. Перші свої роботи набила друзям, а після цього влаштувалася пірсинг-майстринею до місцевої студії. Через певний час зрозуміла, що це не моє, і вирішила повернутися до татуювань.

Згодом наважилася вкластися та викупити одну з найстаріших студій в Херсоні. На той момент вона була доволі проблемною, мала, скажімо так, не найкращу репутацію. Я ж натомість хотіла змінити її імідж. Власне, там ми й познайомилися з Настею та почали разом реанімувати бізнес. Поступово ми розділили обов’язки: я слідкувала за якістю робіт майстрів і робила все, аби популяризувати наш заклад, а Настя вдало «заманювала клієнтів». 

Наші зусилля дали результат – студія стала дійсно крутою, ми успішно працювали протягом чотирьох років. Допоки не почалася повномасштабна війна, а з нею – і окупація нашого міста.

Настя: Я прийшла в цю сферу доволі спонтанно. Почала робити пірсу, коли був цей момент «поверніть мені 2007». Ви з подругами купуєте катетер і починаєте одна одну робити проколи. Але я ніколи не думала, що це може перетворитися на повноцінну професію, не вірила, що можна довго працювати з пірсингом і заробляти на цьому гроші. 

Пізніше мене покликали працювати, я пройшла навчання, і якось так закрутилося, що це триває вже шостий рік. Сьогодні для мене це найкраща професія, і я не уявляю себе за іншою роботою. Водночас я працюю в нашій студії адміністраторкою. Пірсинг не займає багато часу, тож я все встигаю. До того ж вмію працювати з бухгалтерією та базово розуміюсь на подібних нюансах.

«Настю, яка війна? Мені собаку потрібно вигуляти»

Настя: Я до останнього не вірила в повномасштабне вторгнення. У мене був друг – британець – який жив у Херсоні. У посольстві йому радили виїжджати з України, мовляв, точно буде війна. Натомість я відмовляла його і переконувала, що цього не трапиться. Адже ми живемо в цивілізованому світі, де, здавалося, не може бути такого, щоб сусідня країна просто взяла й напала на іншу. 

І коли зранку 24 лютого мені зателефонувала Карина, я відповіла: «Ти що, яка війна? Мені з собакою потрібно гуляти!». Це попри те, що я чула вибухи за вікном, але мені здавалося, що це просто сон.

Карина: Я не слідкувала за новинами, і коли хтось у компанії обговорював, чи буде війна, я просто не вірила в це. Та коли о шостій ранку мені зателефонувала мама – я була шокованою. На той час я була в Одесі й керувала студією дистанційно. Тож одразу зателефонувала Насті.

Настя: Карина попросила з’їздити до студії та забрати звідти все коштовне. Росіяни були неподалік, тож я не зволікала. Також Карина з першого дня кликала мене до Одеси, але я просто сходила з розуму й не розуміла, як швидко все відбуватиметься. Можу сказати точно, що ніхто й не думав, що ми пробудемо під окупацією так довго. День вторгнення – це момент, коли ти ні в що не віриш, довкола – шалені черги на виїзд з міста, на заправки, до магазинів. Ніхто не знав, що буде завтра.

Я вирішила виїжджати з Херсона лише наприкінці травня, бо останнього не вірила, що все так затягнеться. Я справді дуже вірю в ЗСУ, але швидко вибити росіян із Херсона просто неможливо. Їх там – як сарани. Вони на кожному кроці: в адміністративних будівлях, на вулицях, у школах, дитячих садках. 

Їхати довелося через Василівку, а коли дісталася Запоріжжя – вирушила до Одеси. Загалом дорога зайняла 75 годин і 1120 кілометрів. Із собою я захопила частину речей зі студії, які ще не встигла відправити, двох котів та собаку. А вже 6 червня ми відчинили двері нової, вже одеської, студії.

Херсонська команда в одеській студії

Карина: Я думала змінювати роботу, але не хотіла втрачати студію. Мені хотілося відновити роботу команди, зробити так, аби ми всі знову були разом. Нам справді комфортно працювати в такому складі, а тому вирішили ризикнути – і все вдалося. 

Тоді якраз впали ціни на оренду нерухомості в Одесі, і я зрозуміла, що час діяти. Адже все, що мене зупиняло, – це витрати на приміщення та відсутність команди. Коли було зрозуміло, що дівчата працюватимуть зі мною в Одесі, проблема практично вирішилася. Ми не могли прогавити такий шанс.

Спочатку орендували приміщення біля «Нового ринку». Але там було дещо складно. Здавалося, що нас оточують не ті люди, ніби довкола якийсь зовсім інший менталітет. А на початку серпня, якраз напередодні моєї відпустки, у студії обвалилася стеля. Довелося скасовувати всі плани і терміново шукати нову локацію. Приміщення знайшли у перший день й практично одразу взялися за переїзд та ремонт. Настя була «маляром-штукатуром», а я займалася меблями.

Читайте також: Калімби з Азовського узбережжя. Українські майстри створюють унікальний музичний інструмент, що дарує спокій під час війни

Настя: Було складно, з сьомої ранку я шпаклювала стіни в новій студії, а на десяту годину мала їхати в попереднє приміщення й робити пірсинг. Але воно того варте. І ми дуже вдячні, що Одеса дає нам змогу жити та працювати.

Карина: Мені здається, зараз саме та мить, коли варто відкривати якийсь бізнес. Бо чимало підприємців поїхали з країни, місця звільнилися, а з ними – приміщення. І якщо ти хочеш вижити, потрібно це все заповнювати.

Ми всі дружимо, але залишаємо це поза межами роботи

Карина: У Херсоні нам бракувало простору для творчості. А ще ми завжди мріяли поєднати студію з кав’ярнею. Та все залишалося на рівні планів: херсонське приміщення було надто маленьким для цього.

Натомість тут, на Буніна, ми нарешті змогли реалізувати цю ідею та покликали в команду Олю, яка була шеф-баристкою найкращої кав’ярні в Херсоні. А ще отримали нереально хороший відгук від місцевих. Вони всі – дуже емоційні, відкриті до знайомства люди. 

Сьогодні нас в команді четверо – я, Настя, Наталі (тату-майстриня) та Оля. Ми всі з Херсона й дружимо між собою, але вдало балансуємо дружні стосунки з роботою.

Настя: Якщо ми на роботі – Карина наша керівниця, і вона може бути чимось незадоволеною. І це абсолютно нормально. Робочі моменти ніяк не впливають на наші стосунки поза студією. Просте правило: на роботі не говоримо про особисте, на відпочинку – про роботу.

Ми довго йшли до цього, і цей шлях не був легким. Ми чимало сварилися й розставляли правила по поличках. Але, на щастя, знайшли свій спосіб працювати разом, а водночас – дружити.

Нарешті перейшли на титанові прикраси

Карина: Одеса дозволила нам перейти на кращі прикраси. Раніше ми працювали переважно з медичною сталлю, адже в Херсоні люди не завжди готові платити 400 гривень за прикрасу з титану. Натомість в Одесі проблем із цим немає. Титанові прикраси – справді якісні та круті. Вони кращі за срібло. Адже срібло – це просто метал, який не піддається обробці. Ще й доволі м’який.

Настя: А ось титан потрібно добре зашліфувати, тому виготовлення таких прикрас коштує дорожче. Звісно, у маленькому місті такі прикраси можуть собі дозволити не всі. Особливо, якщо зважати, що ключовий контингент клієнтів у пірсинг-майстрів – це люди віком 15-20 років. У студентів не завжди знайдуться зайві кошти на дорогі прикраси. А в Одесі можна працювати якісніше. Бо якісніші прикраси – це кращий процес загоєння.

Ми маємо пахати цілодобово, аби зайняти своє місце в Одесі

Настя: Карина практично не спить. Бо ми тут – ніхто. До тебе йдуть сім’ями та компаніями, коли ти довго працюєш в одному місці та встиг заробити хорошу репутацію. А тут у нас такого поки що немає.

А отже, потрібно більше працювати, більше концентруватися на соціальних мережах. Нам доводиться бути онлайн практично 24/7, адже кожен клієнт для нас неймовірно цінний. І ми не можемо втрачати жоден шанс.

Та коли Карина сказала, що потрібно знімати розмовні сторіз в інстаграм, спілкуватися з аудиторією, у мене була істерика. Було дуже складно себе переступити. Я ніколи цим не займалася. Мені завжди було достатньо просто мати портфоліо з роботами. Але ця впізнаваність, знову ж, залишилася в Херсоні. А тут я плакала, боялася бути посміховиськом. Однак виявилося, що все працює. Це заходить. Та й інакше ніяк – велике місто потребує хорошої реклами.

Карина: Ще на початку роботи в Одесі я всім сказала, що в Херсоні було інакше. Там була клієнтська база, все було простіше. Тут потрібно просто пахати. Без перерв, без відпочинку. Пахати постійно, аби зробити все швидко й не страждати рік без грошей та роботи.

Я розуміла, що нам потрібно залетіти в одеський інфопростір, і залетіти круто. Так, аби всі нас помітили. Адже ми студія нового формату. У нас є гест-пост для майстрів, які їдуть до Одеси. Ми їх зустрічаємо, пропонуємо робоче місце, рекламу. 

Водночас ми не орієнтуємося на людей, які просто мріють набити малюнок з інтернету. Усе це вже було, і ми всі втомилися від цього. Ми – художники, ми хочемо, аби люди приходили сюди заради наших ескізів, а не для того, аби набити собі щось чуже. І я це все дуже плекаю. Мені хочеться бачити результат своєї роботи, і аби люди це також відчували. А вони відчувають і кажуть, що у нас класно, що ми круті.

Ми – студія відкритого типу, і раді бачити кожного

Настя: Ми робимо якісний пірсинг, у нас круті тату-майстри, а ще ми готуємо найкращі лимонади та найкращу каву. Крім того, ми не втрачаємо зв’язок із клієнтом після процедури. Ситуації бувають різні, і до повного загоєння ми завжди залишаємося на зв’язку. 

До нас часто заходять клієнти, аби просто показати свій пірсинг або тату. Або, скажімо, вони просто йдуть повз і хочуть випити кави чи поспілкуватися з майстром. Ми завжди раді цьому й відкриті до діалогу.

Карина: Багато тату-студій мають закритий тип. Тобто ти домовляєшся про запис, приходиш до якогось офісу в якомусь бізнес-центрі, намагаєшся щось дізнатися, зрозуміти. Це все відстань між майстром та клієнтом, і я хочу зробити її мінімальною. Аби людині все було зрозумілим. Береш, відкриваєш наш інстаграм і одразу бачиш все, що тебе цікавить.

Настя: Наша фішка в тому, що ти приходиш у студію ніби додому. Це і є філософія нашої справи: прибрати формальності й покращити комунікацію між майстрами та клієнтами. Наприклад, зараз (під час розмови, – ред.) у залі сидить Оля. Якось вона побачила нас в інстаграмі, прийшла на прокол язика – і ми почали дружити. Їй комфортно приходити до нас, займатися своїми справами, пити чай. І таких людей в Одесі багато.

Люба, яка допомагала Карині з веденням інстаграма, просто йшла повз, зайшла, сказала, що у нас затишно, і запитала, чи можна тут періодично в’язати. Тож доволі часто дівчата приходять до нас попрацювати, поспілкуватися чи просто відпочити. І ми раді цьому в будь-який час. У цьому – всі ми та вся наша студія. Бути відкритими та щирими до своїх клієнтів, руйнувати бар’єри між нами й просувати власний формат.