Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Синдром бідності: що це таке та як розпізнати

Опубліковано

Не жили заможно, нічого і починати. Часто чули цю фразу? А може й самі, листаючи стрічку в соцмережах, де ваші знайомі відпочивають чи скуповуються в дорогих бутиках, думаєте звідки у них стільки грошей? Чому я тяжко працюю, але дозволити собі купити цю банку ікри не можу? 

Психологи називають це синдромом бідності, коли людина програмує себе на добровільні злидні. Більше того, для таких людей гроші – це щось страшне і недосяжне, а ті, хто живе у достатку – крадії та шахраї. 

Ми поспілкувались з двома психологами та розпитали, як проявляється такий синдом та як його позбутись. 

Марія Жиган

Психолог, бізнес-тренер, коуч креативності

Катерина Гольцберг

Дитячий і сімейний психолог, президент Професійної Асоціації дитячих аналітичних психологів

У чому сутність синдрому бідності

Психологи стверджують, що такий тип поведінки, як правило, дістався у спадок. Людина, яка виросла в сім’ї, де постійно економили і тряслись над тим, як дожити до зарплати схильна до того, що синдром бідності сформується і в неї. 

При чому, тут може бути два варіанти. Перший, коли це транслюється словами. “Гроші – це зло, а ми хороша сім’я і не крадемо”. І другий варіант, коли атмосфера каже сама за себе. Наприклад, батьки купують найдешевші продукти, йдуть зайві кілометри пішки, аби зекономити ті 10 гривень. Тут людина розуміє, що потрібно оберігати кожну копійку. 

Так, може скластись враження, що економити і копити на свою мрію – це добре. Але коли доходить справа до фанатизму в заощадженнях – це і є синдром бідності, який не дозволяє людині рухатись далі, а стопить її на місці. 

Такі люди недооцінюють себе, вважають себе не гідними тих грошей і оточують себе заборонами. Проте, ця бідність, насправді,  в голові, а не гаманці. Адже синдром бідності є у людей, які просто не вміють розпоряджатись своїми фінансами і зайвий час не напрягаються.

Інші ж, бояться показатись бідним, купують собі останні моделі айфонів в кредит, але ніколи не зізнаються, що рахують дні до зарплатні і щось їм не вистачає. Ви можете роками чекати виграшу в лотерею чи спадку від якоїсь самотньої родички, але по факту, обмежуєте себе у всьому. Ось це синдром бідності.

Може і в мене цей синдром? Як розпізнати?

Такі люди не виправдано вважають себе бідними та нещасними. Існує ряд причин, про які розповіли психологи, якими ж рисами володіє “хворий на бідність”. 

  • Фанатично економить. Такі люди постійно жаліють гроші, як на себе, так і на своїх близьких. Вони економлять на елементарних речах: їжі, одягу та, навіть, ліках. Накопичувати кошти і боятись витратити зайву копійку – це про них.
  • “Гроші – це зло”. У людини з синдромом бідності ця “хвороба” прослідковується і у її мові. Вона постійно говорить, що гроші просто так не дістаються, це погано. Людина в постійному напруженні  і весь час чекає якоїсь біди.
  • Шукає собі виправдання. Тема грошей для людини важка і вона вважає, що це щось особливе. Тому шукає виправдання, чому грошей немає. Наприклад, розказує, що головне розвиток духовний. Тут часто можна почути фразу “У мене немає грошей, але я хороша людина”. 
  • Постійно жаліється. Людина з синдромом бідності вважає себе жертвою та постійно ниє, що у нього немає грошей. А ще, вважає себе негідним грошей. На думку Марії, такі люди можуть відмовити собі навіть у зайвій порції смачної кави, вважаючи, що він не заслужив порадувати себе. 
  • Вважає, що гроші мають лише шахраї. Існує така думка, що “чесних” грошей не буває. Це також йде з дитинства, коли в сім’ї постійно транслюють, що у нашій країні гроші можна тільки вкрасти. Люди, які так вважають, сидять у своїй закритій коробці, не бачачи нічого навкруги. Сьогодні більшість заробляє реальні гроші завдяки своїм знанням, умінням та старанням, але синдром бідності заважає “хворим” бачити це.  
  • Боїться брати на себе відповідальність. “Краще буду працювати на “дядю”, ніж візьму на себе таку відповідальність”. Часто чуєте? Якщо у людини немає відповідальності, то будуть і проблеми з грошима. Тут такий попуск контролю, коли всі навколо відповідають за їх життя, крім них.
  • Заздрить іншим. Чому у нього є, а у мене немає. Вони можуть і не говорити прямо про свою заздрість, але ця жаба буде душити їх ночами. 
  • Висміює бідних. Ті, хто мають такий синдром, часто зневажають бідних і погано говорять про них. Це стосується тих, хто з бруду в люди. Вони бояться, щоб ніхто не подумав, що вони бідні і часто зневажливо відносяться до обслуговуючого персоналу.
  • Думає, що народився не в тій родині. “В моїх жилах не тече кров аристократа і мій батько не депутат, тому я буду бідувати все життя”. Так вважають ті, у кого зовсім немає бажання щось змінювати у своєму житті. Ну звісно, краще продовжувати жити в будинку з обдертими стінами і звинувачувати свій родовід. 

Як позбутись цього “недугу”?

З таким біднятським мисленням можна впоратись. Перше, що потрібно- це виявити, що з вами щось не так. Потрібно збагнути, що ви не такі бідні, яким здаєтесь. 

Перестаньте  трястись над кожною копійкою та не бійтесь витратити зайвого. Чашкою смачної кави, або смачною вечерею в ресторані можна себе побалувати. Не позбавляйтесь найменших задоволень.

Не заглядайте більше до сусіда, не порівнюйте себе з ним і не рахуйте його гроші. Краще докладіть зусиль і працюйте над собою: сходить на тренінг, запишіться на курси, або й зовсім змініть роботу.  Тоді точно будете знати і розуміти ціну грошам.

Важливо навчитись правильно зберігати свої гроші. Записуйте свій прибуток і витрати, тоді буде видно, куди що витрачається і куди рухається. Повірте – це дуже ефективно. 

Синдром бідності – це переконання, які обмежують людину і не дозволяють пускати гроші в життя. 

Важливо розібратись зі своїм оточенням. Потрібно працювати над своїми переконаннями, не боятись і в той же час не кланятись грошам. Найефективніший метод – звернення до психолога, бо він допоможе вам розібратись з вашою історією, звідки такий синдром оселився у вашій голові.

Головне знайте, що гроші – це не головне. А синдром бідності не у вашому гаманці,  а у вашій голові. 

Суспільство

Асистенти вчителя та ресурсна кімната: як в Україні працює інклюзивна освіта під час війни

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

«Ми були в окупації, в оточенні. У цей час дитина пережила дуже багато страхів», – ділиться мама 8-річного Всеволода. Такий досвід негативно вплинув на психіку дитини: хлопчик перестав комунікувати з людьми, почав погано їсти та спати. Допомогу для нього батьки знайшли в інклюзивному центрі в Бучі, що на Київщині.

Під час воєнного стану в Україні відновили свою роботу більшість інклюзивно-ресурсних центрів. Там з дітьми працюють фахівці, які визначають, як на малечу вплинули травми, та знаходять шляхи для відновлення. Бучанський досвід інклюзивної освіти під час війни – у матеріалі ШоТам.

Інклюзивної освіти потребують понад 50 тисяч дітей

Попри воєнний стан, в Україні продовжують працювати спеціальні заклади освіти й інклюзивні класи. За інформацією Міносвіти, нині працюють понад 6 тисяч інклюзивних груп у дитсадках і 29,3 тисячі класів у школах, а також 690 інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ).

З 2022 року в таких закладах фахівці можуть проводити комплексну оцінку дітей, які отримали психологічні травми, та в разі потреби надавати їм психолого-педагогічний супровід під час навчання.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Дитина займається у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

За останні п’ять років кількість учнів, які мають особливі освітні потреби, зросла більш ніж удвічі. На кінець 2023 року особливі освітні потреби мали 11 тисяч дітей у садках,  40 тисяч школярів, а також 7 тисяч діток різного віку, які перебували на обліку в ІРЦ.

Війна не відкинула інклюзію на задній план

Один із закладів, який нині, в умовах війни, продовжує роботу з дітками, які мають особливі освітні потреби – Бучанський ліцей №3. Там навчаються ті, хто мають інтелектуальні, навчальні чи мовленнєві труднощі.

Зі школярами в класі працюють асистенти вчителя. Також для них організовують додаткові заняття: корекційні й розвиткові. У школі є практичний психолог, логопед і дефектолог, які працюють з дітьми.

інклюзивна освіта, Бучанський ліцей №3
Будівля Бучанського ліцею №3. Фото: ШоТам

Заступниця директорки Наталія Харченко розповідає, що на базі ліцею є «ресурсна кімната» – спеціально облаштоване приміщення, де проводять групові психолого-педагогічні заняття для діток з особливими освітніми потребами. Її постійно поповнюють корисними матеріалами, які потрібні для занять.

«На базі ліцею громада відкрила інклюзивно-ресурсний центр, на обліку в якому перебувають приблизно 600 дітей. Він ставить за мету надати право діткам з особливими освітніми потребами здобути якісну освіту», – каже директорка закладу Альона Комінко. Тут проводять комплексну оцінку, яка визначає освітні потреби дитини, а також надають рекомендації для закладів освіти щодо супроводу такої дитини на інклюзії надалі в її навчанні.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Дитина грається у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

«Основна наша мета – якомога більшою мірою сприяти соціалізації й адаптації дітей у суспільстві й навчальних закладах, зокрема», – розповіла директорка центру.

Замкнувся в собі й перестав говорити

Чимало дітей внаслідок війни зазнали травм, що вплинули на їхнє життя, зокрема, й на освітній процес. «Ми чуємо від батьків про «відкат» у розвитку дітей, погіршення їхнього стану, – каже Альона Комінко. – Це ті виклики, які фахівці центру приймають щодня».

Вплив війни відчула на собі, зокрема, родина Костяченків. Стан здоровʼя Всеволода з початком повномасштабної війни дуже погіршився. Як каже мама хлопчика Олена, він став більш замкнутим, роздратованим, перестав комунікувати з іншими та будь-що робити. Всеволод погано їв і спав. 

«Ми родиною виїхали з Маріуполя: були в окупації, в оточенні. У цей час дитина пережила дуже багато страхів. Нам вдалося виїхати, ніхто не постраждав фізично, але всі дуже постраждали морально. У дитини залишилося все, що вона мала – іграшки, друзі – в окупованому Маріуполі», – ділиться Олена.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Ресурсна кімната у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

Впоратися з цим самотужки батьки не змогли, тому звернулися по допомогу до фахівців. Зараз Всеволод за порадою психіатра має індивідуальне навчання, тобто вчителі приходять до нього додому проводити уроки. Також він відвідує інклюзивний центр, який уже допоміг хлопчику знову заговорити з іншими. Його мама ділиться, що Всеволод усе частіше почав перемикатися з думок про минуле на те, де він зараз і що має. Улюблені дні тижня Всеволода – вівторок і пʼятниця, бо саме тоді хлопчик приходить у свій улюблений центр.

Дбати про себе потрібно й дітям, і дорослим

«Через війну серед дітей почастішали випадки заїкань, погіршилася памʼять, зросла тривожність», – ділиться шкільна психологиня Ольга Ващенко. Каже, це почалося після переходу дітей на дистанційне навчання. Вдома з батьками такі діти можуть розмовляти й поводитися нормально, та щойно буде потреба виступити перед усім класом і вчителем, зʼявляться проблеми, яких раніше не було.

Ольга Ващенко
Дитяча психологиня Бучанського ліцею №3 Ольга Ващенко. Фото: ШоТам

Психологиня радить батькам дітей, які повертаються на навчання після травм, обовʼязково поговорити на тему безпеки, щоб школярі не боялися. Діткам, зокрема, слід розповісти, що в навчальному закладі є укриття, куди можна буде спуститися на випадок повітряної тривоги. Якщо страх не зникає, то варто відвести дитину до психолога.

А ще батькам варто стежити за власним психологічним станом. Згідно з результатами дослідження, опублікованого в Американському журналі психіатрії, ризики тривожних розладів, депресії та вживання психоактивних речовин були вищими в дітей тих батьків, які мали депресію, ніж у дітей тих батьків, які жили без депресії.

Альона Комінко
Директорка Бучанського інклюзивного центру Альона Комінко. Фото: ШоТам

Про це каже й директорка Бучанського інклюзивного центру Альона Комінко. Вона переконана: розвиток дітей насамперед залежить від внутрішньої стабільності дорослих, які перебувають поруч з ними. Тому дуже важливо, щоб батьки турбувалися й про себе та не боялися в разі потреби звернутися по психологічну допомогу.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Діти граються у дворі Бучанського інклюзивного центру. Фото: ШоТам

Щоб дорослі могли краще допомагати дітям, UNDP організувала тренінг з сенсорної інтеграції. 44 особи, серед яких фахівці ресурсних центрів, психологи, педагоги, логопеди та батьки дітей, які отримали травми та порушення внаслідок війни в Україні отримали нові знання як працювати та спілкуватися з такими дітками. 

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили пілотний проєкт зубопротезування ветеранів

Опубліковано

Уряд запустив пілотний проєкт щодо зубопротезування ветеранів.

Про це повідомив прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

Зазначається, що учасники бойових дій, люди з інвалідністю внаслідок війни та інші категорії військовослужбовців зможуть безкоштовно отримати ці послуги в лікарнях, незалежно від їхньої форми власності.

Держава компенсує медзакладам витрати на лікування через Національну службу здоров’я України.

Загалом планують спрямувати на цю програму 750 млн грн, які вже закладені в державному бюджеті.

Читайте також: «Наші клієнти – люди з титановим стрижнем». Стоматолог з Краматорська перевіз свою клініку до Чернівців

Читайте також: «Військові теж бояться стоматологів». Як лікар з Одещини Анатолій Стодола рятує зуби українських бійців на передовій

Нагадаємо, у Львові подружжя стоматологів безкоштовно лікує зуби захисникам.

Фото: Урядовий портал.

Читати далі

Суспільство

Лікарню на Львівщині обладнали сонячною електростанцією

Опубліковано

У Львівській області на Бориславській центральній міській лікарні встановили сонячні панелі з системами збереження енергії. Гібридну сонячну станцію встановлено на будівлі поліклінічного та терапевтичного відділень медичного закладу.

Про це повідомили у Міністерстві охорони здоров’я України.

Зазначається, що загальна потужність станції – 30 кВт. Крім значної економії енергоносіїв, таке обладнання дозволяє накопичувати енергію і може використовуватися як резервне джерело живлення. Запас акумуляторного модуля становить 40 кВт.

Чому це важливо?

Сонячна електростанція здатна згенерувати до 25000 кВт електричної енергії на рік, що дасть можливість економити до 35% електричної енергії, необхідної для функціонування будівлі. Так, близько 160 тис. грн на рік лікарня зможе зекономити на оплаті комунальних послуг.

Сонячна станція складається з 52 фольтаічних елементів, потужністю 540 Вт кожен, інвертора, блоку управління, 8 акумуляторів місткістю по 5 кВт та системи захисту.

Читайте також: «Не підходь, не чіпай, дзвони 101»: як у громаді на Київщині місцевих навчають ризикам вибухонебезпечних предметів

Для монтажу та встановлення сонячних панелей на даху лікарні був проведений ремонт перекриття будівлі коштом місцевого бюджету. Загальна вартість перекриття даху на 750 м² склала 294 тис. грн.

Про лікарню

Центральна міська лікарня м. Борислава надає послуги з первинно-медико-санітарної допомоги та багатопрофільного амбулаторного й стаціонарного лікування. Лікарня має поліклінічне, терапевтичне, дитяче, акушерсько-гінекологічне відділення та відділення хірургічних патологій лікарні, що розташовані за різними адресами. Зараз медзаклад обслуговує населення Бориславської громади та сусідніх громад Дрогобицького району Львівської області – понад 40 тисяч осіб.

«В умовах щоденних обстрілів та атак з боку російської армії на енергетичну систему України встановлення сонячного енергетичного обладнання дозволить забезпечити безперебійну роботу лікарень за будь-яких критичних умов, у тому числі у випадку аварійних відключень електроенергії», — йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, в Ірпені на Київщині сонячні панелі встановили у дитячому садочку.

Окрім того, на даху трамвайного депо Вінниці встановили сонячну електростанцію.

Фото: МОЗ України.

Читати далі