Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Росіяни привласнили цю техніку». Як ветеранка створила бізнес, що відроджує стародавню українську традицію вибійки

Опубліковано

У дитинстві Василині Плебанович наснилася війна. Дівчинка була військовим медиком та рятувала поранених. Тоді дитячий сон рідні не сприйняли серйозно. Та після навчання у коледжі Василина пішла до військкомату й почала працювати у прифронтовому шпиталі. Повернувшись з війни ветеранка продовжила боротися за Україну. Вона відроджує стародавню українську традицію вибійки, яку намагаються привласнити росіяни.

Василина Плебанович

Майстриня, що працює у техніці вибивки, продає речі під брендом «Меланка Vетеранка»

Ветеранка, очільниця Рівненського осередку «Жіночий Ветеранський Рух». Мешкає в місті Дубно Рівненської області

У дитинстві наснилася війна – і я там була медиком

Вже з дитинства я знала, ким хочу бути, коли виросту. Ще геть малою ми з братом часто грали в гру, в якій він завжди був лікарем, а я – медичною сестрою, яка робить уколи. Усі питали: «А чому не лікарка?». Лікар не багато часу проводить із пацієнтом, бо в нього їх багато. Натомість медсестра може довше поспілкуватися з людиною, адже розмова теж багато чого вирішує у процесі одужання. І мені хотілося бачити, як хворим із кожним днем стає краще, підтримувати їх морально. Мене не зупиняло й те, що лікар має більше поваги у суспільстві й кращу оплату праці.

У дитинстві я жила у селі Незнанів, що на Львівщині. Одного разу мені наснилося, що я була у знайомій місцевості, але поруч ходили зовсім інші люди. Це було схоже на Другу світову війну, але на сучасний лад. Уві сні я була медсестрою і рятувала солдатів на полі бою. Попри те, що дитиною я не знала, як мотати рани, у сні я це робила, та ще й правильно. Уявлення не маю, як таке могло мені наснитися. Жодне кіно про війну я тоді не дивилася – мене цікавили лише мультики. З рідними такі теми теж не обговорювала.

Про сон я розповіла бабусі, кажу: «Буде війна!». А вона відповідає: «Боже, дитино, сплюнь! Що ти таке страшне говориш? Не буде в нас війни ніколи». Після того сну я вирішила: якщо вивчусь і отримаю освіту, то стану військовим медиком. Неважливо, буде війна чи ні, – я собі вирішила, що цей сон мені наснився не просто так.

Виявилося, що сон був віщим

Крім того, я розповіла бабусі, що у сні всі говорили «однією мовою», маючи на увазі українську та російську. Коли я була дитиною, російська – це було нормально, бо ми ж стільки часу були під СРСР. Хоча моя бабуся білоруска, і я знаю її мову, та завжди всім казала, що мені зручніше говорити мовою країни, де я народилася. Такою була моя позиція ще з дитинства.

Фото: Плебанович Василина / Facebook

Так от, бабуся казала, що такого не може бути – аби на війні дві сторони говорили «однією мовою». «Пів України говорить російською», – відповідала вона. А вийшло так, що Росія вдерлася в Україну. Після цього, вже дорослою, я нагадала бабусі про свій сон. І вона сказала, що він був віщим.

Забрала диплом – і одразу до військкомату

Війна на Донбасі почалася, коли я закінчувала навчання у приватному коледжі. Наша родина була не дуже заможною, але в державному закладі, куди я хотіла вступати, від мене очікували хабар. Тому тато вирішив так. Він багато працював, їздив на заробітки, але все ж вивчив мене на медика. Коли забрала свій диплом у Львові, першим місцем, куди я поїхала, був не дім, а військкомат. Я, напевно, перша людина зі свого потоку, хто так вчинив.

Я очікувала, що одразу потраплю на мобілізацію. Рідним нічого не казала. Мама хвилювалася: «Ой жах, мобілізація, тебе ж можуть забрати». А я заспокоювала, що все буде добре, а сама їхала до військкомату. Зрештою військовий квиток мені видали лише через пів року. Мене не хотіли брати, бо мені було 17 років. Натомість повістки надсилали тим, хто їх не чекав. Якась незрозуміла логіка була в той момент. 

Читайте також: З грядки – до столу. Як ветеран з Донецька об’єднав десятки фермерів, аби разом вирощувати натуральну продукцію

Вже повнолітньою я ходила бойовими частинами, де всі мені відмовляли. В одній взагалі вимагали хабар за те, щоб я поїхала на фронт. Я була шокована, адже всі тести склала на відмінно, мала хорошу фізичну підготовку. Я не знала, що зі мною не так і чому ніхто не хоче мене брати.

Потрапити на фронт було непросто

Якоїсь миті мене вже так все знервувало, що я пішла до військкомату, аби запитати, чи потрібні їм взагалі медики бодай до якогось регіону. І якось випадково зустріла там начальника військкомату. Це була доля, бо потім мені сказали, що він там рідко буває. Я йому кажу: «Слухайте, що це таке? Я хочу поїхати на війну, бо я медик, а мене не беруть!». Він був шокований. «У мене таке вперше, щоб такі молоді люди самі сюди приходили, просилися, та ще й дівчина», – відповів він.

Фото: Плебанович Василина / Facebook

Власне, він і допоміг мені знайти госпіталь, куди мене взяли. Вже через два дні я виїхала, пройшла курси підготовки. У госпіталі біля фронту я одразу стала операційною медсестрою, бо їх там бракувало. Це місце – дуже важливе, бо на полі бою пораненому надають першу допомогу, а далі його везуть до госпіталю. На місці ми проводили термінові операції, а потім пацієнтів везли до Дніпра, де вони продовжували лікування.

З фронту мене повернула вагітність

Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася на війні. Це була доля, адже з відпустки я вирішила повернутися раніше, бо загострилися бої. І того ж дня нам привезли пораненого військового. Йому робили операцію і діставали з тіла уламки. Петро попросив мене віддати їх йому – на пам’ять. Утім нам забороняли це робити, бо всі уламки потрібно було зберігати як докази. І він каже: «То хоча б сфотографуйте і надішліть». Я пообіцяла це зробити, але чомусь ми навіть не обмінялися контактами.

Фото: Плебанович Василина / Facebook

Через кілька тижнів я про це згадала, коли чистила телефон. Почала шукати військового у соцмережах. Знайшла. Але в житті – одне, а на фото – інше. І пишу: «Доброго дня! Це часом не ви поранені були, фото уламку просили?». І так ми почали спілкуватися. Коли була проїздом у Дніпрі, заїжджала до нього та інших поранених у лікарню. Потім, коли його перевели у Львів, я теж там дивом опинилася. І ми знову побачилися. Так зав’язалися наші стосунки.

Коли одружилися, я все ще була на фронті, звідки чоловік чекав мене ще пів року. Під час відпустки я завагітніла. Тоді я вже повторно підписала контракт на четвертий рік роботи у госпіталі. Думала, чи варто їхати з дитиною, бо чоловік отримав інвалідність і ще перебував на реабілітації. Але я бачила, як на фронт їдуть із дітьми. Це небезпечно, малеча не має там жити. Розуміючи, що я вже відповідаю не лише за себе, вирішила повернутися до мирного життя.

Повертатися з війни було складно

Спочатку було дуже важко. Щось усередині мене зламалося, мабуть, якийсь психологічний момент. Я сиділа вдома і думала лише про повернення на фронт. Щодня згадувала всіх поранених і загиблих. На війні для мене було нормою відрізати ноги, пришивати, збирати руки. А вдома, переосмисливши все це, я дуже страждала. Не думала, що війна якось на мене потім вплине. Але сталося саме так. 

Я довго не знала, як мені почати працювати, як бути корисною для своєї країни, що робити у цивільному житті. Та в один момент витерла сльози й вирішила, що треба змінитися. Я сиджу тут, душевно вмираю, але нікому краще від цього не стає. Чоловік бачив, як мені погано, знав, що не сплю ночами. І купив мені машинку, аби я шила доньці іграшки і так відволікалася. І це допомагало. Я створювала для неї різні цікаві штуки.

Фото: Меланка Vетеранка / Facebook

Взялася відновлювати старовинне ремесло

У моїй родині всі люди творчі. У поколінні були різьбярі, музиканти, співаки. Мама грала на скрипці, а тато займався різьбярством. Я вмію малювати й гарно поєдную кольори. У дитинстві брала участь в олімпіадах з малювання, хоча не ходила до художньої школи, а вчилася сама. Але це мистецтво не було моїм улюбленим, я більше надавала перевагу створенню чогось руками. Усі думали, що я буду архітекторкою.

Працюючи за швейною машинкою, я подумала, що було б добре відродити якесь мистецтво, що зникло в Україні. Хотілося робити щось важливе для культури нашої держави. І знайшла це мистецтво – вибійка. Дізналася, що вона дійсно зникла на ціле століття: з 19-го нею майже ніхто не займався. Наші пращури вкривали рідкою фарбою дерев’яну форму і притискали до тканини – так на ній залишався відбиток візерунків.

Я довго вивчала історію України, та про вибійку практично ніде не згадували. Натомість я знаходила інформацію у літературі, зокрема у повістях. Як з’ясувалося, у старовину всі українські спідниці були вибиті вручну, а не вишиті. По всій країні вибивали речі вжитку – різні рушники, штори, простирадла. З роками ця техніка стала непотрібною, тому що з’явилися заводські тканини з принтами. Але перевага вибійки в тому, що ти можеш скласти будь-який малюнок. Тоді як сучасну тканину практично неможливо пошити так, аби малюнок співпадав.

На вибійці багато не заробиш

Першу річ я спробувала зробити з примітивним візерунком квітів. Дивлюся – є відбиток. Так і почала пробувати. Вибійкою займалася приблизно рік і нікому про це не казала. Для мене це було хобі та душевна розрада. Але два роки тому вибиту сорочку побачила моя посестра і захотіла собі таку саму. Запропонувала мені гроші. Спочатку я відмовлялася, але вона наполягала. Зрештою я взяла з неї кошти лише за тканину. Сорочка їй дуже сподобалася. Візерунок, який я їй зробила, був копією роботи ХІ століття. Я відтворила старовинний зразок і зробила сорочку на сучасний лад.

Фото: Меланка Vетеранка / Facebook

Після цього замовлення я замислилася, що це можна продавати, адже подібного майже ніхто не робить. Сьогодні я продала вже чимало своїх творінь, а ще більше – подарувала. Не маю на цьому великих заробітків, адже вартість тканини та якісного матеріалу дуже висока. Виготовляю сорочки, сукні, шарфи, екосумки та іграшки. Є речі, які розкуповують одразу, а є й такі, що практично не продаються. На ярмарках, куди мене запрошували, викуповували все повністю. Ціни – від 150 до 4000 гривень, замовити можна в Instagram.

Вибиваю лише в «правильні» дні – як наші пращури

Кожній своїй роботі я надаю сенсу, дотримуючись правил створення оберегової сорочки у правильні дні, залежно від її призначення. Саме так робили наші пращури. Зараз майже ніхто цьому не слідує, тому що на першому місці стоїть бізнес. Я ж роблю так, як наші предки, бо для мене це важливо.

Фото: Меланка Vетеранка / Facebook

А ще відповідально ставлюся до підбору орнаменту. Кожен символ має певне значення. Наприклад, один ромб означає жіноче материнство, інший – засіяне поле, багатство. Розділений хрестом ромб каже про зоране поле для жита, здоров’я. 

Росіяни присвоюють вибійку собі

Моя місія – доведення історичної правди. Я взялася за вибійку, оскільки росіяни присвоюють цю техніку собі. Але це не так. На культурному рівні вибійку почали робити у Київській Русі. А вже згодом з’явилася російська вибійка, схожа на нашу. У Москві в музеях досі зберігаються вкрадені українські старовинні речі, створені за цією технологією. Вони постійно розповідали, що це їхня техніка, як борщ і все інше. Моя ціль – довести, що це українське. Після фронту я продовжую боротьбу за свою державу, але вже на іншому рівні – культурному.

Також намагаюся просувати тему екології, створюючи екосумки. У роботі використовую винятково екологічні матеріали. Малюнок наношу олійними фарбами, які не містять хімікатів. Зараз світ вже на межі: стільки сміття, скрізь поліетиленові пакети. Я сама вже два роки ношу вибиту екосумку, і вона досі ніби щойно з-під молотка.  

Фото: Меланка Vетеранка / Facebook

Можна виглядати стильно, підтримуючи традиції

Здебільшого я створюю дизайнерський одяг, підбираючи орнаменти, відповідно до їхніх значень. Але вирішила, що паралельно хочу виготовляти й репліки речей минулих століть. Бо часто зустрічаю майстрів, які роблять старовинний одяг, але не точні копії. А люди хочуть мати «як колись». Зараз, наприклад, починаю робити репліку шарфа 18 століття.

Наразі все створюю вдома, але в березні планую зареєструвати свій бізнес та взяти в оренду приміщення. Хочу проводити майстер-класи, аби відроджувати в Україні техніку вибійки. Цим можуть займатися навіть діти: і їм весело, і гардероб та інтер’єр можна збагачувати. Створювати все можна й на сучасний лад, адже мода не стоїть на місці. Це реально – підтримувати традиції, а водночас виглядати класно й мати річ із сенсом й історією, переданою через покоління.

Суспільство

Додому повернулися українські захисники, що перебували в полоні з 2022 року

Опубліковано

Ще одну групу важкохворих, тяжкопоранених та захисників, молодших 25 років, звільнили з російського полону. Військові, що повернулися додому пройдуть медогляд, отримають допомогу з фізичної та психологічної реабілітації, а також виплати за весь час перебування у неволі.

Про це повідомили в Координаційному центрі з питань поводження з військовополоненими.

В Україну повернулися військовослужбовці Десантно-штурмових військ, Військово-морських сил, Сил тероборони, а також Державної прикордонної служби, Нацгвардії України й Державної спеціальної служби транспорту.

Читайте також: Україна повернула тіла ще 1200 загиблих військових

За даними координаційного штабу, переважна більшість звільнених сьогодні оборонців перебували в неволі з 2022 року. Значна частина з них потрапила в полон під час оборони Маріуполя. Більшість визволених сьогодні захисників — це офіцери. Також частина звільнених — молодші 25 років.

Ці військові воювали на Донецькому, Запорізькому, Луганському, Херсонському, Харківському, Сумському та Курському напрямках.

Координаційний штаб сповістив, що найближчим часом проведуть наступний етап звільнення українських бранців.

Нагадуємо, що боєць 3-ї ОШБр пройшов 200 кілометрів з оточеного Маріуполя та отримав звання Героя України.

Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими

Читати далі

Суспільство

Видатний французький ортопед відвідав Львів та провів 15 операцій військовим (ФОТО)

Опубліковано

Один із найкращих ортопедів Європи, француз Стефано Романо, вже всьоме приїхав до Львова, щоб допомогти українським захисникам. Упродовж п’яти днів він разом з українськими лікарями проконсультував понад 80 пацієнтів і провів 15 операцій, серед яких — дві надскладні на плечовому сплетенні.

Про це повідомили в реабілітаційному центрі UNBROKEN.

Романо працює в Парижі в одній із провідних приватних клінік та лікує футболістів французького клубу «Парі Сен-Жермен». У Львові він співпрацює з лікарями Лікарні Святого Пантелеймона. Цього разу разом з українськими колегами він виконав унікальні втручання, які допомагають повернути рухливість пораненим.

Один з пацієнтів — 46-річний військовий Юрій Лютий. Він долучився до ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення та служив у 117-й механізованій бригаді. У січні на Донеччині отримав важке поранення: кілька куль влучили у плече та руку, внаслідок чого пошкодили аксілярний нерв.

Читайте також: «Раз на мільйон випадків»: 11-річному підлітку зі Львівщини видалили рідкісну пухлину

Під час операції хірурги провели нейротизацію — пересадили гілку здорового нерва до пошкодженого. За словами завідувача ортопедії Василя Рокити, це дає шанс на відновлення чутливості й рухливості руки. Зараз Юрій проходить реабілітацію у центрі UNBROKEN. Повну ефективність операції можна буде оцінити лише за рік.

Наступний візит Стефано Романо до Львова запланували за два місяці. Французький фахівець спільно з українськими медиками вже готується до нових операцій.

Нагадаємо, що нобелівський лавреат Кіп Торн та його дружина-нейробіологиня відвідали центр Unbroken (ФОТО).

Фото: сайт UNBROKEN

Читати далі

Суспільство

Який ти донор плазми: герой-рятівник чи віриш у фейки? (ТЕСТ)

Опубліковано

Аби бути супергероєм, не потрібні суперздібності. Достатньо стати донором плазми, адже кожна четверта людина щонайменше раз у житті потребувала чи потребуватиме переливання компонентів крові чи препаратів на їхній основі.

До Всесвітнього дня донора ШоТам разом з компанією Biopharma Plasma, яка першою в Україні почала виготовляти з донорської плазми ліки, що рятують життя, розробили тест. Усього 5 хвилин, і ви виявите, які хибні переконання щодо донації плазми ви маєте та про які бонуси для донорів ще не знаєте.

0%

1. Як проходить донація плазми?

2. Хто може бути донором плазми?

3. Як часто можна здавати плазму?

4. Що таке взагалі ця плазма крові?

5. Чому донорство плазми таке важливе?

6. Чим можна замінити донорську плазму крові при виготовленні ліків?

7. Як плазмаферез впливає на наш організм?

8. Як довго відновлюються наші запаси плазми після донації?

9. З донорської плазми виготовляють препарати, такі як імуноглобуліни та фактори згортання крові. Як гадаєте, чиї життя рятують ці ліки?

10. Чи правда, що за донацію плазми можна отримати грошову компенсацію?

Який ти донор плазми: герой-рятівник чи віриш у фейки? (ТЕСТ)
Новачок у донорстві

Йой, ми виявили у твоїх відповідях чимало шкідливих упереджень! Але головне, що в тебе є бажання дізнатися більше на таку важливу тему, як донорство плазми крові. Можливо, ти раніше зовсім нічого не чув/не чула про донацію компонентів крові або ж це були вигадки чи відверті жахайки на медичні теми, яких, на жаль, вдосталь у мережі. Але тепер ти точно знаєш, що:

— донорство плазми, як і донорство крові, рятує людські життя;

— при донації плазми донор зберігає всі свої червоні кров'яні тільця, а натомість його кров очищується від токсинів;

— донором може стати кожен повнолітній, хто має вагу більше 50 кг, добре самопочуття та бажання рятувати життя;

— аби відновити об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього 1-2 доби. Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки;

— донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma в різних містах України.

Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.

Майбутній амбасадор донорства

Ти ще маєш трохи сумнівів: а може, плазма не така потрібна, як кров? Чи дійсно вона когось рятує? Чи справді донація плазми безпечна для донора? Настав час поповнити свою базу знань, аби стати амбасадором донорського руху в Україні! А почати можеш із цієї пам’ятки:

— донорська плазма життєво необхідна тим, хто бореться з онкологією, імунодефіцитом, важкими опіками та пораненнями;

— донорство плазми приносить користь самому донору: під час процедури плазмаферезу його кров очищується від токсинів та «омолоджується»;

— аби відновити задоначений об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього лиш 1-2 доби! Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки.

Донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma по всій Україні! Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.

Людина з золотою рукою

Нічого собі, ти знаєш так багато про донорство плазми крові! Схоже, ти вже маєш досвід у цій важливій справі.

Австралієць Джеймс Гаррісон першим увійшов в історію як «Людина з золотою рукою» — за своє життя він пожертвував плазму крові 1 173 рази та врятував життя більш ніж 2 мільйонів новонароджених. Можливо, саме ти підхопиш цю супергеройську місію та станеш новою «Людиною з золотою рукою» та легендою донації з України? Ділися своїми результатами в соцмережах — не для того, аби похвалитися, а щоб твої друзі знали, до кого можуть звернутися по пораду як до досвідченого донора!

Ну а бонусом для них буде мапа центрів Biopharma Plasma, де всі донори можуть отримати тут.

Поділіться своїми результатами:

Фото: Biopharma Plasma

Читати далі