Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з OLX про історії бізнесів, дауншифтерів та переселенців, які перебрались в село з великих міст.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Ми розповідаємо про те, як люди з великих міст почали життя в сільських умовах, відремонтували будинки і створили сільський затишок, та навіть змогли розвивати власний бізнес чи інші проєкти.
Катерина Светлакова кілька років працювала HR-спеціалісткою в столиці та вивчила, як працюють різні підприємства — від маленької клінінгової компанії до великої мережі АЗС.
А от з таким форматом колективної праці як толока зіштовхнулась, лише коли переїхала в село Хімчин Івано-Франківської області. Саме там вона з чоловіком Дмитром уперше побувала на толоці з копання картоплі, а потім і криниці.
Як пара з Києва інтегрувалася в життя гуцульського села, Катя розповіла ШоТам.
Мій чоловік Дмитро — IT-спеціаліст на підприємстві критичної інфраструктури, й від його роботи залежить безперебійна робота заправок. Нам пощастило, що ми обоє можемо працювати майже з будь-якого місця, де є інтернет.
Та насправді такого плану — жити саме в селі, за 700 кілометрів від Києва, — у нас не було. Але я мала величезне бажання жити саме в будинку, а не в квартирі.
Дмитро Маслюк та Катерина Светлакова. Фото: Вадим Перетятко
Ми думали, що ось продамо свою квартиру в столиці й купимо будиночок десь під Києвом. Розглядали різні варіанти, але якось за пів року пошуків ніякого прориву в цьому напрямку не було — так складалося, що навіть коли ми знаходили підходящий для нас варіант, в останній момент угода зривалася.
І я просто знічев’я почала дивитися на OLX хати не під Києвом, а на Прикарпатті.
Буквально за два дні знайшла дуже дешеву хатинку й кинула чоловіку: «Невже це реальна ціна така?». Бо знайти будинок до 5 тисяч доларів у горах — це щось фантастичне. Діма подзвонив продавцеві — все правильно!
Вигоріла й шукала своє місце сили
Ми не їхали з Києва від сирен чи обстрілів, ні. Я з самого початку повномасштабного вторгнення активно займаюся волонтерством — разом з однодумцями заснувала благодійний фонд YangolyUA. Ми допомагали переселенцям, опікувалися військовими в шпиталях, часто самі відвозили допомогу на Схід. Тож для нас обстріли — це абсолютно нормальна історія вже.
Катерина Светалкова з іншими волонтерами під час поїздки на Донеччину 2023 року. Фото зі сторінки YangolyUA
Тож однією з причин, чому я так загорілася ідеєю переїхати саме в село, було моє фізичне й емоційне вигорання. За 2,5 роки керування фондом я стала, як порожній глек, і мені треба було наповнитися. А гори — це моє місце сили, де я набираюся енергії для свого руху, для своєї діяльності. Тому що в літаку спочатку треба вдягати кисневу маску на себе, а потім вже допомагати іншим.
Відразу відчула, що це моя хата
З моменту, як я знайшла це оголошення на OLX, до моменту, як ми дали завдаток за будинок, минуло днів пʼять.
Я добре запам’ятала першу зустріч з цією хатинкою. Ми були такі стомлені після далекої поїздки, а тут ще й у самому селі нема дороги. І чоловік був увесь на нервах — я прямо відчувала, що сірника кинеш, і він спалахне.
Нам ще по телефону власники говорили, що до хати треба буде трохи пройтись. І ось ми нарешті дісталися до потрібного подвір’я. Я дивлюся й розумію: це моя хата. Я в неї закохалася одразу. А ще навколо все таке зелене було, люди всі святково вбрані, бо це якраз була Вербна неділя — ну просто картинка з книжки!
Катерина Светлакова сидить на порозі хати, в яку закохалася з першого погляду. Фото: ШоТам
Без автомобіля тут ніяк
Помічати не лише красу ми почали трохи пізніше. Річ у тім, що та сама фантастична ціна, на яку ми спокусились, була зумовлена об’єктивними факторами — у цій частині села просто немає дороги та зовсім немає під’їзду до хати. Саме дороги, а точніше їхня відсутність, і стали для нас першим випробуванням.
До найближчого магазину — 3-4 км, бо село величезне. Ми живемо на краю, і наші сусіди — це переважно жінки похилого віку: їм потрібно й на пошту по пенсію з’їздити, і якусь там посилку від рідні забрати, і просто на базар, в магазин, або, не дай Бог, в аптеку чи до лікаря. Ми з Дімою одразу сказали новим сусідам, що будемо в цьому плані допомагати.
Катя зі своєю новою сусідкою пані Марією. Фото: ШоТам
У нашому селі ще й дороги майже немає — лише бруківка, тож ґума дуже швидко зносилася. Наше авто й так було вже добряче втомлене волонтерськими поїздками на Схід. А за кілька тижнів полетіла ходова, тож грошей на нові шини просто не було. Треба було щось вирішувати швидко, бо без автомобіля тут ніяк.
Виручає OLX: собі — шини, військовим — запчастини
Я думаю: ну, де швидко взяти ті шини? Звісно, OLX! Захожу на OLX Запчастини й тут бачу — диски та ґума на наше авто, продається все разом. І ціна хороша. Замовила через OLX Доставку, тому що це безпечно, і на наступний день замовлення вже було у відділенні «Нової пошти». Приїхали, оглянули, все сплатили й одразу ж перевзули авто — вигідно й по грошах, і по часу.
Дмитро та Катерина оглядають шини на своєму авто, яке завдяки OLX щойно «перевзули», не виїжджаючи до міста. Фото: ШоТам
Тепер я й для наших військових за їхніми запитами шукаю автозапчастини на OLX. Їздити по авторинках — це витрата часу, бо не завжди можна там знайти потрібну запчастину, а ремонтувати авто на передову треба максимально швидко. Плюс є безпечна доставка, що дуже важливо для мене як для волонтерки, бо я відповідаю за кошти, які задонатили багато людей. З OLX-доставкою перевіряю товар одразу, і якщо все в порядку, відправляю безпосередньо на підрозділи. Це пришвидшує роботу нам — волонтерам, і, звісно, пришвидшує роботу нашим військовим.
Діма копав криницю в гіпсі
Ще один момент, який, окрім бездоріжжя, став для нас певним випробуванням — це відсутність питної води. Коли ми приїхали купувати хату, нам сказали, що в криниці на подвір’ї води вдосталь, і жодних проблем не буде.
А коли ми вже почали тут жити, зрозуміли, що та криниця пересохла, тому що там немає джерела. Нам треба було копати нову криницю.
Чоловік із сусідом Володею взялися це робити вдвох. Але вже на другий день робіт Діма зламав палець на руці, коли витягав з ями накопану глину, тож продовжив копати вже з гіпсом. На щастя, на допомогу підтягнулися інші сусіди й допомогли викопати й опустити бетонні кільця. Тому наша нова криниця вже має свою історію, а головне — в ній дуже смачна вода.
Катя та Діма дістають відро води з нової криниці, яку чоловік викопав разом з новими сусідами. Фото: ШоТам
Толоки — це чудовий спосіб інтегруватися в громаду
У нашому селі дуже багато літніх людей, зокрема, самотніх жінок. Тому по можливості стараємось допомагати нашим новим сусідам — не лише підвезти в аптеку, але й нарубати дров, щось там занести. Вони допомогли нам, коли нам потрібна була допомога з криницею, а тепер ми підтримуємо їх.
Тепер уже Діма разом з іншими чоловіками копає криницю для наших сусідів — їм теж довелося будувати нову. У серпні допомагали односельцям збирати картоплю — тут це називають «толокою», а раніше ми навіть такого поняття не знали.
Толоки — це, по-перше, дуже крута комунікація з сусідами та місцевими жителями загалом. По-друге, це така дуже українська тема, тому що, допомагаючи, ми руйнуємо міф «моя хата скраю»: де б не була наша хата, треба завжди підтримувати одне одного.
Катерина Светлакова розвішує випраний одяг на подвір’ї свого нового дому. Фото: ШоТам
У кожного десь є «своє» село
Я вважаю, що нам вдалося інтегруватися в громаду, бо ми прості люди без пафосу та понтів.
Ми живемо справжнім сільським життям — з усією його романтикою і з усіма труднощами. У нас туалет на вулиці, перемо вручну, бо ми пралку нібито й підключили, але поки не дуже ця вся схема працює, тому доводиться прати руками. Але, ви знаєте, потім речі пахнуть такою гірською свіжістю, що навіть не потрібно ніякого пом’якшувача.
Тут навіть наш пес Сантос змінився. Він був абсолютно міським собакою — навіть по траві ніколи не ходив, лише по асфальту. Коли ми переїхали в село, де асфальту мінімум, він спочатку розгубився дуже, але вже звик, і йому тут теж кайфово.
Коли ми переїхали в Хімчин, я не була впевнена, чи мені тут сподобається жити. Але мені здається, що для кожного з нас десь є «своє» село, де ми будемо почувати себе, як удома.
Саме тут, у нашій хатці без зручностей, у цьому дворі з великим старим горіхом я відчуваю себе на своєму місці.
У Києві стартувала кампанія із збереження хвойних дерев у передноворічний період. Комунальні служби посилять охорону ялин, сосен, туй і ялівців за допомогою патрулювань і спеціальних хімічних обробок.
Захист дерев включає в себе оброблення репелентами. Він є безпечними для рослин, але у приміщенні виділяють неприємний запах. Крім того, будуть застосовувати клеєво-крейдяну суміш, яка дає дереву «брудний» вигляд. Оброблені зони будуть позначені попереджувальними табличками.
У Дарницькому районі Києва очистили озеро Зариваха, а незаконну дамбу, яка перекривала водойму, демонтували.
Як повідомляє Державна екологічна інспекція Столичного округу, інспектори отримали звернення про засмічення прибережної смуги. На місці вони побачили стихійне звалище, дамбу, зведену з мішків та шин, а також трубу, встановлену без дозволу.
Співробітники КП «Плесо» розчистили прибережну зону озера та демонтували незаконну конструкцію. Завдяки спільним зусиллям вдалося відновити природний вигляд прибережної території та покращити її екологічний стан.
Фото: Державна екологічна інспекція Столичного округу
Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).
Українки Ольга Олефіренко та Ольга Руднєва увійшли до списку «100 жінок 2024 року» від BBC. Це перелік найвпливовіших жінок, які надихають та змінюють світ.
Ольга Олефіренко вирішила втілити мрію свого батька — створити ферму, проте перша спроба виявилася невдалою. Фінансові труднощі змусили її продати першу худобу.
Усе змінилося минулого року, коли Ольга склала бізнес-план і отримала фінансування від Українського фонду ветеранів. Цього разу вона зробила акцент на модернізації своєї ферми, використанні сучасних агротехнологій та створенні нових робочих місць.
Ольга Руднєва створила у Львові травматологічний центр Superhumans. Він спеціалізується на протезуванні кінцівок для ветеранів російсько-української війни. Центр також надає реабілітаційні послуги.
За перші два роки роботи понад тисяча людей отримали допомогу в Superhumans. Це стало важливим кроком у відновленні як фізичного, так і психологічного стану українських захисників.
Про премію «100 жінок року»
Проєкт «100 жінок» заснований у 2013 році.
Він звертає увагу на те, яким непростим був цей рік для жінок, і відзначає тих, хто завдяки своїй стійкості прагне до змін. Як і у попередні роки, проєкт приділяє особливу увагу зміні клімату, і отже, до списку увійшли жінки, які борються з наслідками кліматичної кризи та допомагають своїм громадам подолати її вплив та адаптуватися до нього.
Минулоріч до переліку потрапили письменниця Оксана Забужко, захисниця прав дітей Олена Розвадовська й експертка з клімату Ірина Ставчук.
Повний список найвпливовіших жінок року доступний на сайті BBC.
Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).
Коментарі