Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Щоденні обійми, заробіток і козяче щастя: як невістка зі свекрухою вдвох розвивають маленьку ферму на Черкащині

Опубліковано

«У нас є сир, налітайте», — з цього повідомлення в соцмережах минулого року почалася історія маленького бізнесу Марії Воротило та її свекрухи Інни Сапожнікової. 

За минулий рік Марія та Інна зробили та надіслали людям 200 кілограмів козячого сиру, а цьогоріч планують побити цей рекорд. Жінки виготовляють бринзу, страккіно, адигейський сир і красиві сирні цукерки у вигляді квітів та сердечок. А ще планують продавати сирні кульки зі спеціями, джеми та варення з домашніх продуктів. 

«Я за те, аби господарство приносило прибуток, тому будемо пропонувати наші смаколики людям, які не мають можливості самостійно таке собі робити», — каже Марія.

Історія двох жінок, які бережуть свою маленьку ферму, поки їхні чоловіки бережуть країну — в новому матеріалі ШоТам.

У перший вечір люди замовили 30 кілограмів сиру

Минулого року Марія та Інна вирішили продавати козячий сир. Допоміг у цьому фейсбук. Спершу там шукали рецепти, а потім знайшли допис однієї пані, яка має власну школу сироваріння. Слухали її уроки у відкритому доступі, а згодом придбали кілька професійних курсів, де йшлося про склад молока, ферменти, закваски та готування різних видів сирів.

Починали з бринзи та адигейського. Дівчата розповідають, що й горіло, і палало, а одного разу сир взагалі втік від них з каструлі. Не все виходило відразу, але Марія та Інна пробували знову. 

«Це як у дитинстві в мультику про чаклунок — вони кидають у казанок різні рандомні предмети, а потім виходить щось дуже смачне. Ми дуже з того радіємо», — ділиться Марія Воротило.

Домашня бринза, яку готують Марія та Інна. Фото з соцмереж Марії Воротило

Перші замовлення від людей були минулого року. Марія написала допис у соцмережах і повідомила, що у свекрухи є сир. За вечір люди замовили 30 кілограмів. Пані Інна каже, що коли перші клієнти звернулися, то вона плакала та втікала з хати, адже не уявляла, як має впоратися з цими обсягами. Але за минулий рік жінки удвох приготували близько 200 кілограмів сиру. 

Цьогоріч після першого повідомлення про наявність продукту його вже замовили на 80 кілограмів. За цей місяць жінки зробили половину. Обсяги збільшуються, тому Інна та Марія вже залишили собі кілька козенят на наступний рік, аби було більше молока.

Бруност, страккіно, бринза та цукерки у формі квіточок

Люди, які замовляють смаколики від Інни та Марії, дуже полюбили бринзу та адигейський сир, який має ніжний вершковий смак. Цьогоріч жінки спробували робити сир бруност, який потрібно довго варити та постійно куштувати. Його готують у вигляді намазки на хліб, а має він солодко-солоний смак, тому дехто навіть порівнює його з солоною карамеллю. 

У соцмережах Марія завжди рекламує смаколики, які створює зі свекрухою. На фото — бруност з особливим смаком. Фото з соцмереж Марії Воротило

Ще один сир з асортименту — страккіно, що м’який всередині, але зверху покритий пружною шкірочкою. А ще жінки роблять сирні цукерки в красивих формочках. У них додають кисломолочний сир, шоколад, горіхи й інші смаколики. 

​​

Сирні цукерки, які виготовляють Марія та Інна. Фото з соцмереж Марії Воротило

«У нас є люди, які замовляють по кілограму всього. Є пані, яка замовляє по 6-7 кіло за один раз. Уже є постійні клієнти. А ще влітку плануємо презентувати сирні кульки в спеціях та мріємо створити тверді сири, варення та джеми. Я за те, аби господарство приносило прибуток, тому будемо пропонувати наші смаколики людям, які не мають можливості самостійно таке собі робити», — каже Марія.

Сирні кульки в спеціях, які Марія та Інна готуватимуть для людей влітку. Фото з соцмереж Марії Воротило

Зараз попит на сирні смаколики дуже великий, тому люди чекають на своє замовлення місяць або й довше. Марія каже, що вони зі свекрухою дуже люблять морозиво з власного молока, але поки змирилися з тим, що найближчим часом усе молоко буде для клієнтів, тому купують морозиво в магазині.

Знайшли своїх кіз завдяки соцмережам

Марія Воротило з Києва вже декілька років викладає дітям історію. Інна Сапожнікова з Черкащини протягом 17 років працювала продавчинею в ювелірному магазині. Обох жінок поєднав Євген, який є сином пані Інни та чоловіком Марії. Також Євген — кадровий військовий, який за пів року до повномасштабної війни поїхав служити на Донеччину. 

Марія Воротило та її свекруха Інна Сапожнікова. Фото з соцмереж Марії Воротило

Марія дуже хвилювалася за чоловіка, адже це була перша їхня довга розлука, й аби заповнити чимось вільний час, почала їздити до свекрухи на Черкащину все частіше. А після початку повномасштабної війни, коли в рідному районі Києва було дуже гучно та страшно, Марія вирішила перебратися не на Захід, а до свекрухи в Городище. Чоловік пані Інни — свекор Марії — також пішов служити, тому жінки залишилися вдома лише вдвох. Проте ненадовго, бо через повномасштабне вторгнення в їхній домівці поселилися кілька нових мешканців. 

Марія каже, що в цьому винні соцмережі. Там вони побачили допис фермерки, яка продавала своїх кіз — ферма була на межі Донеччини та Дніпропетровщини, тому тут часто були обстріли, й тварини від цього дуже стресували. Так декілька кіз і цап Омелько стали мешканцями Городища. 

Ці випадковості були невипадковими. За рік до повномасштабного вторгнення Інна купила собі козу, яку назвала Красунею. Марія каже, що та навчила їх, як поводитися з цими тваринами, й узагалі від початку була до жінок дуже лояльною. Згодом на господарстві також з’явилася коза Ледічка, але Інна мріяла про те, аби купити ще кілька кізок.

Марія та Інна обіймають кожну свою козу, розмовляють з ними та вважають їх найкращими. Фото з соцмереж Марії Воротило

«Було дуже цікаво спостерігати, як наші старожили реагують на новеньких. У кота Степана взагалі був благородний шок від побаченого. Вони приїхали худющими, але ми їх виходили, і тепер у нас найкращі у світі козочки», — каже Марія Воротило.

Марія з чоловіком уже купили собі ділянку поряд з будинком пані Інни. Мріють там зробити приміщення, де будуть виготовляти та зберігати різні види сирів. 

«Хочу створювати сир з благородною пліснявою, хоча Інна жартує, що може мене нею забезпечити хоч зараз», — ділиться невістка.

Найголовніше в догляді за козами — багато поцілунків та обіймів

З часом пані Інна залишила роботу в ювелірному магазині та повністю присвятила себе догляду за козами. «Я ходила їх пасти, де тільки можна. Бувало, що ходила з палкою, аби їх відганяти, бо ж часто хотіли вхопити щось із чужого города. У нас тут благодать: хата наша — крайня в селі, тому тут тільки ми та зайці. Я з села, тому розумію, як поводитися з тваринами, а ще питали порад інших людей чи самі шукали потрібну інформацію», — каже Інна Сапожнікова.

Марія ж ділиться, що відколи в них з’явилися кози, вона активно писала про це в соцмережах, і так у друзі почали долучатися інші козоводи, які часом можуть написати якісь поради.

Інна Сапожнікова каже, що кози та козенята дарують їй радість. Фото з соцмереж Марії Воротило

Пані Інна прокидалась о 6 ранку, швидко доїла кіз, потім пасла їх по кілька годин зранку та ввечері. «Але найголовніше — це їх поцьомати та пообнімати, а потім все інше. А ще вдома є город, який треба обробити. Але все це мені дуже подобається, я отримую задоволення», — розповідає Інна Сапожнікова.

Марія з чоловіком дуже радіють, що свекруха щаслива, адже постійно хотіли полегшити їй роботу. Жінка працює в Києві й не може допомагати з господарством постійно, тому придумала придбати електропастуха. Знайшла та замовила все необхідне, із встановленням допоміг її дідусь, і тепер, поки кози пасуться, Марія та Інна спокійно можуть робити іншу роботу. 

«Ми собі поважно поїли по відерку морозива, відвезли посилки на пошту, перечитали список клієнтів у блокнотику та подумали, що кому відправимо найближчим часом. На кухні собі вариться та булькає сир, а дівки при роботі — пасуться без нас», — ділиться Марія.

Марія та Інна відпочивають після роботи. Фото з соцмереж Марії Воротило

Козенята, які змушували посміхатися

Якось у соцмережах Марія написала, що мріє про дуже велику сім’ю, яка займатиметься козами, і де кожен матиме свою роль. Хтось був би ветеринаром, який масажуватиме кіз і робитиме уколи так, що їм не буде боляче, хтось буде козоводом — цілуватиме та чухатиме їх, а хтось — сироваром, який постійно варитиме сир і пам’ятатиме про всі замовлення клієнтів. Поки ж Марія та Інна займаються своїми козами вдвох. Часто приймати їхні пологи допомагає сусідка Тетяна, яка теж підтримує жінок.

«Коли почалася повномасштабна війна, я ходила дуже похмура та постійно думала про свого чоловіка. А коли наша Красуня народила двох козенят, то зі мною стався позитивний шок. Я сиділа біля них і багато посміхалася. Народження нового життя — це для мене велика радість. Головне — потримати козу за копито, погладити її по голові та сказати, що вона молодець», — каже Марія.

У перші дні повномасштабної війни саме козенята відволікали Марію від поганих думок. Фото з соцмереж Марії Воротило

У місті Марія Воротило багато контактує з людьми, особливо з дітьми, адже викладає в школі та займається репетиторством. Каже, що постійне спілкування з людьми забирає багато ресурсу: «А коли приїжджаю в село, то ловлю тут дзен. Тут природа, кози, собаки — це все мене дуже перезавантажує».

Кози з характером, що ходять, як стюардеси

«У тварин завжди світла та позитивна енергетика. Кожна має свій характер. Красуня завжди підбігає та треться до людини, щоб її почухали — всі наші кози дуже ручні, хочуть уваги та щоб з ними поговорили. Маша мене питає, як я можу кожній казати, що вона найкраща та найулюбленіша, але я справді так думаю», — ділиться пані Інна.

Лідеркою козиного стада є Леді. У неї довгі роги, тому всі їдять і п’ють воду тільки після того, як це зробить вона. А ще є Лялічка та Зайка, яка хоче навчитися говорити по телефону, бо коли її доять, то часто витягає його з кишені. 

Кожна коза на господарстві має свій характер та є улюбленою для своїх господинь. Фото з соцмереж Марії Воротило

«Це наші білявки на каблуках, нубійки — ходять, як стюардеси. Але вони дуже потребують уваги, тому вся вулиця знає, коли Інна заходить у хату, бо кози кличуть її на всю вулицю», — сміється Марія. 

Дуже цікаве кіно починається восени, коли кожна коза відчуває, що їй треба козенята, й поводиться особливо. Марія та Інна кажуть, що кожна фліртує цікаво: хтось бігає за кавалером, хтось просто манить хвостиком. А ще кози знають, що якщо пані Інна виходить до них у кофтині з великими кишенями, то там точно є якийсь смаколик для них.

Козяче щастя Марії та Інни. Фото з соцмереж Марії Воротило

«До тих кіз я жила з відчуттям, що життя проходить повз мене. І хоч зараз такий страшний час, так багато горя, але я відчуваю повноту життя. Без них я себе вже не уявляю — в мене таке собі козяче щастя», — каже пані Інна.

«Ця справа дає нам сили чекати наших чоловіків»

Минулого року після продажу сиру та козенят вдалося закупити сіно на зиму й усе необхідне для кіз, а також повернути вкладене. «А ще в нас є город, і ми дуже хочемо, аби він приносив користь не лише для шлунка, але й для гаманця. Часто люди думають про те, що город створений для того, щоб страждати. Люди були шоковані, коли ми продавали варення з кабачків, адже в селі їх зазвичай викидають», — розповідає Марія Воротило.

Тому цього року готуватимуть варення з городніх смаколиків і в’ялені помідори. Марія каже, що її завжди тягнуло до села, бо гени роблять своє — в її родині були заможні селяни, яких радянська влада знищила як куркулів.

Пані Інна та Марія діляться, що найбільше в їхню справу вірять чоловіки. Часом обидві відчувають несправедливість, можуть плакати від цього, думають, що ніхто їх не розуміє, та просто втомлюються. «Але коли ми сумні, то і їх це дуже засмучує. Їм болить, що не можуть приїхати та допомогти нам тут. Кози та приготування смаколиків забирають у нас багато сил, але водночас це постійне завантаження дає нам сили чекати на наших чоловіків. Якби не вся ця робота, то нам було б гірше. Ми змогли взяти себе в руки та почати ту справу, яка дуже подобається й мені, й Інні», — стверджує Марія.

Для Марії кози та село — це можливість перезавантажитися та відпочити від міста й людей. Фото з соцмереж Марії Воротило

«Хтось мені казав, що я молода, маю йти між люди, але я вже працювала між людьми, а тепер хочу побути з козами. Чоловік часом свариться, бо хоче, щоб я не працювала тяжко та звертала увагу на здоров’я, але розуміє, що мені так легше. А ми розуміємо, що маємо тут триматися заради наших хлопців, щоб їм було легше там», — ділиться пані Інна.

Жінка засмучується, що через великі обсяги роботи їхні клієнти мусять довго чекати на замовлення. «Коли людина замовила сир, то вона хоче вже його з’їсти, а потрібно чекати місяць. Це мене дуже гнітить. Але коли ми надсилаємо людям смаколики й вони пишуть слова вдячності, то я просто не вірю, що зробила це. Дуже люблю спілкуватися зі своїми тваринками та знати, що вони мене люблять», — каже Інна Сапожнікова.

​​

Марія радо приїжджає до свекрухи в Городище та допомагає з козячим бізнесом. Фото з соцмереж Марії Воротило

«А мені дуже подобається, що те, що я вивчила за ці два роки, дуже відрізняється від того, чим я займалася завжди. Я відчуваю, що щодня маю цікавість до цієї роботи. Коли мене, міську мадам, виганяють на город за петрушкою, я відчуваю себе, як Аліса в Країні див. Це для мене зовсім інший цікавий світ. Ми мріємо, що чоловіки повернуться додому, і тоді вже можна буде розгулятися. А поки тримаємо все самі», — підсумовує Марія Воротило.

Коментарі

Суспільство

Друкарня «Фактор-Друк» відновлює свою роботу

Опубліковано

У Харкові відновлює роботу друкарня «Фактор-Друк», яку росіяни зруйнували 23 травня ракетним обстрілом.

Про це повідомляють у сюжеті «Радіо Свобода».

Наразі друкарня готує підручники до нового навчального року та набирає на роботу нових співробітників. Але «Фактор-Друк» поки не може провести повний цикл виготовлення книжок. Тому надруковані книжки передають іншим друкарням, аби ті зробили обкладинки й передали у магазини та школи.

«Зараз основне, що ми можемо, — це друкувати. Ми друкували “Історію України“, Всесвітню історію, Фізику, Мистецтво, взагалі багато підручників. До цього був 7 клас, а зараз ми друкуємо 1–2 клас», — розповіла генеральна директорка друкарні Тетяна Гринюк.

Читайте також: Україна вперше візьме участь у Міжнародному книжковому ярмарку «Liber» в Іспанії

Вона додає, що основне влучання було в палітурний цех, який знищили. Та зараз уже провели демонтажні й монтажні роботи та відновили дах, стелю і стіни.

Нових співробітників друкарні допомагали вчити колеги з інших підприємств. Вони навчали працівників та давали їм можливість стажуватися, аби ті були готовими до роботи у «Фактор-Друк».

Нагадаємо, що редакція ШоТам готувала добірку своїх улюблених книжок від видавництва Vivat, яке входить до холдингу «Фактор», як і сама друкарня.

Фото: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

«Шахтар» придбав квартиру для родини, яка постраждала від ракетного удару в Краматорську (ВІДЕО)

Опубліковано

Футбольна команда «Шахтар» придбала квартиру для родини 3-річної Яни Степаненко, яка постраждала під час ракетного удару по вокзалу Краматорська. Тоді Наталя Степаненко — мама двійні — втратила ліву ногу, а її дочка Яна — обидві нижні кінцівки.

Їхню історію дивіться у відео ШоТам.

Після року реабілітації у США родина повернулася до України. І завдяки футболістам «Шахтаря» має новий дім.

На новосілля до сім’ї завітав капітан «Шахтаря» Тарас Степаненко. Він передав їм особливий подарунок — шарф «гірників», який воїни ЗСУ врятували з одного з будинків у рідному для сімʼї Степаненків селищі Нью-Йорк на Донеччині.

Фото: ШоТам

Нагадаємо, що цьогоріч Яна брала участь у всесвітньо відомому Бостонському марафоні. Вона пробігла на ротезах пробігла відстань у 5 кілометрів і втілила мрію пораненого воїна. Дівчинка зібрала понад 500 000 гривень на протез для військового.

Фото: «Шахтар»

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Готель «Україна» у центрі Києва продали за 2,5 мільярда гривень

Опубліковано

18 вересня завершився перший аукціон в рамках великої приватизації. За 2,5 мільярда гривень продали готель «Україна» у Києві.

Про це повідомили у Фонді державного майна України.

На торги виставили 4-х зірковий готель «Україна», який має 14 поверхів, 363 номери та 6 конференц-залів. Організатором аукціону став Фонд державного майна України. Стартовою ціною аукціону був 1 мільярд гривень.

Читайте також: Цифра дня: скільки податків сплатила IT-сфера в Україні з 2022 року

Переможець аукціону

Переможцем торгів стало ТОВ «Ола Файн», яке заснували у 2021 році. Основний вид його діяльності, за даними YouControl, — це надання в оренду й використання нерухомого майна. Розмір статутного капіталу компанії — 768 тис. грн. Її власником є підприємець Максим Кріппа.

Нагадаємо, що у Києві перейменують вулицю на честь Богдана Ступки.

Фото: Фонд державного майна України

Коментарі

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство3 тижні тому

Не чекали на зміни, а пропонували їх самі. Жителі цих громад взяли розвиток до своїх рук

Ці українці вміють перетворювати сміття на сакури та донати для ЗСУ. Вони не чекають рішень...

Суспільство4 тижні тому

Ровесники незалежності: що про українську свободу говорять ті, хто виборює її просто зараз

Що таке «незалежність», водночас просто і складно пояснити. У цьому слові криються мільйони думок, людських...

Суспільство1 місяць тому

«Ми виходимо за своїх». Ці люди організовують мирні акції на підтримку військовополонених у своїх містах

Станом на травень 2024 року в Україні зареєстровано 38 тисяч зниклих безвісти — і військових,...

Суспільство2 місяці тому

Люди не вірять, що вони справді там працюють: це жінки у «чоловічих» професіях

Оксана за фахом перукарка, Анеліна — фельдшерка, а Марія має історичну освіту та до декрету...