Суспільство
Школа пацієнтів, QR-коди і електронні картки. Чому сімейним лікарям потрібно брати приклад з Вознесенська
Поки інших влаштовувало отримувати гроші за пусті ліжко-місця, Вознесенська лікарня подумала над тим, як зробити ефективнішою працю для людей.
Поки інших влаштовувало отримувати гроші за пусті ліжко-місця, Вознесенська лікарня подумала над тим, як зробити ефективнішою працю для людей. Лікарів тут ніхто не змушував реформуватись – вони зробили це давно. Ще у 2000-х роках тут запровадили сімейну медицину, ввели електронну систему та оснастили лікарів комп’ютерами. Однак, з приходом команди Супрун, Вознесенський центр отримав у два рази більше фінансування та показав на власному прикладі, якою має бути сучасна медицина.
Головний лікар центру Тетяна Дяченко погодилась розповісти нам, чому медики України повинні брати приклад з Вознесенська та чому пацієнти готові їздити до лікарів за 30 км на прийом.
Тетяна Дяченко
Головний лікар
Навчалась в Ужгородському медичному університеті, проходила інтернатуру на базу Вознесенської ЦРЛ. Потім працювала лікарем терапевтичного відділення. До 2008 року була завідуючою лабораторії і до 2012 – заступником головного лікаря з медичного обслуговування населення Вознесенської ЦРЛ. У 2012 році Тетяна стала головним лікарем Комунальної установи (з 2018 року – підприємства) “Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги”.
Довідка. Перший етап медреформи розпочався 1 липня 2018 року. На цьому етапі змінили модель фінансування первинної (амбулаторної) ланки української медицини. Створена в часи реформи Національна служба здоров’я України оплачує надані медзакладом послуги за кількістю підписаних з пацієнтами декларацій. Тобто: є пацієнт — є гроші, нема пацієнта — нема грошей. Тариф на надання послуг первинної ланки медицини єдиний для всієї країни — близько 500 гривень на рік. А всі фінансові потреби медичного закладу — тепер у віданні місцевих рад.
Що це дає? Пацієнт тепер може сам обирати медзаклад, в якому лікується. Набридли черги чи непрофесіоналізм лікаря — розриваєш контракт і підписуєш з іншим лікарем чи лікарнею. А лікарі зацікавлені в тому, аби надавати кращу якість своїх послуг, щоб утримати пацієнта. Також лікар має право працювати як ФОП, а не найманий працівник у держлікарні.
Медреформа у Вознесенську почалась ще у 2000-х
Справді, ми випередили медичну реформу вже давно. Наш центр раніше був у складі комунальної установи. Ще у 2000-х роках у Вознесенську почали впроваджувати медичну реформу. Лікарі проходили навчання у спеціалістів з Одеського медичного університету і паралельно приймали пацієнтів. У 2004 році була введена електронна система та база даних пацієнтів, де з легкістю можна було знайти всю історію хвороби за лічені секунди. Тоді ж оснастили всіх лікарів комп’ютерами.
Разом з цим ще тоді обов’язковою умовою для лікарів стало укладання договорів з пацієнтами. Звісно, вони не мали такої юридичної сили, бо лікарня залишилася працювати у загальному законодавчому полі. Але цей договір засвідчував відносини між лікарем і пацієнтом.
У 2012 році ми відокремились від комунальної установи і тоді я стала головним лікарем центру.
З приходом медреформи ми почали працювати за новою системою. Всі ці зміни і 20 років тому і зараз робляться тільки для пацієнта. Ми хочемо покращити надання медичної допомоги, а для цього потрібно змінюватись самим.
Сьогодні наш центр є сучасним закладом з новісіньким ремонтом, інтернетом, комфортними кабінетами, куточками для дорослих і дітей, телеекранами і т.д.
Ми маємо 2 амбулаторії, які розміщені по різних густонаселених кутах нашого містечка. Це зроблено, щоб пацієнти могли зручно отримувати допомогу неподалік від свого будинку. Зараз ремонтуємо ще одну амбулаторією, яка буде супер сучасною, енергоощадною та з чудовим ремонтом. Місцева влада підтримує наш розвиток, тому на ремонт виділила 5 млн гривень з бюджету.
Зарплати лікарів зросли втричі!
Складається враження, що у нас й так все було добре, проте медреформа нам дуже допомогла.
По-перше, ми перейшли з бюджетного кодексу на господарський.
Це дає нам можливість управляти центром самостійно. Ми створили колективний договір, у якому прописали всі правила лікарні, заробітну плату і те, на що плануємо витрачати кошти.
По-друге, збільшилась заробітна плата медичних працівників.
Нарешті рівень роботи лікаря оцінили гідно! Якщо до реформи зарплата медика була 4-6 тис. гривень, то після, в середньому, 15 тис. гривень, залежно від кількості декларацій. Ми пішли ще далі й прописали у колективному договорі заробітну плату лікаря, яка залежить не тільки від декларацій, а й від якості надання медичної допомоги. Є певні рейтингові показники (консультація пацієнта, ведення амбулаторної картки, виявлення хворих на ранніх стадіях і т.д.), за кожним з яких ми вираховуємо відсоток, який додається до заробітної плати. Це формує імідж лікаря та значно покращує якість медичного обслуговування, бо додаткові бонуси є стимулом для медиків.
Читайте також: Як працює медреформа на Львівщині: приватна клініка може бути безкоштовною. Приклад Сколе
По-третє, наш бюджет збільшився вдвічі.
Якщо раніше ми фінансуватися державою і отримували близько 12 млн, то після підписання договору з НСЗУ – 24 млн. Різниця між цими суммами два роки – 2017 і 2019 роки. Щомісяця від НСЗУ отримуємо близько 1,5 млн гривень.
По-четверте, ми значно покращили якість надання медичної допомоги.
Реформа допомогла створити комфортні умови для пацієнта у межах клініки і витрачати кошти на те, що нам необхідно. У нас є креативні мінібібліотеки для дітей та дорослих, великі ТБ-екрани транслюють відеоролики про здоров’я та здоровий спосіб життя, створено умови для перебування пацієнтів з особливими потребами.
По-п’яте, більшість послуг стали безкоштовними.
Ми можемо надавати всі послуги, які передбачені на первинному рівні – консультація, аналізи, швидко-тести, електрокардіограма, вакцинація і т.д. От буквально кілька днів тому була пацієнта, яка каже, що зручно прийти на огляд лікаря, одразу пройти все обстеження і здати аналізи. І не потрібно йти в поліклініку і проходити квест по різних кабінетах.
Наші лікарі почали підписувати декларації ще у 2004 році, тому з початком медреформи більшість з них вже мали свою базу пацієнтів. Потрібно було лише ще раз уточнити чи не передумала людина й укласти новий договір. Сьогодні у нас працює 130 осіб, з них – 112 медичного персоналу. Люди настільки радо йшли до лікарів, що ми підписали 37 000 декларацій. А це значно більше, ніж населення Вознесенської ОТГ. Чому так? Бо до нас захотіли приходили люди з інших сіл.
Підписали декларацій більше, ніж населення в ОТГ
Я завжди спілкуюсь з пацієнтами, які живуть далеко і рекомендую знайти лікаря десь ближче, щоб в разі чого легше було дістатися. От є у нас один пацієнт поважного віку, який живе за 30 кілометрів від міста.То він каже: “Все одно буду до вас їздити. Якщо щось серйозне – викличу швидку, а так – до вас. Дайте мені найкращого лікаря і все”. І от хіба я можу йому відмовити? До нього можемо поїхати, попри велику відстань.
Наша лікарня є базою для інтернів. Протягом останніх 5-ти років ми приймаємо по 3-5 молодих спеціалістів. Хтось може залишитись працювати й після інтернатури. Раніше у центрі був дефіцит з кадрами, але з приходом медреформи і підвищення зарплат він зник . Проте, ми все одно набираємо молодих спеціалістів. Річ у тім, що більшість наших лікарів – пенсійного віку. А так ми створюємо конкуренцію і готуємо кадри, які згодом прийдуть на заміну.
Скануй штрих-код і залиши відгук
Для нас головне – задоволений лікарем і сервісом пацієнт. І щоб зрозуміти правильність наших змін – ми зробили зворотний зв’язок.
У кожній амбулаторії є фліпчарти, де люди можуть написати все, що захочуть. Хтось дякує лікарю, хтось пише зауваження, хтось просить полагодити Wi-Fi.
Біля кожного кабінету лікаря є QR-коди. Їх потрібно сканувати смартфоном і відкриється анкета, де можна написати своє враження від сервісу та роботи лікаря. Ці питання стосуються того, наскільки лікар уважно слухав, чи достатньо часу приділяв, тощо. Так само працюють і паперові анкети. Їх створили, переважно, для бабусь та дідусів, які не можуть користуватись смартфоном, але можуть написати свій відгук. Є відповідальна особа, яка аналізує ці анкети та робить висновки.
Перед колективом ми розбираємо ці відгуки з анкет, зв’язуємось з пацієнтом для вирішення проблеми. Негативні відгуки розбираємо окремо з кожним лікарем і медичною сестрою, адже вони працюють в тандемі. Таким чином хочемо все більше і більше покращувати нашу роботу.
Також ми створили контакт-центр з єдиним безкоштовним номером. Там спеціалісти можуть допомогти і з записом на прийом, і з викликом лікаря додому, і з консультацією.
Картка, яка знає про вознесенців все
Наша ОТГ має власну фішку – “картку вознесенця”, яку запровадили у 2017 році. На ній є ім’я та прізвище власника та штрих-код для зчитування особистої інформації. Для нас така система дуже корисна, адже замінює ті купи макулатури з медичних карток. Вона містить всю історію хвороб, групу крові, лабораторні дослідження та інші дані, які кожен лікар нашого центру може дістати за лічені секунди завдяки сканеру. Це значно пришвидшує надання допомоги.
Але, крім медичної, картка має і соціальну складову. Для пенсіонерів діє знижка на проїзд в громадському транспорті, а також знижка у крамницях.
Ця картка стала плодом співпраці лікарні і міської влади. Як з ними, так і з вторинною ланкою ми постійно комунікуємо, разом впроваджуємо ідеї та беремо участь у грантових програмах. У нас немає такого, що первинка та вторинка по різні сторони барикад. Звісно, на початку була напруга через різницю у зарплаті, але зараз вторинна ланка також реформується і все налагодилось. Ми всі об’єднались заради одного – добробуту пацієнта.
Школа пацієнта
Попри всі зусилля, бувають і невдоволені пацієнти. То хтось не зміг записатись на прийом у той же день, то хтось хоче одразу до вузького спеціаліста. І тому ми вирішили створити школу пацієнта, де розказуємо людям про нюанси їх хвороб, здоровий спосіб життя і т.д.. Ми сформували кілька груп по 10-15 осіб, за певними категоріями – цукровий діабет, грудне вигодовування, гіпертонічна хвороба, опорно-рухова система тощо. Якщо у нас проходять заняття з хворими на цукровий діабет, то ми розказуємо про те, як доглядати за ногами, як правильно вводити інсулін, як приймати ліки. Тобто відповідаємо на головні питання, які турбують пацієнтів. Такі навчання значно зменшують ризики ускладнень хвороб у пацієнтів.
Крім того, ми виділили окремий час, коли пацієнти можуть телефонувати лікарям з нагальними проблемами – щоб і нам було зручно відповісти, і пацієнти були задоволені.
У нашому місті є Університет третього віку, де навчаються пенсіонери. То ми також до них регулярно приходимо, проводимо заняття і розказуємо про хвороби чи щеплення. Крім того, навчаємо їх записуватись на прийом до лікаря в електронному форматі і розказуємо, що не потрібно щоразу приходити в реєстратуру. У багатьох є вдома комп’ютери чи телефони – головне навчити та показати як це зробити.
Не будете навчатись – будемо прощатись
Ми намагаємось не стояти на місці, а постійно розвиватись, впроваджувати все нові і нові зміни. Для лікарів важливе навчання, бо так вони надають пацієнтам кращу допомогу і підтягують свій рівень.Саме тому постійно проводимо тренінги, майстер-класи, запрошуємо на лекції спеціалістів. Навіть на карантині не лінуємось, а проходимо навчання. Також ми постійно ділимось досвідом з колегами з різних куточків України.
Читайте також: Як працює медреформа на Дніпропетровщині? Сільський лікар заробляє близько 20 тисяч гривень на місяць
І як важливий показник нашої роботи – багато питань закриваються саме на первинному рівні, без звернення до вузьких спеціалістів.
Наші лікарі навчаються на платформі Британського медичного журналу (BMJ). Ще з 2018 року лікарі там проходять тестування і отримують сертифікати, які допомагають у підвищенні кваліфікації. Тому коли МОЗ впровадило систему безперервного професійного розвитку для лікарів – ми були готові і мали сертифікати.
Матеріал створено в рамках проєкту «Медична реформа: успішні кейси спростовують міфи», який впроваджується #ШоТам за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Суспільство
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- жителі сіл не показали більшого наміру жити в Україні чи у своєму рідному селі, ніж містяни;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
