Шкарпетки, які об’єднують. Знищена окупантами Рубіжанська панчішна мануфактура відновлює роботу у Львові

За 25 років роботи Рубіжанська панчішна мануфактура стала абсолютним лідером в Україні та поступово почала завойовувати ринок Європи. Їхня якість знайома кожному, хто бодай раз купував шкарпетки брендів Dodo Socks, «Дід Носкар» та Sammy Icon. Адже всі вони в’язалися на Луганщині.

Так було до повномасштабного вторгнення. З початком великої війни бізнес втратив все обладнання, а російські окупанти не лише обстріляли фабрику підприємства, а й розграбували склад із продукцією.

Попри це команда  мануфактури знайшла в собі сили почати все з нуля – на Львівщині. Вони вже знайшли нове приміщення та чекають на обладнання, аби відновити роботу та повернути собі заслужене місце лідера ринку.

Про історію бізнесу, довоєнні проєкти, співпрацю з українськими брендами та вимушений перезапуск ШоТам розповіли керівник Рубіжанської панчішної мануфактури Геннадій Місюренко та комерційна директорка Ольга Ушакова.

Ми починали бізнес удвох із братом, а розширилися до 160 працівників

Геннадій: Наша історія почалася ще в 1990-х роках. Тоді завод, на якому я працював апаратником, зупинився, і виникло цілком логічне запитання: як годувати родину. Разом із моїм братом Олегом спробували себе на будівництві, але згодом вирішили займатися шкарпетками. Попит на цю продукцію був дуже великим, тож ми почали шити на продаж. Поступово придбали дві машини, ще одну – орендували. 

Працювали в невеличкій кімнаті площею 20 квадратних метрів. Олег розумівся на обслуговуванні обладнання, тож взявся за в’язання, а я зашивав миски на шкарпетках. З часом прийшло розуміння, що двома руками багато не зробиш, тож наймали людей та шукали шляхи для розвитку. У 1994 році зареєстрували ФОП, а в 2011 відкрили ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура». Почали брати перші кредити й практично щороку купували нове обладнання. Так стартувала наша історія, яка триває вже   понад 25 років.

Безпосередньо перед війною у нас було майже 100 в’язальних машин та команда із понад 160 працівників. Ми випускали весь асортимент панчішно-шкарпеткових виробів: від продукції для новонароджених до виробів для дорослих. До того ж, виготовляли дитячі й жіночі колготки. Це та продукція, за створення якої в Україні мало хто береться. Напевно, навіть сьогодні можна нарахувати всього кілька підприємств.

Частина нашого товару йшла на експорт – приблизно 5%. Напередодні вторгнення ми лише починали виходити на закордонні ринки, налагодили співпрацю з Чехією, Нідерландами, Молдовою та Іспанією. Також здійснили кілька відправлень до Німеччини та вели перемовини щодо експорту до США. 

Ольга: Якщо говорити про ринок України, то в кожному регіоні у нас був офіційний дистриб’ютор, який займався розповсюдженням товару по закріпленій за ним території. Крім того, приблизно 30-40% продукції ми випускали під приватні замовлення. Серед наших постійних клієнтів – Dodo Socks, «Дід Носкар», Sammy Icon, «By me» та харківська мережа «Мамин дім».

Першими в Україні розробили лінійку професійних спортивних шкарпеток

Ольга: За рік до великої війни ми почали займатися розробкою професійних спортивних шкарпеток та готувалися до запуску торгової марки. Це мали бути справді якісні шкарпетки, технологічні, з правильною компресією та амортизаційними зонами. Кожна модель розроблялася під відповідний вид спорту – фехтування, біг тощо. 

Цю продукцію тестували професійні спортсмени, ми отримували фідбек, щось покращували, а щось змінювали. Паралельно займалися розвитком команди та налагодженням взаємодії між різними ланками виробництва. 

Геннадій: А напередодні Нового року придбали 15 найсучасніших в’язальних машин італійської фірми Lonati – спеціально для лінійки спортивних шкарпеток. Насправді в Україні жоден виробник не займається цією продукцією. Тож ми хотіли стати першими.  Натомість вийшло так, що все наше обладнання залишилося на окупованих територіях. 

За 25 років жодного разу не зупиняли виробництво

Ольга: Під час роботи ми насамперед дбаємо про комфорт людини, яка носитиме нашу продукцію. А тому першочерговим пріоритетом завжди була якість виробів, незалежно від того, це повсякденні шкарпетки чи спортивні. Будь-який наш товар має бути якісним та дбати про ноги клієнтів. Другий ключовий пріоритет – команда. Ми дуже багато вкладали в її розвиток, залучення нових працівників та створення умов для роботи.

Геннадій: Аби виробляти справді якісну продукцію, ми закуповували сировину виключно з Індії. Так, вона дорожча, ніж у Туреччині чи Узбекистані. Але водночас більш якісна. Навіть у кризові моменти ми не відмовлялися від цього принципу й ніколи не змінювали постачальників.

За 25 років роботи ми жодного разу не зупиняли наше виробництво. Хіба що частково призупинилися під час пандемії коронавірусу. Тоді замовники перестали розраховуватися за продукцію, а ми, відповідно, не мали вдосталь коштів, аби заплатити за електроенергію чи виплатити заробітну плату. 

Тож ми зробили часткову паузу, але згодом відновилися й запрацювали на повну потужність. Це, напевно, єдиний випадок за всю нашу історію, коли довелося зменшити темпи. Навіть влітку, коли всі люди йшли у відпустку, ми продовжували працювати. Робота кипіла 24/7, а в’язальний цех працював цілодобово.

Ми встановили планку, до якої неможливо дотягнутися

Геннадій: Здавалося б, кому потрібні шкарпетки влітку? Але в нас була величезна кількість замовлень, і ми готувалися до сезону холодів упродовж усього року. Робота влітку – це робота «на склад», аби потім реалізувати продукцію впродовж осені.

Це одна з причин, чому клієнтам було вигідно з нами працювати. Жодних зупинок, жодних перебоїв. Починається сезон – у нас є товар, закінчується сезон – у нас також є товар. У цьому ми значно виграємо перед іншими виробництвами, які не мають можливості ціле літо працювати на склад. Фактично, ми були серед лідерів в Україні.

Дійсно, хтось міг виробляти більші обсяги, але саме за якістю, сервісом та асортиментом ми робили значно більше, ніж конкуренти. Чому Dodo Socks, «Дід Носкар» та Sammy Icon працювали саме з нами? Бо ми могли запропонувати їм якість, недосяжну для інших виробників. Ми настільки підняли планку на українському ринку, що клієнти й не думали шукати якісь альтернативи. Навіть сьогодні наші друзі, які були змушені звертатися до іншого виробника, не можуть підібрати виробництво, яке повністю задовольнятиме їхні потреби.

Ольга: Тому що ні в кого немає такого асортименту сировини, який дозволятиме реалізувати будь-які забаганки клієнта. І тут не лише про якість, а й про кольори, відтінки. 

Геннадій: До України сировину завозять три великі компанії. І навіть у них не було такої кількості сировини, як у нас. Уявіть, у Рубіжному ми мали в наявності сто різних кольорів! Навіть білого кольору було три відтінки. Бо це вимоги наших замовників. 

Комусь потрібно на тон світліше, комусь – на два темніше. І ми могли вирішити будь-який із цих запитів.А якщо не вистачало навіть цієї сотні кольорів – ми завжди могли замовити спеціальний відтінок напряму з Індії. Тобто там фарбували сировину, виводили колір саме під наш запит. 

На другий місяць вторгнення окупанти вдарили по нашому підприємству

Геннадій: Якщо чесно, ми не вірили, що почнеться повномасштабна війна. Хотілося вірити, що здоровий глузд переможе. Водночас припускали, що відбуватиметься загострення на сході. Власне, 22 лютого ми виїхали до Львова, аби підшукати приміщення та перевезти туди частину виробництва. 

Планували назбирати людей, провести навчання й приблизно через рік запустити роботу на заході країни. Ми мали всі необхідні для цього кошти та можливості. І, уявіть, ми їдемо до Львова, а нам телефонують з державного банку й кажуть, що погодили кредитну лінію на п’ять мільйонів гривень. 

Ольга: Тоді ми подумали: якщо державна фінансова установа погоджує нам таку суму, то, вочевидь, володіє якоюсь інформацією. А отже, жодного вторгнення не буде. А ще вирішили, що тепер маємо дещо більше часу, аби підшукати приміщення.

Геннадій: Коли все почалося, ми спробували домовитися з водіями, аби бодай частково евакуювати наше обладнання чи сировину. Але машина не приїхала, і ми вирішили зачекати. Сподівалися, що завтра буде трохи краще. Ми не могли просити людей під обстрілами вивозити наше обладнання. Так, це реально було зробити. Але ризикувати чужими життями ми не хотіли.

Ольга: Тому, на жаль, з Рубіжного ми не вивезли практично нічого. Ані сировини, ані обладнання, ані продукції. З часом ситуація на Луганщині почала загострюватися, зникло електропостачання, а вже в березні були прильоти по нашому підприємству.

Геннадій: Але ми не просто втратили все, а ще й залишилися з боргами. Адже напередодні взяли кредит для нового обладнання. Коли підприємство працює, з виплатою немає жодних проблем. За всю нашу кредитну історію – жодного простроченого платежа. Навіть заробітні плати для 162 працівників ми виплачували вчасно, попри якісь проблеми чи негаразди.

Першими нас підтримали клієнти та партнери

Геннадій: Звісно, після удару по підприємству у нас був шок. Було дуже шкода, але нам вдалося зберегти дещо значно цінніше, ніж сировина та техніка, – знання. До того ж, наша команда – це справжні фахівці. Я буду хвалитися, але таких спеціалістів в Україні більше немає. Так, вони не прийшли з вулиці готовими фахівцями, ми навчали кожного і кожну. Але це величезна команда людей, які не просто знають, що робити, а й розуміють все до деталей.

Водночас ми відчули значну відповідальність перед цими людьми. Бажання працювати нікуди не зникло, і в той самий час ми отримали потужну підтримку від наших партнерів. Зокрема, Dodo Socks позичили нам три мільйони гривень. За ці гроші ми змогли закупити першу партію обладнання. Паралельно до нас звернулися закордонні партнери з Чехії та Нідерландів. Вони прямо сказали: «Будемо першими, хто зробить замовлення після перезапуску. Відновлюйте роботу, ми готові вам допомагати».

Ольга: Тобто підтримали і друзі, і клієнти, і партнери. До того ж, нам потрібно було виконувати свої зобов’язання, сплачувати борги. Щось виготовляти, заробляти і повертати позичені та кредитні кошти. 

Евакуювали до Львова частину команди

Ольга: Ми евакуювали до Львова 18 наших спеціалістів разом із родинами. Завдяки обласній адміністрації знайшли для них безкоштовне житло в гуртожитку з доволі гарними умовами. Також підшукали приміщення, в якому будемо працювати. Із цим нам допоміг Проєкт USAID «Економічна підтримка Східної України», оплативши річну оренду.

Безумовно, про довоєнні масштаби поки що не йдеться, адже в Рубіжному в нас було 100 машин, а тут ми замовили всього 20. Але ми вже готові до роботи, залишилося отримати обладнання. Через величезні черги в Румунії доставка займає багато часу. Але ми відслідковуємо пересування, постійно смикаємо дистриб’ютора. Бо прагнемо якомога швидше повернутися до роботи.

Прагнемо працювати лише тут – в Україні

Геннадій: Сьогодні наше першочергове завдання – це перезапуск виробництва. Сформувати остаточну команду, запустити роботу й вийти на мінімальну прибутковість. Щонайменше для того, аби зберегти свою команду та повернутися на робочі рейки.

Також сподіваємося на затвердження гранту від Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України» на закупівлю 11 італійських в’язальних машин Lonati. Але це доволі довготривалий процес, адже кожна одиниця обладнання виготовляється під замовлення. Із цією технікою ми зможемо заробляти та інвестувати кошти в подальший розвиток.

Загалом хочеться працювати й розвиватися. За ці місяці ми ще більше почали цінувати нашу країну, відчули значимість її незалежності. Звісно, після перемоги Україна буде зовсім іншою. Але ми пам’ятаємо, скільки всього вона зробила для нас. Тому працювати хочеться лише тут. У найкращій в світі країні.