Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Скайдайвинг для екстремалів: де в Україні можна стрибнути з парашутом і скільки це коштує

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Свобода польоту і неймовірний сплеск адреналіну — все це ви можете відчути, зробивши крок вперед з вертольота чи літака з парашутом на спині. Якщо це ваша давня мрія — саме час нарешті наважитися і запам’ятати ці кілька хвилин польоту на все життя. Де в Україні можна стрибати, скільки це коштує та які протипоказання — усе це ми зібрали для вас до Міжнародного Дня парашутиста 26 липня.

Що варто пам’ятати, перш ніж стрибати з парашутом

Почнемо з того, що далеко не кожен може дозволити собі таку розкіш як скайдайвинг, він же стрибок із парашутом. У першу чергу, це стосується стану здоров’я, адже є певні протипоказання. Якщо у вас є серцево-судинне чи легеневе захворювання, часто підвищений або знижений артеріальний тиск або пошкоджені органи слуху чи зору, парашут — це табу. Не можна стрибати й людям із нервовими розладами, цукровим діабетом, нирковими та психіатричними захворюваннями. Якщо ж ви мали травми черепа чи захворювання опорно-рухового апарату, вам також, на жаль, ця розвага недоступна. В охочих стрибати також не повинно бути травм і переломів кінцівок за останні дванадцять місяців. Із застудою або навіть невеликим нежитем теж слід утриматися від польоту.

Серед інших важливих факторів — у парашутиста має бути вага в приблизно від 45 до 100 кілограмів. Є й обмеження за віком, але скрізь по-різному. І, звичайно ж, забороняється стрибати в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. А ще варто зважати на те, щоб була хороша погода. Перед першим стрибком усі проходять програму первинної підготовки, а потім — медичний огляд на аеродромі. Слід пам’ятати, що бувають випадки, коли парашути не відкриваються. Тоді варто смикати за запасні шнурки, розташовані праворуч. Якщо не спрацювало, намагатися впасти на болото, сніг або дерева. Хоча останнім часом таке трапляється доволі рідко, адже спорядження проходить багато тестувань перед тим, як потрапляє на спину до парашутиста.

Якщо ж ви все ж таки наважилися стрибати, пропонуємо вам 5 місць, де це можна зробити в різних областях.

Відчуй адреналін біля Львова

Охочі стрибнути з парашутом поблизу міста лева можуть зробити це на аеродромі «Цунів». Всеукраїнський клуб активного відпочинку KAVA дозволяє відчути висоту навіть новачкам, навчаючи їх з нуля. Вони пропонують стрибки з висоти у 600-800 метрів з парашутом, який відкривається автоматично через три секунди з моменту виходу з літака. Тобто, вам ні за що смикати не потрібно буде. Політ до приземлення триває приблизно 1,5-2 хвилини. Або ж ви можете обрати варіант стрибку з інструктором — з висоти від трьох кілометрів.

Фото: kava.ua

На аеродромі вам обов’язково проведуть інструктаж, на якому навчать правильно виходити з літака, керувати куполом у небі, збирати парашут після приземлення і, найголовніше, як правильно і безпечно приземлитися. Триватиме інструктаж до того часу, поки всі учасники не засвоять матеріал на практиці. Це може бути 2 години, а може і 4 — залежить від самих людей і від їх кількості. Стрибки відбуваються цілий рік щовихідних. У період з квітня по вересень також можна стрибати кожного вечора п’ятниці.

Ціни: з інструктором — 3800 грн, самостійний стрибок — 1500 грн

Адреса: 25 км від Львова, село Заверешиця, вулиця Лісна, 4А

Стрибаємо з висоти 4 км над Києвом

Асоціація «Пара-Скуф», яка займається популяризацією парашутного спорту в Києві, радо допоможе вам з організацією стрибку. Вона не лише здійснює мрії людей зі стрибків з парашутом, а й проводять масштабні спортивні змагання, установки рекордів, міжнародні фестивалі тощо. База розташована на аеродромі «Чайка», що у селі Петропавлівська Борщагівка біля Києва.

Читайте також: Мальовничі Карпати та край козацької слави: кращі трейли цього літа для любителів побігати

Стрибнути тут можна як у тандемі з інструктором на висоті у 4200 метрів, так і самостійно — з 1000 метрів. А ще можна пройти навчання, щоб стати професійним парашутистом. Як будете їхати на аеродром, не забудьте взяти паспорт. А ще радять мати взуття на товстій підошві, яке жорстко кріпиться на стопі (наприклад, спортивні кросівки), та зручний одяг, як от спортивний костюм.

Фото: paraskuf.com.ua

Ціни: з інструктором — від 4000 грн, самостійний стрибок — 2500 грн

Адреса: село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Антонова, 5

Одеса з висоти пташиного польоту

Подивитися на землю з висоти кількох кілометрів можна і біля портового міста. З аероклубом «Одеса» ви зможете стрибнути як з інструктором, так і самостійно. Для цього потрібно дістатися до аеродрому «Гідропорт», що за два кілометри від міста. Там же є можливість розміститися у готелі, вартість проживання в якому — від 350 грн на добу за кімнату.

Фото: airclub.odessa.ua

Приземлятися ви будете на ґрунтове льотне поле, підготовлене спеціально для виконання польотів і стрибків з парашутом. Недосвідченим людям радять стрибати з інструктором — з висоти 2500-4200 метрів. Приземлення буде м’яким, на ноги інструктора, летіти ви будете 5-7 хвилин. Для охочих відчути політ самостійно, пропонують стрибки з висоти 1100 метрів. Будьте готові до навчання, яке може зайняти у вас цілий день напередодні.

Ціни: з інструктором — від 4000 грн, самостійний стрибок — від 2400 грн

Адреса: 2 км від Одеси, село Набережне, вулиця Авіаторів, 8

Вільний політ над Харковом

Пірнути у небеса, відчути адреналін та екстрим можна й на аеродромі «Коротич», що на виїзді з Харкова. Організацію вашого стрибку візьме на себе Харківський аероклуб ім. В.С. Гризодубової, названий на честь радянської льотчиці. Важливий момент: брати участь у польотах і парашутних стрибках, можуть тільки члени Харківського аероклубу. За бажанням, ви можете написати заяву про вступ прямо на аеродромі безпосередньо перед стрибком.

Фото: paraskuf.com.ua

Якщо вам до вподоби політати з інструктором, на вас чекає висота у 3000-4200 метрів. Час вільного падіння становитиме 30-60 секунд, а далі ще 5-7 хвилин зниження під куполом парашута. Стрибати можна навіть дітям з 10 років, якщо батьки дадуть письмову згоду. Самостійно всі охочі з 16 років можуть стрибнути на системі «Крило» з 1300 метрів. Розкриття парашута буде примусовим, тобто ви маєте смикнути за мотузку. По рації ваші дії з землі контролюватиме інструктор.

Ціни: з інструктором — від 4200 грн, самостійний стрибок — від 2200 грн

Адреса: біля Харкова, село Коротич, вулиця Сонячна, 42

Ловимо адреналін у Дніпрі

Перемогти страх і відчути себе вільним від усіх турбот можна й неподалік від Дніпра. Ваш політ готовий реалізувати клуб KAVA, про який ми вже згадували. Подбайте про попередню бронь місця: необхідно внести передоплату 400 гривень, а решту суми — перед польотами. Однак якщо будете скасовувати свою участь менш ніж за три роби до стрибка, завдаток вам не повернуть. 

Фото: kava.ua

З аеродрому «Авіа-Союз Майське» ви зможете піднятися на висоту у 900 метрів з куполом Д-5 та стрибнути самостійно. Політ займає приблизно дві хвилини, а ось попередній інструктаж зазвичай становити чотири години. Якщо ж ви бажаєте розділити цей момент з інструктором, зможете піднятися до 4200 метрів. Після цього на вас чекають 55 секунд вільного падіння і 3-5 хвилин під куполом.

Ціни: з інструктором — від 4430 грн, самостійний стрибок — від 2100 грн

Адреса: біля Дніпра, село Майське, вулиця Авіаційна, 1

Суспільство

Естонія передала ЗСУ дрони, які росіяни купували для своєї армії (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Естонія передала Збройним силам України безпілотники, які росіянин намагався перевезти для окупаційної армії.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці посольства Естонії в Україні.

«Пам’ятаєте “розумного” далекобійника, який у футболці “Я русский” приїхав до Естонії, щоб купити дрони для російської армії? Крім того, що його заарештували та відправили до в’язниці, естонська поліція вилучила придбані дрони й передала українським військовим», – йдеться в повідомленні.

Зазначимо, Естонія систематично підтримує Україну та допомагає в боротьбі з російською агресією. Зокрема, нещодавно країна передала ЗСУ вже другий сучасний мобільний госпіталь.

Також Естонія відправила три пасажирські автобуси Житомирській області у межах реалізації плану з відновлення регіону.

Крім того, саме Естонія стала першою країною серед членів НАТО, яка закликала світ закрити небо над Україною.

Фото: facebook.com/CinCAFU.

Читати далі

Суспільство

Українська «Валькірія» допомогла ЗСУ знищити ворожу гаубицю з боєкомплектом (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські військові знищили російську гармату-гаубицю Д-20 разом із боєкомплектом. У цьому нашим захисникам допоміг розвідувальний безпілотник «Валькірія», створений волонтерами «Армія SOS».

Про це повідомив волонтер «Армія SOS» Ярослав Тропінов у фейсбуці.

За його словами, знищення техніки окупантів – це черговий приклад успішної співпраці артилерії та БПЛА «Валькірія».

«Знешкоджена гармата Д20 та боєкомплект поруч. БПЛА “Валькірія” від АРМІЯ SOS ефективно працюють разом зі Збройними силами України задля Перемоги!», – написав Тропінов.

Про «Валькірію»

АСУ-1 «Валькірія» – безпілотний авіаційний комплекс військового та цивільного призначення для забезпечення моніторингу, повітряної розвідки, відеоспостереження та корегування артилерійського вогню вдень та вночі.

Читайте також: Софт для богів війни та «вбивця» російських позицій «Валькірія». Як «Армія SOS» наближає нашу перемогу

БпАК «Валькірія» передавався до Збройних Сил України та Національної Гвардії як волонтерська допомога з 2015 року. Пройшов відомчі визначальні випробування у ЗСУ. Наказом Міністра оборони від 05.12.2017 року №641 допущений до експлуатації у ЗСУ на особливий період.

Раніше ми повідомляли, що російські окупанти безуспішно намагалися збити український безпілотник «Валькірія». Утім замість знищення цілі ворог лише марно витратив власні ракети.

Фото: facebook.com/groups/armia.sos.

Читати далі

Суспільство

«Кожна пара шкарпеток – це особиста історія». Як проєкт Vilni підтримує безробітних жінок під час війни

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Завдяки волонтерам десятки жінок-переселенок отримали роботу та шанс почати життя з початку. Анастасія Битько спільно з естонським колегою Енді запустили проєкт Vilni, у якому майстрині-учасниці мають стабільний прибуток та готуються до відкриття власної справи. Активно допомагає Юлія Дідківська, яка взяла на себе діджитальну частину проєкту.

Жінки в’яжуть шкарпетки, які за кордоном розкуповують ледь не по 40 євро за пару. А ще поступово підкорюють український ринок. Про запуск проєкту, «дівчат» та терапевтичний ефект роботи Анастасія та Юлія розповіли ШоТам.

Ми були знайомі, але не дружили

Юлія Дідківська, волонтерка напрямку діджитал проєкту Vilni: Я вже пʼять років працюю в інтернаціональній компанії, що займається професійними будівельними рішеннями. Часто кажуть, що це «не жіноча справа», але в нас працює доволі багато жінок. Я займаюся діджитал напрямком та проєктами, які з ним пов’язані.

Фото: Facebook / Yuliia Didkivska

Настя Битько, співзасновниця проєкту Vilni: На момент вторгнення я вже пів року була в декретній відпустці. До цього займалася навчанням підприємців, зокрема, крафтових виробників. А вже під час декрету ми з колегами працювали над запуском консалтингової компанії з питань виходу на експорт.

З Юлею ми колись разом навчалися в паралельних групах, але практично не спілкувалися. Після випуску нас уже нічого не поєднувало, крім підписки на сторінки одна одної в соцмережах.

Щовечора виносила на коридор тривожну сумку 

Настя: Новини про можливе вторгнення Росії я сприймала серйозно. Я жила в Києві, і нещодавно ми якраз переїхали у власне житло. Щовечора в коридорі біля виходу я залишала зібрані для маленької дитини речі та свій спортивний костюм. Дуже хвилювалася, що не буде, чим її годувати. Останні два тижні напередодні вторгнення були суцільним панічним станом. І лише за два дні до 24-го лютого я трохи звикла до цього та перестала готувати речі.

Фото: Facebook / Anastasiia Bytko

Юлія: Я вірила, що вторгнення буде, ще коли російські війська почали збиратися біля українських кордонів. Думала, що морально цього не витримаю. Готувалася до всього, навіть до того, що стоятиму зі зброєю в руках. Вже ближче до 24 лютого, після визнання «Л/ДНР», я зрозуміла, що рахунок пішов на дні. Зібрала документи, важливі речі та раптово взяла вихідний 23-го.

Чоловік не хотів, аби я хвилювалася

Настя: У ніч проти 24 лютого я прокинулася погодувати доньку. Дивлюся, чоловік трохи на стресі. Запитую: «Що сталося?». Він відповідає: «Нічого, все добре, на добраніч!». А потім я просто відкрила телефон, і з переляканими очима показала чоловіку екран. Він сказав: «Так, я знаю, просто не говорив, поки ти годуєш».

Спочатку я плакала. Потім ми почали телефонувати своїм, домовлятися, що будемо на зв’язку і поїдемо до дідуся під Київ. Але це було неправильним рішенням, адже він жив біля Василькова – зовсім поруч із майбутнім епіцентром бойових дій. Ми пробули там ніч, а потім вирішили їхати на захід. Ледве влізли у вагон. Довелося залишити на пероні частину речей, зокрема, візочок. В Ужгороді знайома знайшла для нас порожню квартиру, і ми там перебували весь цей час.

Юлія: Ми прокинулися від вибухів і спокійно почали складати зібрані речі в авто. Домовилися з батьками зустрітися в певному місці, неподалік рідного міста. Мій чоловік був доволі спокійним, а мене сильно нудило. Я навіть не могла випити води. Потім почалися перебої зі зв’язком. Ми чекали на батьків за десять кілометрів від військової частини. На той момент я вже розуміла, що саме вони почнуть розносити найперше.

Зрештою ми приїхали до міста Рівне. У перші дні навіть не плакали: усі були просто шоковані. Ми знайшли трикімнатну квартиру, де поселилися семеро дорослих, одна дитина та кіт. Це було дуже складно.

Не захотіла тікати від війни

Настя: Проєкт Vilni почав зароджуватися фактично через декілька днів після вторгнення. Я написала своїм колегам з Естонії, що вся моя родина, хто виїхав зі мною, залишилася без роботи. А отже, нам потрібна якась робота. Один із колег зранку 24 лютого їхав з Естонії до кордону з Польщею, щоб нас забрати. Паралельно казав: «Давайте я вам якось допоможу, скину гроші на машину». Але я відмовилася, бо ми не мали банкомату. Тоді він запропонував скинути криптовалюту. «Яка крипта? Я в селі», – відповіла. Коли ми доїхали до Ужгорода, Енді чекав нас на кордоні. Та в останній момент я вирішила, що не хочу залишити доньку без батька, а себе без чоловіка, й відмовилася їхати.

Я попросила Енді допомогти нам із чоловіком з роботою. У нього є компанія, яка займається новорічними листівками, а ще він консультант з експорту. І на наш запит він попросив описати досвід, а у відповідь прислав коротке повідомлення: «Усе, ви найняті». Я ще ніколи так не влаштовувалася на роботу. Навіть не знала, що буду робити, скільки мені платитимуть, але погодилася. Спершу виконувала якісь локальні завдання.

Розповів ідею – і зник

Настя: Якоїсь миті Енді мене сказав: «Тут багато жінок залишилися без роботи, треба щось придумати. Я тобі розкажу ідею, а ти подумай, хочеш цим займатися чи ні». І він сказав про це в’язання, яке можна експортувати, і зник на тиждень. Я думаю: «Це вже робота чи як? Що мені з цим робити?».

Обговорила цю ідею з мамою, яка вміє вʼязати. Власне, вона й виготовила перший зразок шкарпеток. Через тиждень Енді з’явився і сказав, що все в силі. Я накидала проєктний план, а він почав шукати інвестора. Так ми почали проєкт Vilni та продовжили співпрацю вже у форматі співзасновників. Залучали людей з центру для переселенців в Ужгороді та ВПО у Києві та Київській області. Щоправда, ми довго не могли зробити першу розмірну сітку та схеми, оскільки не мали такого досвіду раніше. Тому багато разів перев’язували поки створили ідеальну 

Планувала допомогти з відео – вже пів року у проєкті

Настя: Треба було почати говорити про себе. Я опублікувала у фейсбуці допис про пошук волонтерів до проєкту. Від вʼязальниць я отримала більш як сто заявок. На цей пост також відгукувалися люди, які розділяли ідею та хотіли якось приєднатися в ролі волонтерів. 

Фото: Facebook / Vilni

Юлія: Вже через кілька днів великої війни я зрозуміла, що хочу допомагати людям. Спершу витратила дуже багато коштів на донати. Я скидала щодня на все, що тільки можна. Розуміла, що рано чи пізно я віддам всі гроші, тож треба допомагати ще якось.

Ми купували ліки та ходили плести сітки. Я сиділа і думала: «Добре, сітки – це класно, а що далі?». Якраз у момент, коли ми повернулися додому, 1-го квітня, я побачила форму від Vilni, але просто прогорнула її в стрічці. Однак через те, що люди активно коментували цей допис, він щоразу потрапляв у мою стрічку. 

Потім Настя шукала когось, хто міг би змонтувати відео. Я взагалі не люблю цю роботу, але вмію, тому запропонувала свою допомогу. А потім вона каже: «Може ти хочеш ще кудись доєднатися? Бо в нас є багато волонтерських вакансій». Так я і стала частиною команди. Майже одразу підʼєдналася до діджитальної частини проєкту.

Майстрині можуть заробляти приблизно 10 тисяч гривень

Настя: Енді бачив величезну кількість жінок, які їхали без роботи, і багато з них не мали можливості швидко знайти заробіток. Я теж помітила це в Ужгороді. У місті за лічені дні подвоїлася кількість населення, тому, звісно, ніякої роботи там не було.

Тому основна мета проєкту – дати людям можливість швидко отримати гроші. Взагалі це не є бізнес-моделлю. Як правило, хенд-мейд виробники отримують оплату за фактом продажу. Але ситуація в нашій країні вимагала швидкої допомоги, тому, коли я сказала співзасновнику Енді, що у нас сотня людей в очікуванні, він знайшов спонсорів з Індії, які підтримали нас. Відтак ми стартували з виробництвом.

Фото: Facebook / Vilni

Більшість людей, які заповнювали анкету, вказували, що їхній дохід не перевищує 5 тисяч гривень. Ми спробували підрахувати, скільки часу потрібно на одну пару шкарпеток та яку кількість можливо зв’язати за місяць. А потім сформували приблизну вартість шкарпеток, яка дозволятиме жінкам заробляти 10 тисяч гривень.

Стали опорою для переселенок

Настя: Через проєкт Vilni уже пройшли понад 40 жінок-майстринь. Хтось приєднувався тільки на один цикл, а хтось залишається та продовжує працювати донині.

Моя мама включилась у психологічну підтримку жінок із самого початку виробництва, а пізніше в проєкт приєдналися й різні професійні психологи. Усі, хто приєднувалися, були в досить складному становищі. Особливо це стосується учасниць першого циклу – жінок з Бучі, Ірпеня та Маріуполя.

Фото: Facebook / Vilni

Я чітко запам’ятала розмову з жінкою, у якої був брак на кожній з десяти пар шкарпеток. Для неї це було справжньою трагедією. Ми сорок хвилин спілкувалася просто для того, аби вона повірила в себе, зрозуміла, що ми чекаємо і в неї все вийде. Насправді там питання було не в самих шкарпетках. І в більшості випадків так було з кожним. Для жінок це питання віри, що «я щось зможу, крім того, що робила до цього».

Якість перевіряємо дуже скрупульозно

Настя: Я досить прагматична і вважаю, що допомога має цінитися. Люди мають розуміти: це підтримка, і вони також мають щось вкладати. Тому ми чітко перевіряємо якість продукції. У перших двох циклах було багато нюансів, які вимагали перевʼязування. Нині все працює злагоджено.

Фото: Facebook / Vilni

У нас є координатори, які постійно на звʼязку з майстринями. Також ми розробили схеми та відеоуроки. Після отримання продукт проходить так звану двофакторну перевірку: спершу від координатора, а згодом – менеджера з виробництва, яка готує товари до продажу. 

Найбільший виклик – пошук пряжі 

Настя: Найбільшим челенджом був пошук необхідної пряжі. Я знала, що є певні нюанси з імпортом тканин і сертифікацією. Проте війна тільки додала проблем, адже більшість гуртовиків розташовані в Харкові й Одесі. Ми обійшли безліч магазинів, протестували чимало пряжі. 

Фото: Facebook / Vilni

Часто чули: «У сенсі, яка пряжа? Війна на вулиці, ви про що взагалі?». Одна продавчиня була на межі істерики. Вона запевняла, що має пряжу, але мало. Я сказала: «Та ви ж не знаєте, скільки мені треба». «А скільки тобі б не треба було, все одно вже все пропало!», – відповіла вона. Згодом ми все ж знайшли у Харкові постійних постачальників.

Кожна пара шкарпеток розкриває особисту історію

Настя: Переважно жінки, які нам пишуть, звертаються через потребу у фінансах. Але трапляються й інші випадки. У нас була жінка, яка сказала: «Ви знаєте, я відчула, що приєдналася до чогось більшого». У наших майстринь є чати, де вони спілкуються між собою. Говорять про тварин, вирощені на городі квіти тощо. Це виглядає реально дружньо.

Читайте також: «Зроблено в РФ, перероблено в Україні». Як уламки російських літаків перетворюються на мільйонні донати для ЗСУ

На кожний виріб Vilni ми розміщуємо QR-код з історією людини, яка його зробила. За посиланням – історія жінки, якою вона захотіла поділитися. Переважно ці історії про те, як війна вплинула на її життя та коли вона почали вʼязати. Жінки кажуть, що вʼязання для них – це різновид релаксу. Вони починають в’язати – і їм легшає. Механічна робота була просто розрядкою і тим, на що вони могли переключитися. 

Юлія: Хтось каже, що це тип медитації. Коли ти починаєш в’язати, то немов відключаєшся. Твій мозок сконцентрований на процесі. Дівчата пишуть, що в цьому стані їм дійсно стає легше. Вони трохи відволікаються та забувають про війну та інші проблеми. Я називаю майстринь «дівчата», хоча в них різний вік: від 23 і до 83 років.

Ціни в Україні та за кордоном відрізняються

Настя: Вартість шкарпеток для продажу за кордон – 39 і 35 євро. Ця ціна здається досить високою, особливо для українського ринку. Хоча я бачила крафтові в’язані шкарпетки без соціальної складової за тисячу гривень. В Україні ми нещодавно відкрили онлайн-магазин та встановили трохи нижчу ціну: 1102-1260 гривень. 

Фото: Facebook / Vilni

Оскільки Vilni повністю неприбуткові, то не закладаємо жодної маржі. Але бізнес-модель має працювати так, аби покривати витрати. До того ж плануємо перевести наших волонтерів на заробітну плату. Адже вони не можуть вічно займатися цим безкоштовно. Але для цього нам потрібні продажі, тому активно розвиваємо всі можливі канали збуту та новими моделями. Зараз працюємо над виготовленням шапок, шарфів та шкарпеток із новорічними принтами.

Наші фахівці підтримують дух жінок

Юлія: Ще один важливий аспект проєкту Vilni – це спільнота, метою якої є ментальна та психологічна підтримка. Читаючи історії дівчат, ти розумієш, що люди пережили величезний стрес. Ми хочемо не тільки забезпечити їхнє життя, а й надати можливість для розвитку. Прагнемо, аби дівчата не просто в’язали, а й могли знайти для себе корисну та цікаву інформацію, зрозуміти, як можна створити власний магазин. 

Спочатку у спільноті були тільки дівчата – учасниці проєкту. Але зараз ми раді всім жінкам, які бажають долучитися. Усі заняття від спікерів для них є безкоштовними.

Фото: Facebook / Vilni

А ще ми завжди намагаємося збирати зворотний зв’язок від дівчат. І все, що ми зараз отримуємо, – це слова вдячності. Люди дійсно відкриваються та діляться особистими переживаннями. 

У нас був місяць саморозвитку, і ми надсилали дівчатам анкети. Вони відповідали, як почуваються за деякими напрямками. Наприклад, «наскільки ти впевнена / задоволена своєю роботою» тощо. Після цього ми підключали до роботи різних спікерів та психологів, а за місяць повторювали опитування. Вдруге жінки починали відповідати значно відвертіше, і ми розуміли, що займаємося цією роботою недарма.

Після перемоги роботи не поменшає

Юлія: У нас дуже багато планів. Хочемо покращувати навички дівчат у в’язанні. Вже активно працюємо над цим, адже прагнемо провести справді фахове навчання. Наша ціль – аби через якийсь час дівчата відкрили власну справу або приєдналися до якогось проєкту. 

Настя: Після перемоги наша функція тривалий час залишатиметься незмінною: частина жінок все одно будуть без домівок і роботи. На жаль, кількість тільки зростає, адже люди продовжують виїжджати з Харкова та інших міст. Тому просимо підтримати нашу діяльність.

Я все життя мала якийсь внутрішній бар’єр перед відкриттям власної справи. Багато років займаюся самовивченням, медитацією тощо. І в голові у мене вже давно є курс про тайм-менеджмент. З цієї теми я навіть проводила короткий тренінг за кордоном. Завжди боялася йти в масштабність. Але Vilni показали мені: якщо прямувати маленькими кроками, то все вийде, особливо, якщо є команда. 

Це дало мені поштовх більше делегувати та займатися тим, що дійсно подобається. Тому, наскільки масштабною не була б ідея, її треба розкладати на маленькі шматки та шукати людей, які в цих фрагментах найкращі.

Юлія: Здається, що люди вже втомилися від війни. Їм набридло скидати донати та щось робити. Але зараз точно не час розслаблятися. Ми ще не перемогли. Хочу, аби кожна людина, яка живе та хоче жити в Україні, взяла себе в руки, активізувала всі свої зусилля та подумала, чим може бути корисною. 

Нехай це буде 10 грн на день для армії, допомога в якомусь волонтерському проєкті або підтримка своїх рідних. Якщо кожен із нас почне робити трішки більше, ніж він робить зараз, то перемога настане значно швидше. Підтримайте проєкт, придбавши шкарпетки!

Читати далі

Шопочитати

Суспільство36 хв. тому

«Кожна пара шкарпеток – це особиста історія». Як проєкт Vilni підтримує безробітних жінок під час війни

Завдяки волонтерам десятки жінок-переселенок отримали роботу та шанс почати життя з початку. Анастасія Битько спільно...

Суспільство2 дні тому

Шкарпетки, які об’єднують. Знищена окупантами Рубіжанська панчішна мануфактура відновлює роботу у Львові

За 25 років роботи Рубіжанська панчішна мануфактура стала абсолютним лідером в Україні та поступово почала...

Суспільство2 дні тому

«Надійний тил має рятувати економіку». Як Хотинська громада стала фортецею для релокованого бізнесу

Попри невеликі розміри Хотинська громада, що в Чернівецькій області, прийняла вже шість релокованих підприємств. Більшість...

Суспільство3 дні тому

Підтримуємо своїх. Переселенці з Луганщини запустили в Дніпрі шелтер та коворкінг для земляків

Сидіти склавши руки – це не про них. Держслужбовці разом із громадськими організаціями займались відновленням...