козина ферма

«У нас є сир, налітайте», — з цього повідомлення в соцмережах минулого року почалася історія маленького бізнесу Марії Воротило та її свекрухи Інни Сапожнікової. За минулий рік Марія та Інна зробили та надіслали людям 200 кілограмів козячого сиру, а цьогоріч планують побити цей рекорд. Жінки виготовляють бринзу, страккіно, адигейський сир і красиві сирні цукерки у вигляді квітів та сердечок. А ще планують продавати сирні кульки зі спеціями, джеми та варення з домашніх продуктів. «Я за те, аби господарство приносило прибуток, тому будемо пропонувати наші смаколики людям, які не мають можливості самостійно таке собі робити», — каже Марія. Історія двох жінок, які бережуть свою маленьку ферму, поки їхні чоловіки бережуть країну — в новому матеріалі ШОТАМ. У перший вечір люди замовили 30 кілограмів сиру Минулого року Марія та Інна вирішили продавати козячий сир. Допоміг у цьому фейсбук. Спершу там шукали рецепти, а потім знайшли допис однієї пані, яка має власну школу сироваріння. Слухали її уроки у відкритому доступі, а згодом придбали кілька професійних курсів, де йшлося про склад молока, ферменти, закваски та готування різних видів сирів. Починали з бринзи та адигейського. Дівчата розповідають, що й горіло, і палало, а одного разу сир взагалі втік від них з каструлі. Не все виходило відразу, але Марія та Інна пробували знову. «Це як у дитинстві в мультику про чаклунок — вони кидають у казанок різні рандомні предмети, а потім виходить щось дуже смачне. Ми дуже з того радіємо», — ділиться Марія Воротило. Домашня бринза, яку готують Марія та Інна. Фото з соцмереж Марії Воротило Перші замовлення від людей були минулого року. Марія написала допис у соцмережах і повідомила, що у свекрухи є сир. За вечір люди замовили 30 кілограмів. Пані Інна каже, що коли перші клієнти звернулися, то вона плакала та втікала з хати, адже не уявляла, як має впоратися з цими обсягами. Але за минулий рік жінки удвох приготували близько 200 кілограмів сиру. Цьогоріч після першого повідомлення про наявність продукту його вже замовили на 80 кілограмів. За цей місяць жінки зробили половину. Обсяги збільшуються, тому Інна та Марія вже залишили собі кілька козенят на наступний рік, аби було більше молока. Бруност, страккіно, бринза та цукерки у формі квіточок Люди, які замовляють смаколики від Інни та Марії, дуже полюбили бринзу та адигейський сир, який має ніжний вершковий смак. Цьогоріч жінки спробували робити сир бруност, який потрібно довго варити та постійно куштувати. Його готують у вигляді намазки на хліб, а має він солодко-солоний смак, тому дехто навіть порівнює його з солоною карамеллю. У соцмережах Марія завжди рекламує смаколики, які створює зі свекрухою. На фото — бруност з особливим смаком. Фото з соцмереж Марії Воротило Ще один сир з асортименту — страккіно, що м'який всередині, але зверху покритий пружною шкірочкою. А ще жінки роблять сирні цукерки в красивих формочках. У них додають кисломолочний сир, шоколад, горіхи й інші смаколики. Сирні цукерки, які виготовляють Марія та Інна. Фото з соцмереж Марії Воротило «У нас є люди, які замовляють по кілограму всього. Є пані, яка замовляє по 6-7 кіло за один раз. Уже є постійні клієнти. А ще влітку плануємо презентувати сирні кульки в спеціях та мріємо створити тверді сири, варення та джеми. Я за те, аби господарство приносило прибуток, тому будемо пропонувати наші смаколики людям, які не мають можливості самостійно таке собі робити», — каже Марія. Сирні кульки в спеціях, які Марія та Інна готуватимуть для людей влітку. Фото з соцмереж Марії Воротило Зараз попит на сирні смаколики дуже великий, тому люди чекають на своє замовлення місяць або й довше. Марія каже, що вони зі свекрухою дуже люблять морозиво з власного молока, але поки змирилися з тим, що найближчим часом усе молоко буде для клієнтів, тому купують морозиво в магазині. Знайшли своїх кіз завдяки соцмережам Марія Воротило з Києва вже декілька років викладає дітям історію. Інна Сапожнікова з Черкащини протягом 17 років працювала продавчинею в ювелірному магазині. Обох жінок поєднав Євген, який є сином пані Інни та чоловіком Марії. Також Євген — кадровий військовий, який за пів року до повномасштабної війни поїхав служити на Донеччину. Марія Воротило та її свекруха Інна Сапожнікова. Фото з соцмереж Марії Воротило Марія дуже хвилювалася за чоловіка, адже це була перша їхня довга розлука, й аби заповнити чимось вільний час, почала їздити до свекрухи на Черкащину все частіше. А після початку повномасштабної війни, коли в рідному районі Києва було дуже гучно та страшно, Марія вирішила перебратися не на Захід, а до свекрухи в Городище. Чоловік пані Інни — свекор Марії — також пішов служити, тому жінки залишилися вдома лише вдвох. Проте ненадовго, бо через повномасштабне вторгнення в їхній домівці поселилися кілька нових мешканців. Марія каже, що в цьому винні соцмережі. Там вони побачили допис фермерки, яка продавала своїх кіз — ферма була на межі Донеччини та Дніпропетровщини, тому тут часто були обстріли, й тварини від цього дуже стресували. Так декілька кіз і цап Омелько стали мешканцями Городища. Ці випадковості були невипадковими. За рік до повномасштабного вторгнення Інна купила собі козу, яку назвала Красунею. Марія каже, що та навчила їх, як поводитися з цими тваринами, й узагалі від початку була до жінок дуже лояльною. Згодом на господарстві також з'явилася коза Ледічка, але Інна мріяла про те, аби купити ще кілька кізок. Марія та Інна обіймають кожну свою козу, розмовляють з ними та вважають їх найкращими. Фото з соцмереж Марії Воротило «Було дуже цікаво спостерігати, як наші старожили реагують на новеньких. У кота Степана взагалі був благородний шок від побаченого. Вони приїхали худющими, але ми їх виходили, і тепер у нас найкращі у світі козочки», — каже Марія Воротило. Марія з чоловіком уже купили собі ділянку поряд з будинком пані Інни. Мріють там зробити приміщення, де будуть виготовляти та зберігати різні види сирів. «Хочу створювати сир з благородною пліснявою, хоча Інна жартує, що може мене нею забезпечити хоч зараз», — ділиться невістка. Найголовніше в догляді за козами — багато поцілунків та обіймів З часом пані Інна залишила роботу в ювелірному магазині та повністю присвятила себе догляду за козами. «Я ходила їх пасти, де тільки можна. Бувало, що ходила з палкою, аби їх відганяти, бо ж часто хотіли вхопити щось із чужого города. У нас тут благодать: хата наша — крайня в селі, тому тут тільки ми та зайці. Я з села, тому розумію, як поводитися з тваринами, а ще питали порад інших людей чи самі шукали потрібну інформацію», — каже Інна Сапожнікова. Марія ж ділиться, що відколи в них з’явилися кози, вона активно писала про це в соцмережах, і так у друзі почали долучатися інші козоводи, які часом можуть написати якісь поради. Інна Сапожнікова каже, що кози та козенята дарують їй радість. Фото з соцмереж Марії Воротило Пані Інна прокидалась о 6 ранку, швидко доїла кіз, потім пасла їх по кілька годин зранку та ввечері. «Але найголовніше — це їх поцьомати та пообнімати, а потім все інше. А ще вдома є город, який треба обробити. Але все це мені дуже подобається, я отримую задоволення», — розповідає Інна Сапожнікова. Марія з чоловіком дуже радіють, що свекруха щаслива, адже постійно хотіли полегшити їй роботу. Жінка працює в Києві й не може допомагати з господарством постійно, тому придумала придбати електропастуха. Знайшла та замовила все необхідне, із встановленням допоміг її дідусь, і тепер, поки кози пасуться, Марія та Інна спокійно можуть робити іншу роботу. «Ми собі поважно поїли по відерку морозива, відвезли посилки на пошту, перечитали список клієнтів у блокнотику та подумали, що кому відправимо найближчим часом. На кухні собі вариться та булькає сир, а дівки при роботі — пасуться без нас», — ділиться Марія. Марія та Інна відпочивають після роботи. Фото з соцмереж Марії Воротило Козенята, які змушували посміхатися Якось у соцмережах Марія написала, що мріє про дуже велику сім'ю, яка займатиметься козами, і де кожен матиме свою роль. Хтось був би ветеринаром, який масажуватиме кіз і робитиме уколи так, що їм не буде боляче, хтось буде козоводом — цілуватиме та чухатиме їх, а хтось — сироваром, який постійно варитиме сир і пам’ятатиме про всі замовлення клієнтів. Поки ж Марія та Інна займаються своїми козами вдвох. Часто приймати їхні пологи допомагає сусідка Тетяна, яка теж підтримує жінок. «Коли почалася повномасштабна війна, я ходила дуже похмура та постійно думала про свого чоловіка. А коли наша Красуня народила двох козенят, то зі мною стався позитивний шок. Я сиділа біля них і багато посміхалася. Народження нового життя — це для мене велика радість. Головне — потримати козу за копито, погладити її по голові та сказати, що вона молодець», — каже Марія. У перші дні повномасштабної війни саме козенята відволікали Марію від поганих думок. Фото з соцмереж Марії Воротило У місті Марія Воротило багато контактує з людьми, особливо з дітьми, адже викладає в школі та займається репетиторством. Каже, що постійне спілкування з людьми забирає багато ресурсу: «А коли приїжджаю в село, то ловлю тут дзен. Тут природа, кози, собаки — це все мене дуже перезавантажує». Кози з характером, що ходять, як стюардеси «У тварин завжди світла та позитивна енергетика. Кожна має свій характер. Красуня завжди підбігає та треться до людини, щоб її почухали — всі наші кози дуже ручні, хочуть уваги та щоб з ними поговорили. Маша мене питає, як я можу кожній казати, що вона найкраща та найулюбленіша,

Козина Ферма

Перевезла 200 кіз з прифронтової Донеччини на Львівщину

Козяче щастя: невістка зі свекрухою вдвох розвивають маленьку ферму на Черкащині

Зіпсувала 300 літрів молока, поки навчилася робити бринзу. Як фермерка з Одещини здійснила мрію мати 100 кіз завдяки держпідтримці