Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Скільки україномовних у Сєвєродонецьку, або одна історія про м’яку українізацію

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Колишня львів’янка двічі на тиждень збирає кількадесят жителів Сєвєродонецька, щоби попрактикувати з ними українську. Львів – Сєвєродонецьк – українська! Як взагалі ця парадигма вкладається в стереотипні уявлення про наш Схід? Важко. Але тим не менш, у найбільшому місті підконтрольної урядові Луганщини вже один рік діє український розмовний клуб. Як на таку ініціативу відреагували місцеві та скільки україномовних у Сєвєродонецьку — читайте в нашому матеріалі.

Мар’яна Вольська, 

Мар’яна Вольська, 

переїхала до Луганщини, щоб заснувати “Україномовний розмовний клуб” — відкритий простір, який знайомить місцевих з українською культурою. Раніше жила у Львові та працювала акторкою сучасного театру. 

Не такий вже російськомовний той Схід  

Раніше я жила у Львові та працювала методистом, а згодом — завідувачкою навчальної частини у професійно-технічному закладі приватної форми власності. Крім цього була акторкою Театру “Склад 2.0”. На початку грудня 2019-го року з особистих причин переїхала на Луганщину. 

Мені було цікаво вивчати кон’юнктуру міста і разом з тим його культурне життя. Часто відвідувала заходи організовані БФ “Восток-СОС”, де і познайомилася з його працівниками. Дізнавшись більше про їхню сферу діяльності запропонувала організувати україномовний клуб. 

Ідея про створення такого середовища прийшла з усвідомлення принципової монолітності російської мови. Чому принципової? Мабуть, тому, що люди, які мешкають в місті стверджують, що “тут так не розмовляють”, говорячи про українську. Насправді ж, велика кількість людей з сіл розмовляють українською. Щоправда, почути її можна не так часто. 

Приїжджаючи до міста у справах, вони розмовляють між собою українською, а з рештою людей — тільки російською. Якщо до цієї когорти додати переселенців, можна спрогнозувати зацікавленість у мовних практиках. Разом з тим, відсутнє середовище, де можна було б її реалізувати.

Я почала говорити про це, а Марія Гуляєва з БФ “Восток-СОС” запропонувала мені втілити цю ідею. Спершу сумнівалася, а потім все ж погодилася.

Свого часу в університеті вивчала політологію, релігієзнавство, культурологію. Саме цей “коктейль” допоміг мені розібратися у багатьох суспільно важливих питаннях і навчив мислити широко. Тому перші заняття будувалися на обговорені типових тем з вищезазначених предметів. 

Історія України = історія Малоросії?

На першому занятті було чимало людей — близько двадцяти. Більшість розповідали, що чудово розуміють українську, але розмовляти важко й немає з ким.

На той час ми домовлялися про заняття один раз в тиждень. Згодом учасники запропонували збиратися хоча б два рази. Це питання узгодили з благодійним фондом і відтоді бачимося частіше.

Я хотіла скерувати людей в першу чергу шукати інформацію в українських джерелах

Як і учасники, тематика занять через три місяці змінилася. З їхнього боку була висунута пропозиція розпочати спілкуватися на базі тем з історії України. Це був надзвичайно цікавий період у нашому клубі.

З’ясувалося, що у більшості є чітка фіксація на теорії Великої Росії з якої так-сяк виокремилася Малоросія. Було багато відкриттів, дискусій та суперечок. Моє завдання було скерувати людей в першу чергу шукати інформацію в українських джерелах і посилатися на факти, а не на думки телевізійних авторитетів.

Ми — не тільки про побалакати, але ще й про поїсти

За рік нашого існування багато всього змінилося. Наш клуб став чимось більшим. Раніше усі збиралися на тематичні заняття для спілкування. Сьогодні люди приходять, щоб поділитися з містянами своїм щирим бажанням дізнатися більше про українську культуру й традиції. 

Як це працює? Спочатку в нас були заняття присвячені традиційним святам. Потім виникла ідея зробити захід на якому усі ці теоретичні цікавинки стануть частиною дійства/атракції. 

Усе почалося з “Івана Купала-2019”. Дуже хотілося познайомити людей зі знайомою мені традицією святкування. На той час організовувала його з Оленою Сердюк і Тетяною Марусіною — акторками місцевого театру “Арт енд Гарт”. Захід був закритим і ми домовилися про дуже вузьке коло людей. Навіть з клубу не вдалося нікого запросити. Попри усі перешкоди на нього потрапило чимало людей, які невдовзі стали постійними учасниками клубу. 

Згодом були “Андріївські вечорниці”. Організовували спільно з працівниками БФ “Восток – СОС”. На цьому етапі не усі були активними, тому більшість учасників клубу були гостями. З цього вечора ми зарекомендували себе у якості цікавого івенту. Відвідувачі говорили, що ніколи раніше не брали участі в схожих заходах. З дописів, коментарів і відгуків було зрозуміло, що захід вдався. 

Товариство захотіло стати співорганізаторами різдвяних святкувань. Пригадую, хтось з них запитав чи на Різдво буде щось цікаве. Так народилася ідея відсвяткувати родинне свято з містянами.  “Різдво разом” відбувалося 25-го грудня минулого року. Воно почалося з лекції, де ми пояснили у чому причина розбіжностей у датах проведення. Та найцікавішим у святкуванні стало не це. 

Ми запропонували гостям принести до столу страви, якими вони б хотіли поділитися. 

Українські традиції на Сході країни — також люблять та поважають

Був страх, що такий задум не реалізується. На запланований час прийшли не усі, хто цікавився. Складалося враження, що нічого з цього не вийде. Але на середині лекції про Різдво люди почали масово приходити. У нас назбирався чималий стіл за яким сиділи абсолютно незнайомі люди. Кожен приніс по страві, а то й дві. Атмосфера була неймовірною. 

Далі за планом був вертеп. На жаль, у місті це не надто популярна традиція. Та на щастя, її сталими прихильниками є пластуни. От ми й запросили їх до себе. Крім цього учасники клубу в процесі планування івенту розповіли, що ніколи раніше не брали участі в такому театралізованому дійстві. Зійшлися на тому, що варто написати сценарій вертепу на сучасний лад і розпочати репетиції.

Виступ пластунів був феєричним. Багато людей не знали, що у нас взагалі є така організація. Мало того, вони принесли з собою Вифлеємський вогонь. Після такого заряду відбувся наш вертеп. Для його учасників це був чи не перший публічний виступ з часів школи. Але всі трималися купи. Ми навіть отримали чимало позитивних відгуків.

І “найсмачніше” — коляда разом. Усі, хто прийшов співали колядок, ділилися стравами, сміялися і дякували одне одному.

Квест по Шевченку

Ми не впали у зіркову хворобу і продовжили проводити заняття. Далі був Шевченко. Робити абищо — не хотілося. Але в останні тижні попереднього місяця народився сценарій літературного квесту. Ідея полягала в тому, щоб виокремити рядки з найвідоміших творів автора, де він описує не найкращі риси свого народу і просить нас не повторювати власні помилки.

Уривки з поеми “Сон”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим, і ненарожденим…” злилися в один сюжет. Глядач побачив трьох Шевченків. Їх грало три актора: художника, поета і мислителя. Всі вони показували певний період життя Тараса. Перший був юним, другий — у процесі заслання, третій — наприкінці свого життя.   

Перформанс “Думи” був важкою сходинкою як для організаторів, так і для глядачів. Більшість звикла бачити Шевченка у формі “Садок вишневий коло хати…”. Але певні моменти дійства супроводжувалися кадрами українсько-російської війни. Припускаю, що саме тому відеосюжет, який знімали місцеві журналісти так і не був опублікованим. 

Шевченківський перформанс

Карантин не закрив нам рота

Далі розпочався новий етап у житті клубу. Ми вирішили залучити нових людей і розпочали курс “Розмовляти українською — просто”. Він складався з базових тем за аналогією до вивчення іноземної мови. Було чудово і цікаво, але почався карантин. Новим людям не зайшов формат онлайн-зустрічей, тому збиралися зі сталим складом.

Також до останнього не планували робити святкування “Івана Купала-2020” у зв’язку з карантином. Але перед нами стартував інший масовий івент, який пройшов доволі успішно. До того ж, у нашому місті немає тих, хто захворів. Тому вирішили, що на відкритому повітрі з дистанціюванням — заходу бути. 

Серед організаторів була більшість учасників клубу, БФ “Восток-СОС” та клуб спортивного орієнтування “Sever”. Усе відбувалося у форматі фестивалю. На учасників чекали кілька локацій і цікаві завдання на вибір — спортивні чи обрядові. 

У клубі кожен має власну думку, але не заперечує й інші 

Україномовний розмовний клуб з часом перестав бути лише місцем практикування мовної навички. Це середовище, де кожен мимоволі запитує себе: “Хто я?”, “Що я думаю про це?”, “Хто такі українці?”, “Чим насправді є мова?”, “Що означає бути українцем?”, “Як мої рішення/думки/вчинки впливають на інших?”. І всі ці питання виникають у кожного — я не виключення.

Знайомлячись з новою інформацією та збільшуючи її навколо себе, вчимося бути щирими й бути собою. У клубі кожен має свою думку, але кожен знає про існування інших думок. І це зовсім не розділяє нас, а навпаки — робить близькими.

Клуб з часом перестав бути лише місцем практикування мовної навички

Надалі хочемо розвиватися і співпрацювати з іншими 

Дуже хочеться співпрацювати з різними організаціями. У нас вже є досвід роботи з Міським палацом культури, Луганським обласним академічним українським музично-драматичним театром, клубом спортивного орієнтування “Sever”. Такі кооперації виливаються у щось значне для міста та громади. 

Учасники клубу розуміють наскільки змінюється навколишній простір, коли громада стає активною через власний досвід. І це чудово! Ми й надалі будемо знайомити місто з усім українським та плануємо організовувати ще більше заходів. 

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Підтримай ШоТам

Суспільство

У Львові відзняли комедійну короткометражку про двох незрячих хлопців (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Львові презентували трейлер комедійного короткометражного фільму під назвою «Неймовірно сліпий випадок», де у головних ролях – двоє незрячих хлопців.

Про це повідомили у пресслужбі міської ради.

Зазначається, що у 2021 році Львівський обласний осередок ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» почав знімати фільм. Партнером стала компанія XV-studio. Автор сценарію та режисер – Андрій Сніцарчук.

У  головних ролях фільму – двоє незрячих  хлопців:  Михайло Петрів (Львів) та Василь Човбан (Мукачево). Акторів  для зйомок відбирали за результатами кастингу серед незрячих. Відтак, режисер фільму Андрій Сніцарчук тривалий час працював з обома незрячими акторами-дебютантами над створенням образів своїх персонажів, над акторською майстерністю. Репетиції тривали як очно, так і в ZOOM.

Читайте такожЩо подивитися? Дев’ять найкращих українських короткометражок

«Неймовірно  сліпий  випадок»  – це комедійний короткометражний фільм про  пригоди  двох  незрячих  друзів, які вміють жартувати над власним становищем і з гумором сприймати буденні проблеми. Це фільм про те, як  треба і як не треба поводитися з незрячими людьми, але без настанов і повчань. Глядачеві усе стає зрозуміло з комедійних сцен стрічки. Це фільм про різні сторони реального життя незрячих людей, які, як і зрячі, мають симпатію до азарту та мрій. Увесь  фільм просякнутий комедійними ситуаціями, які змушують із посмішкою глянути на будь-яку річ. Фільм пронизаний гумором і пародією.

Окрім двох незрячих акторів, у стрічці знімалися професійні актори та артисти: Світлана Мелеш, Марта Кулай, Ярослав Нудик, Роман Федоришин, Ярослав Киргач, Ігор Данчук та ін., а також незрячий учень Львівської  спецшколи №100 Остап Нестеровський.

Прем’єра фільму запланована на 15 листопада 2021 року в Першому українському театрі (Львів, вул. Гнатюка, 11) о 19:00 год. Глядачі  матимуть  нагоду  зустрітися з усією знімальною групою та зробити автограф-сесію з  виконавцями головних ролей, дізнатися секрети зйомок та плани знімальної групи на майбутнє.

Нагадаємо, про севастопольських курсантів знімуть фільм «Покликані морем».

Головне фото: city-adm.lviv.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Українців закликають надіслати онлайн-листівку на фронт зі словами подяки

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Усіх охочих закликають долучитися до акції і надіслати свої побажання і слова вдячності воїнам.

Зробити це можна до 7 листопада на сайті за посиланням.

«Надішліть кілька слів турботи, поділіться своїм теплом і любов’ю. Заради усмішки наших військових далеко від їхніх домівок і рідних. Заради найважливішої звістки з тилу на фронт: „Ми дякуємо“. За вашу відвагу, за вашу відданість», — зазначають організатори акції.

Організатори у такий спосіб привертають увагу до військових, які понад сім років відстоюють нашу державу.

Читайте також: «На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес

Важливо, що акція «виходить» за межі Дня захисників та захисниць, та звертає увагу на щоденний подвиг чоловіків та жінок на фронті.

Відзначимо, аби нагадати про подвиг захисників і захисниць, ветеран АТО Леонід Остальцев подолав «Найважчий забіг» — 10-кілометрову дистанцію з військовим спорядженням у центрі Києва. Він присвятив забіг загиблому кулеметникові 30-ї окремої механізованої бригади Олексію Буслаєву, а також усім хлопцям і дівчатам, які перебувають тепер на фронті.

Нагадаємо, презентували книгу воїна-кіборга «Життя після 16:30. Сім років потому».

Головне фото: armyinform.com.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Як український джем із пелюсток сакури підкорив три континенти? (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Знаєте Жуків із Карпат, які варять джем з пелюсток квітів?

Олена та Роман Жук створили власну міні-фабрику з виготовлення варення.

Сім’я перша в Україні презентувала джем з пелюсток сакури. За один день 100 слоїків замовили до понад 10-ти міст України та Європи.

На створення міні-фабрики Олену надихнули спогади про дитинство у Карпатах.

«Любов, що пахне бабусиним трав’яним чаєм, малиновим сиропом, а ще солодкими, напутими сонцем лісовими ягодками» – Олена Жук.

Читайте також«Здорова їжа — здорові родини». Як біопрепарати від БТУ-ЦЕНТР безпечно позбавлять овочі від шкідників

Так і з’явилася майстерня солодких спогадів POVNA BANKA.

«Я чаклую на кухні, а чоловік над дизайном, фото та відео» – Олена Жук.

По трави та ягоди родина Жуків їздить до екологічно чистих полонин. Варення готують з чорниці, брусниці, кульбаби та сакури. Також роблять медові муси і трав’яні чаї.

«Ми ставимо собі за мету подарувати емоцію, солодкий спогад про мандри, рідних, карпатські гори, домівку, Україну» – Олена Жук.

Нагадаємо, український стартап Foodstr перевірив 600 тис. продуктів на вміст шкідливих домішок.

Підтримай ШоТам

Читати далі