Спа для собак-переселенців. Грумерка із Сєвєродонецька відкрила студію в Івано-Франківську

Свою любов до тварин і захоплення перукарським мистецтвом Анастасія Селіванова перетворила на улюблену справу. Так вісім років тому в Сєвєродонецьку, що на Луганщині, з’явилася грумінг-студія Groom Room, куди місцеві мешканці приводили своїх собак і котів на стрижку й гігієнічні процедури.

Під час повномасштабної війни Анастасія зі своєю родиною переїхала до Івано-Франківська й через кілька місяців зважилася на відкриття нової студії Barboskin, маючи з інструментів тільки дві пари ножиць і дві машинки. Грумерка розповіла ШоТам, як домашні улюбленці надихнули її на власний бізнес, як поверталася до роботи після евакуації та як працювати із собаками, які пережили обстріли.

Від ляльок до йоркширських тер’єрів

З дитинства у мене була тяга до перукарства: я підстригала всіх ляльок і фарбувала їм волосся. Закінчивши школу, навчалася на дитячого психолога й паралельно закінчила перукарські курси. Потім моє захоплення відійшло на другий план, і я почала працювати за професією. 

Невдовзі в мене з’явився перший пес – йоркширський тер’єр. Мені, як і кожній свідомій господарці тварини, стало цікаво, як правильно доглядати за своїм домашнім улюбленцем. Я дізнавалася, як чистити вуха, якими гребінцями потрібно розчісувати шерсть і багато всього іншого. Із цього й почалося моє захоплення грумінгом.

Потім у мене з’явився другий йоркширський тер’єр, і мені захотілося навчитися ще краще доглядати за зовнішнім виглядом своїх собак. Я відвідувала курси й шукала додаткову інформацію. Спочатку робила зачіски тільки своїм домашнім улюбленцям, а вісім років тому це мене настільки захопило, що я залишила свою першу професію та почала працювати тільки грумеркою. Моє хобі дуже швидко переросло в роботу: я відкрила свою студію Groom Room.

Грумерів вистачало, щоб усі собаки міста були гарними

Я починала з того, що стригла тільки йоркширських тер’єрів. У мене було мало досвіду, але я була добре знайома із цією породою, яка тоді була на піку популярності. У Сєвєродонецьку багато хто мав цих маленьких собачок з бантиками, і спрацювало сарафанне радіо. Люди почали довіряти мені своїх песиків. Згодом я набула досвіду, з’явилися постійні клієнти, і мені стало цікаво брати й інші породи: біверів, мальтійських болонок, шпіців. Я навіть практикувала роботу з котами, але з ними було важче.

У студії я працювала сама – у команді не було потреби. Сєвєродонецьк – це маленьке містечко, і тих грумерів, які в той період там були, вистачало, щоб усі песики в місті були красивими. Хтось із моїх колег займався великими собаками, хтось – озонотерапією та лікуванням, а я – маленькими й середніми тваринами. Тож вийшло, що ми, грумери, начебто поділили, хто за якими собаками доглядає.

Перші тижні повномасштабної війни в Сєвєродонецьку

Починаючи із січня 2022 року, я переживала через новини про можливе повномасштабне вторгнення. Мій чоловік, навпаки, не вірив у це, був переконаний, що у ХХІ столітті всі зможуть домовитися. І так ми жили до 24 лютого, балансуючи емоційні гойдалки від «усе дуже погано, буде війна» до «усе буде більш-менш добре». Однак повномасштабне вторгнення таки сталося, і перші тижні були важкими. Я боялася за свого п’ятирічного синочка. Наша сім’я ночувала на підлозі в коридорі за принципом двох стін. Коли траплявся обстріл, я накривала собою дитину, заціпенівши й не дихаючи. У такі моменти нікуди не біжиш – тебе охоплює неймовірний страх. Коли наступала тиша, ми всі вставали й бігли з нашого восьмого поверху на перший.

Читайте також: «Щойно вивезли тварин – снаряд знищив конюшню». Кінний клуб із Кремінної знайшов другу домівку на Тернопільщині

У мене дві собаки, і кожна по-різному перенесла той період. Одна з них має епілепсію, і я дуже хвилювалася за неї. Але вона розумничка – у неї не було жодного нападу в той час. Коли ми бігали з восьмого поверху на перший, собаки деякий час долали цю відстань пішки. Згодом, коли в під’їзді вилетіли вікна, на підлозі було багато скла. Хоч я його й замітала, але воно сипалося й сипалося. Тоді ми стали носити тварин на руках. Моя друга собака – дама емоційна, їй було важко. Вона й досі боїться під’їздів, тож, виходячи з ліфту, її треба нести на руках.

Коли лунали вибухи, собаки просто завмирали, їх не було ні видно, ні чутно. Менша з них за секунд 10-15 знала, що десь летить снаряд. Так було ще в 2014 році: коли місто обстрілювали, ми виїхали до села, і вночі вона постійно гавкала. Ми не могли збагнути: перебуваємо на відстані від міста, а вона все чує. Зрештою почали по ній орієнтуватися, що десь щось прилетить.

Довгий шлях до Івано-Франківська

Проживши певний час під обстрілами, єдине, чого ми хотіли – якнайскоріше вискочити з міста й залишитися живими. Про порятунок бізнесу взагалі думок не було. 9 березня ми з дитиною, чоловіком і собаками сіли в машину й поїхали. Взяли із собою три подушки, дві ковдри, зимовий одяг та їжу, яку нам мама зібрала в дорогу. Усе, що я захопила зі студії, – дві пари ножиць і дві машинки, щоб доглядати за своїми собаками. 

Ми вилетіли із Сєвєродонецька, прямуючи, як і всі, на Дніпро. Однак ми так швидко туди доїхали, що вирішили там не зупинятися. Мені було дуже страшно – Росія наступала і з півдня, і з півночі. Ми вирішили їхати далі, оскільки ще був час до комендантської години. Так ми потрапили до Умані, де й залишилися на ніч. Потім ми трохи пожили в Чернівцях, а також у селі Спаська в Чернівецькій області. Зрештою опинилися в Івано-Франківську, де орендували собі житло.

Влаштувалася в грумінг-студію, а через три місяці відкрила власну

Я поступово поверталася до роботи. Починала з того, що працювала на квартирі, де ми живемо. Оскільки нічого не знала про місто й тут нічого не знали про мене, у той період брала всього одну-дві собаки на тиждень – і цього вистачало нам на харчі. Потім моя клієнтка, яка залишилася в Сєвєродонецьку в окупації, скинула мені інформацію, що в Івано-Франківську шукають грумера до студії.

Читайте також: Калімби з Азовського узбережжя. Українські майстри створюють унікальний музичний інструмент, що дарує спокій під час війни

Власницею студії була Катерина, також переселенка. У Харкові в неї теж був свій бізнес, і вона мала змогу вивезти все необхідне для роботи обладнання. В Івано-Франківську в неї з’явилося дуже багато клієнтів, тому вона вирішила, що їй потрібна помічниця. І я нею стала.

Ми пропрацювали разом три місяці, а потім Катерині потрібно було їхати з міста. Вона сказала, що в мене дуже високий професійний рівень, що я добре справляюся з роботою, тож мені потрібно продовжувати цю справу й відкрити власну студію. Катерина забрала всі свої речі й покинула Івано-Франківськ. А я купила все обладнання сама та продовжила працювати в тому самому приміщенні. Катерина мене й донині підтримує. 

Більшість наших клієнтів – переселенці

Уже два місяці як я відкрила свою студію, яка тепер називається Barboskin. Ми займаємося тим, що створюємо класні образи для пухнастиків. Працюємо з маленькими, середніми й великими собаками. Робимо пет-стрижки (домашні), виставкові стрижки й експрес-ліньки. Займаємося також і котиками: вичісуємо їх і голимо. Використовуємо тільки професійне обладнання й гіпоалергенну косметику, що відповідає стандартам.

Ми працюємо з 10:00 до останнього клієнта, тому що багато людей приїжджають з інших міст, наприклад, з Калуша або Львова. Розумію, що всі працюють, тому їм зручніше відвідувати студію ввечері. Більшість наших клієнтів – це переселенці. Люди покинули свої домівки, але й на новому місці їм треба приводити до ладу зовнішній вигляд своїх улюбленців. Місцеві мешканці теж довіряють нам своїх тварин, їм дуже подобається.

Оскільки на грумінг є великий попит, потрібно додавати майстрів. Тому нині до студії приходять дівчата, яких я навчаю. Спочатку я даю їм теорію, наступний крок – більш практичний, який полягає в тому, що вони спостерігають за моєю роботою. Далі можна переходити на рівень помічника грумера, який може купати, вичісувати й робити гігієнічні маніпуляції для собак за згоди власника. Я мрію про команду, яка зможе тримати високий рівень наших послуг, що є зараз, щоб були задоволені і тварини, і люди.

Індивідуальний підхід до травмованих тварин

До студії приводять багато собак, яких тільки нещодавно вдалося вивезти з-під обстрілів. Власники одразу повідомляють про це. Ці тварини в поганому стані: і психологічному, і фізичному. Вони дуже налякані. Я намагаюся брати таких песиків тоді, коли в студії більше нікого немає. Обов’язково має бути тихо, я зачиняю двері й вікна, щоб створити спокійну атмосферу.

По тварині видно, коли вона розслабляється. Хтось почувається краще, коли її гладиш і чухаєш, а хтось – у ванній. Я влаштовую спа для собак, додаю більшу температуру води, щоб вони розслабилися й кайфували. І після цього починаю працювати. Тварини так само, як і люди, дуже важко переживають бойові дії, тому особливо важливо про них подбати.